Мови аглютинативні і флективні

Ізолюючий тип мови протистоїтьафіксуючому типу, тобто таким мовам, котрі мають афікси. Таких мов дуже багато.

Однак афікси відрізняються один від одного

Ø технікою їх приєднання;

Ø тими функціями, які вони виконують.

Пор., напр., такі форми української мови: пиш-у, пиш-емо, писа-л-а, писа-л-и тощо. Афікс типу - у називають флексією (закінченням), а афікс - л- називають словозмінним суфіксом або афіксом аглютинативного типу (приліпою).

Аглютинація як спосіб приєднання афікса – латинського походження: agglutinatio - склеювання, причіплювання.

Спеціального терміна для позначення афікса аглютинативного типу немає;

частіше для цього використовуються терміни морфема і суфікс,

рідко - приліпи.

Різницю між флексією і афіксом аглютинативного типу можна з’ясувати, порівнявши словозмінні афікси української і татарської мов. Різниця виявляється у трьох напрямках:

1. Флексія багатозначна, оскільки є показником декількох значень, а афікс аглютинативного типу однозначний (заміна флексій: троянда – троянди – трояндою тощо; при аглютинації слово міняється шляхом нанизування афіксів аглютинативного типу, які приклеюються, виражаючи кожен своє значення: татарський називний відмінок авил – село, місцевий однини - авилда, а в множині – авилларда).

2. Флексія може мати варіанти, тоді як афікс аглютинативного типу їх не має, змінюючись лише фонетично (форма родового відмінка різна у різних іменників: стола, книжки, цукру – вона багатозначна, ма є ще й ознаки роду, типу відміни, речовинності тощо; афікс аглютинативного типу – лар використовується як показник множини і у імен, і у дієслів: шкафлар – шафи, яза пише, язалар - пишуть, отже, цей афікс – однозначний, хоча вони можуть змінюватися фонетично: естел лер столи, урам нар – вулиці, іден нер – підлога).

3. Афікс аглютинативного типу прикріплюється до кореня, основи чи форми слова механічно, тоді як флексія тісно зливається з основою чи коренем (вести – веду – ведеш – вели - ні корінь, ні суфікси самостійно не вживаються, відбуваються лише чергування приголосних кореня - с – д – л -; при аглютинації корінь зберігає свою самостійність: авилнин – села, авилга – у селі, тут корінь авил вживається як невизначений (називний) відмінок. Основою для всіх дієслівних утворень є форма наказового способу 2-ї особи однини: яз – пиши, яза – пише, язасиз – пишете, язди – він (вона) писав, язсин – хай напише, язсин-нар – хай напишуть тощо).

Отже, аглютинативним типом називається така будова мови, при якій форми слів і нові слова утворюються шляхом послідовного приєднання однозначних афіксів-приліп.

Аглютинативні мови поширені дуже широко, це – тюркські, фінно-угорські, дравідські, індонезійські, індіанські, банту, японська, корейська та багато інших мов.

Аглютинативний клас мов поділяється на основі

Ø місцеположення афіксів аглютинативного типу;

Ø способу синтезування.

За місцеположенням афіксів аглютинативного типу аглютинативні мови поділяються на:

· префіксальні;

· суфіксальні (постфіксальні).

Мовами суфіксальної аглютинації є, наприклад, тюркські мови. Слово починається коренем, до якого приєднуються суфікси в порядку збільшення абстрактності, і тому, чим ближче до кореня знаходиться афікс, тим більше речовинності у значенні, яке воно виражає: татарська форма белгечлеклереге - спеціальностям, професіям - складається з кореня бел- (белу – знати) і суфіксів - геч-, -лек-, -лер-, -ге-, що відповідно значать спеціаліст, першість і два останні – суфікси числа і відмінка.

Префіксальна аглютинація зустрічається в семітських і кавказьких, палеоазіатських мовах і банту.

Префіксація є, наприклад, спільнокавказькою рисою словозміни і словотвору. Вона використовується для оформлення суб’єктно-об’єктного відмінювання дієслів, вказуючи або на особу, або на клас співучасників дії, і це важливо для розуміння ергативної будови цих мов.

За способом синтезування аглютинативні мови бувають:

· аналітичні (напр., полінезійські мови);

· синтетичні (напр., мови банту);

· полісинтетичні (напр., чукотська мова).

Інкорпорацією (лат. іncorporatio – включення, об’єднання) називається аглютинативне об’єднання в одне морфологічне ціле декількох основ, автономних за лексичним значенням.

Напр., Тумг-ит копра-нтиват-гъат (Товариші сітки поставили) – речення складається зі слова і інкорпорованого комплексу, що включає дві основи (копра – сітка і нтиват – ставити, гъат - суфікс).

Флективними мовами є індоєвропейські та семіто-хамітські.

За використанням внутрішньої флексії виділяються насамперед семітські мови, які за цією ознакою Т.Мілевський називає альтернативними, а Е.Сепір – символіко-фузійними.

В семітських мовах корінь складається з одних приголосних, найчастіше з трьох; зміна голосних використовується для утворення нових слів і вираження граматичних значень.

Так утворюються форми ламаної множини: кітабун (книга) – кутубун (книги), баладун (країна) - булданун. Таким же способом утворюються і дієслівні форми часу і способу: катаба (він [на]писав), йактубу (він писав, пише, буде писати), йактуба (писав би) тощо. Так же утворюються і слова: катіб – пишучий, писець, кітаб – письмо, книга, кітаба – писання.

З-посеред індоєвропейських мов внутрішня флексія відіграє більш-менш помітну роль у германських мовах. У німецькій мові для утворення ряду форм використовуються чергування голосної кореня – умлаут і аблаут. Умлаут зустрічається у формах множини іменників. Він служить для утворення дієприкметників ІІ сильних дієслів тощо.

Флективні мови є мовами номінативної будови і цим відрізняються від аглютинативних мов, де зустрічаються речення номінативної і ергативної будови. Для флективних мов суттєвим є поділ на мовианалітичної будови і синтетичної будови.

Дата добавления: 2014-01-05