Історія розвитку статистики

Значення статистики як науки та практичної діяльності

Статистика є невід’ємною частиною наукових знань і практичної діяльності людства на всіх рівнях соціального устрою. Інформаційно вона охоплює всі сфери політики, економіки, науки, техніки, культури і тому, по праву, займає ключову позицію в блоці фундаментальних дисциплін вищої школи.

Як наука і галузь знань (► рис.1.1), статистика вивчає явища з їх кількісної сторони (► п.1.1), як прикладна наука, вона розробляє методи обробки статистичних даних (► рис.1.4 і п.п.1.8-9), і, що дуже важливо, – методологію проведення статистичних досліджень у житті суспільства (► п.1.5). Остання обставина виводить статистику на державний рівень, де вона набуває риси державної статистики (► п.п.1.12-14). Очолювані Міністерством статистики України, органи державної статистики нашої країни (► п.п.1.16-17) забезпечують надійною інформацією всіх суб’єктів господарської діяльності та правовідносин (► п.п.1.15, 21, 22) у централізованій системі збирання, опрацювання, аналізу, поширення, збереження, захисту та використання статистичної інформації (► п.п.1.6, 19-20) [1]. Координуючим центром державної статистичної діяльності в країні є Державний комітет статистики (Держкомстат) (► п.1.16 і рис. 1.6).

Разом з бухгалтерським і оперативним обліком, статистичний облік складає Єдину систему господарського обліку [1], яка в умовах ринкової економіки інтегрується на макрорівні з Системою національних рахунків (СНР).

Створення СНР підкреслює важливу роль статистики у процесах міжнародної економічної інтеграції та глобалізації, діяльності таких інституцій, як Статистична комісія ООН, Статистичне бюро Секретаріату ООН, регіональні економічні комісії країн Європи, Азії і Дальнього Сходу, Латинської Америки, Африки, Міжнародний статистичний інститут, Статистичний комітет Співдружності незалежних держав (СНД) тощо [22, 26].

Такий великий інтерес до статистики зумовлений історично. В 1872 р. у Санкт-Петербурзі на восьмій сесії Міжнародного статистичного конгресу Великий князь Костянтин Миколайович сказав: «Как моряк, я позволю себе здесь одно сравнение, именно я сравниваю статистику с маяками. Каким образом мог бы кормчий избежать мелей, подводных камней, крушения, если бы не эти спасительные огни, бросающие с берега свой предохранительный свет?» [21].

Довгий шлях «еволюції» від примітивної системи числення кількості населення, народжуваних і померлих, війська, матеріальних цінностей, худоби і т.д. до багатофакторних моделей, що характеризують складні економічні, технологічні й управлінські процеси, нараховує тисячоліття і має широку географію (Китай, Персія, Єгипет, Рим).

Перша публікація зі статистики – це «Книга чисел» в Біблії, у Ветхому Заповіті, де розповідається про перепис військовозобов’язаних, проведений під керівництвом Мойсея та Аарона, наводиться кількість воїнів у різних племенах. В художній літературі, в «Гамлеті» Вільяма Шекспіра (1602 рік), в 2-ій сцені 5-го акту, вперше термін «статистика» застосовано у розумінні стану вельможного панства, придворних, а його латинське походження, «status», означає «стан», «становище». З виникненням державності настала необхідність у статистичній практиці, тобто в збиранні відомостей про наявність земель, чисельності населення, про його майновий стан.

Протягом наступних 400 років цей термін розуміли по-різному [14], а сама статистика пройшла довгий шлях, який умовно можна поділити на три періоди: школа «політичної арифметики», описовий напрям і наукова статистика (► Д.1). Але спочатку виникла теорія ймовірностей (Блез Паскаль (фр. Blaise Pascal), 1623-1662, французький математик, фізик, літератор і філософ; П’єр де Ферма́ (фр. Pierre de Fermat), 1601-1665, французький математик, один із засновників аналітичної геометрії, математичного аналізу, теорії ймовірностей і теорії чисел), імовірнісні моделі якої почали використо-

вуватися при обробленні інформації на ранніх етапах розвитку статистики. Наприклад, вивчалась частота народжуваності хлопчиків і дівчаток і була встановлена відмінність вірогідності народження хлопчика від 0,5, до того ж аналізувались причини того, що в паризьких притулках вона не така, як в самому Парижі.

Так, основи статистичної науки були закладені англійським економістом Вільямом Петті (► Д1.1), про якого К.Маркс говорив: «... батько політичної економії й певною мірою винахідник статистики...» [10], - і розвиті його послідовниками Джоном Граунтом (► Д1.2), Едмундом Галлеєм (► Д1.3) в напрямі «політична арифметика», сутність якого складали точні спостереження та математичні обчислення економічних явищ у суспільстві. «Замість того, щоб застосовувати слова тільки у порівняльній і найвищій мірі й уживати абстрактних аргументів, я вступив на шлях вираження своїх думок мовою чисел, ваг і мір, застосовуючи лише аргументи, що йдуть від чуттєвого досвіду, та розглядаючи лише причини, які мають видимі підстави в природі» (В.Петті, «Політична арифметика», 1676).

Відомими представниками описового напряму статистики були німецькі вчені Герман Конринг (► Д1.4), який розробив систему опису державного устрою, Готфрид Ахенваль (► Д1.5), який в Марбурзькому університеті вперше (1746) почав викладати нову дисципліну, названу ним «Статистика», і Август Людвіг Шлецер (► Д1.6), який «розповсюдив» знання статистики на все суспільство та створив передумови розвитку наукової статистики. Предметом описової статистики були політичний устрій держави й її визначні пам’ятки. Майже півтора століття, до середини ХІХ ст., описова статистика домінувала в Європі.

У ХVIII ст. ідеї політичних арифметиків були перенесені у Францію та Німеччину. В 1794 році Карл Фрідріх Га́ус (нім. Johann Carl Friedrich Gauß, 1777-1855, німецький математик, астроном і фізик, вважається одним з найвидатніших математиків усіх часів) розробив метод найменших квадратів і застосував його в обчисленнях орбіти астероїда Церера для попередження похибок астрономічних спостережень [21], ретельно дослідив і описав нормальний розподіл, криву якого у подальшому стали називати гаусіаною.

Інший математик, французький вчений П’єр-Симо́н Лапла́с (фр. Pierre-Simon Laplace, 1749-1827, французький математик і астроном, один із засновників теорії ймовірностей), виходячи з визнання підпорядкованості всього дійсного певним закономірностям («закон причинності»), застосував свої висновки у дослідженнях середньої тривалості життя, шлюбності й т.ін. [21]. На підґрунті цих ідей з початку ХIХ ст. почалась розробка математично-теоретичних аспектів політичної арифметики, що в подальшому зумовило появу наукової статистики.

Сучасний погляд на статистику як науку простежується у представників наукової статистики: Адольфа Кетле, Карла Германа, Френсіса Гальтона, Карла Пірсона, Вільяма Госсета (Стьюдента), Роналда Фішера, Веслі Мітчелла (► Д1.7-13 відповідно) й ін., – більшість з яких створювали науково-теоретичні основи сучасної статистики – математичну статистику. Бельгійський математик Ламбер-Адольф-Жак Кетле (► Д1.7), учень Лапласа і послідовник його ідей, вперше здійснив спробу надати статистиці новий напрям – вивчення закономірностей суспільних явищ, що сформулював у так званому законі «великих чисел» (► п.1.10): «Навіть гадані випадковості суспільного життя внаслідок їх періодичного поновлювання та періодичних середніх цифр мають внутрішню необхідність» (1835), – який було з часом покладено в основу методу статистики [12]. Однак пояснити цю необхідність йому так і не вдалося.

Сучасний етап розвитку статистичних методів можна відлічувати з 1900 року, коли англієць Карл Пірсон (► Д1.10) заснував журнал «Біометрика». Перша третина ХХ ст. пройшла під знаком параметричної статистики, методів, заснованих на аналізі даних вибірок з розподілів, описуваних однією чи декількома числовими характеристиками – параметрами. Найбільш загальним є сімейство кривих Пірсона. Для перевірки гіпотез застосовувались критерії Пірсона, Стьюдента, Фішера. Були запропоновані методи максимальної правдоподібності, дисперсійний аналіз, сформульовані основні ідеї планування експерименту.

Американський економіст Веслі Клер Мітчелл (► Д1.13) вперше у своїх працях говорить про економічну статистику

(1919), яка стала однією з науково-практичних галузевих статистик, результатом застосування методів прикладної статистики.

У радянські часи термін «прикладна статистики» застосовується у широкому розумінні з 1981 року, після видання масовим тиражем (33940 прим.) збірника «Сучасні проблеми кібернетики (прикладна статистика)». У ньому обґрунтовувалась трикомпонентна структура прикладної статистики [15]: по-перше, статистичні методи аналізу даних, орієнтовані на прикладну діяльність (прикладна математична статистика, прикладна математика); по-друге, методологія організації статистичного дослідження (як його планувати, як збирати дані, як підготувати їх до обробляння й як подати результати останнього); по-третє, організація комп’ютерної обробки даних, у тому числі розробка та використання баз даних і електронних таблиць, статистичних програмних продуктів, наприклад: пакетів прикладних програм Statgraphics, SPSS, Statistica і діалогових систем аналізу даних. По типу задач, що розв’язуються нею, прикладна статистика ділиться на розділи: описання даних, оцінювання, перевірка гіпотез. За видами статистичних даних, що аналізуються, вона ділиться по чотирьох напрямах: статистика числових (випадкових) величин, багатомірний статистичний аналіз, статистика часових рядів і випадкових процесів, статистика об’єктів нечислової природи. По праву, прикладна статистика – це методична дисципліна, яка є центром статистики.

Вагомий внесок у розвиток статистики зробили відомі вітчизняні вчені: В.М.Татищев, І.К.Кирилов, М.В.Ломоносов, О.М.Радищев, І.А.Гейм, Є.П.Зябловський, К.І.Арсеньєв, Д.О.Мілютін, П.І.Кеппен, Д.П.Журавський, В.С.Порошин, І.І.Срезневський, П.П.Семенів-Тянь-Шанський, Ю.Е.Янсон, О.П.Шлікевич, О.І.Чупров, О.А.Кауфман, В.Є.Варзар, В.А.Косинський, О.О.Чупров, П.І.Попов, Б.С.Ястремський, А.Л.Ванштейн, В.Н.Старовський, Б.В.Гнеденко (► Д2.1-25 відповідно) й ін., – які у свій час зароджували й організаційно-структурно оформлювали статистичну діяльність в Російській державі, розвивали систему державної статистики й її методологічні основи, започатковували земську статистику, завершували формування науково-теоретичних основ статистики та

реформували земську статистику у державну статистику в радянські часи (► Д.2).

Починаючи з ХХ століття, статистику часто розглядають, насамперед, як самостійну наукову дисципліну. У 1954 році академік АН УРСР Б.В.Гнеденко (► Д2.25) дав наступне визначення: «Статистика складається з трьох розділів:

1) збирання статистичних відомостей, тобто відомостей, що характеризують окремі одиниці будь-яких масових сукупностей;

2) статистичні дослідження отриманих даних, що полягають у з’ясуванні тих закономірностей, які можуть бути встановлені на основі даних масового спостереження;

3) розробка прийомів статистичного спостереження й аналізу статистичних даних. Останній розділ, власне, і складає зміст математичної статистики» [25].

Термін «статистика» розуміють ще в двох поняттях: по-перше, як набір кількісних даних про будь-яке явище або процес; по-друге, як функцію результатів спостережень, яка використовується для оцінювання характеристик і параметрів розподілу та перевірки гіпотез (► п.4.8).

Дата добавления: 2014-01-05