Характеристика методів і прийомів мтасн

Методи СМН	Призначення	Прийоми СМН	Умови використання
Комуні-кативна атака	Швидке включення, мо­білізація аудиторії до навчання; зацікавлення; ак­тивізація емоційної сфери — викликання подиву, захоплення через використання ефекту но­визни, несподіваності	— ефектна цитата; — незвичайна дія; — розповідь казки, анекдоту, притчі; — цікаве запитання; — парадокс; — особисте зацікавлення (щось, близько пов’язане з ін­тересами студентів, питання до аудиторії); — приклад, опис ситуації з власного життя викладача; — театралізація	На початку циклу. Висока емоційність, допитливість студентів, мимовільність їх уваги. Артистизм викладача
Доказ та переко-нування	Активізація вольових зу­силь через пояснення студентам необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Аргументація в разі виникнення сумнівів аудиторії	— посилання на взаємозалежність причини і наслідку (негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання); — використання індукції (від конкретних прикладів до загального твердження про необхідність); — використання дедукції (від загального твердження про необхідність до конкретних прикладів); — наведення несуперечливих фактів та відомостей; — посилання на авторитети та авторитетні джерела в даній галузі; — використання аналогій та порівнянь; — підкреслення актуальності та практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті, можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровад­ження; засіб вирішення особистих проблем; складова професійності, компонент ділової кар’єри); — виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії; — прийом «так, але…» (прийняття думки аудиторії з наступним повертанням до думки викладача); — прийом «бумерангу» — відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент	Високий рівень самосвідомості студентів, логічне мислення, розвинена сила волі, довіль­ність уваги. Наявність сумнівів аудиторії, висунення критичних зауважень. Впевненість викладача
Сугестія (навіювання)	Опосередковане формування думки про необхідність навчання	— періодичне повторення однієї і тієї ж думки; — висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (думаю, що ви погодитеся зі мною, що…); — автоматичне включення до певної роботи, коли не надається час на обмірковування її необхідності	Неусвідомлення аудиторією впливу, що здійснюється. Впевненість викладача, невимушеність пове­дінки
Метод долання перешкод	Активізація розумової діяльності	— завдання на вирішення певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, яке неможливо виконати без вивчення матеріалів теми; — стимулювання часом (обмеженість в часі чи нагорода за швидкість); — удавана недовіра до слухачів (підкреслюється складність завдання та низька ймовірність його виконання)	Свідомість та зрілість студентів
Метод делегування	Залучення студентів до будь-якого етапу управління процесом навчання	особистісно-довірливе звертання до аудиторії;домовленість з аудиторією;звертання за порадою до аудиторії;формування почуття «ми»;гра, конкурс, змагання;спільне планування навчання (відбір змісту; форм і методів навчання, контролю);взаємоперевірка; взаєморецензування; взаємовикладання («метод змінних пар»); індивідуальний вибір завдань; самоперевірка; мікровикладання (індивідуальне та в підгрупах); організаційно-мотиваційна гра; участь студентів у створенні навчально-методичної літератури, підручників, методичних посібників	Свідомість та зрілість студентів, здатність до самоорганізації. Керівництво викладача
Метод закріплення позитивного враження	Залишити добре враження у слухачів. Спрямувати їх на подальшу роботу	— узагальнення основних думок, підбиття підсумків, резюме; — заклик до дії («запрошення» до подальшого вивчення теми); — комплімент слухачам, подяка; — викликання сміху, особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися; — ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст); — нагнітання та кульмінація — розрядження (насамкінець залишається найважливіше); — встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’я­товування); — «навчальне коло» — повторення початку заняття, але на глибшому рівні (наприклад, те ж питання, але слухачі самі знаходять відповідь); — «ефект Шахерезади» — відстрочення закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, і пообіцяти її завершити на наступному занятті)	Наприкінці певного нав­чального циклу

І стимулювання, і мотивація навчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність як вищий прояв активності. Але поняття активності має і спеціальне значення.

Слово активність походить від латинського activus і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Дуже часто термін «активний» використовують як протилежний «пасивному» (активний — отже діючий) або як протилежний реактивному (активний — отже самостійний, цілеспрямований, діючий незважаючи на обставини).

Людині притаманні декілька видів активності:

1) природна, абсолютна і незмінна активність людини як біологічної істоти, що реагує на навколишнє середовище, фізіологічно змінюється та інше;

2) активність як риса особистості — відносна, змінна з розвит­ком людини, зміною обставин її життя і діяльності;

3) активність як ситуативний стан людини в певний момент діяльності, що проявляється у готовності людини реагувати.

Ми будемо розглядати активність саме у третьому значенні. У процесі навчання така активність студента називається пізнавальною активністю і означає психічну готовність студента до навчання, знаходження його психіки у стані актуалізації. Пізнавальна активність виражається в тому, що всі психічні процеси студента (відчуття, сприйняття, пам’ять, уява, мислення, мова), його увага, емоційно-вольова сфера готові до активного опрацювання навчального матеріалу.

Забезпечення пізнавальної активності студента є однією із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхи активізації, основний серед яких — різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх сполучень, які відповідно до ситуації стимулюють активність і самостійність студентів. Активізація ж пізнавальної сфери студента відбувається на основі розуміння основних властивостей психічної сфери людини, що навчається, і використання спеціальних прийомів управління психічною діяльністю. Початком і необхідною умовою процесу засвоєння навчальної інформації є увага. Саме це психічне явище забезпечує вибір з навколишнього середовища особистісно значущих сигналів і відкидає зі сфери психічного аналізу все неактуальне в даний момент. Враховуючи те, що навчальна інформація, яка надається в навчальному процесі, як правило, складна і велика за обсягом, навіть лише саме усвідомлення її значущості і необхідності у майбутньому не може забезпечити тривалу константність її сприйняття і опрацювання психікою. Будь-які сильніші й актуальніші подразники відволікають увагу студента. В зв’язку з цим першим завданням будь-якого вчителя є забезпечення уважності студента, що побудоване на усвідомленні особливостей цього психічного явища. Рекомендуються такі прийоми привертання уваги:

¨ забезпечувати різноманітність, насиченість інформації, що надається;

¨ постійно чергувати і дозувати інформацію, забезпечуючи її послідовне опрацювання студентами (великий обсяг — розпорошення уваги);

¨ запобігати монотонності, стандартності, стереотипності операцій, що виконуються (і рухових, і інтелектуальних).

¨ при одноманітній роботі — попереджати стомлення від монотонії: періодично на короткий час переключати роботу аналізаторів (слухової інформації на зорову), змінювати темп роботи, використовувати гумор для зняття втоми;

¨ при усних повідомленнях забезпечувати інтенсивність сигналу:

· фактори «новизни», «неочікуваності» (ефектна розповідь, виклад якого-небудь парадоксального випадку або суперечливого твердження);

· інтонаційне виділення найсуттєвіших аспектів повідомлення (гучність, паузи, темп промови, повторення);

· гучні звуки (голосне звертання до аудиторії, стук ручкою по парті з наступним проханням уваги, плескіт у долоні, голосне зачинення двері та інше — чим більший гомін в аудиторії — тим голосніше повинен бути звук);

· пересування по аудиторії (але не занадто динамічно і довго);

· актуалізуючі слова («Послухайте!», «Це цікаво!», «Запишіть, будь ласка!»).

Існують декілька закономірностей сприйняття, про які корисно пам’ятати:

1) людина завжди сприймає більше, ніж усвідомлює, або, якщо людина чогось не усвідомлює, то це не значить, що вона цього не сприймає;

2) людина сприймає знайомі об’єкти;

3) людина сприймає оточуючі її знайомі об’єкти як незмінні;

4) людина часто сприймає те, що очікує сприйняти;

5) при сприйнятті доповнюється нестача певних почуттів;

6) сприйняття завжди прагне виділити знайоме в незнайомому;

7) сприйняття може бути помилковим (ілюзорним);

8) сприйняття залежить від уважності людини.

Існують і певні принципи досягання ефективного сприйняття будь-якої інформації:

1. Активність. Вона забезпечує різноманіття відчуттів, які надходять до нервової системи людини, а відтак й повноцінність сприйняття. Крім того, практична діяльність служить засобом зворотного зв’язку з об’єктом сприйняття, перевірки правильності образів, що сформувалися.

2. Оптимальний обсяг інформації, яка надходить до мозку з зовнішнього і внутрішнього середовища. Недостатня кількість інформації з зовнішнього середовища може викликати явище «сенсорного голодування», а надто велика — перевантаженість нервової системи.

3. Використання максимальної кількості інформаційних каналів. У реальному житті людина відчуває інформаційне навантаження майже на всі сенсорні канали, що формує комплексний, багатоканальний засіб сприймання. А наприклад в навчанні слуховий канал використовується частіше, ніж зоровий. Разом із цим відомо, що зоровий аналізатор має в декілька разів більшу, ніж у слухового, пропускну здатність, а зорові уявлення дуже стійкі.

4. Організація процесу сприймання. Формування цілісного образу об’єкта сприйняття — процес складний. Досвід свідчить про те, що на початку сприймання корисно організувати детальне, всебічне і послідовне обстеження об’єкта (його виявлення). Надалі процес сприймання повинен доповнюватись підключенням механізмів мислення і пам’яті, коли серед великої кількості зовнішніх ознак об’єкта починають виділятись знайомі властивості (впізнавання), відбувається узагальнення первісних ознак і встановлюється приналежність даного об’єкта до певного типу об’єктів (ідентифікація).

До прийомів активізації сприймання відносять:

¨ використання різноманітних засобів прямої наочності —

· натуральних — реальні предмети і явища;

· змодельованих — штстуденти копії реальних об’єктів — макети, моделі та ін.;

· зображених, які, в свою чергу, поділяються на: образні — показують предмети і явища в реальному вигляді (кінофрагменти, те­лебачення, фотографії, картини, малюнки); умовно-схематичні — передають головне, основне в предметі чи явищі, при відомій логічній обробці і використанні умовних графічних знаків і символіки (діаграми, графіки, таблиці, схеми, формули, математичні моделі економічних процесів, географічні карти та інше).

¨ Помірне і доречне застосування засобів наочності (у разі втоми слухового сприйняття для його полегшення, для реалізації цілей навчання, а не відволікання від них).

¨ Використання всього спектра відчуттів (зорових, слухових, кінестетичних, нюхових, смакових, тактильних) або окремих їх комбінацій.

¨ Врахування розміру аудиторії при розробці засобів наочності за такими їх ознаками: яскравості; контрастності; оптимальних розмірів об’єкта в цілому і окремих його елементів.

¨ Висока якість виконання змодельованих і зображених засобів наочності.

¨ Динамічність засобів, що використовуються (наприклад, зображення схеми на дошці дозволяє прослідкувати за етапами її утворення і логікою викладача).

¨ Вдалий словесний супровід засобів наочності (незаважання спостереженню).

¨ Наведення прикладів, яскравих фактів (розмовний тон, життєвість ситуацій).

¨ Використання епітетів, порівнянь і аналогій.

¨ Ілюстрація положень науки подіями сучасності, з використанням прикладів з техніки, літератури, історії, повсякденного життя.

¨ Словесний опис ситуації, пейзажу, людини, картини та ін.

¨ Екскурс в історію науки, терміна.

¨ Розумові експерименти на основі уявних ситуацій.

Дата добавления: 2014-01-05