Характеристика темпераменту, його види

Темперамент (лат. temramentum – узгодженість, устрій) — характеристика індивіда з боку динамічних особливостей (інтенсивності, швидкості, темпу, ритму) його психіки. Це форма способу життя, яка, на відміну від змісту, виникає на ґрунті дозрівання, а не навчання чи виховання. Одна людина стримана, врівноважена, емоційно невиразна, її рухи скупі, мовлення уповільнене. Друга, навпаки, рухлива, жвава, активна, енергійна. Динамічні особливості третьої начебто маскуються вміннями та навичками і виявляються лише у певних ситуаціях. Подібним буде й характер перебігу пізнавальної діяльності, динаміка якої варіюється в досить широких межах: від уповільненої і рівномірної в одних людей до прискореної і нерівномірної в інших.

Причому такі індивідуальні відмінності між людьми проявляються досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З віком властивості темпераменту ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина нерідко залишається такою до глибокої старості.

Для висвітлення цього питання потрібно з’ясувати природу темпераменту.

Павлов пов’язав типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Він висунув нервову теорію темпераменту, яку обґрунтував з позиції свого вчення про вищу нервову діяльність людини і тварини. Основою темпераменту він вважав властивості центральної нервової системи: силу, зрівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Таким чином для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік – сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легкодумство у вчинках, неуважність.

Сангвінічний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов’язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терпеливістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик – сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка і рухи флегматика невиразні. Він повільний і розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Флегматичний тип темпераменту відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терпеливий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка своїх здібностей більш реальна, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.

Холерик – сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.

Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій із перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терпеливість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться і діють жагуче, захопливо, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні й підозрілі. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов’язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров’ю.

Меланхолік – слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови і швидка стомлюваність. Меланхоліку властива висока емоційна активність, глибина і стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання – глибокі й тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому – уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооцінює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха з задиханням, рухи сковані, невпевнені, навички виробляються важко і легко гальмуються.

Так, меланхоліком, у внутрішньому середовищі якого нібито переважала чорна жовч, вважають людину зі зниженим рівнем активності, вповільненими рухами, швидко втомлювану; сангвініком, який мав уже інший склад цього середовища, – людину з високим рівнем активності, працездатну, зі швидкими і жвавими рухами, багатою мімікою, високим темпом мовлення, комунікативністю; холериком – людину з також високим рівнем активності, енергійну, проте бурхливу, невтримну, з рвучкими рухами; флегматиком – уповільнену, емоційно-невиразну людину, якій важко переключитися з однієї діяльності на іншу.

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій доступна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи – маловитривалі. Однак це компенсується високою слуховою, зоровою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м’язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Рис. 10.1 Типи темпераменту за Х. Бідступом

Темперамент — сукупність індивідуальних властивостей, що характеризує динамічну та емоційну сторони поведінки людини. Риси темпераменту є сталими, константними. Виділяють такі компоненти, які визначаються темпераментом:

загальна психологічна активність, що по-різному проявляється у людей: від в’ялості, інертності, пасивності до енергійності, активності, прагнення до дії. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних типів темпераменту;

моторна активність, що показує стан активності рухового та мовнорухового апарату. Проявляється в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м’язових рухів та мови людини, її зовнішньої рухливості чи стриманості, говірливості чи мовчазності;

емоційна активність проявляється у вразливості (чутливість та сприйнятливість до зовнішніх та внутрішніх впливів), імпульсивності, емоційній лабільності (швидкість зміни емоційних станів).

До рис темпераменту відносяться такі психічні властивості:

сензитивність — виникнення психічної реакції на зовнішній подразник найменшої сили;

реактивність — сила емоційної реакції на зовнішні чи внутрішні подразники;

активність, що показує наскільки активна людина в своїх діях, вчинках, доланні перешкод;

темп реакцій — швидкість протікання психічних процесів і реакцій;

пластичність та ригідність — гнучкість, легкість, адаптивність до нових умов, або навпаки, інертність, важкість в пристосуванні до змін;

екстровертність — спрямованість особистості зовні, на отчуючих людей, предмети, події; інтровертність — спрямованість особистості на себе, власні переживання та думки.

Темперамент відображається лише у формально-динамічних перебігах поведінки людини. Він не охоплює сутнісного прояву, не характеризує погляди, інтереси, переконання, риси характеру (добрий, підлий, лінивий, пунктуальний, альтруїст, егоїст тощо) та ін.

Виділяють чотири основні типи темпераменту: холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик. Кожний тип характеризується певними психічними особливостями, їх сполученням та взаємодією.

Важливу роль у досягненні високих результатів навчання у ВНЗ відіграє особистість педагога, його фахова підготовка, професійна самосвідомість, професійно значущі властивості та сформованість індивідуального стилю діяльності. Психологічну сутність педагогічної діяльності можна сформулювати так: професійно-педагогічна діяльність – це діяльність викладача, учителя, змістом якої є керівництво діяльністю студентів(студентів) у навчально-виховному процесі. Головна мета педагогіч ної діяльності – розвиток особистості молодої людини, дитини. Призначення педагога – бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові.

У широкому розумінні педагогічна діяльність розглядається як діяльність, метою якої є виховання підростаючого покоління. Існує кілька підходів до розуміння будови педагогічної діяльності: структурний, функціональний, рефлексивний.

Визначені особливості педагогічної діяльності дають підстави розглядати її як своєрідну мету-діяльність, тобто як таку, що надбудовується над діяльністю студента. Йдеться про особливу позицію вчителя в системі взаємодії з студентами, яка полягає в тому, щоб організувати й контролювати діяльність студента, який виступає як об’єкт власної навчаль­но-пізнавальної діяльності. Керівництво активністю іншої людини в психологічній науці пов’язують із рефлексивними процесами. Рефлексивне керівництво ґрунтується на уявленні, за яким студент є центральною постаттю навчально-виховного процесу, його головним учас­ником. Завдання педагога – полегшувати студентам процес розвитку, ство­рювати для них умови та всіляко сприяти досягненню повного самовиявлення. Особливістю рефлексивного підходу є розгляд педагогічної діяльності як діяльності спільної, що відбувається за законами спілкування. Вчитель та студент виступають як суб’єкти спілкування, в якому педагогові належить роль організатора й керівника. Тому педагогічна діяльність – це діяльність учителя, змістом якої є керівництво діяльністю студентів у навчально-виховному процесі, спрямоване на розвиток головних сфер його особистості. Різноманітність індивідуальних особливостей студентів, які залучені до педагогічної взаємодії, та нестандартність педагогічних ситуацій, у межах яких відбувається взаємодія, визначають творчий характер пе­дагогічної діяльності.

Хоча діяльність педагога суспільно зумовлена і спря­мована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, в ім’я якої й існує суспільство. Слід визначити функції педагога, які характеризують і забезпечують його діяльність:

– навчальна (дидактична): не передавати знання, а вчити, як здобувати їх;

– розвивальна функція ( створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу молодої людини, для її саморозкриття, самоутвердження).

– ви­ховна функція( вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед вищою школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного студента. ) Метою виховання є самовиховання студента, тобто спону­кання його до керування своїм розвитком.

Дата добавления: 2014-01-05