Громадсько-педагогічна

Загальна страте­гія педагога, його надзавдання полягають у тому, щоб сформувати студента як суб’єкта навчальної діяльності й спілкування. За влучним висловом Ш. Амонашвілі, справді гуманістична педагогіка – це така педагогіка, яка дає можливість залучити молодих людей до процесу творення самих себе. У зв’язку з цим можна зробити висновок: об’єктом педагогічної діяльності є процес керівництва навчально-пізнавальною діяльністю студента, який є активним суб’єктом цієї діяльності.

Загальна мета діяльності педагога – формування творчої особис­тості того, хто вчиться, у процесі навчання та виховання. З психологічного погляду мета – це прогнозований людиною результат її діяльності з певним об’єктом (О. Леонтьев). Результат діяльності демонструє зміни, що відбу­ваються з об’єктом під час взаємодії людини з ним. Спираючись на психологічні уявлення про природу мети у структурі діяльності, педагогічну мету слід розглядати як зміни, які прогнозує педагог у розвитку особис­тості студента в процесі навчання та виховання.

Мотив педагогічної діяльності – це внутрішній рушій, що спону­кає педагога до професійної діяльності. Мотивами можуть бути ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки та професійні цінності педагога. Проте в основу формування мотиву покладено на­самперед потреби. Під мотиваційною сферою особис­тості розуміють стійкі мотиви, що мають певну ієрархію і визначаються у спрямованості особистості. Мотивація педагога складається із зовнішніх та внутрішніх мотивів.

Внутрішня мотивація пов’язана зі змістом педагогічної діяльності і ґрунтується на потребі у спілкуванні з тим, хто навчається.

Зовнішня мотивація зу­мовлена чинниками, які не мають безпосереднього зв’язку з професійною діяльністю.

До принципів навчання в сучасній педагогіці відносять:

принцип гуманістичної спрямованості, який передбачає навчання і виховання всебічно і гармонійно роз­виненої особистості, соціальне активної та гуманної, враховуючи індивідуальність та соціальні умови;

принцип зв’язку з життям, із завданнями, що вирі­шуються суспільством, колективом, сім’єю, особисто та в їх єдності;

принцип діагностичної цілеспрямованості, який вимагає такої постановки цілей навчання і вихован­ня, що допускає об’єктивний і однозначний контроль ступеня досягнення мети;

принцип співробітництва і співдружності викладача, студентів, їх колективів, сім’ї, громадськості, трудових ко­лективів у досягненні намічених завдань навчання і виховання;

принцип науковості в організації навчання і виховання, який характеризується розробкою цілей, відбором змісту, вибором методів і форм організації навчання, розробкою технології;

принцип наочності навчання, єдності абстрактного і конкретного;

принцип доступності у навчанні, системності і послі­довності в реалізації змісту навчання і використан­ні технологій, методів, форм організації;

принцип особистісно-колективного підходу до на­вчання і виховання на базі досвіду пізнавальної, трудової, ігрової, суспільної діяльності та спілкування;

принцип максимальної самостійності студентів, їх груп, мікро колективів у розв’язанні всіх навчально-вихов­них завдань, принцип самоуправління в навчальній і діловій діяльності. нтеріоризáція (від лат. interior - внутрішній)- психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування. Поняття введено франц. психологами П’єром Жане, Жаном Піаже, Анрі Валлонії, використовується в психоаналізі при поясненні переходу структури міжіндивідуальних відносин всередину психіки та формування несвідомого (індивідуального або колективного), яке в свою чергу визначає внутрішній план свідомості. За Вигоцьким, інтеріоризация - становлення людської форми психіки завдяки освоєнню індивідом людських цінностей.

Інтеріоризáція (англ. interiorisation)– присвоєння цінностей, їх вростання в особистість. Процес формування внутрішніх структур психіки. Процес переходу від зовнішніх (реальних) до внутрішніх (ідеальних) дій - психічних актів.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ, 1. Формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки. // Процес перетворення зовнішніх, реальних дій на внутрішні розумові дії. 2. У психіатрії – переживання хворим обставин, що його хвилюють, потай від оточуючих.

Дата добавления: 2014-01-05