Методичні засади оптимізації вибору напрямків інноваційного розвитку підприємств

Сучасні реалії господарювання вітчизняних машинобудівних під­приємств вимагають від них постійного вирішення складної еко­номічної проблеми, пов'язаної з обґрунтованим ухваленням рі­шень щодо вибору та реалізації найбільш вигідних напрямків інноваційного розвитку. Унаслідок цього виконання практичних розрахунків на основі запропонованої критеріальної бази щодо вибору напрямків інноваційного розвитку (ВШР) для конкретно­го підприємства виявляється досить актуальним.

Широке коло питань, пов'язаних з дослідженням проблем інноваційного розвитку та управління інноваційною діяльністю, висвітлене в роботах відомих іноземних та вітчизняних економі­стів: Й. Шумпетера [18], Б. Санто [14], Б. Твісса [16], К. Останова [1], P.А. Фатхутдінова [17], П.Н. Завліна, А.К. Казанцева, Л.Е. Мінделі [9], С.Ю. Глазьева [5], В.В. Гончарова [6], С.В. Валдайцева [4], С.Д. ІльєнковоЦІО], М.С. Данько [7], О.О. Лапко [12], С.М. Ілляшенка [8], Н. Мови, В. Хаустова [13] та ін. Проте доста­тньої уваги питанням, пов'язаним з вибором напрямків іннова­ційного розвитку підприємства, а особливо реалізації науково-прикладних аспектів у галузі управління ВШР не приділялося.

Таким чином, метою дослідження є економічний аналіз, оптимізація та обґрунтування вибору напрямків інноваційного роз­витку підприємств.

Розглянемо основні етапи аналізу й оцінки напрямків іннова­ційного розвитку підприємства.

Етап 1. Аналіз відповідності внутрішніх можливостей розви­тку зовнішнім та визначення можливих шляхів приведення їх у відповідність.

Роботи на даному етапі пропонуємо виконувати за допомогою SWOT-аналізу. Необхідно визначити такі характеристики зовніш­нього і внутрішнього середовища:

1. Можливості ринку.

2. Загрози ринку.

3. Сильні сторони підприємства.

4. Слабкі сторони.

Для ухвалення рішень у нестабільних умовах перехідної еко­номіки доцільно використовувати підходи, які застосовуються в експертних системах, як машинна підтримка людського інтелек­ту, що дозволяє ухвалювати цілком адекватні рішення в умовах неповної, неточної й суперечливої інформації. Зокрема, можна ви­користовувати коефіцієнти впевненості для оцінки ймовірного характеру впливу чинників (характеристик) зовнішнього і внутрі­шнього середовища господарювання (більш детально методи­ки використання даного підходу викладені в роботі [8]).

Комбінування оцінок ступеня впливу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища на можливість реалізації конкретного варіанта інноваційного розвитку слід виконувати за такими пра­вилами [8]:

(9.1)

Отриманий результат (підсумковий коефіцієнт упевненості (К₀)) визначає ступінь упевненості щодо відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім за даної комбі­нації характеристик зовнішнього і внутрішнього середовища гос­подарювання.

Таким чином, можна визначити ступінь упевненості щодо відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, на основі чого здійснювати попередній вибір напрямків інноваційного розвитку.

Етап 2. Критеріальна оцінка й попередній вибір найбільш пе­рспективних напрямків інноваційного розвитку.

Для критеріальної оцінки й попереднього вибору найбільш перспективних напрямків інноваційного розвитку спочатку про­аналізуємо минулий досвід і визначимо ефективність можливих напрямків, відібраних на етапі 1, за попередні періоди. Для цього використовуємо показник ефективності напрямку інно­ваційного розвитку:

(9.2)

де К_НІР - ефективність напрямку інноваційного розвитку;

Е - очікуваний ефект від впровадження і реалізації напрямку в періоді t, грн;

IK - очікуваний інноваційний капітал для впровадження і реалі­зації напрямку в t -му періоді, грн;

r - ставка дисконтування, %;

T - очікуваний період часу від початку інноваційного циклу до кінця життєвого циклу інноваційної продукції, років.

Якщо К_НІР > 1, то напрямок інноваційного розвитку економічно доцільний, якщо ж К_НІР < 1, то економічно невигідний, і якщо К_НІР = 1, то вкладені кошти повертаються, але ефекту підприємство-інноватор не отримує. Тобто умова оптимальності варіанта, що розглядається підприємством-інноватором, записується як К_НІР → max.

До продуктових напрямків слід віднести заходи з розроблен­ня технічної документації на нову продукцію, НДДКР.

До технологічних - розроблення й упровадження нових про­гресивних технологічних процесів, удосконалення технологій, придбання нового обладнання виробничого призначення.

До ресурсних - розроблення і впровадження у виробництво спеціальних установок, які покращують якість матеріалів, роз­виток і модернізацію систем енергозабезпечення та ін.

Критеріальне оцінювання напрямків інноваційного розвитку виконуємо з двох позицій: підприємства-інноватора і споживачів.

1. З позицій підприємства-інноватора. Визначимо ризико­ваність кожного напрямку за допомогою ймовірнісного підхо­ду [11]. Так, для визначення ймовірності настання різних варіан­тів розвитку подій (сценаріїв розвитку економіки) пропонуємо ви­користовувати такі емпіричні оцінки:

1) глибокий спад - 0,05;

2) незначний спад -0,2;

3) стабільний стан-0,5;

4) незначний підйом-0,2;

5) потужний підйом - 0,05 [15].

2. 3 позицій споживачів. Для оцінки напрямків з позицій спо­живачів використовується показник споживацької привабливості напрямку інноваційного розвитку, який розраховується за фор­мулою:

(9.3)

де К_СП - показник споживацької привабливості продуктового напря­мку інноваційного розвитку;

К_ц - показник, що враховує співвідношення ціни споживання ' нової або оновленої продукції і середньої ціни існуючої на ринку продукції;

К_в - показник, що враховує оцінку вигод, отриманих споживачем при використанні інноваційної продукції.

У даному випадку умова оптимальності варіанта, що розгля­дається підприсмством-інноватором, записується як К_сп —>1. Для розрахунку К пропонується використовувати формулу:

(9.4)

де Ц_і - ціна інноваційної продукції і, грн;

Ц_min - мінімальна серед цін на інноваційну або існуючу на ринку продукцію (мінімальна серед цін на різні варіанти інноваційної продукції), грн.

Для розрахунку К_д пропонується використовувати формулу:

(9.5)

(9.6)

де Р_ji - j-й показник вигід (j = 1, 2, 3,..., k) інноваційного товару i (i = l, 2, 3,..., l);

Р _max - максимальне значення j- го показника вигод товару з усіх, що порівнюються (між альтернативними інноваційними продук­тами);

Р _min - мінімальне значення j- го показника вигод товару з усіх, що порівнюються (між альтернативними інноваційними продуктами);

V_j- коефіцієнт вагомості (значущість) показника вигод j (сума ко­ефіцієнтів вагомості всіх показників дорівнює 1). Формула (9.5) використовується, якщо кращому значенню показника вигод від­повідає менше значення (тобто збільшенню вигод відповідає зме­ншення його одиничного показника, наприклад, показника фізи­чної завантаженості споживача при використанні інноваційної продукції), а формула (9.6) - якщо кращому значенню показни­ка вигод відповідає більше значення (тобто збільшенню вигод від­повідає збільшення його одиничного показника, наприклад, ве­личини вільного часу, отриманого в результаті використання інно­ваційної продукції, естетичності, екологічності продукції та ін.).

Рис. 9.8. Шкала значень показника споживацької привабливості

Етап 3. Економічне обґрунтування вибору напрямків розвит­ку. Для вибору найбільш прийнятного продуктового напрямку інноваційного розвитку критеріями оцінки є оптимізація серед­ньозважених за ймовірностями різних сценаріїв розвитку подій (як мінімум: песимістичного, нормального або найбільш імовір­ного, оптимістичного) таких показників: чистого зведеного при­бутку (NPV), індексу рентабельності (РІ), періоду окупності (РР) і внутрішньої норми доходності (IRR) [11].

Дата добавления: 2014-01-05