ХНАМГ – 2009 7 страница

Командиром авіагрупи бал призначений 30-літній полковник Тіббетс, який брав участь у випробуваннях перших «Б-29», літав бомбити Німеччину, був осо-

бистим пілотом генерала Ейзенхауера.

Бомбардувальник під номером 82 нічим не виділявся серед інших 15 аж до 5 серпня, коли в штаб були викликані 6 членів його екіпажа: командир літака Люіс, бортінженер Дазенбері, бортмеханік Шумард, радист Нелсон, радіометрист Стиборік, стрілець Керон. Полковник Тіббетс повідомив, що через особливу важли-вість завдання літак він поведе особисто і запропонував екіпажеві познайомитися ще з трьома людьми, які будуть займатися бомбою: Парсонс, Джеппсон і Безер.

Парсонс розповів, що нова бомба важить близько 5 тонн. Руйнівна сила її дорівнює 20000 тонн звичайно вибухівки, тобто бомбовому вантажеві 4000 «по-надфортець».

Напередодні вильоту Тіббетс дав літаку під номером 82 ім’я своєї матері: «Енола Гей».

Домовилися, що остаточне збирання підривника бомби Парсонс зробить вже в повітрі, оскільки бували випадки, що при зльоті «Б-29» вибухали з бомбами на борті.

О 2 год. 45 хв. «Енола Гей» почала розбіг. Незабаром до них приєдналися ще два «Б-29». У числі їх «Грейт артист» майора Суіні. Три дні потому він бомбитиме Нагасакі. За сигналом Тіббетса Суіні повинен скинути над ціллю контейнери з апаратурою, показання якої будуть передані по радіо капітану Марквардту на третій бомбардувальник під номером 91. Інша трійка «Б-29», що летіли попереду, повинна вирішити: чи можливо буде зробити прицільне бомбометання. Жителі Хіросіми не знали про приготовлену їм участі. Понеділок 6 серпня почався, як і інші дні. Мало хто звернув увагу на один єдиний літак, що з’явився над містом. Це був літак «Стрейт флеш» майора Ізерлі, який радирував Тіббетсу: «Хмарність менше трьох десятих на усіх висотах. Бомбардуйте першу ціль». (Потім Ізерлі все життя буде мучитися думкою про те, що цією радіограмою він виніс смертельний вирок Хіросімі). О 8 год. 14 хв. 15 сек. «Енола Гей» звільняється від «Малятка», а «Грэйт артист» одночасно скидає на парашутах контейнери з апаратурою.

Ще 47 секунд над Хіросімою буде мирно світити сонце, аж до тієї миті, коли беззвучний спалах раптом разом перетворить місто в розпечений попіл. Навіть черепиця, камінь, метал скипали від дивовижного жару, як і місто, що спопелилося.

Екіпажі 6 «понад фортець», які брали участь в операції, ледь устигли віді-

спатися, коли, на подив майора Суіні, його знову призначили в бойовий виліт. Причому цього разу замість контейнерів з приладами бомбардувальнику «Грейт артист» треба було скинути «Товстуна» - таку ж плутонієву бомбу, що була ви­саджена на випробуваннях на полігоні в Нью-Мексико.

Політ, намічений на суботу 11 серпня, раптово перенесли на четвер, 9 серпня 1945 р. Трумен квапився тому, що в ніч на 9 серпня Радянський Союз вступив у війну проти Японії. Це був ранок, коли в Маньчжурії, під ударами радянських танків, кинулась на втечу Квантунська армія.

Метою бомбування було місто Кокура. Густа завіса диму над палавшим після чергового бомбування металургійним комбінатом Явата поповзла убік і заволокла місто. Прицільне бомбометання було неможливе. Майор Суіні оголосив екіпажу: «Йдемо на запасну ціль». Так вирішилася доля Нагасакі. У 11 год. 02 хв. ранку «Товстун» вибухнув у 500 м над однією з нагасацьких церков. Місто було пов-ністю зруйноване. Загинуло близько 70 тисяч чоловік.

Багато говорилося про долю майора Ізерлі. Цей американський льотчик, який мучився муками совісті слав листи й гроші осиротілим хіросімським дітям, домагався, щоб його посадили у в’язницю, поки влада не заховала його в боже-вільний будинок. Але літак, який вів Ізерлі, не був безпосереднім руйнівником Хіросіми. Він тільки розвідав погоду.

Куди менше ми знаємо про екіпаж літака «Енола Гей». Що почували ці

12 чоловік, коли побачили під собою місто, обернуте в попіл скинутою ними бомбою. Екіпаж так розповідає про політ.

СТІБОРІК. Колись нашу 509-ту групу постійно дражнили. Коли сусіди досвітла відправлялися на вильоти, вони жбурляли камені в наші бараки. Зате коли ми скинули бомбу, усі побачили, що ми лихі хлопці.

ТІББЕТС. Ми намагалися підібрати людей без забобонів.

ДАЗЕНБЕРІ. У такій справі, коли ви із забобонами, вас швидко звільнять.

ДЖЕППСОН. Чекання було самим тривожним моментом польоту. Я знав, що бомба буде падати 47 секунд і почав рахувати в розумі, але коли дійшов до 47, нічого не відбулося. Потім я згадав, що ударній хвилі ще буде потрібний час, щоб наздогнати нас, і саме тут вона й прийшла.

КЕРОН. Я робив знімки. Це було видовище, що захоплює: гриб попелясто-сірого диму з червоною серцевиною. Видно було, що там усередині усі горить. Мені було наказано порахувати пожежі, але це було не мислимо. Кипляча імла, схожа на лаву, закрила все місто.

ШУМАРД. Усе в цій хмарі було смертю. Разом з димом нагору летіли якісь чорні уламки. Хтось сказав: «Це душі японців підносяться на небо».

БЕЗЕР. У місті палахкотіло все, що тільки могло горіти.

ВАН КІРК. Головна думка була, звичайно, про себе: скоріше вибратися з усього цього і повернутися цілим.

ТІББЕТС. Ніякі мовні вирази, про які було домовлено, не годилися. І ми вирішили передати телеграму відкритим текстом. У ній говорилося, що результати бомбування перевершили всі чекання. Я абсолютно не відчуваю ніякої провини. Якби мені ще раз наказали зробити те саме, я виконав би це беззастережно.

Поширилися чутки, що це немовби прокляття лягло на тих, хто скинув атомну бомбу, що муки совісті довели їх до стану важкої депресії. Однак слухи ці виявилися помилковими, що підтверджується їхніми напрочуд цинічними ви-словленнями. «Якби ми знали, що це буде за видовище, можна було б продавати квитки по сто тисяч доларів за штуку!» – цинічно гострили вони, повертаючись на базу.

Пройшов час і світ довідався про страшні цифри убитих, величину руйнувань, з’явилися наукові доповіді про лиховісні наслідки радіації.

Попіл Хіросіми і Нагасакі – не просто священна реліквія. Він став тим цемен-том, що допомагає народам зводити перешкоду на шляху паліїв війни. Можна тільки радуватися тому, що рани минулої війни загоїлися. Але не можна витра-вити з пам’яті людей трагедію Хіросіми й Нагасакі. Їхній попіл донині гарячий. Людство здригнулося, довідавшись про наслідки цього самого жахливого злочину в історії.

Дванадцять американців з «Еноли Гей» сфотографувалися після польоту

4. Характеристика вогнища ядерного ураження Вогнищем ядерного ураження називається територія, в межах якої у резу-льтаті впливу ядерної зброї відбулися масові ураження людей, сільськогосподар-ських тварин і рослин, руйнування й пошкодження будинків і споруд, пожежі й радіоактивне зараження.

Розмір вогнища ядерного ураження залежить від потужності боєприпасів і виду вибуху. Чим крупніше калібр боєприпасів, тим більше площа ураження. Ступінь ураження ядерною зброєю залежить насамперед, від віддалення об’єкта від місця вибуху.

Щоб визначити можливий характер руйнувань, обсяг рятувальних робіт і потрібні сили і засоби для їхнього проведення, вогнище ядерного ураження умовно поділяють на чотири зони (залежно від надлишкового тиску у фронті ударної хвилі ядерного вибуху): повних, сильних, середніх і слабких руйнувань.

До першої зони (повних руйнувань – найближчої до центру вибуху) від-носиться територія вогнища ураження що піддалася впливу ударної хвилі з над-лишковим тиском понад 0,5 кГ/см² на зовнішній границі. Розташовані в цій зоні будинки, споруди можуть виявитися повністю зруйнованими. У завалах, що утво-рилися у результаті руйнування будинків і споруд, будуть жевріти пальні матеріали, задимлюватися територія. Захисні споруди (притулки) можуть також сильно зруйну-ватися, а на вулицях утворяться суцільні завали, внаслідок чого проїзд по них транспорту і спеціальної техніки стане неможливим. Люди, які укрилися у притулках, можуть одержати тільки незначні ураження, але їм буде потрібно надати медичну допомогу.

Друга зона (сильних руйнувань) характеризується надлишковим тиском удар-ної хвилі 0,5-0,3 кГ/см². У цій зоні можуть бути сильно зруйновані кам’яні будинки і підвали, повністю – дерев’яні, утворюються завали, одиночні вогнища пожеж і суцільні пожежі на окремих ділянках; у районах зруйнованих будинків – тління і горіння деревини та інших матеріалів. Більшість притулків у цій зоні збережеться, але у деяких будуть завалені входи й виходи. Люди в таких притулках можуть одержати ураження лише у результаті порушення герметизації, руйнування системи фільтровентиляції, затоплення або загазування приміщень притулку.

Третя зона (середніх руйнувань) з надлишковим тиском ударної хвилі 0,3-0,2 кГ/см² характеризується тільки частковими руйнуваннями будинків і споруд. У ній можуть мати місце суцільні пожежі. Більшість притулків і укриттів усіх типів збережеться, а люди, які знаходяться в них, не постраждають. Частина людей поза

захисними спорудами одержать травми і матимуть потребу в терміновій медичній допомозі.

Четверта зона (слабких руйнувань) характеризується надлишковим тиском 0,2-0,1 кГ/см². У цій зоні будуть незначно зруйновані будинки і споруди. Від світ-лового випромінювання виникають окремі вогнища пожеж.

У результаті ядерного вибуху місцевість заражається радіоактивними речо-винами.

Розміри ділянок і рівні радіації залежать від потужності вибуху, метеоро-логічних мов і характеру місцевості.

Таким чином, обстановка у вогнищі масового ураження потребує локалізації і гасіння масових пожеж, проведення великих рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт в умовах радіоактивного зараження місцевості.

Модуль 4. ВОГНИЩА ХІМІЧНОГО І БІОЛОГІЧНОГО ЗАРАЖЕНЬ Блок 4.1. Лекція № 6. Дія хімічної зброї

План

1. Поняття хімічної зброї та історія її застосування.

2. Отруйні речовини.

3. Токсини.

4. Фітотоксиканти.

5. Сильнодіючі ядучі речовини.

1. Поняття хімічної зброї і історія її застосування

За свідченнями німецького історика Ганса Дельбарка, ще під час Кримської війни англо-французькі війська намагались задушити отруйними газами захисників Севастополя. Проте цей підступний план зірвався через невміння правильно ви-користовувати потік вітру.

На початку Першої світової війни німецька армія наприкінці вересня 1914 р., порушивши угоди Гаазьких конференцій 1899 і 1907 рр., використала артилерійські

хімічні снаряди з подразнюючими отруйними речовинами.

Перше офіційне повномасштабне використання хімічної зброї було здій­снене німецькими військами 22 квітня 1915 р. поблизу річки Іпр (Бельгія) проти французьких військ. Хімічна атака була організована наступним чином. На ділянці шириною 6 км вони встановили 6000 балонів, що містили 180 т хлору. Використо-вуючи сприятливий напрямок вітру, вони скерували отруйні гази на позиції про­тивника. Внаслідок цього в перші години загинуло близько 6 тис. осіб, а 15 тис. зазнали різних ушкоджень.

Через місяць німці провели газову атаку проти російських військ. Хлором було отруєно 9 тис. чол., з них загинуло 1200.

У 1916 р. французька армія проти німецьких військ застосувала синильну кислоту як бойову отруйну речовину.

За час Першої світової війни промисловістю всіх воюючих держав було вироблено близько 180 тис. тонн отруйних речовин, при цьому на полі бою було використано 125 тис. тонн. За період Першої світової війни (1914-1918 pp.) загальна кількість уражених від застосування хімічної зброї становила близько 1300000 осіб.

Після Першої світової війни під тиском громадської думки в 1925 р. пред­ставники 37 держав у Женеві підписали «Протокол про заборону застосування на війні задушливих ядучих або інших подібних газів і бактеріологічних засобів». Цей протокол ратифікували або приєднались до нього більшість країн світу.

Проте історія свідчить, що деякі держави неодноразово порушували Женев­ську угоду. В 1935-1936 pp. Італія у війні з Ефіопією провела 19 хімічних атак, внаслідок яких загинуло 15 тис. осіб із загальної кількості загиблих під час війсь-кового конфлікту 50 тис. ефіопів.

У 1937-1943 pp. японські війська у війні проти Китаю застосовували хімічні і бактеріологічні засоби масового ураження. Протягом Другої світової війни фашист­ські війська застосовували хімічну зброю як під час бойових дій, так і для масових знищень в’язнів концентраційних таборів у газових камерах (метиловий «циклон А» і етиловий «циклон Б»).

Під час війни в Кореї (1950-1954 pp.) і В’єтнамі (1963-1975 pp.) американ-

ські війська у великих масштабах застосовували хімічну зброю. Тільки у В’єтнамі внаслідок застосування більш як 100 тис. т хімічних речовин постраждали понад 2 млн. осіб. Для дестабілізації природного середовища було скинуто 14 млн. бомб і снарядів, розпорошено 5700 т гербіцидів, близько 23000 т дефоліантів, 17000 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Хімічними речовинами було отруєно майже 1,5 млн. га території В’єтнаму, при цьому майже на 0,5 млн. га території повністю знищена рослинність, що призвело до серйозних екологічних і генетичних наслідків.

Хімічну зброю застосовували в Ірано-Іракській війні у 80-х pоках. Після операції «Буря в пустелі» (1991), іракський диктатор Саддам-Хусейн для при-боркування повстань в країні, застосувавши хімічну зброю, повністю винищив курдське село з чисельністю жителів понад 5 тис. осіб.

У січні 1993 р. в Парижі прийнята Міжнародна конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення. Однак її на землі ще дуже багато, тому не усунута і можливість її застосування. Так, в березні 1995 р. представники релігійної секти Аум Сенрікьо застосували в Токійському метро проти мешканців міста хімічну зброю – газ нервово-паралі-тичної дії на зразок зарину, внаслідок чого декілька тисяч людей отримали серйозні ураження, 13 осіб загинуло.

Отже хімічна зброя – це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин – бойових отруйних речовин (ОР), токсинів, фітотоксикантів і сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР).

Бойові властивості хімічної зброї:

1) хімічна зброя має здатність вибіркової дії – вражає людей, тварин і рослини без знищення матеріальних цінностей;

2) біохімічний механізм вражаючої дії на живий організм;

3) висока токсичність хімічних речовин, що викликає тяжкі й смертельні ураження;

4) здатність проникати в укриття, сховища, споруди, техніку й вражати людей, які там знаходяться;

5) великі масштаби застосування;

6) довготривалість вражаючої дії отруйних речовин у повітрі й на місце-вості;

7) труднощі з визначенням факту застосування ворогом хімічної зброї й типу отруйних речовин;

8) необхідність використання для захисту людей від ураження отруйними речовинами та ліквідації наслідків застосування хімічної зброї великого і різноманітного комплексу спеціальних заходів і засобів (хімічної роз-відки, індивідуального й колективного захисту, санітарної обробки, еваку-ації, антидотів та ін.);

9) застосування хімічної зброї може призвести до серйозних екологічних і генетичних наслідків, для ліквідації яких потрібний тривалий період;

10) величезний негативний морально-психологічний ефект впливу на людей
і навколишнє середовище.

Шляхи проникнення бойових токсичних хімічних речовин в організм людини:

а) через органи дихання;

б) через шкіру й слизові оболонки (очей і носоглотки);

в) через шлунково-кишковий тракт;

г) безпосередньо у кров при пораненнях або порізах.

Хімічна зброя зберігається і застосовується у вигляді:

1) хімічних боєприпасів:

а) артилерійських хімічних снарядів та мін, обладнанних рідинними й твердими
ОР;

б) авіаційних хімічних бомб та касет;

в) ракетних боєголовок;

г) хімічних фугасів, шашок, гранат та набоїв;

2) засоби багаторазового використання (виливні авіаційні пристрої й меха-нічні генератори аерозолю);

3) бінарні хімічні боєприпаси.

Способи застосування хімічної зброї:

1) вогневі нальоти та прицільний вогонь артилерії і мінометів;

2) залп реактивної артилерії;

3) окремі й групові пуски ракет;

4) одиночне й групове бомбометання;

5) виливання бойових токсичних хімічних речовин із поливальних при-строїв;

6) випуск бойових токсичних хімічних речовин за допомогою аерозольних генераторів;

7) кидання гранат і набоїв;

8) застосування хімічних фугасів.
Ознаками застосування хімічної зброї є:

1) поява на місцевості туману, диму в момент застосування ОР;

2) у місці вибуху боєприпасів, що містять ОР, з’являється біла чи злегка підфарбована хмара диму, туману або пару;

3) у разі застосування ОР за допомогою авіації за літаком з’являється темна смуга, що швидко розсіюється і осідає на землю;

4) на поверхню землі, рослин, будівель, механізмів ОР осідають у вигляді олійних крапель, плям або потоків;

5) зелена трава змінює свій колів, листя жовкне й буріє;

6) в уражених людей у більшості випадків спостерігається відчуття страху, утруднення дихання, нудота, головний біль та ін.

2. Отруйні речовини

Отруйними речовинами називаються хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть заражати не-захищених людей і тварин, а також повітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети і матеріали, що робить їх не придатними для користування і небезпечними при стиканні з ними.

Для досягнення максимального ефекту ОР переводять у бойовий стан –

пару, аерозоль, краплі.

За тактичним призначенням ОР поділяються на:

1) смертельні (тривалість дії до 10 діб, смертність понад 50%);

2) тимчасової дії (тривалість дії від 1 до 5 діб);

3) короткочасові (тривалість дії до декількох годин);

4) подразнюючі.

До ОР смертельної дії належать: зарин (ОВ), хлорціан (СК), зоман (ОБ), табун (ОА), іприт (НБ), Ві-Ікс (УХ), синильна кислота (АС), фосген (СО) і т.д. За фізіологічною дією на організм ОР поділяються на:

1) нервово-паралітичні (зарин (ОВ), зоман (ОБ); табун (ОА), Ві-Ікс (УХ));

2) шкірнонаривні (іприт (НО), люїзит (Ь), азотисті іприти (тПЧ-1, -2, -3));

3) загальноотруйні (хлорціан (СК), синильна кислота (АС));

4) задушливі (фосген (СО), дифосген (ОР), сполуки які містять Р);

5) подразнюючі (хлорацетофенон (Сі), адамсит (РМ), Сі-Ес (С8), Сі-Ар (СК);

6) психохімічні або психотропні - Бі-Зет (В2), ЛСД (ЬСО), Ес-Ен (8К).
За швидкістю виникнення вражаючої дії ОР бувають:

1) швидкодіючі, які не мають прихованого періоду дії і за кілька хвилин призводять до смерті або до втрати боєздатності чи працездатності (зарин (ОВ), зоман (ОБ), синильна кислота (АС), хлористий ціан (СК), Сі-Ес (С8), Сі-Ар (8К));

2) повільнодіючі, що мають прихований період дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Ікс (УХ), іприт (НБ), фосген (СО), Бі-Зет (В2)).

Залежно від тривалості зберігати здатність вражати незахищених людей ОР поділяються на дві групи:

1) стійкі - вражаюча дія зберігається кілька годин або діб (зоман, іприт, УХ);

2) нестійкі - вражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після їх потрапляння у навколишнє середовище.

Стійкість вражаючої здатності ОР залежить від кліматичних та метеороло-

гічних умов.

Хімічні боєприпаси мають спеціальне забарвлення, маркування і кодування. В армії США вони мають темно-сіре забарвлення, маркування включає тип ОР, модель, шифр та інші відомості.

Кодування здійснюється за допомогою кольорових кілець:

1) зеленими кільцями позначені боєприпаси, обладнані смертельними ОР:

а) 3 зелених кільця - нервово-паралітичні;

б) 2 зелених кільця - шкірнонаривні;

в) 1 зелене кільце - загальноотруйні та задушливі;

2) червоними кільцями позначені ОР тимчасової дії:

а) 1 червоне кільце - боєприпаси з ОР тимчасової дії;

б) 2 червоних кільця - боєприпаси з ОР, що тимчасово виводять з ладу. Важливою
характеристикою ОР та інших отрут є токсичність.

Токсичність ОР - це здатність виявляти вражаючу дію на організм, ви­кликаючи певний ефект ураження - місцеве або загальне. Можливі одночасно місцеве і загальне ураження. Місцеве ураження виявляється в місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів дихання), загальне ураження виникає при потраплянні ОР у кров через шкіру (шкірно-резор-бтивна токсичність), органи дихання (інгаляційна токсичність) й раневі поверхні.

Токсичність характеризується кількістю речовини, яка виявляє вражаючий ефект, і характером токсичної дії на організм.

Для кількісної оцінки токсичності ОР і токсинів застосовуються певні категорії токсичних доз при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, шкірно-резорбтивному і через раневі поверхні.

Токсична доза ( токсодоза ) ОР - це кількість речовини (доза), яка спричиняє певний токсичний ефект. Токсодоза, що відповідає певному ефекту ураження, приймається:

1) при інгаляційних ураженнях величина токсодози ОР визначається із співвідношення Сі, де С - середня концентрація ОР у повітрі, і -час перебування людини чи тварини в зараженому повітрі;

2) при шкірно-резорбтивних ураженнях - масі рідкої ОР, яка спричиняє певний ефект ураження при потраплянні на шкіру. Для характеристики токсичності ОР, що впливає на людину через органи дихання, застосовують такі токсодози:

1) середня смертельна LCt₅0 (L - від лат. Іеіаііз - смертельний) призводить до смерті 50% уражених;

2) середня ICt50 (I - від англ. іпсарасиаип§ - небоєздатний) виводить зі строю 50% уражених;

3) середня порогова PCt50 (Р - від англ. ргітагу - початковий) викликає початкові симптоми ураження у 50% уражених.

Інгаляційні токсичні дози вимірюють у грамах (міліграмах) за хвилину (секунду) на кубічний метр або літр (г х хв/м, г х с/м, мг х хв/л).

Ступінь токсичності ОР шкірно-резорбтивної дії оцінюється токсичною дозою LD₅₀. Це середня смертельна токсодоза, яку вимірюють у міліграмах на людину (мг/люд.) або в міліграмах на кілограм маси людини (мг/кг).

2.1. Отруйні речовини нервово - паралітичної дії

Нервово-паралітичні отруйні речовини (зарин (ОВ), зоман (СЮ), табун (ОА), Ві-Ікс (УХ)) належать до фосфорорганічних сполук, які уражують здебільшого нервову систему організму. В краплинно-рідинному і пароподібному стані вони легко і швидко проникають в організм людини через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і травний канал, викликаючи при важкому ступені отруєння спазми крово­носних судин, бронхів легенів і серцевого м’яза.

Зарин (GB, трилон 144, трилон 46) - безколірна рідина, без запаху. Паро-подібний і рідкий зарин легко сорбується пористими матеріалами (тканинами, вовною, деревиною, цеглою, бетоном), вбирається у пофарбовані поверхні й гумо-вотехнічні вироби. Це створює небезпеку отруєнь у людей, які вийшли із зара­женої атмосфери. Відносна токсичність при інгаляції 0,075 мг-хв./л. Перші ознаки ураження - міоз і утруднене дихання - виявляються при концентрації в повітрі 0,0005 мг/л через 2 хв. Шкірно-резорбтивна токсодоза ІЛЗ50 24 мг/кг, пероральна -

0,14 мг/кг.

Важкий ступінь отруєння настає при 0,3-0,5 LD₅₀ - ознаки: міоз, слинови­ділення, пітливість, спазми кровоносних судин, бронхів, легенів і серцевого м’яза. З’являються задишка, утруднене дихання, біль у грудях, загальна слабкість, блювота, втрачається координація рухів, виникають короткочасні судоми. Зарин має кумуля­тивні властивості в організмі.

При появі перших ознак ураження зарином необхідно ввести підшкірно або внутрішньом’язово розчин атропіну, афіну або будаксиму зі шприц-тюбика. Вміст шприц-тюбика, введений не пізніше ніж через 10 хв. після ураження, здатний нейтралізувати одну смертельну дозу ОР. За необхідності ураженому потрібно зробити штучне дихання.

Надійним захистом від пароподібного зарину є фільтруючий протигаз і за­хисний одяг. При потраплянні на шкіру рідкого зарину потрібно застосувати інди­відуальний протихімічній пакет: обробка через 2 хв. після потрапляння гарантує безпеку у 80% випадків, через 5 хв. - у 30%, а через 10 хв. вона практично вже неефективна. Для дегазації зарину застосовують водні й водно-спиртові розчини парів аміаку, а також розчини перекису водню.

Зоман (GD) - прозора рідина, може мати колір від солом’яно-жовтого до коричневого із запахом камфори. Обмежено розчиняється у воді до 1,5%, але вода стає непридатною для вживання, легко розчиняється в органічних розчинниках. При температурі -80 °С зоман перетворюється в склоподібну масу. Пористі мате­ріали зоман вбирають більше, ніж зарин. За характером фізіологічної дії зоман аналогічний зарину, але більш токсичний.

Всі рекомендації захисту від зарину прийнятні й для захисту від зоману.

Для знезаражування зоману на шкірі або одязі потрібно своєчасно зняти краплі тампонами і терміново обробити заражене місце рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водно-спиртовим розчином аміаку.

Для дегазації техніки й поверхні різних предметів застосовують аміачно-лужні розчини. Місцевість і об’єкти можна дегазувати суспензіями гіпохлоритів кальцію, а також розчинами лугів.

Ві - Ікс (VX) - масляниста безколірна рідина, без запаху, погано розчиня-ється у воді, добре - в органічних розчинах. Проникає крізь одяг і діє на організм через шкіру, газ небезпечний при потраплянні через органи дихання. Прихований період - кілька годин. Має кумулятивні властивості. Перші ознаки ураження: міоз, світлобоязнь, утруднене дихання, біль у грудях, лобі.

Ві-Ікс легко проникає в пористі матеріали, тканини, рослини, що утруднює його дегазацію. Потім можлива його зворотна дифузія з пор і небезпечне повторне зараження.

Повний захист від Ві-Ікс забезпечують протигаз і захисний одяг. Дегазація буде ефективною, якщо її провести протягом 5 хв після контакту з ОР. Для зне­зараження шкіри і одягу можна застосовувати розчини алкоголятів аміноспиртів. Техніку і об’єкти можна дегазувати хлоруючими засобами в неводних розчинах і окислювачами. Як антидоти придатні препарати, рекомендовані для застосування при ураженнях зарином.

2.2. Шкірнонаривні отруйні речовини

До шкірнонаривних отруйних речовин належать іприт (HD), люїзит (L), який може застосуватись як компонент тактичних сумішей. Для забруднення водних джерел можуть бути застосовані так звані азотисті іприти (HN-1, HN-2, HN-3).

Іприт (HD) - безколірна масляниста рідина, важча від води, погано роз­чиняється у воді й добре в органічних розчинниках, паливі та мастильних мате­ріалах, а також в інших ОР. Організм людини уражають пари, аерозолі й краплі через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і шлунково-кишковий канал. ОР має прихований період і кумулятивний ефект.

Через 2-6 год. після потрапляння на шкіру з’являється почервоніння, а потім утворюються пухирі й виразки залежно від ступеня ураження. Концентрація парів іприту 0,1 г/м уражає очі з втратою зору. Симптоми ураження очей: почер-воніння, припухлість, світлобоязнь, відчуття піску в очах, різка болючість, сильна сльозотеча. Резорбуючись зі шкіри, іприт розподіляється кров’ю по всіх органах, концентруючись переважно в легенях, печінці й частково в центральній нервовій

системі.

Іприт у паро- і туманоподібному стані впливає на органи дихання. Через 4-6 год з’являються пригнічення, кашель, ознаки риніту. Через 3-4 доби почина-ється гнійне запалення слизової оболонки дихальних шляхів і пневмонія. При легких ураженнях через 9-10 діб настає одужання, при важких – через 6-8 діб – смерть.

Дегазацію іприту на шкірі проводять промиванням 15%-ним водно-спиртовим розчином хлораміну Б, він руйнує іприт не тільки на шкірі, а й частково той, що вже проник у неї. Можна обмивати лужними і мильними розчинами. Уражені очі промивають 0,25% водним розчином хлораміну або 2% розчином двовуглекислого натрію чи борної кислоти. Слизову оболонку рота і носа промивають 0,5% роз-чином хлораміну або 2-3% розчином двовуглекислої соди.

2.3. Речовини загальноотруйної дії

Речовини загальноотруйної дії об’єднують хімічні сполуки, різні як за своєю фізіологічною дією, так і за хімічною будовою.

Як потенційні ОР загальноотруйної дії найбільше значення мають синильна кислота (АС) і хлорціан (СК). Певну небезпеку через високу токсичність несуть гідриди миш’яку і фосфору, окис вуглецю і карбоніли металів.

Синильна кислота ( АС ) – безколірна рідина із запахом гіркого мигдалю, необмежено розчиняється у воді, сильна швидкодіюча отрута. Незахищених людей пари синильної кислоти уражають через органи дихання, а також при надходженні в організм з їжею і водою. При концентрації понад 10 г/м³ вражає організм через шкіру.

Дата добавления: 2014-01-05