ХНАМГ – 2009 8 страница

Ознаки ураження: гіркота і металевий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть настає від паралічу серця.

Сучасний фільтруючий протигаз надійно захищає органи дихання людини від синильної кислоти, а шкіру – захисний костюм.

При ураженні людини необхідно застосувати антидот, наприклад, амілнітрит. Роздавлену ампулу з антидотом швидко вводять під лицеву частину протигазу,

за необхідності роблять штучне дихання. Додатково до амілнітриту внутрішньо­венно вводять метиленову синь у фізіологічному розчині або розчині глюкози, 25-30% розчин тіосульфату натрію, діоксіацетон. Комплексна антидотна терапія дає можливість зняти токсичну дію не менш як десяти смертельних доз синильної кислоти.

Синильну кислоту, яка потрапила на шкіру, змивають 2% розчином соди або водою з милом. Для дегазації синильної кислоти можна застосовувати водні суспензії, приготовлені з 20% їдкого натру і 10% розчину залізного купоросу (1:2 за об’ємом). Можна обробити синильну кислоту лугом, але при цьому утво­рюється ціанистий натрій, тому доцільно змішати луг з окислювачем, наприклад.

2.4. Задушливі отруйні речовини

Задушливі отруйні речовини мають високу леткість, під час вдихання їх специфічно уражується легенева тканина і виникає токсичний набряк легенів. Такі властивості має фосген (CG), дифосген (DP), а також деякі сполуки, які містять фтор. Жодна речовина з цієї групи нині не знаходиться на озброєнні армій про­відних країн. Але деякі з них, зокрема фосген, розглядаються як резервні ОР через наявність великих виробничих потужностей.

Фосген (CG) при температурі понад +8 °С - газ із запахом горілого сіна, важчий від повітря, погано розчиняється у воді, добре - в органічних розчин­никах. Це нестійка ОР, заражає тільки атмосферу. Тривалість дії фосгену влітку до 30 хв., взимку - до 3 год. Тривале зараження повітря може бути лише у місцях його застою.

Фосген уражує легені людини, спричиняючи набряк, подразнює очі й слизові оболонки. Має властивості кумулятивної дії. Основні симптоми ураження: подраз-нення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Прихований період дії 4-5 год., за цей час розвивається ураження легеневої тканини. Потім з’явля­ються кашель, посиніння губ, вух, кінчиків пальців ніг і рук, головний біль, задишка, температура підвищується до 39 °С. Смерть настає через дві доби від набряку легень.

Токсичність, патогенез і клінічна картина отруєння фосгеном і дифосгеном аналогічні.

При дії цих ОР на органи дихання збільшується проникність стінок капілярів, що й призводить до набряку легень.

Від фосгену органи дихання надійно захищає протигаз. Засоби захисту шкіри не потрібні.

Всі люди, які потрапили в зону зараження, незалежно від їх суб’єктивного стану, мають бути евакуйовані. Не допускається виведення їх пішки, навіть якщо немає скарг. Необхідна швидка евакуація, тому що одягнутий протигаз внаслідок опору диханню підвищує фізичне навантаження на ураженого, тоді як йому потрібний повний спокій. Рекомендуються зігрівання тіла, гарячий чай, молоко або кава.

Для дегазації фосгену і дифосгену придатні розчини аміаку, амінів, лугів. Із приміщення ОР можна видалити вентиляцією.

2.5. Психотропні отруйні речовини

Психотропні речовини ( інкапаситанти ) - це синтетичні або природні сполуки, які можуть спричинити у здорових людей аномалії або фізичну нездат­ність виконання завдань, поставлених перед ними.

Психотропні речовини діють вражаюче на людей у дуже малих дозах (мілі-грами-мікрограми на людину), які не виявляються звичайними методами індикації. Вражаючі концентрації психотропних речовин у 10 разів нижчі, ніж у зарину, і у 1000 разів нижчі, ніж у синильної кислоти. Ці ОР спричиняють розумові й психічні аномалії. Такі ураження інколи розглядають як хімічну шизофренію. Деякі психо-отрути можуть спричинити порушення координації рухів, тимчасову сліпоту або глухоту, блювоту, різку зміну кров’яного тиску, апатію, млявість, зорові й слухові галюцинації.

Представниками цієї групи є Бі-Зет (В 2), ЛСД (ЬСБ), Ес-Ен (8К). На озбро-єнні армії США знаходиться Бі-Зет.

Бі - Зет (BZ) - тверда кристалічна речовина, не розчиняється у воді, добре -

в органічних розчинах. Випускають у вигляді порошку. Вражаючий стан - дрібно­дисперсний аерозоль (дим). Бі-Зет уражає людину через органи дихання і шлун-ково-кишковий канал. Симптоми ураження виникають через 0,5 год. (період при-хованої дії): сухість і почервоніння шкіри, розширення зіниць, загальна слабкість, пригнічений стан, порушення контакту з оточенням, втрата орієнтування в часі й просторі, зорові й слухові галюцинації. Тривалість токсичної дії залежить від дози - від кількох годин до доби.

2.6. Подразнюючі отруйні речовини

До подразнюючих отруйних речовин належать хлорацетофенон (СК), адамсит (БМ), Сі-Ес (С8) і Сі-Ар (СК). Ці ОР уражають чутливі нервові закінчення сли-зових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів. Після ураження з’являються такі симптоми: подразнення верхніх дихальних шляхів, опіки шкіри, печіння та біль в очах і грудях, сльозотеча, нежить, кашель, блювота.

Зараження ОР місцевості, кормів, продуктів і води залежить від застосо­ваної речовини, яка потрапила після аварії в навколишнє середовище, стану її на момент застосування чи аварійного випадання (газ, пара, аерозоль), а також від характеру місцевості, виду продуктів, кормів і умов, у яких вони знаходилися (склади, поле та ін.). Особливо небезпечне зараження отруйними речовинами, які можуть проникати на певну глибину і тривалий час зберігати вражаючу дію, небезпечну для людей і тварин. У разі випадання небезпечних речовин на лісові насадження, хімічні речовини можуть тривалий час залишатися у кронах, на лісовій підстилці, ґрунті, роблячи небезпечним навколишнє середовище. У листя-ному лісі й садах значно більше затримується хімічних речовин влітку, ніж взимку. За таких умов будуть уражатися птахи, звірі, сільськогосподарські тварини, не-безпечною буде продукція лісового господарства: деревина, гриби, ягоди, сіно.

Отруйні речовини у паро- і туманоподібному стані добре проникають крізь нещільну тару, мішковину, папір і заражають продукти харчування, фураж. У тваринницьких фермах, інших виробничих приміщеннях й житлових будинках, проникаючи крізь вікна, двері, вентиляційні отвори, димарі, вони можуть засто-

юватись і бути небезпечними тривалий час. Небезпечним є ураження продуктів, урожаю, кормів і води стійкими ОР влітку.

Забруднення урожаю, продуктів і кормів залежить від типу ОР, їх стану в час забруднення (пароподібні, рідкі чи тверді), тривалості прямого осідання хіміч-них речовин, щільності зерна, коренеплодів, умов, в яких вони знаходились (у приміщеннях, відкрито на місцевості, в мішках та ін.).

Дуже небезпечні стійкі ОР - Ві-Ікс, зоман, зарин, іприт, синильна кислота та деякі СДЯР, які добре сорбуються зерном і кормами й можуть зберігати вра­жаючу дію до кількох тижнів, а інколи й кількох місяців.

Харчові продукти, урожай, корми, які були під впливом фосгену, провітрені до повного зникнення запаху ОР, можна використовувати (але після перевірки). Дифосген заражає харчові продукти і корми на нетривалий час, тому їх можна використовувати, але після зникнення запаху і відсутності ОР за результатами аналізу.

Хлорацетофенон, бромбензилціанід, адамсит, дифенілхлорарсин можуть заразити продукти, урожай і корми лише поверхнево. Після зняття верхнього шару і проведення аналізу їх можна використовувати.

Багато хімічних речовин в урожаї, кормах і продуктах не залишаються на певній глибині, а поступово проникають глибше. Краплі хімічних речовин можуть проникати глибше у вигляді парів і створювати небезпечне зараження урожаю, продуктів, кормів.

Тривалий час небезпечним може бути зараження ріллі. Після дощу кірка, яка утворюється, певний час затримує випаровування небезпечних парів, але після її розпушення вражаюча дія небезпечних хімічних парів може стати загрозою для людей і тварин.

Зараження води залежить від типу хімічної речовини і водойми. Іприт після потрапляння у воду утворює на воді маслянисту плівку. В колодязі, озері, ставку іприт поступово осідає на дно і розкладається, утворюючи нетоксичні речовини. Азотисті іприти (HN-3, HN-2, HN-1) утворюють водорозчинні солі з мінеральними кислотами, які не поступаються за токсичністю найбільш отруйним речовинам.

Це створює небезпеку застосування їх як диверсійних отрут для зараження не-проточних джерел.

Зарин зберігає вражаючу дію у воді кілька діб, а Ві-Ікс – кілька місяців. Тривалий час небезпечною залишається вода, заражена синильною кислотою і солями азотного іприту.

Люїзит розчиняється і розкладається у воді, але утворюються речовини з небезпечним вмістом миш’яку, тому така вода не придатна для використання людьми і тваринами.

Фосген воду не отруює, а дифосген отруює, але на нетривалий час.

Синильна кислота і табун воду не заражають. Металеві предмети затри-мують хімічні речовини тільки своєю поверхнею. Люїзит сприяє, появі іржі, а в краплинно-рідинному вигляді руйнує алюмінієві сплави. Хлорціан при підвищеній температурі руйнує багато металів.

3. Токсини

Токсинами називають хімічні речовини рослинного, тваринного або мікроб-ного походження, які мають високі токсичні властивості й можуть уражати організм людини і тварини.

Основне призначення токсинів – це знищення або тимчасове виведення з ладу людей, а також диверсії в тилу. Для досягнення однакового вражаючого ефекту необхідна бойова концентрація ботулінового токсину в два рази нижча концентрації Ві-Ікс і у шість разів – зарину.

У бойових умовах для зараження приземного шару атмосфери токсини можна розпилювати у вигляді дрібнодисперсного аерозолю за допомогою авіаційних генераторів-аерозолів, касет або боєголовок ракет з дистанційним підривником. Такі способи використання можуть призвести до зараження токсинами повітря над великими площами і спричинити масові ураження людей і тварин. При витраті ботулінового токсину 5-6 кг/км² утворюється хмара аерозолю з глибиною поши-рення до 6км. На цій території концентрація токсину призведе до знищення або виведення з ладу 60% людей, якщо заходи їх захисту не будуть вжиті протягом

1 хв. Вражаюча дія аерозолю зберігається до 12 годин.

Токсини часто відносять до біологічної зброї. Проте існують вагомі докази належності їх до хімічної зброї, оскільки за хімічним складом вони не відрізняються від хімічних сполук і можуть бути одержані синтетичним шляхом, не життєздатні й за будь-яких умов не можуть розмножуватися, вони не мають інкубаційного періоду, прихований період залежить тільки від дози і шляхів надходження в організм, ураження токсинами не є інфекційним захворюванням, а застосовують їх на основі тих же принципів, що й ОР. Залежно від походження всі токсини поділяють на три групи: фітотокс ин и - рослинного походження, одержувані від окремих рослин; зоотоксини - тваринного походження, продуковані деякими видами тварин і входять до складу отрути цих тварин, часто з виділенням у навколишнє середовище; мікробні токсини, які виробляються багатьма видами мікроорганізмів і є причиною отруєнь та захворювань.

Ботуліновий токсин ( ХК ) - продукт життєдіяльності бактерії СІозШіїші Вошііпшг, Це сірий порошок без смаку і запаху, сильнодіюча отрута смертельної дії. Найбільша токсичність - при потраплянні у кров або через рани.

Ураження настає після прихованого періоду дії через 2 год. Симптоми: сильна слабкість, нудота і блювота, запаморочення, двоїння в очах, погіршення зору, болі в шлунку, спрага. Через 1-10 діб настає смерть від паралічу серця і дихальних м’язів.

Для захисту від аерозолю ботулінового токсину застосовують протигази і респіратори. Лікування - симптоматичне, на будь-якій стадії застосовують анти-токсини разом з антибіотиками, пізніше додатково вводяться судинорозширюючі засоби, стимулятори серцевої діяльності й дихального центру.

Стафілококовий ентеротоксин ( РС ) продукується бактерією золотистий стафілокок 8іар1іу1ососси₈ аигеиз. Надходить в організм через органи дихання, шлунково-кишковий канал і відкриті рани. Прихований період - від З0 хв. До 6 год. залежно від дози і шляхів надходження в організм. Симптоми ураження: посилена слинотеча, нудота, блювання, сильний біль у шлунку, слабкість, знижені кров’яний тиск і температура, кривавий пронос.

Для захисту від аерозолів стафілококового ентеротоксину застосовують проти-

гази і респіратори. Лікування уражених базується на застосуванні методів симпто-матичної терапії.

Із токсинів рослинного походження найбільше воєнне значення має рицин. Рицин - це тверда порошкоподібна речовина без запаху, може застосовуватися у вигляді дрібнодисперсного аерозолю. Одержують рицин із насіння рицини. За інгаляційною токсичністю подібний до зарину і зоману. Токсини тваринного поход­ження продукуються деякими видами змій, а також окремими видами членисто­ногих (скорпіонами, павуками). Ці токсини можуть застосовуватися з диверсійною метою.

Захистом від токсинів є протигази, респіратори, протипилові ватяно-тканинні маски і пов’язки.

Дезактивація токсинів може бути досягнута водними розчинами формаль-дегіду й окисно-хлорними препаратами.

4. Фітотоксиканти

Фітотоксиканти (від грецьк. ркуіоп - рослина і іохісоп - отрута) - токсичні хімічні речовини, призначені для ураження різних видів рослинності. Застосовують у мирний час при інтенсивній технології в сільському господарстві. Залежно від фізіологічної дії і призначення поділяються на гербіциди, арборициди, дефоліанти і десиканти. Фітотоксиканти призначені також для знищення сільськогосподарських культур і лісових насаджень з метою позбавлення країни продовольчої бази і підриву економічного потенціалу.

Гербіциди (лат. НегЬа - трава, саесіо - вбиваю) - органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для знищення або пригнічення бур’янів, трав’яної рослинності, злакових і овочевих культур. Як гербіциди можуть застосовуватися: 2, 4-дихлорфеноксіоцтова кислота, 2, 4, 5-Т трихлор-феноксіоцтова кислота, пара-кват, дикват, піклорам, іоксиніл, какодилова кислота.

Арборициди - органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для знищення кущів і дерев: 2, 4-Д; 2, 4, 5-Т; 2, 3, 6-ТБ; сульфат амонію, паракват, дикват, далапон, тор дон, фенурон.

Дефоліанти (лат. Ие - видалення, /оііит - листя) - органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для висушування і передчасного опадання листя: бутифос, ендотил, паракват, дикват, фолекс і 2, 4-Д.

Десиканти (лат. Оезісаге - висушувати) - органічні й неорганічні хімічні речовини, які можуть застосовуватися для висушування листя і стебел сільсько-господарських культур. Найбільш поширені десиканти: динітрофенол, ендотал, хлорат магнію, пентахлорфенол, арсеніт натрію.

Більшість з цих препаратів широко застосовують в сільському господарстві для захисту врожаю, але в летальній дозі або для культури, не стійкої до даної речовини, вони можуть знищити всі посіви.

За вражаючими властивостями є фітотоксиканти універсальної (суцільної) дії, які знищують всі види рослин, і вибіркової дії, що впливають тільки на певні види рослин. За ознаками дії на рослини розрізняють контактні, системні й кореневі фітотоксиканти.

Неправильне використання хімічних засобів у сільському, лісовому госпо­дарствах чи виникнення аварій з викидами у навколишнє середовище аналогічних хімічних речовин потребує: вжиття негайних заходів захисту населення, тварин, дегазації техніки, об’єктів і території.

На озброєнні деяких країн фітотоксиканти є як табельні. Так, в армії США знаходяться три основних рецептури: «помаранчева», «біла» і «синя».

« Помаранчева » рецептура - це масляниста рідина темно-бурого кольору. Зберігається в грунті 2-3 місяці. Уражає цукрові буряки, горох, соняшник, помі-дори, виноград, бавовник. Може застосовуватися для знищення деревної і кущової рослинності. В уражених «помаранчевою» рецептурою з’являється млявість, сонли-вість, втрата апетиту, нудота, солодкий присмак у роті, сухість і печіння верхніх дихальних шляхів, блювання, пронос, ураження селезінки, кісткового мозку. Сильна токсична дія пояснюється присутністю у препараті діоксину, що спричиняє гене­тичні зміни в людей.

« Біла » рецептура - це порошкоподібна суміш білого кольору, не горить і не розчиняється в маслах. Застосовується у вигляді водних розчинів з добавкою

поверхнево-активних речовин. Основою цієї суміші є піклорам – речовина, високо-токсична для цукрових буряків, картоплі, люцерни, соняшнику, бавовни. Уражає людей і тварин, внаслідок її дії з’являються подразнення слизових оболонок, по-червоніння обличчя, головний біль, крововиливи на слизових оболонках, підви-щення артеріального тиску, судоми. При переході в хронічне ураження розви-вається лімфоцитоз, порушення обміну речовин, цироз печінки.

« Синя » рецептура – це 40%-ний розчин натрієвої солі какодилової кислоти (містить до 54% миш’яку). Дуже чутливий до цієї суміші рис. При дозі 50 кг/га відбувається стерилізація грунту. Багато років зберігається в навколишньому середовищі. В організмі людини і тварини ця суміш пригнічує ферменти і окисні процеси в тканинах, спричиняє запалення дихальних шляхів, пронос, судоми, параліч, втрату зору і свідомості. При потраплянні на шкіру і слизові оболонки викликає біль і розвивається некроз.

5. Сильнодіючі ядучі речовини

На об’єктах господарювання є великий асортимент хімічних речовин, токсин-них і шкідливих для здоров’я людей, тварин і небезпечних для навколишнього середовища. Ці речовини називають сильнодіючими ядучими рчовинами (СДЯР). Певні види СДЯР знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх ви-робляють або застосовують, на складах, сільськогосподарських об’єктах і під-приємствах переробної промисловості, багато їх перевозять транспортом.

У воєнний час об’єкти зберігання СДЯР можуть бути зруйновані, в мирний час при виробничих аваріях або стихійних лихах СДЯР можуть потрапити в навко-лишнє середовище і стати причиною ураження людей, тварин, рослин і зараження навколишнього середовища.

Найбільш поширеними у галузях господарювання і небезпечними є: хлор, аміак, сірчаний ангідрид, сірководень, бензол, фтористий водень, ацетон, уайт-спірит, дихлоретан, бензин, азотна, сірчана, соляна кислота, фосген, синильна кислота та ін.

Хлор ( СІ ) – зеленувато-жовтий газ із різким запахом, середня густина 1,56 г/см³,

температура кипіння -34,6 °С. Отруйний, у 2,5 раза важчий за повітря, добре роз-чиняється у воді. Суміш із воднем вибухонебезпечна. При тиску 5,7 атм скраплю-ється в темно-зелену рідину. Випаровуючись в атмосфері, утворює білий туман, стелиться по землі й збирається в долинах, ярах, підвалах. Вражаючою концен-трацією є 0,01 мг/л при експозиції 60 хв. Високі концентрації хлору 0,1 + 0,2 мг/л призводять до смерті через 1 год.

Гранично допустима концентрація хлору в повітрі – 1 мг/м. Концентрація хлору 6 мг/м³ призводить до подразнення, концентрація 100 мг/м³ небезпечна для життя. Балон рідкого газу (місткістю 25 л) може утворити в повітрі смертельну концентрацію на площі 2 га. Хлор дуже отруйний для людей. Може проникати з організм через неушкоджену шкіру, через органи дихання і травлення. При легкому ступені отруєння настають почервоніння і свербіння шкіри, подразнення слизових оболонок очей, сльозотеча, ураження верхніх дихальних шляхів: чхання, дертя і печіння в горлі, сухий кашель, різкий біль за грудиною. Середній ступінь отру-єння характеризується розладам дихання і кровообігу, серцебиттям, збудженням і задишкою.

При великих отруєннях спостерігається: різке подразнення слизових оболонок, сильні приступи кашлю, печіння і біль у носоглотці, різь в очах, посилення за-дишки, сльозотеча, посиніння шкіри і слизових оболонок, некоординовані рухи, ниткоподібний пульс, дихання поверхневе, втрата свідомості, судоми, набряк легень, зупинка дихання. При високих концентраціях смерть настає миттєво.

На потерпілого необхідно надіти протигаз ЦП-5, ЦП-7 з коробкою марки В або ізолюючий протигаз чи дихальний апарат. Винести з небезпечної зони, за необхідності зробити штучне дихання. Зігріти тіло, промити слизові оболонки і шкіру 2% розчином питної соди або зняти тампоном із ІПП-8, або змити уражену поверхню чистою водою з милом. У пошкоджені очі закапати 1% розчин ново-каїну. При отруєнні середнього ступеня дати випити теплого молока із содою або лужної мінеральної води типу «Поляна Квасова», робити інгаляцію з 2% розчином питної води, зігріти тіло, дати вдихати кисень або аміак (нашатирний спирт). Терміново госпіталізувати.

У разі витікання хлору з балона місце витікання необхідно помити водою або вкрити мокрими ганчірками. Утворюється обледеніння і припиняється витікання газу. Якщо витікання не припиняється, можна поставити хомут з прокладкою із гуми, надіти аварійний футляр або занурити у ванну з 10% розчином гіпосульфіту чи вапна. Приміщення звільнити від газу можна, створивши водяну завісу або пустивши в приміщення сірчистий газ, або розпилити з допомогою гідропульту 10% розчин гіпосульфіту. Роботи слід проводити в ізолюючих протигазах. Це стосується і робіт з аміаком.

Аміак (NH3) - безколірний газ із запахом нашатирю (середня густина 0,68 г/см³), при температурі -33 + 35 °С - безколірна рідина, яка при температурі -78 °С твердне. Добре розчиняється у воді, утворюючи лужний розчин. Суміш аміаку з киснем 4:3 вибухає. Горить в атмосфері кисню. Отруйний. Вражаючою концентрацією є 0,2 мг/л при експозиції 360 хв. Смертельною концентрацією є 7 мг/л при експо-зиції 30 хв.

Аміак небезпечний при вдиханні парів, потраплянні на шкіру й слизові оболонки. У людини аміак при легкому ступені отруєння подразнює слизові обо­лонки очей - сльозотеча, уражує верхні дихальні шляхи - першіння і печіння у горлі, біль у горлі при ковтанні, чхання. Середній ступінь отруєння викликає задуху, головний біль, нудоту, блювання. При тяжкому ступені отруєння аміаком пору-шуються дихання, діяльність серцево-судинної системи. Смерть може настати від серцевої недостатності і набряку легень.

Потерпілому необхідно надіти протигаз з коробкою марки КД, М чи ізо­люючий протигаз, винести на свіже повітря, зігріти тіло. Провести інгаляцію теплою водою зі вмістом 1-2% розчину лимонної кислоти, рот прополоскати 2% розчином соди або теплою водою. При потраплянні на шкіру й слизові оболонки -промити 2% розчином борної кислоти, при болях очей закапати по 1-2 краплі 1% розчину новокаїну. Опіки шкіри можна промити водою, потім опустити в теплу воду (35-40 °С), після чого накласти стерильну пов’язку або змазати пеніцилі-новою маззю чи маззю Вишневського. Якщо утруднене дихання, закапати в ніс 2-3% розчин ефедрину (4-5 крапель), поставити гірчичники на шию. Дати пити

лужну мінеральну воду типу «Поляна Квасова» або тепле молоко. Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати.

Сірчистий ангідрид (S0₂) - безколірний газ з гострим запахом запаленого сірника, середня густина 1,46 г/cм, температура кипіння -10,0 °С. Добре розчи-няється у воді, утворюючи сірчану кислоту. Впливаючи на організм, подразнює верхні дихальні шляхи, спричиняє запалення їх слизових оболонок, а також горла й очей. Високі концентрації у повітрі спричиняють задишку, призводять до втрати свідомості й смерті.

Вражаючою концентрацією є 0,4-0,5 мг/л при експозиції 50 хв. Смертельною концентрацією є 1,4-1,7 мг/л при експозиції 50 хв.

Потерпілому треба надіти протигаз з коробкою марки В, винести на чисте повітря, дати подихати кисень, промити слизові оболонки 2%-м розчином питної соди. Дегазуючими речовинами є вода (10 т на 1 т S0₂), розчин лугів (13 т на 1 т S0₂), 10% аміак.

Сірководень (H₂S) - безколірний газ з характерним запахом тухлих яєць, важчий за повітря, у воді малорозчинний, дуже отруйний. Середня густина 1,26 г/см, температура кипіння +46,0 °С. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Вражаючою концентрацією є 1,6-2,5 мг/л при експозиції 90 хв. Смертельною концентрацією є 10 мг/л при експозиції 90 хв.

Подразнює слизові оболонки, спричиняє головний біль, нудоту, блювання, біль у грудях, відчуття задишки, печіння в очах, з’являється металевий присмак у роті, сльозотеча. При появі таких симптомів потерпілого необхідно винести на повітря, очі й слизові оболонки не менше 15 хв. промивати водою або 2%-ним розчином борної кислоти. Дегазуючими речовинами є сірчистий натрій або калій.

Трихлористий фосфор - середня густина 1,53 г/см³, температура кипіння +74,8 °С. Вражаючою концентрацією є 0,015-0,08 мг/л при експозиції 30 хв. Смер-тельною концентрацією є 0,5 мг/л при експозиції 30 хв. Дегазуючими речовинами є луги, аміак.

Фтористий водень (HF) - середня густина 0,98 г/см³, температура кипіння +19,4 °С. Вражаючою концентрацією є 0,4 мг/л при експозиції 10 хв. Смертельною

концентрацією є 1,5 мг/л при експозиції 5 хв. Дегазуючими речовинами є луги, аміак.

Азотна кислота (HN0₃) - безколірна рідина з температурою плавлення -41,6 °С, кипіння +82,6 °С (з розкладом), щільністю 1,52 г/см. Концентрована кислота малостійка, під час нагріванні або під дією світла частково розкладається з утворенням двоокису азоту (N0₂), який надає кислоті бурий колір і специфіч­ний запах. Пари азотної кислоти при легкому отруєнні спричиняють бронхіт, при важкому виникають різка слабкість, нудота, блювання, задишка, кашель, багато пінистого мокротиння, ціаноз губ, обличчя, пальців рук, набряк легень протягом першої доби.

Сірчана кислота (H₂S0₄) - чиста 100% безколірна масляниста рідина, за­стигає в кристалічну масу при температурі +10,3 °С. Температура кипіння +296,2 °С (з розкладанням); 95% концентрована - твердне при температурі нижче -20 °С. Щільність 1,92 г/см.

Туман сірчаної кислоти при концентрації 2,0 мг/м³ подразнює слизові обо­лонки носа і горла, при 6,0 мг/м³ відмічаються різко виражені неприємні відчуття. Ознаки гострих інгаляційних отруєнь: утруднене дихання, кашель, охриплість. Під час вдиханні сірчаної кислоти високих концентрацій виникає набряк горла, спазм голосових зв’язок, набряк легень, інколи їх опік, блювання, можливий шок, а потім смерть.

Соляна ( хлористоводнева ) кислота ( НСІ ) - розчин хлористого водню у воді. Температура кипіння +108,6 °С, щільність 1,18 г/см³ (при концентрації НСІ 35%). Міцна кислота «димить» у повітрі, утворюючи з парами води крапельки туману. Гостре отруєння хлористим воднем (соляною кислотою) супроводжується охриплістю голосу, ядухою, нежитгю, кашлем. Концентрація 50-75 мг/м пере­носиться важко, 75-150 мг/м смертельна.

Захист органів дихання від азотної, сірчаної і соляної кислот забезпечують фільтруючі й ізолюючі протигази, а також універсальні респіратори. Для захисту від цих кислот можуть бути застосовані промислові протигази з коробкою В з аерозольним фільтром (коробка пофарбована у жовтий колір з білою вертикальною

смугою), а від азотної кислоти з коробкою БКФ (захисний), промислові універсальні респіратори РУ-60МВ. Від азотної і соляної кислот захищають цивільні протигази ЦП-5, ЦП-7 і дитячі.

При концентраціях вище допустимих мають застосовуватися тільки ізолюючі протигази, а для захисту шкіри – костюми з кислотозахисної тканини, захисні прогумовані костюми, гумові чоботи й рукавиці, спеціальні рукавиці для захисту від кислот.

Великий дощ, механічно вимиваючи хімічні речовини з ґрунту й змиваючи їх з поверхні, може за порівняно короткий строк значно знизити щільність зара-ження. Сніг, який випав на заражену ділянку, створює умови для тривалого збері-гання вражаючих властивостей небезпечних хімічних речовин.

Підвищення рельєфу перешкоджає руху зараженого повітря, але суттєво не впливає на стійкість зараження. Загальне підвищення місцевості в напрямку руху хмари зменшує глибину поширення парів хімічної речовини. У глибоких видо-линках, ярах при вітрі, спрямованому перпендикулярно до них, заражене повітря застоюється. Якщо ж напрямок вітру близький до осі яру, хмара, переміщуючись вздовж нього, проникає на велику глибину.

Якщо хмара зараженого повітря рухається через ліс, то глибина поширення хімічних речовин різко зменшується, так само як і їхня концентрація.

У лісі, на полях з високостебловими сільськогосподарськими культурами можуть утворюватися зони тривалого застою хімічних речовин. Таке явище може бути і в населених пунктах: заражене повітря, обтікаючи населений пункт, розсію-ється в ньому і може на тривалий час утворювати застій зараженого повітря.

На ґрунті, поверхні будов, споруд, техніці краплі отруйних речовин почи-нають випаровуватися, вбиратися, що, у свою чергу, впливає на тривалість їхньої дії на зараженій ділянці. На твердому грунті випаровування хімічних речовин із зараженої поверхні прискорюється. На пухкому фунті, а також на шпаруватих матеріалах відбувається вбирання або всмоктування небезпечних речовин, що при-зводить до підвищення їх стійкості. Але одночасно відбувається повільне розкла-дання хімічних речовин за рахунок взаємодії з вологою (гідроліз), яка завжди є

Дата добавления: 2014-01-05