Види промислових лекал

План

План

1.1 Задачі конструкторської підготовки виробництва.

1.2 Організаційна модель системи підготовки виробництва.

1.3 Функції підрозділів підприємства.

1.4 Типи швейних підприємств.

1.5 Етапи та види робіт конструкторської підготовки виробництва на підприємствах різних типів.

1.1. Задачі конструкторської підготовки виробництва

Розвиток швейної галузі легкої промисловості залежить від удосконалення процесу проектування моделей, що впроваджуються у виробництво. У зв’язку з необхідністю регламентувати і стандартизувати процес проектування одягу дослідними організаціями були надані пропозиції щодо визначення єдиних етапів роботи при розробці нових моделей одягу. Необхідність у наданні нової моделі як у вигляді зразка так і у виді проектно-конструкторської документації визначила етапи робіт процесу щодо розробки нових моделей: аналіз напряму моди, аналіз моделей-аналогів, розробка колекції моделей в ескізах, побудова креслення деталей конструкції і виготовлення первинного зразка, остаточне відпрацювання прийнятих конструктивних рішень, оформлення технічної документації, лекал-еталонів, креслення градації лекал, обґрунтування техніко-економічних показників на нову модель.

Одна з перших систематизацій процесу проектування одягу мала наступний вигляд

Після впровадження в 1970 році стандартів ЕСКД у промисловість для забезпечення системного підходу до проектування нових моделей одягу Київським технологічним інститутом легкої промисловості була запропонована п’ятистадійна схема процесу проектування моделей одягу. На сьогодні така схема може бути використана при проектуванні моделей малосерійного, масового, індивідуального виробництва та спецодягу.

За п’ятистадійною схемою проектування передбачається чітка послідовність робіт на кожній стадії

ТЗ	Допроектні дослідження та розробка технічного завдання на проектування нової моделі
ПТ	Аналіз можливих варіантів художньо-конструктивних рішень і формування основного проектного рішення
ЕП	Конструкторське відпрацювання основного проектного рішення моделі
ТП	Технологічне відпрацювання проектного рішення
РД	Оформлення документації для затвердження прийнятого проектного рішення

Результати роботи на кожній стадії надаються проектними документами. Це підвищує відповідальність розробників за виконання кожного етапу проектування і потребує відпрацювання способів надання документації. Удосконалення документації повинно виконуватись у напрямі уніфікації форм документів, зручності користування, зберігання тощо, що призводить до їх уніфікації.

Систематизуються також окремі етапи процесу проектування одягу, а саме проектно-конструкторські роботи. Наукові дослідження в цьому напрямі показали, що прискорення процесу проектування моделей неможливе, якщо кожну модель розглядати як індивідуальну, що проектується заново. Тому було розроблено рекомендації щодо проектування моделей асортиментними серіями. Це дає можливість використання базових або типових конструкцій при розробці нових моделей з застосуванням принципів уніфікації та агрегатування типових деталей і елементів конструкції. Типове проектування дозволяє розробляти модельні конструкції серії з високим естетичним і ергономічним рівнем якості, уніфікувати розміри і форму деталей, скорочувати витрати матеріалів, інтенсифікувати процес проектування моделей.

Розроблена Агошковим Л.О. технологія проектування моделей раціональними асортиментними серіями (РАС ) дозволяє спланувати комплекс різноманітних моделей одягу одного виду з урахуванням індивідуальних особливостей споживачів, особливостей конструктивного рішення одягу, оздоблення, матеріалів [1].

Інші напрями удосконалення процесу проектування одягу дозволяють враховувати не тільки споживчі вимоги до одягу, але і вимоги виробництва. До цих напрямів відноситься проектування промислових систем моделей: на одній конструктивній основі, з уніфікованих деталей та елементів, розробка модифікованих рядів моделей, розробка взаємозамінних та сумісних систем моделей [2].

Проектування має завершуватись впровадження моделей одягу у виробництво. Планування та управління виробничою діяльністю підприємства визначається рівнем системи підготовки виробництва. На сучасних підприємствах система підготовки виробництва складається з конструкторської і технологічної підготовки виробництва.

Інтенсифікація виробництва вимагає підвищення рівня організації та підготовки виробництва за рахунок перенесення вагомості робіт на підготовчі етапи, а саме - конструкторську підготовку виробництва. Конструкторська підготовка виробництва забезпечує розробку промислових колекцій моделей, створення технологічних конструкцій виробів і оформлення якісної проектно-конструкторської документації.

Метою конструкторської підготовки виробництва (КПВ) є застосування системного підходу до проектування виробів промислового виробництва, що забезпечує поліпшення організаційного порядку в системі проектування одягу, швидку зміну нових моделей, якість виготовлення виробів і мобільність виробництва при мінімальних трудових і матеріальних витратах.

Основними задачами конструкторської підготовки виробництва є розробка нових моделей одягу, що відповідають перспективному напряму моди, заданим техніко-економічним показникам якості та вимогам масового попиту, планування послідовності розробки нових моделей, проектування їх конструкцій, відпрацювання конструкцій на технологічність з удосконаленням технології виготовлення.

Таким чином, основна задача інженера-конструктора на етапі конструкторської підготовки виробництва полягає в тому, що одночасно з розробкою естетично довершеного виробу забезпечується його максимальна зручність і комфортність, технологічність та економічність виготовлення, надійність в експлуатації. Результатом роботи інженера-конструктора є розробка комплекту проектно-конструкторської документації, необхідної для впровадження нових моделей у виробництво.

1.2. Організаційна модель системи підготовки виробництва

Згідно з ДСТ ЄСТПВ [3] підготовку виробництва можна розглядати не лише як систему суто технічної підготовки, але і дослідної, матеріальної, організаційної підготовки виробничого процесу проектування і виготовлення нових моделей одягу. На основі цих положень структуру системи підготовки виробництва (СПВ) можна розглядати як організаційну модель підготовки промислового виробництва одягу.

Організаційна модель можне бути зображена як ланцюг, ланки якого послідовно доповнюють одна одну; результатом роботи є виготовлення нових моделей одягу промислового виробництва з наступним оновленням процесу (рис.1).

Рис.1. Схема організаційної моделі системи підготовки виробництва

Модель процесу СПВ повинна бути орієнтована на оптимальний для конкретних умов рівень механізації і автоматизації процесу збору, підготовки, обробки, передачі, представлення та розмноження інформації. Рішення задач СПВ повинно здійснюватися на рівнях державному, галузевому і підприємства. Загальні задачі, що вирішуються на усіх рівнях в кожній з підсистем відповідно до функцій СПВ, приведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Характеристика підсистем системи підготовки виробництва

Назва підсистеми	Задачі підсистеми
1 Прогнозування і перспективне планування	1.1 Прогнозування науково-технічного розвитку 1.2 Аналіз прогнозування збуту продукції 1.3 Розробка напряму розвитку моди (перспективні колекції моделей) 1.4 Планування виробництва
2 Формування програми оновлення виробництва	2.1 Оновлення виробів 2.2 Оновлення технології 2.3 Оновлення матеріалів 2.4 Організація оновлення
3 Планування наукових досліджень	3.1 Відбір та вивчення інформації (вітчизняні та закордонні технології) 3.2 Патентні дослідження 3.3 Планування досліджень 3.4 Техніко-економічний аналіз наукових досліджень
4 Проектна підготовка виробництва	4.1 Науково-дослідні роботи з проектної підготовки виробництва (проектування базових форм одягу) 4.2 Дослідно-конструкторські роботи з проектної підготовки виробництва (проектування базових конструкцій) 4.3 Розробка та оновлення типових конструкцій 4.4 Апробація системи проектної підготовки виробництва
5 Конструкторська, технологічна та матеріальна підготовка виробництва	5.1 Конструкторська підготовка виробництва (КПВ) 5.2 Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) 5.3 Матеріальна підготовка виробництва (МПВ)
6 Організаційно-технічна підготовка	6.1 Організаційно-технічна підготовка виробництва (навчання робітниць, розробка засобів малої механізації) 6.2 Техніко-економічна оцінка (розрахунок ТЕП, порівняння з нормативами) 6.3 Забезпечення реалізації (договори з торгівельною мережею)
7 Підготовка до впровадження виробу у виробництво	7.1 Підготовка запуску (перевірка ПКД) 7.2 Виготовлення дослідних партій (відбір зразків-еталонів) 7.3 Доробка проектно-конструкторської документації

Функціонування системи підготовки виробництва повинно бути спрямовано на реалізацію її головної мети – наступного оновлення виробництва. Кожна підсистема організаційної моделі має важливе значення для розвитку виробництва на підприємстві і загального рівня його підготовки та є вихідною для рішення задач наступної підсистеми.

Окремі задачі, що вирішуються на галузевому рівні та рівні підприємства, і документи, що забезпечують рішення цих задач, визначаються і розробляються на основі ДСТ ЄСТПВ. Розробка, оформлення та обіг документації при СПВ повинні проводитися відповідно з вимогами стандартів уніфікованих систем документації, а саме стандартів Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД) та Єдиної системи технологічної документації (ЄСТД).

1.3. Функції підрозділів підприємства

За системою підготовки виробництва на підприємствах легкої промисловості передбачається взаємодія у роботі усіх підрозділів підприємства під керівництвом головного інженера і начальників відділів. В забезпеченні підготовки виробництва приймають участь художники, конструктори, технологи, нормувальники та інші працівники виробництва.

Конструкторська підготовка виробництва на підприємстві забезпечується експериментальним цехом до складу якого входять чотири групи спеціалістів, які поєднані у відділи: художній, конструкторський, технологічний та нормування. Ці відділи виконують наступні функції.

Відділ художників:

- забезпечення художньо-естетичного рівня продукції, що випускається;

- розробка ескізів промислової колекції;

- розробка зразків моделей, що відповідають високому рівню моделювання, конструювання і прогресивній технології виготовлення;

- відбір промислових колекцій;

- авторський нагляд за виготовленням продукції;

- участь у проведенні ярмарок та виставок.

Відділ конструкторів:

- розробка конструкцій нових моделей;

- розробка і комплектація технічної документації на модель відповідно до технологічних вимог і умов виробництва;

- відпрацювання та підготовка моделі до запуску у виробництво;

- удосконалення процесу конструювання у напрямі уніфікації та стандартизації конструкцій та їх елементів.

Відділ технологів:

- розробка прогресивної технології виготовлення;

- створення уніфікованої групової технології для асортиментної серії моделей;

- дослідження матеріалів з новими властивостями і розробка рекомендацій для виготовлення виробів з них.

Відділ нормувальників сировини:

- нормування витрат основних, прикладних та оздоблювальних матеріалів і фурнітури;

- аналіз витрат матеріалів;

- розробка заходів, що спрямовані на підвищення економії матеріалів.

Важливу роль в забезпеченні якості продукції, що випускається підприємством, відіграє робота художньо-технічної ради (ХТР) до складу якої входять - головний інженер, головний конструктор, технолог, керівники відділів підприємства та представники торговельної мережі.

Функції художньо-технічної ради:

- затвердження нових моделей;

- перезатвердження зразків-еталонів;

- рекомендація зразків моделей до експонування на виставках;

- оцінка якості промислових колекцій;

- прийняття рішень щодо припинення виробництва виробів;

- розгляд організаційних питань з удосконалення процесу проектування та виготовлення виробів.

1.4. Типи швейних підприємств

Усі швейні підприємства за цільовим спрямуванням роботи можна поділити на три типи: проектні організації, швейні підприємства, підприємства побутового обслуговування населення.Структура підприємства і функції відділів є постійними для підприємств різних типів. Відмінності в КПВ визначаються різним спрямуванням у роботі підприємств.

Проектні організації (Будинки моделей, дизайнерські і конструкторські бюро) здійснюють розробку перспективних і промислових колекцій моделей, розробкою методичного забезпечення підприємств, відпрацюванням нових конструктивних і технологічних рішень, розробку проектно-конструкторської документації на нові моделі, виготовлення виробів малими серіями.

Швейні підприємства працюють у двох напрямах. Перший – самостійна розробка нових моделей одягу, що відповідає напряму роботи проектної організації, та виготовлення одягу масового виробництва. Другий – робота з давальчою документацією, що надана закордонними фірмами, адаптація технічної документації до умов певного підприємства та виготовлення одягу для фірм-замовників.

Підприємства побутового обслуговування населення виготовляють одяг за індивідуальними замовленнями населення та малими партіями і мають розвинену структуру: будинки побуту, ательє.

1.5. Етапи та види робіт конструкторської підготовки виробництва на підприємствах різних типів

Аналіз усіх видів робіт, що виконуються на підприємствах різних типів в процесі конструкторської підготовки виробництва показав, що послідовність виконання робіт є постійною для кожного виробництва і може бути представлена схемою процесу проектування одягу (рис.2).

Рис. 2. Схема процесу проектування моделей одягу

Таким чином в результаті дослідження різних структур процесу проектування одягу можна зробити висновок, що загальним при проектуванні одягу на виробництві будь-якого типу є:

- вивчення напряму моди, маркетингові дослідження та їх аналіз, що завершуються розробкою ескізів нових моделей;

- розробка креслення деталей конструкції та їх відпрацювання;

- виготовлення зразка, перевірка якості виробу, оформлення проектно-конструкторської документації.

Конструкторська підготовка виробництва на підприємствах промислового виготовлення одягу

Етапи виконання робіт з конструкторської підготовки виробництва при проектуванні нових моделей для проектних організацій і швейних підприємств промислового виробництва, які самостійно розробляють нові моделі одягу, можна надати у вигляді структурної схеми (табл. 2).

Таблиця 2

Структурна схема процесу конструкторської підготовки виробництва

при проектуванні одягу проектними організаціями та швейними підприємствами

Етапи виконання робіт	Види робіт	Види документів, що оформляються
	Вивчення напрямку моди	Заявка на розробку моделі
	Дослідження ринку збуту та попиту
	Оцінка умов виробництва
	Аналіз заявки	Технічне завдання
	Розробка технічного завдання
	Аналіз моделей-аналогів	Ескізи моделей
	Розробка колекції моделей в ескізах
	Узгодження та затвердження ескізів	Протокол ХТР
	Розробка опису зовнішнього вигляду, підбір матеріалів	Скорочене ТО на модель
	Розробка або вибір базової конструкції(БК)	Креслення БК
	Обговорення ескізу з технологом	Комплект первинних лекал моделі
	Внесення модельних особливостей в БК
	Оформлення первинних лекал
	Нормування сировини	Розкладка лекал
	Вибір методів обробки	Первинний зразок
	Виготовлення зразка
	Затвердження зразка на ХТР	Протокол ХТР
	Внесення змін в лекала за зауваженнями ХТР	Комплект остаточних лекал на модель
	Підбір матеріалів, нормування сировини	Дослідний зразок
	Розробка рекомендацій щодо виготовлення виробу
	Відпрацювання зразка
	Затвердження зразка на ХТР	Протокол ХТР
	Оформлення лекал на модель	Комплект лекал-оригіналів
	Оформлення технічної документації	Бланк технічної документації
	Виготовлення повторних зразків	Зразки-еталони
	Градація лекал на групу розмірів	Креслення градації

Розглянуті етапи виконання робіт характерні для виробництва де виконується самостійна розробка моделей від формування заявки до розробки проектно-конструкторської документації і впровадження виробів у виробництво.

Особливості конструкторської підготовки виробництва на швейних підприємствах при впровадженні давальчої документації

На сьогодні на багатьох підприємствах легкої промисловості виконується робота по впровадженню готової документації, що розробляється у вітчизняних проектних організаціях або закордонних фірмах-замовниках різних країн (Бельгії, Німеччини, Голландії, Франції, Канади, США).

Помилки, що допускаються при проектуванні, викликають необхідність допрацювання проектної документації при підготовці нових моделей до запуску у виробництво.

З метою удосконалення КПВ на підприємствах, що працюють на давальній сировині, необхідно проводити контроль, перевірку та оцінку давальчої конструкторської і технологічної документації. Це дозволить підвищити оперативність, чіткість роботи між підрозділами підприємства, уникнути затримок виробництва, скоротити виробничий цикл та поліпшити якість продукції.

Перевірка якості давальчої документації виконується послідовно на декількох рівнях, кожний з яких є базою для формування якості елементів наступного рівня. Склад давальчої технічної документації від різних фірм-замовників змінюється. Разом з документацією швейне підприємство отримує матеріали і фурнітуру. В процесі контролю якості виконується перевірка усіх елементів отриманої технічної документації на певному рівні (рис. 3).

На першому рівні розглядається якість двох складових давальчої документації – якість технічної давальної документації і можливість її впровадження на даному підприємстві, а також якість зразка-еталону моделі.

На другому рівні визначається якість матеріалів, з яких буде виготовлятися продукція, колір та фактура тканини, новизна структури тканини, якість основних, прокладкових, підкладкових, допоміжних матеріалів. Якість обробки, оздоблення, що надає відповідний зовнішній вигляд виробу.

Рис. 3. Етапи перевірки якості давальчої документації

На третьому рівні розглядаються методи обробки деталей та вузлів виробів з різних матеріалів. Для отримання високоякісної продукції з нових матеріалів необхідно застосовувати режими ВТО з урахуванням властивостей цих матеріалів.

Таким чином, готова продукція буде виготовлена високоякісною у тому випадку, коли усі складові елементи документації будуть відповідати достатньому рівню якості. З урахуванням цього структурна схема процесу підготовки виробництва буде мати певні особливості (табл. 3).

На сьогодні більшість швейних підприємств, що працюють з давальчою сировиною, використовують готову документацію різних фірм. При впровадженні давальчої документації підприємство не проектує моделі самостійно, не розробляє конструкцію, але у фахівців підприємств з’являється можливість ознайомлення з новими матеріалами і технологіями виготовлення виробів.

Таблиця 3

Структурна схема процесу конструкторської підготовки виробництва на швейних підприємствах при впровадженні давальної документації

Етапи виконання робіт	Види робіт
	Аналіз і перевірка документації на нову модель
	Перевірка зразка на відповідність документації
	Аналіз методів обробки виробу
	Перевірка властивостей матеріалів
	Перевірка комплектності та якості лекал на нову модель
	Побудова і виготовлення допоміжних лекал
	Виготовлення дослідних зразків
	Аналіз конструкції та перевірка її параметрів за табелем вимірів виробу в готовому виді
	Аналіз і перевірка норм витрат матеріалів
	Якісна та кількісна перевірка сировини
	Перевірка крейдування
	Доробка технічної документації
	Затвердження технічної документації до впровадження у виробництво
	Виготовлення дослідної партії виробів
	Перевірка та затвердження дослідної партії виробів
	Вибір зразків-еталонів
	Впровадження моделі у виробництво

Конструкторська підготовка виробництва

на підприємствах побутового обслуговування населення

Швейні підприємства побутового обслуговування населення виготовляють одяг за замовленнями населення. Розробка і виготовлення моделей виконується на виробничих підприємствах.

Виробнича структура швейних підприємств побутового обслуговування має особливості, які пов’язані з постійними контактами з замовниками в процесі виготовлення одягу: при прийомі, примірках та видачі виробів, що потребує наближення виробництва до замовника та певного обмеження його масштабів. Тому в швейній галузевій групі основне виробництво не концентрується в одному приміщенні, а розташовується у мережі ательє, майстернях, Будинках побутових послуг.

Ательє – виробничий підрозділ підприємства, який виконує послуги населення і має окремі ознаки виробничої самостійності без права юридичної особи. В ательє виконують наступні технологічні процеси: консультації замовників, проектування виробів, впровадження замовлень у виробництво. розкрій матеріалів верху та інші роботи закрійника, виготовлення виробів, зберігання виробів.

Будинок побуту – великий виробничий підрозділ підприємств, що подає населенню комплекс послуг щодо виготовлення різних груп і видів одягу.

Цех, як і ательє, може бути виробничим підрозділом підприємства, яке відрізняється від ательє відсутністю прийому та видачі замовлень, у зв’язку з чим немає контакту з замовником. Цехи поділяються за технологічним, предметним та функціональним принципами. При технологічному принципі спеціалізації за цехом закріплюється виконання комплексу однорідних операцій для усіх видів виробів, наприклад, підготовчий або розкрійний. При спеціалізації цеху за предметною ознакою в ньому виготовляють одяг одного виду або однієї групи, наприклад, цех виготовлення штанів, жіночих суконь. Прикладом цеху з функціональною спеціалізацією є експериментальний цех.

Ділянка – організаційно сформована група робочих місць, де виконуються окремі етапи технологічного процесу або виконуються роботи допоміжного складу до обслуговування виробництва.

Експериментальна група створює та оновлює колекцію моделей для демонстрації у виставкових залах, розробляє лекала моделей для закрійників, допомагає закрійникам освоювати нові моделі, готує зразки нових оздоблень, розробляє технічну документацію для прийому замовлень за зразками.

На швейних підприємствах побутового обслуговування населення введена система конструкторської та технологічної підготовки виробництва. При підготовці підприємства до впровадження нової моделі насамперед виконується конструкторська підготовка виробництва (КПВ), а потім технологічна (ТПВ). Проведення КПВ забезпечує експериментальний цех головного підприємства та експериментальні групи фабрик.

За своєчасне і правильне проведення КПВ на виробництві відповідає головний інженер, начальник експериментального цеху, головний художник-модельєр.

Фахівці експериментального цеха розробляють колекції виробів модного асортименту з урахуванням потреб населення, конструкторську документацію на них, доповнюють каталог моделей художника-модельєра ательє ескізами нових розробок та впроваджують усі розроблені матеріали до виробничих цехів і ділянок. Послідовність виконання робіт з КПВ надана структурною схемою (табл. 4).

Таблиця 4

Структурна схема процесу конструкторської підготовки виробництва на підприємствах побутового обслуговування населення

Етапи робіт	Види робіт	Виконавець
	Вивчення нового напряму моди в одязі	Експериментальний цех, експериментальна група
	Освоєння особливостей моделювання і конструювання виробів нової моди	Експериментальний цех
	Розробка колекції одягу модного асортименту	Експериментальна група
	Підготовка матеріалів для навчання художників-консультантів, закрійників, приймальників	Експериментальний цех
	Доведення інформації щодо нового напрямку моди в одязі до усіх фахівців підприємства	Експериментальний цех
	Навчання закрійників і художників-консультантів особливостям проектування виробів нової моди та прийомам нового крою	Експериментальний цех, експериментальна група
	Ознайомлення приймальників з основними напрямками нової моди, нормами витрат матеріалів на модні вироби	Експериментальна група
	Забезпечення виробничих ділянок нормативно-технічною та методичною документацією на виготовлення виробів	Експериментальний цех, технічний відділ, відділ збуту
	Підготовка матеріалів і проведення робіт з реклами та інформації щодо нової моди	Експериментальний цех

Питання для самоконтролю

1. Що є метою і задачами конструкторської підготовки виробництва.

2. З яких підсистем складається організаційна модель системи підготовки виробництва.

3. Які підрозділи і групи фахівців на підприємстві забезпечують систему конструкторської підготовки виробництва.

4. Дайте характеристику типам швейних підприємств.

5. Які види робіт виконуються в процесі конструкторської підготовки виробництва при проектуванні одягу проектними організаціями та швейними підприємствами.

6. Які види робіт виконуються в процесі конструкторської підготовки виробництва на швейних підприємствах при впровадженні давальної документації.

7. Які види робіт виконуються в процесі конструкторської підготовки виробництва на підприємствах побутового обслуговування населення.

Тема 2. Розробка і оформлення проектно-конструкторської документації

2.1 Вимоги до проектно-конструкторської документації.

2.2 Структурна схема процесу розробки проектно-конструкторської документації.

2.3 Види промислових лекал.

2.4 Вимоги до оформлення контрольних лекал.

2.5 Принципи побудови похідних та допоміжних лекал.

2.6 Розробка технічного опису на модель.

2.7 Оформлення та затвердження зразків-еталонів.

2.1. Вимоги до проектно-конструкторської документації

В процесі виготовлення нових промислових виробів їх якість забезпечується розробкою і оформленням проектно-конструкторської документації (ПКД). Документація розробляється на конкретні вироби при наявності державних і галузевих стандартів, які встановлюють усі основні вимоги до групи виробів одного асортименту і містять вказівки щодо оформлення документації на конкретний вид продукції.

Конструкторські документи на швейні вироби у відповідності з стандартами ЄСКД можна поділити на графічні та текстові. Ці документи мають достатню інформацію для розробки, виготовлення і контролю виробу, що проектується.

Головними вимогами до проектно-конструкторських документів є:

- відповідність форм документації її призначенню;

- простота використання;

- зручність збереження;

- швидкий пошук необхідної інформації.

Удосконалення розробки проектно-конструкторської документації повинно виконуватись в напрямах уніфікації форм документів, створення систем картотек, кодування видів конструкторських документів, конструкцій одягу, деталей, способів з’єднання, матеріалів. Також доцільно проводити удосконалення документації з урахуванням автоматизації конструкторських робіт.

Створення і впровадження уніфікованої документації буде сприяти оперативному управлінню виробництвом, поліпшенню якості виготовлення виробів.

2.2. Структурна схема розробки проектно-конструкторської документації

Етапам конструкторської та технологічної підготовки виробництва передує ряд проектних робіт, які забезпечують інформаційну готовність конструкторської підготовки виробництва і полягають у роботах, що виконуються моделюючими або проектними організаціями. Якісна розробка ПКД та її впровадження у виробництво неможливо без проведення відповідної оцінки якості і контролю виробу, що проектується, на усіх етапах його розробки.

Процес створення ПКД можна систематизувати за видами робіт, які забезпечують якісне виконання документації при розробці нових моделей одягу (рис. 4).

Рис. 4. Схема процесу розробки проектно-конструкторської документації

Інформаційне забезпечення ПКД складається з двох блоків – це проектна підготовка виробництва і наявність нормативно-технічної документації.

Проектна підготовка виробництва (ППР) полягає у проведенні наступних видів робіт, що виконуються спеціальною групою висококваліфікованих фахівців під керівництвом головного конструктора у проектних організаціях:

- проектування базових конструкцій (БК);

- проектування типових конструкцій (ТБК);

- проектування конструктивно-декоративних елементів (КДЕ);

- підготовка каталогів уніфікованих елементів (деталей та вузлів);

- підготовка схем побудови похідних деталей;

- підготовка схем градації лекал.

Інформаційне забезпечення розробки ПКД базується на застосуванні нормативно-технічної документації яка надана у державних і галузевих стандартах та стандартах підприємств.

· Державні стандарти, де надані терміни та їх визначення на вироби, деталі, технологію швейного виробництва і дефектів тощо.

· Галузеві стандарти, які визначають нормативно-технічну документацію на швейні вироби і технічні вимоги до якості одягу різного асортименту.

· Стандарти підприємств, що призначені для удосконалення роботи підприємств і підвищення якості продукції. Вони визначають порядок конструкторської і технологічної підготовки виробництва, конкретизують технічні вимоги до якості крою, методів виготовлення і є обов’язковими для даного підприємства.

Оцінка і контроль якості зразка виробу і ПКД виконується на усіх етапах проектування за допомогою розрахунку показників технологічності, економічності та уніфікації, а також визначення дефектів виробу.

Конструкторська документація на виріб, що проектується, складається з лекал-оригіналів середнього розміру, технічного опису на модель, зразка-еталону, креслення градації лекал або комплекту лекал на усі розміри і рости, що рекомендуються до випуску моделі одягу.

Розробка промислових лекал деталей одягу є кінцевим етапом проектування швейних виробів. Особливістю розробки промислових лекал деталей одягу є те, що навіть для однотипних моделей, але для різних технологічних потоків, можливі різні конструктивно-технологічні рішення виробів.

При розробці лекал деталей необхідно враховувати чинники, що забезпечують точність і надійність конструкції. До них можна віднести: властивості матеріалів, конфігурація і розміщення ліній членування деталей та інше. Від рівня виконання промислових лекал залежить якість виробу, що проектується, показники його технологічності та економічності. Наприклад, від конфігурації зрізів деталей, їх спряженості залежать витрати часу на виконання з’єднувальних швів, процент міжлекальних випадів.

Лекала різняться між собою за видом, призначенням, інформативністю і поділяються на певні групи відповідно до класифікації (рис.5). За призначенням лекала поділяються на контрольні (еталони) та робочі. За видом деталей, з яких складається конструкція одягу, розробляються лекала на основні та похідні деталі. За видом матеріалів, з яких виготовляються деталі одягу, лекала поділяються на лекала деталей з основних, підкладочних та прокладочних матеріалів. Окрему групу складають допоміжні лекала, які розробляються на основі контрольних лекал і використовуються на певному робочому місці для виконання допоміжних операцій.

Матеріал прокладки

Матеріал підкладки

Матеріал верху

Матеріал верху

Матеріал підкладки

Матеріал прокладки

Рис.5. Класифікація промислових лекал

Лекала-оригінали – відповідають зразку моделі виробу базового розміру і містять усі необхідні відомості щодо деталей, конфігурації, розміру, матеріалів, методів обробки.

Лекала-еталони – розробляються на основі лекал-оригіналів шляхом градації на усі розміри і зрости, що рекомендовані для виготовлення виробу.

Робочі лекала – розробляють на основі лекал-еталонів, вони призначені для використання при розкрої, при встановленні норм витрат матеріалів, перевірці якості крою та виготовленні виробів на певному робочому місці.

Допоміжні лекала – розробляють за лекалами-еталонами, вони використовуються при розкрої та виготовленні виробів для нанесення допоміжних ліній і уточнення зрізів деталей.

Відповідно до ДСТУ ЄСКД виконуються робочі креслення деталей одягу або лекала з технічного картону за ГОСТ 8273-75.

Вихідними даними для розробки креслень деталей одягу або лекал є наступна інформація.

1. Відомості про виріб (технічний рисунок, зразок моделі, скорочений технічний опис на модель).

2. Остаточне креслення деталей конструкції виробу або комплект остаточних лекал на модель.

3. Відомості про властивості матеріалів (деформації параметрів тканини під час волого-теплової обробки, осипання, товщина, здатність до технологічних деформацій посадки і розтягування).

4. Відомості щодо методів обробки і технологічного обладнання.

5. Відомості про організаційні форми технологічного потоку.

При розробці контрольних лекал необхідно враховувати властивості матеріалів: усадку, товщину, осипання, здатність до технологічних деформацій.

Під усадкою матеріалів розуміють властивості матеріалів змінювати лінійні розміри в процесі технологічної і волого-теплової обробки. Величина усадки надається в процентах в напрямі нитки основи і утоку відповідно до групи матеріалів.

Товщина і осипання матеріалів впливають на вибір методів обробки виробу і визначають величини технологічних припусків в лекалах.

Здатність матеріалів до технологічних деформацій зумовлює можливість створення об’ємної форми виробу. При застосуванні сучасних методів технологічної обробки виробів передбачають два види деформації по зрізах деталей: розтягування та зпрасування. Наприклад: по ліктьовому зрізу двошовного рукава виконується зпрасування, а по передньому – розтягування.

При розробці лекал необхідно враховувати відомості про методи технологічної обробки, види технологічного обладнання і організаційні форми виробництва, які визначають вид і конструкцію швів, величини технологічних припусків, впливають на конструкцію деяких деталей.

Розробка промислових лекал виконується в певній послідовності (рис.6):

Рис.6. Послідовність розробки контрольних лекал-оригіналів на деталі виробу

Етапи розробки лекал-оригіналів на основні деталі виробу

До основних деталей конструкції належать деталі пілочки, спинки, рукава, нижнього коміру або їх складові частини.Розробка лекал-оригіналів на основні деталі виконується в декілька етапів.

Перший етап розробки лекал-оригіналів полягає в перевірці остаточного креслення конструкції або комплекту остаточних лекал на: балансове співвідношення; спряженість криволінійних зрізів; накладаємість та конфігурацію зрізів, що з'єднуються; наявність контрольних позначок на зрізах;

визначення величин технологічних деформацій по зрізах.

Для виконання цієї роботи користуються шаблонами остаточних лекал. На шаблони наносяться основні лінії вимірювання (лінія глибини пройми, талії, стегон, довжини виробу, довжини і ширини рукава та ін.) і визначають розміри лекал по лініям вимірювання. На лекалах перевіряються наявність і місця розташування контрольних позначок по лініях пройми, окату рукава, бокових зрізах, рельєфах, лінії вшивання коміру. Перевіряється спряженість криволінійних зрізів ліній горловини, пройми, низу виробу. Також перевіряється конфігурація та відповідність довжин зрізів, що з'єднуються між собою.

Виконується перевірка величин технологічних деформацій по зрізах деталей, оскільки технологічні деформації не повинні перевищувати допустимі норми з урахуванням властивостей матеріалів. Місце розташування технологічних деформацій по зрізах деталей визначається контрольними позначками. Величина технологічних деформацій по зрізах (∆L) розраховується як різниця довжин ділянок зрізів, що з’єднуються між собою із суміщенням по контрольних позначках.

Величина технологічної деформації по зрізу деталі не повинна перевищувати допустиму норму посадки або розтягування матеріалу (табл. 5).

Таблиця 5

Норми технологічних деформацій основних матеріалів по ділянках зрізів деталей (Н)

Призначення та розподіл деформації основних матеріалів на ділянках зрізів	Величина розподілу деформації основних матеріалів, %
Синтетичних	Вовняних
1 На опуклість лопаток: - на ділянці плечового зрізу - вздовж зрізу пройми 2 На ділянці лопаток по середньому зрізу деталі розрізної спинки 3 По зрізу оката рукава 4 По зовнішньому зрізу підборту проти кожної петлі 5 По зовнішньому зрізу підборту проти ділянки перегину лацкана 6 По зовнішньому зрізу підборту на ділянці лацкану	8,0 1,7   2,0 6,0 2,5   2,0   1,0	8,0 2,3   2,3 7,0 3,0   2,5   1,5

Порівняння норми технологічних деформацій основних матеріалів з фактичними величинами деформацій виконується за наступним розрахунком

∆L/ L*100 ≤ Н (1)

де ∆L – величина технологічної деформації матеріалу на ділянці зрізу деталі між контрольними позначками, мм;

L – довжина ділянки зрізу деталі між контрольними позначками,мм;

Н – допустима норма технологічної деформації матеріалу, %.

Приклад типового розподілу технологічних деформацій по ділянках зрізів основних деталей піджака чоловічого надано на рис.7.

Рис. 7. Типовий розподіл технологічних деформацій по ділянках зрізів основних деталей піджака чоловічого, де: знак (+) – посадка, знак (-) – розтягування.

Другим етапом розробки контрольних лекал на основні деталі є уточнення розмірів деталей з урахуванням властивостей матеріалів. При розробці лекал–оригіналів необхідно враховувати зміни розмірів деталей, що виникають при усадці тканини. Припуски для урахування усадки тканини передбачають рівномірною по всій довжині та ширині деталей або для певних ділянок деталей. Для цього шаблони деталей розрізають по конструктивних лініях, збільшуючи їх по довжині та ширині способом паралельного розширення. Величина припуску на усадку розраховується відповідно відсоткам усадки тканини (табл. 6).

Таблиця 6

Значення величини деформації параметрів тканини під час волого-теплової обробки для тканин різних груп

Група тканин	Розподіл тканин за величиною усадки	Величина усадки, %
По основі	По утоку
Костюмні	З малою усадкою З середньою усадкою З великою усадкою	До 0,7   0,7 – 1,4 1,4 – 2,1	До 0,7   0,7 – 1,1 1,1 – 1,5
Пальтові	З малою усадкою З середньою усадкою З великою усадкою	До 0,7   0,7 – 1,4 1,4 – 2,1	До 0,4   0,4 – 0,8 0,8 – 1,1

Розрахунок величини припуску на усадку виконується за формулами:

Пус = У/100*аn, (2)

де – Пус – припуск на усадку, см;

У – величина усадки тканини, %;

аn – розмір довжини лекала або ділянки лекала, см

Розрахунок довжини деталі з урахуванням припуску на усадку

L = y (а₁ + а₂ + а₃), (3)

де – L – довжина деталі з урахуванням Пус, см;

y – коефіціент усадки;

а₁, а₂, а₃ –довжина ділянки лекала, см

Коефіцієнт усадки розраховується за формулою

y = 1 + У/100 (4)

y – коефіціент усадки;

У – величина усадки тканини, %

При проектуванні виробів прилеглої силуетної форми шаблон деталі поділяється на декілька ділянок і для кожної ділянки розраховується величина припуску на усадку за формулою (2). Припуск вноситься у лекало по лініях розрізу способом паралельного переміщення частин шаблону деталі. Порядок внесення змін у лекала деталей виробів прилеглої силуетної форми показано на рис.8. Для виробів прямого силуету довжина лекала розраховується з урахуванням припуску на усадку за формулою (3) і збільшення розмірів лекала виконується по нижньому зрізу, бічному зрізу або всередині деталі. Послідовність внесення змін у розміри лекала для виробів прилеглої силуетної форми показано на рис. 8.

Рис.8. Схема розсуву лекал деталей переду і спинки для виробів прилеглої силуетної форми

Третім етапом побудови лекал-оригіналів на основні деталі є визначення величин технологічних припусків по зрізах деталей.

Величина технічних припусків по зовнішніх контурах деталей залежить від конструкції шва, осипанню тканини, конфігурації зрізу, необхідності підрізки деталей тощо. Конструкція шва та величина припуску на з’єднання деталей визначається відповідно «ДСТУ ISO 4916:2005 Матеріали текстильні. Типи швів. Класифікація і термінологія». В нормативних документах вказуються величини припусків на шви у вигляді рекомендованих значень, наприклад: на з’єднання деталей пілочки, спинки та рукава зі станом величина припуску складає 10,0 – 15,0мм. Необхідно обирати величини припусків на шви єдині для певного технологічного процесу. Величина припуску на шов також залежить від характеру кривизни зрізів деталей. На зрізах з малим радіусом кривизни (горловини, пройми) величина припуску на шов не повинна перевищувати 10,0мм, інакше збільшиться різниця між довжиною зрізу та довжиною шва.

До зовнішніх контурів лекал можуть бути передбачені припуски на підрізку деталей у тих випадках, якщо конфігурація і розміри деталей можуть змінюватися під час виконання волого-теплової обробки або технологічних операцій і при цьому вимагається підвищена точність з’єднання. Але наявність припусків на підрізку по зрізах деталей збільшує витрати тканини та підвищує трудомісткість виготовлення виробу. Для покращення технологічності конструкції надається перевага конструктивним методам отримання необхідної форми основних деталей із застосуванням виточок і швів.

Види технологічних припусків:

· Пш –на шов [17];

· Пк – на кант (0,1-0,2см);

· Птм – на товщину матеріалу (0,2-0,8см);

· По – на огинання (0,4-0,5см);

· Пос – на осипання (0,2см);

· Ппідр – на підрізку деталей (0,2-0,5см);

· Ппідг – на підгин зрізів (0,5-5,0см).

Технологічні припуски враховують при зміні розмірів деталей у певній послідовності. Припуски поділяють на внутрішні, що не змінюють розмір деталей у готовому вигляді, та зовнішні, що використовують для з’єднання та уточнення розмірів деталей. Спочатку збільшують розміри шаблонів деталей на величини внутрішніх припусків, визначають лінію готового виду, а потім додають зовнішні припуски і оформлюють край деталі (табл.7).

Таблиця 7

Види технологічних припусків

Внутрішні припуски	Зовнішні припуски
На усадку На кант На огинання На товщу матеріалу	На шви На підрізку На підгин краю деталі На осипання матеріалу

Четвертим етапом побудови лекал-оригіналів є оформлення лекал, яке починається з відпрацювання зрізів деталей. Лінії зовнішніх контурів шаблонів оформляють за допомогою лекальних лінійок. Форма початкових і кінцевих ділянок залежить від конструкції шва, конфігурації зрізів, напряму запрасування шва і повинна бути технологічною для розкрою і виготовлення виробу. Відпрацювання ділянок зрізів деталей виконуються по лініям рельєфів, низу, горловини, передній та ліктьовій лініях перекату двошовного рукава тощо.

Шаблон кожної деталі вирізають, перевіряють спряженість ліній з суміжними деталями та співрозмірність однойменних зрізів деталей, розташування контрольних позначок.

Дата добавления: 2014-01-05