Методи демонстрації

Методи фізичного виховання

Методи - це способи взаємної діяльності учня і вчителя під час вирішення поставлених завдань.

Методичні прийоми – це шляхи реалізації методів у конкретних випадках і умовах процесу фізичного виховання.

Розрізняють три групи методів: демонстрації, словесні та практичні.

Методи демонстрації ґрунтуються на безпосередньому почуттєвому сприйманні фізичних вправ і використовуються для утворення в дітей зорових уявлень про рух.

Необхідність використання методів демонстрації у процесі фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку продиктовано тим, що у дітей цього віку досить малий запас рухових навичок.

До методів демонстрації відноситься безпосередній показ фізичних вправ, імітації (наслідування), наочне приладдя, застосування звукавих і зорових орієнтирів.

Показ фізичних вправ (безпосередній показ) через органи зору створює уявлення про рух. Методичні особливості використання показу обумовлюються конкретними завданнями на різних етапах навчання, складності і характеру фізичних вправ, врахування вікових особливостей дітей. Показ вправи повинен виконуватись правильно, у нормальному темпі, з підкресленою легкістю. При поганому показі у дітей будуть формуватись неправильні уявлення про вправу. Ще Я.А.Коменський зазначав: “Бо як ніхто не може провести прямі лінії, користуючись кривою лінійкою, так ніхто не може дати доброї копії з помилкового оригіналу”.

Вправа демонструється багаторазово. При цьому характер показу повинен змінюватись. Якщо спочатку він має загальне зорове уявлення про вправу, то надалі – уточнюються окремі елементи техніки.

Перед показом обов’язково потрібно вказати дітям за чим їм слід спостерігати. При цьому ним не потрібно зловживати коли вже у дітей виробилось правильне рухове і зорове уявлення. Доцільніше надалі викликати словом його образ, активізуючи при цьому мислення дитини.

Виняткового значення набуває процес підготовки до показу вправи. Передусім потрібно створити належні умови і організувати дітей лдя спостереження. Важливо вибрати місце, щоб вправу яку показує вчитель бачили всі учні. Наприклад, загальнорозвиваючі вправи доцільно показувати стоячи на підвищенні при цьому використовуючи дзеркальний показ; при шикуванні в коло вчитель займає місце поряд з дітьми; під час ходьби в колоні по одному іде назустріч дітям; при присідання, нахилах вліво і вправо – боком до дітей; вправи коли руки за спиною чи повороти наліво, направо чи кругом – стоячи спиною до класу.

Складні за технікою вправи потрібно показувати у різних площинах, щоб створити правильне уявлення про положення рук, тулуба, ніг.

Коли діти добре засвоїли рух вчитель може давати учням завдання спостерігати за своїми товаришами, при цьому відзначаючи допущенні ними помилки.

Особливо цінним, якщо це можливо, є показ вправи підготовленим учнем. Це викликає в учнів зацікавленість і знімає психологічний бар’єр страху перед виконанням нової вправи. Крім того діти легше сприймають пропорції тіла свого ровесника чим вчителя.

Діти залучаються до показу у тих випадках коли вчитель сам не може виконати вправу за станом здоров’я, або через невідповідність розміру приладів його зрості, що досить часто зустрічається у молодших класах.

Імітація - наслідування дій тварин, птахів, комах, явищ природи й суспільного життя – займає важливе місце при навчанні рухів дітей молодшого шкільного віку. Відомо, що діти цього віку мають схильність до наслідування того, що побачать, читають чи їм розповідають. Позитивні емоції які при цьому виникають дають змогу до багаторазового повторення вправи не відчуваючи при цьому втоми, а збільшення навантаження, в свою чергу веде до досягнення кращих результатів у закріпленні рухових навичок, умінь та розвитку фізичних якостей.

Деякі характерні ознаки образів допомагають опанувати окремі елементи техніки рухів. Наприклад, для виконання стрибків на двох вчитель може використати образ горобчика, для безшумного бігу на носках, можна згадати про мишку.

Імітація особливо широко використовується при розучуванні і виконанні загальнорозвиваючих вправ.

Наочне приладдя (опосередкована наочність) у процесі фізичного виховання молодших школярів переважно використовується у вигляді площинних зображень (картинки, малюнки, фотографії), а також відеодемонстрація. Малюнки, фотографії, схеми доцільно показувати у вільний від занять час. Розглядаючи їх діти уточнюють свої зорові уявлення і м’язові відчуття та завдяки цьому краще виконують вправи на занятті.

Зорові та звукові орієнтири допомагають дітям поглибити уявлення про рух, що розучується, оволодіти найскладнішими деталями техніки, ритму і темпу, а також сприяти більш енергійному виконанню вправ.

Орієнтири можуть бути як на тілі дитини так і поза тілом. Наприклад, щоб виконати глибше нахил дітям дається завдання торкнутись носків; при вихованні правильної постави – ходьба з предметом на голові; для покращення відштовхування потрібно дістати підвішений предмет, а якщо він ще дзвенить то це значно покращує результат.

Дата добавления: 2014-01-05