Цілі та завдання інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньої політики у міжнародних відносинах

ПЛАН

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, котра служить предметом, основним проблемним матеріалом дослідження.

Вірогідність наукового факту характеризує його безумовне реальне існування, підтверджуване при побудові аналогічних ситуацій. Якщо такого підтвердження немає, то і немає вірогідності наукового факту. Вірогідність наукових фактів у значній мірі залежить від вірогідності першоджерел, від їхнього цільового призначення і характеру їхньої інформації.

Очевидно, що офіційне видання, оприлюднене від імені державних чи громадських організацій, установ і відомств, містить матеріали, повинні мати більшу довіру. Точність цих матеріалів не повинна викликати певних сумнівів, якщо нема достатніх підстав припускати, що це відбувається в межах певної таємної операції спецслужб з дезінформації. Останнє можливе в умовах війни, іншого виду гострого протиборства держав на міжнародній арені, приміром як це відбувалось на глобальному рівні під час „холодної війни”.

Для інформаційно-аналітичної розробки важливе місце займає наукові факти, проте для підготовки інформаційно-аналітичних висновків використовуються також інші різновиди фактів, в тому числі й достовірність яких встановити проблематично. Хоча в деяких випадках результати інформаційно-аналітичної розробки дуже наближені до наукових, проте без додаткового наукового вивчення вони не можуть бути визнані науковими фактами. У зв’язку з цим інформаційно-аналітичний продукт є доброякісним джерелом при проведенні науково-дослідної роботи. За певних умов у загальних рисах інформаційно-аналітичний метод може визнаватися як різновид наукового експерименту.

ЛЕКЦІЯ 1.4. ЗМІСТОВНА СТОРОНА, ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ІАД У МВ

1.4.1. Змістовна сторна інформаційно-аналітичної діяльності у міжнародних відносинах.

1.4.2. Цілі та завдання ІАД у міжнародних відносинах.

1.4.1. Змістовна сторона інформаційно-аналітичної діяльності: особливості політико-правового аналізу міжнародних відносин

Міжнародні відносини складаються з політичних, економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, соціально-психологічних, культурних, науково-технічних, торгових, військових та інших зв’язків і взаємовідносин між світовими системами, державами (однотипними і різнотипними), народами, класами, соціальними групами, партіями, організаціями і навіть окремими особами на міжнародній арені. Основним суб’єктом міжнародних відносин у сучасному світі залишається держава, яка в цих відносинах реалізує свою зовнішньополітичну функцію.

Найбільш загальні напрями в області політичного аналізу міжнародних відносин такі:

1) загальний аналіз природи міжнародних відносин, їх основних закономірностей, головних тенденцій, співвідно шення і ролі об'єктивних і суб'єктивних факторів і націй основі політичних, економічних, науково-технічних, культурних, соціально-психологічних та ідеологічних аспектів у міжнародних відносинах, класової боротьби, ролі класів, соціальних груп, ролі світових систем, держав, партій, збройних сил, народних мас і особистостей тощо в міжнародних відносинах;

2) дослідження центральних аспектів міжнародних відносин (війна і мир, зовнішньополітична концепція, зовнішньополітична доктрина, зовнішньополітична програма, стратегія та тактика, головні напрями, завдання, цілі, принципи зовнішньої політики і т. ін.);

3) вивчення факторів, які вказують на положення держави на міжнародній арені, а саме: її класової природи та економічної системи, державних інтересів, економічного, науково-технічного і військового потенціалу, моральної та ідеологічної свідомості населення, зв’язку і ступеня єдності з іншими державами (система, союз та ін.);

4) дослідження проблем, пов'язаних із зовнішньополітичними діями: зовнішньополітичною ситуацією; зовнішньополітичними рішеннями і механізмами їх підготовки, вироблення і прийняття; зовнішньополітичною інформацією і способами її узагальнення та використання; міжнародними суперечностями і конфліктами та способами їх урегулювання; міжнародними угодами та домовленостями тощо;

5) вивчення тенденцій розвитку міжнародних відносин і зовнішньополітичних подій та їх прогнозування.

Одним з аспектів політичного аналізу в галузі міжнародних відносин є аналіз міждержавних суперечностей. Протилежностями, які утворюють міждержавну суперечність, є державні інтереси.

Державний інтерес являє собою складний комплекс, синтез трьох компонентів: класових, національних (етнонаціональних) та загальнолюдських інтересів. Провідним компонентом є класові інтереси, що в свою чергу поділяються на дві частини: постійну (інтереси панівного класу або верстви) та змінну (інтереси інших класів і верств).

Інтереси панівного класу характеризуються єдністю та суперечливістю. Перша консолідує його для класової боротьби, а друга роз’єднує і створює основу для внутрішньокласової боротьби. Можна виділити такі основні групи інтересів всередині панівного класу:

1) інтереси правлячої еліти;

2) інтереси домінуючої верстви (групи);

3) інтереси недомінуючих верств (груп);

4) інтереси етнічної або національної частини класу;

5) інтернаціональні інтереси класу в цілому.

Національні інтереси можна визначити як область тих інтересів різних класів, які сходяться на певних обмежених спільних завданнях, їх зміст змінюється в процесі історичного розвитку. До таких завдань відноситься політичне самовизначення, темпи соціально-економічного розвитку, місце країни в міжнародному розподілі праці, збереження етнічної або національної цілісності, національної мови та культури.

У багатонаціональних державах національні інтереси являють собою синтез інтересів різних національних та етнічних груп з переважанням інтересів домінуючої нації або народності.

Як вважають Ф. М. Бурлацький та О. А. Галкін, в цілому зовнішньополітичні цілі та рішення відображають не національні інтереси, а інтереси панівного класу або правлячих груп, які його представляють.

Державні інтереси актуалізуються у вигляді політичної ідеології (яка може не фіксуватися законодавчо), а також через процес цілепокладання у конкретну внутрішньо- та зовнішньополітичну програму. Остання передбачає розробку позицій даної держави з міжнародних проблем. Кожна з цих позицій стає протилежністю міждержавної суперечності, якщо протистоїть позиції іншої держави.

Аналіз протилежних позицій здійснюється в розрізі трьох вищеназваних компонентів державного інтересу. Результати аналізу можуть оформлюватись у вигляді соціально-політичної карти позицій певної держави. Наявність кількох карт, що відбивають зміну позиції держави в динаміці, дозволяє виявити соціально-політичну основу позиції та її тенденції, а також точки впливу на неї.

Зазначені інтереси можна розподілити за ступенем значущості на головні (корінні, життєво важливі), основні та другорядні. Значущість інтересу визначається характером того негативного впливу, який буде мати місце у випадку його незадоволення, на стан політичного суб’єкта (держави).

До категорії головних відносяться ті інтереси, які пов’язані із збереженням даної держави як такої або (та) її класової природи, їх незадоволення неминуче супроводжується різким падінням рівня її стабільності або (та) стійкості. Під стабільністю розуміють здатність політичного суб'єкта долати внутрішні збурювальні впливи, а під стійкістю – зовнішні.

Незадоволення основних інтересів веде до певного зниження рівня стабільності або (та) стійкості, створює труднощі в розвитку.

Другорядні інтереси не впливають на рівень стабільності або (та) стійкості, а їх незадоволення може призвести й до деяких труднощів у розвитку.

Західний дослідник міжнародних відносин Р. Боек у праці „Соціологія світу” застосував системний підхід до вивчення потенціалу держави. Він представляє цей потенціал як сукупність ресурсів, якими держава володіє для досягнення своїх цілей, що складається з двох видів факторів: фізичних і духовних.

Фізичні чинники включають: географічне положення держави; її природні ресурси; властиву для неї демографічну ситуацію. Фізичні чинники (такі, що осягаються безпосередньо) включають у себе такі елементи:

1) простір (географічне положення, його достоїнства і переваги);

2) населення (демографічна міць);

3) економіка в таких u проявах, як: економічні ресурси; промисловий і сільськогосподарський потенціал; воєнна міць.

У свою чергу, до складу духовних (моральних, соціальних, які не осягаються безпосередньо) факторів входять:

1) тип політичного режиму та його ідеологія;

2) рівень загальної і технічної світи населення;

3) національна „мораль”, моральний тонус суспільства;

4) стратегічне положення в міжнародній системі (наприклад, у рамках спільноти, союзу і т. ін.).

Вказані фактори складають сукупність незалежних змінних, які впливають на зовнішню політику держав і аналіз яких дає можливість прогнозувати її зміни.

Недоліком цієї схеми є нечіткість у ній факторів зовнішнього середовища. У цьому відношенні більш повною виглядає схема детермінант зовнішньої політики держави Ф. Брайара та М. Р. Джалілі. Вони поділяють детермінанти на внутрішні і зовнішні. Група внутрішніх детермінант включає такі підгрупи факторів, як: фізичні; структурні; культурні та людські.

Структурні фактори включають: політичні інститути; економічні інститути; здатність держави використовувати своє фізичне і соціальне середовище, або їі технологічний, економічний і людський потенціал; політичні партії; групи тиску; етнічні групи; конфесійні групи; мовні групи; соціальна мобільність; територіальна структура: частка міського і сільського населення; рівень національної згоди суспільства.

Культурні та людські чинники включають: культуру (система цінностей, мова, релігія); ідеологію (самооцінка владою своєї ролі, її самосприйняття, її сприйняття світу, основні засоби тиску); колективний менталітет (історична пам’ять, образ „іншого”, лінія поведінки, що стосується міжнародних зобов’язань, особлива чутливість до проблеми національної безпеки, месіанські традиції); якості осіб, які приймають рішення (сприйняття свого оточення, світу, фізичні якості, моральні якості).

Таким чином, реалізація змісту інформаційно-аналітичної роботи у відомстві, організації, установі характеризує його інформаційну культуру. Інформаційна культура проявляється у зовнішньому та внутрішньому аспектах. Зовнішній аспект інформаційної культури характеризує рівень, на якому поставлена інформаційно-аналітична робота, використання сучасних техніки, методології. Внутрішній аспект інформаційної культури визначає:

1) знання джерел (де і як можна отримати інформацію);

2) усвідомлення власних інформаційних потреб;

3) уміння давати правильну оцінку первинним даним;

4) уміння визначати тенденції;

5) уміння застосування новинки для аналізу та синтезу інформації;

6) уміння виробляти алгоритм на шляху досягнення мети.

Р. Г. Богданов і А. О. Кокошин наводять приклад компонентів зовнішньополітичної інформації, необхідної для оцінки потенціалу іноземних держав і прийняття рішень, котрі виділяються американськими дослідниками:

1) воєнні: доктрини нападу і оборони, воєнні плани, стратегічні ідеї та тактичні принципи, організація збройних сил, заклади, індустріальна база, організація управління, командний склад, матеріальна частина, тактика, моральний стан;

2) загальні: топографічні іта гідрографічні особливості;

3) історичний нарис;

4) дипломатичні: зовнішня політика, союзи, дипломатичні заклади, особовий склад закладів, міністерства закордонних справ; методи здійснення зовнішньої політики (включаючи особисті якості дипломатів, способи і стиль ведення дипломатії, переговорів, нарад, особливості протоколу);

5) політичні: ідеологія, традиції, заклади, діячі, вогнища «політичних негараздів». Сюди входять дані про державних діячів як правлячої сили, так і опозиції, про їхні риси, зв'язки, вплив, про діючі політичні сили, вплив опозиції, розбіжності між політичними силами;

6) економічні: стан фінансів і фінансова політика, грошова система, грошовий обіг, заклади, діячі, торгівля і торгова політика (ринки, методи ведення торгівлі); політика цін; промисловість, її склад і потужність, промислові підприємства і технологічні процеси; сировина; енергетичні ресурси, робітничий рух (діячі); гірничовидобувна промисловість (корисні копалини, методи видобутку); продукція, сільське господарство (політика, склад культур, методи обробки землі, механізація, фінансував ня); особливості сільського населення;

7) засоби зв’язку і транспорту: телефон, телеграф, заліз ниці, річковий і морський транспорт, легкові та вантажні автомобілі, шляхи, авіація, організація, особовий склад;

8) суспільні: національний склад, класи і касти, історичні фактори, перепис населення, основні риси психічного складу народу, соціальне законодавство;

9) культурні: заклади, ідейний рівень розвитку, мистецтво і наука, література, віросповідання, радіо, телебачення, преса, кіно.

Зовнішньополітичне прогнозування (прогнози в області міжнародних відносин і зовнішньої політики) полягає в тому, що на основі загальних світоглядних установок і загальнотеоретичної методології оцінюється загальна обстановка у світі, регіоні, країні, вивчаються тенденції, напрями розвитку і фактори, які визначають розвиток, робляться спроби оцінити нові можливі фактори розвитку і т. ін. На цій основі розробляються більш-менш детальні багатоваріантні прогнози.

Враховуючи максимальну порівняно з іншими об’єктами політичного прогнозування невизначеність багатьох складових у міжнародних справах, потрібна підвищена увага до факторів, що лежать в основі зовнішньополітичних дій та умов і визначають їх (умови матеріального життя суспільства – природне середовище та демографічний фактор, спосіб виробництва і особливо виробничі відносини, класовий характер держави та її зовнішньої політики, розстановка класових сил у тій чи іншій країні й т. ін.).

Залежно від специфіки завдань прогнози міжнародних відносин можуть включати в себе:

1) знаходження довготривалих загальних тенденцій розвитку міжнародних відносин, а також довготривалих загальних тенденцій зовнішньополітичної діяльності окремих держав, груп держав, систем держав;

2) розробка довгострокових прогнозів (побудова загальної, недеталізованої картини можливого розвитку міжнародних відносин приблизно на десятиліття наперед);

3) створення середньострокових прогнозів (побудова більш деталізованої ймовірнісної картини розвитку міжнародних подій за розширеними варіантами та орієнтовних підрахунків за рядом шкал на рік або кілька років наперед);

4) створення короткострокових прогнозів (більш детальний розгляд порівняно багатьох варіантів розвитку подій, визначення максимально ймовірних і оптимальних зовнішньополітичних рішень на найближчі дні, тижні, місяці в межах поточного року).

Довгострокове прогнозування в галузі міжнародних відносин, на думку Ч. Макклелланда, повинно включати два компоненти: визначення „можливостей” супротивника і визначення його „намірів” (цілей). „Можливості” тієї чи іншої країни змінюються порівняно повільно, у проміжки часу, не менші, ніж п’ять років, та означають зміни передусім матеріальних ресурсів держави – економічних і науково-технічних, які можуть бути використані для будівництва збройних сил та слугують матеріальною базою зовнішньополітичної діяльності в цілому.

Макклелланд, будучи прихильником системного підходу, пропонує будувати прогнози на дослідженні міжнародних відносин за такими блоками:

1) аналіз структури системи міжнародних відносин;

2) аналіз процесів у системі міжнародних відносин;

3) аналіз того, як відбувається трансформація системи;

4) аналіз даних по конкретних країнах;

5) аналіз структури і процесів системи в окремих країнах;

6) аналіз міжнародних комунікацій;

7) „міжнародний поведінковий синтез”.

Інформаційно-аналітична робота (ІАР) у галузі міжнародних відносин і зовнішньої політики – сукупність дій, що відбуваються в інтересах підвищення ефективності управлінської діяльності і мають на меті пізнання сутності, причин, тенденцій розвитку подій і явищ на світовій арені, розгляд і оцінювання ситуацій, вироблення на основі аналізу й обробки міжнародної інформації висновків, рекомендацій, коментарів.

Від якості інформаційно-аналітичного забезпечення багато в чому залежить безпека не лише таких загальних об’єктів захисту як держава, суспільство, народ, а й будь-якого іншого об’єкту захисту, меншого за масштабом значення – недержавна юридична особа, громадянин тощо. У нашому випадку – безпека підприємницької або господарської діяльності на національному внутрідержавному і міжнародному рівні – юридичних і фізичних осіб, тобто невладних суб’єктів міжнародних відносин.

Мета ІАР – пізнання сутності, причин, тенденцій міжнародних подій і явищ для обгрунтування прийняття відповідних рішень.

Основні завдання ІАР у міжнародних відносинах:

1) знайти:

а) в інформаційному потоці ті факти, котрі викликають інтерес у царині міжнародних і міждержавних відносин;

б) у сукупності виділених фактів проблемну ситуацію, яку необхідно розв’язати;

2) на підставі проведеного аналітичного дослідження:

а) зробити висновки;

б) внести пропозиції для прийняття рішень.

Головна мета (кінцевий результат) реалізації поставлених перед ІАЗ, котра при цьому має бути досягнута, полягає у вирішенні інформаційно-аналітичними засобами не лише проблем захисту від загроз, що виникають, а, насамперед, завчасного викриття і попередження суб’єкта управління про причини та умови, котрі можуть сприяти виникненню ще ранніх ознак цих загроз, а саме: небезпек, ризиків і викликів.

Основним результатом інформаційно-аналітичної роботи – інформаційно-аналітичного продукту у вигляді вивідної (аналітичної) інформація, сформованої на підставі причинно-наслідкових зв’язків дій окремих осіб або груп осіб; подій та причетних до них осіб чи організацій; тенденцій, процесів, та чинників, що їх стимулюють або гальмують. За своєю змістовною сутністю аналітична інформація репрезентує нове знання, котре на момент його вироблення не були винайдені інші джерела, які б реально засвідчували про існування отриманої аналітичним шляхом інформації. Іншими словами вивідна (аналітична) інформація репрезентує відповідну гіпотезу, котра у подальшому інформаційними та оперативними підрозділами на практиці має бути перевірена, підтверджена або спростована. Якщо аналітична (вивідна інформація) максимально наближена до істинного знання, то, як правило, вона підтверджується практикою дипломатичної роботи та оперативною діяльністю спецслужб та правоохоронних органів. Такми чином, рівень достовірності аналітичної (вивідної) інформації при цілеспрямованій її перевірці знаходить свої підтвердження через інші джерела. Аналітична інформація є основою для організації розробки порушеної проблеми і в разі необхідності своєчасно застосувати адекватні запобіжні заходи у сфері безпеки в напрямку виявлення, нейтралізації і припинення функціонування чинників небезпек, ризиків, викликів і загроз.

В епоху інформаційно-психологічної боротьби, безлічі акцій меншого масштабу з дезінформації, котрі здійснюються супротивниками чи конкурентами, на противагу інформаційній зброї, націленої на дестабілізацію і руйнування опорних елементів цілісної системи світогляду, існують засоби, що стабілізують і організують процеси мислення і цілеспрямованості пізнання істини.Саме таким найефективнішим засобом протидії інформаційній зброї є аналітичні технології. Але для того, щоб інформаційно-аналітичні технології насправді змогли працювати як система засобів протидії інформаційній зброї, необхідно, щоб аналітик безупинно здійснював контроль за станом свого „модельного світу”.Цей „модельний світ”, „поміщений” у голові аналітика, виступає як основа для реалізації всіх процесів цілеспрямованого пізнання істини.

Таким чином, із визначеної вище соціальної користі діяльності в сфері інформаційно-аналітичного забезпечення формується саме той очікуваний суспільно значимий кінцевий результат – мета (ціль) інформаційно-аналітичного забезпечення як елементу управлінської діяльності. Ціль ІАЗ полягає в тому, щоб особа, яка приймає рішення, мала у своєму розпорядженні необхідний і достатній для прийняття рішення обсяг інформації у вигляді інформаційних одиниць (повідомлень, довідок, розрахунків, схем, діаграм тощо) та максимально можливих варіантів вирішення проблеми (пропозицій, порад чи рекомендацій) з оцінкою реально прогнозованих як позитивних, так і негативних наслідків.

Завдання (тобто шляхи та способи) реалізації зазначеної мети ІАЗ:

1) на державному рівні покладено на інформаційно-аналітичні служби, управління, центри;

2) на рівні суб’єктів адміністративно-господарської та економічної діяльності — на інформаційно-аналітичні відділи, експертні групи, ради директорів та інші організаційні одиниці.

Проте, основою цих всіх структур є людина – інформаційний співробітник і фахівець-аналітик.

Дата добавления: 2014-01-05