Перекручування інформації і дезінформація

Варто враховувати, що фактографічні дані, котрі надходять до вас, можуть бути:

1) підкинуті джерелу як дезінформація;

2) перекручена джерелом навмисно чи з причини особистих якостей сприйняття і способу подання отриманої інформації;

3) змінена в ході довільної передачі фактографічних даних по „ланцюжку” (кожна особа в ланцюжку щось додала від себе (домислила), що не збігається з реальністю).

Усні повідомлення, що циркулюють по горизонтальних і неформальних каналах, менш піддані перекручуванням, а от інформація, котра поставляється наверх, частіше „приглажується” (через явне бажання догодити, одержати винагороду, уникнути покарання, підняти своє значення), чим навпаки.

При навмисній дезінформації застосовують як відому неправду, так і витончену напівправду, що поволі підштовхує сприймаючих до помилкових суджень.

Найбільш розповсюдженими прийомами тут є:

1) пряме приховання фактів;

2) тенденційний (упереджений) підбір даних;

3) порушення логічних і тимчасових зв’язків між подіями;

4) подача правди в такому контексті (з доданням помилкового факту чи з натяжкою тощо), щоб вона сприймалася як неправда;

5) виклад найважливіших даних на яскравому тлі відволікаючих увагу зведень;

6) змішування різнорідних думок і фактів;

7) повідомлення інформації такими словами, які можна витлумачувати по-різному (двозначними);

8) е згадування ключових деталей факту.

Перекручування, котрі виникають у процесі ретрансляції вихідних даних, найчастіше відбуваються через:

1) передачі тільки частини повідомлення;

2) переказу почутого своїми словами („зіпсований телефон”);

3) пропуску фактичних даних через призму суб’єктивно-особистісних відносин або ставлення до події, дії чи бездіяльності.

Для успішної боротьби з ймовірною дезінформацією важливо:

1) розрізняти факти і думки;

2) розуміти, чи здатний інформатор за своїм положенням мати доступ до фактів, що повідомляються;

3) враховувати суб’єктивні (зарозумілість, фантазійність, інфантильність, нещирість) характеристики джерела та його передбачуване ставлення до зазначеного повідомлення;

4) застосовувати дублюючі канали інформації;

5) виключати всі зайві проміжні ланки;

6) пам’ятати, що особливо легко сприймається та дезінформація, котру ви припускаєте чи бажаєте почути.

4.3. Техніка інтерпретації даних

Користь від наявних матеріалів різко зростає, якщо прояснено їхнє значення; істина звичайно розкривається не у вихідних даних, а в їхньому точному тлумаченні, тому що конкретний факт можна усвідомити лише в сполученні з іншими фактами.

Процедура опрацювання інформації після попереднього збирання фактографічних даних і конкретної постановки проблеми має на увазі:

1) систематизацію фактів, котрі сортуються по ступеню їх відносності до проблеми, того чи іншого питання;

2) виявлення, ґрунтуючись на інтуїції, ключових моментів;

3) побудова припущень, котрі пояснюють основні факти;

4) одержання, при необхідності, додаткових даних;

5) оформлення висновків та перевірка на відповідність знань про наявні факти додатковій інформації з інших джерел.

На окремі питання часто вдається одержати пряму і цілком конкретну відповідь, а щодо інших поставлених питань вимушені обмежуватися одними припущеннями.

Треба інтуїтивно розуміти, якій з моментів є найважливішими, а не концентрувати увага відразу на багатьох, що здатна заблокувати роботу людського мозку.

Інколи корисно прокрутити отриману інформацію серед осіб, які мають до неї деяке відношення, розраховуючи, що вони допоможуть виявити які-небудь зв’язки з іншою побічною інформацією.

Висловивши певне припущення, його ретельно перевіряють на предмет узгодженості з усіма даними, і коли тут виявиться значна непогодженість, а факти явно правдиві — буде потрібно змінити судження.

Помилкова інтерпретація фактографічних даних ймовірна, якщо:

1) надані не всі матеріали;

2) деякі з наявних під рукою фактів сумнівні;

3) вся увага зосереджується лише на тих повідомленнях, що підтверджують очікування і припущення аналітика.

Щоб виявити можливі шляхи розвитку вихідної ситуації, треба дуже чітко представляти:

1) ключових персон супротивника;

2) до чого він, по суті, прагне (як по максимуму, так і по мінімуму);

3) чи є деяка система в його діях;

4) чого в них більше: логіки, емоцій, традицій чи випадків;

5) чи існує такий союзник, з яким супротивник не розірве контакти та навпаки;

6) явні межі допустимості в діях супротивника;

7) уразливі місця супротивника;

8) характер манери сприйняття інформації, як він оцінює ситуацію;

9) ймовірні реакції на дії з кожної сторони.

У деяких випадках перспективно йти не від фактів до побудови гіпотези, а від висунутої гіпотези до наявних фактів.

Так, відмінно знаючи ключові особливі риси обличчя супротивника, по-розмірковуйте, поставивши себе на його місце і прикинувши, що за „хитру” гру він міг би проводити. Виходячи з цього, виведіть низку припущень про можливі його наміри і визначите дії, котрі можуть відбутися при кожному з них. Наклавши уявні ситуації та реалії, виберіть гіпотезу (версію), котра найбільш відповідає більшості наявних фактів.

Дата добавления: 2014-01-05