Планування та організації навчального процесу у вищій школі

Навчальний план і навчальні програми - вихідні державні документи

Лекція 4

Запитання і завдання для самостійної роботи.

1. Що є об'єктом наукового дослідження педагогіки вищої школи?

2. Визначте зміст педагогіки вищої школи як науки.

3. Розкрийте сутність спірного питання про співвідношення категорій предмета і об'єкта науки (на прикладі педагогіки).

4. Як співвідносяться поняття "предмет науки" і "предмет науково-педагогічного дослідження" у царині вищої освіти?

5. У чому полягає складність об'єкта дослідження вузівської педагогіки? Розкрийте зміст термінів "неспостережуваний характер об'єкта", "абстрактний об'єкт" стосовно педагогіки.

6. У чому полягають функції педагогіки як науки?

7. Як розуміти вирази "педагогіка як функція прикладної науки", "педагогіка як мистецтво"?

♦ Основні етапи визначення системи навчальних дисциплін, формування нормативної, навчально-методичної документації.

♦ Загальний розклад академічних годин.

♦ Основні вимоги освітньо-професійних програм.

♦ Розклад навчальних занять.

Навчальні плани та програми - це державні документи, обов'язкові для виконання. Після їх затвердження вони стають замовленнями держави на підготовку спеціалістів. Для їх оптимального виконання на факультетах складаються навчальні плани, а на кафедрах - робочі програми викладачів.

Важливо наголосити, що за умов НТР відбувається руйнування стереотипів у підготовні спеціалістів, багатьох академічних традицій, що вже стали консервативними. Очевидно, потребують перегляду і деякі форми організації навчального процесу, що склалися традиційно у вузах країни. Проблеми існують і потребують свого розв'язання. Для прикладу наведемо дві з них.

У наш час загальновизнаною є думка про те, що у чинних навчальних планах так і не знайдено оптимального співвідношення щодо різних спеціальностей між установленою кількістю обов'язкових аудиторних занять і відведеним для студентів часом на самостійну роботу. Прийняте свого часу співвідношення годин (6 -І- 4) у межах десятигодинного робочого дня для студента (6 годин обов'язкових щоденних аудиторних занять і 4 години самостійної роботи) нікого вже не задовольняє: ані студентів, ані викладачів. Проте керівництво вищої ніколи ніяк не може зважитися на зменшення прямої інформаційної діяльності викладачів з одночасним посиленням їхнього контролю за самостійною роботою студентів шляхом підвищення керуючої, консультативної ролі професорсько-викладацького складу. Залишається дискусійним і питання про те, як це зробити практично.

Курсова система навчання, як відомо, передбачає факультативні курси, дисципліни за вибором, заняття успішних студентів за індивідуальними планами-графіками. Сучасна вища школа поки що недостатньо використовує усі ці можливості. Необхідно поліпшити цю роботу й насамперед.уважно проаналізувати ті об'єктивні чинники, що гальмують підвищення ефективності підготовки фахівців, шукати нові форми організації навчальної роботи студентів.

Нарешті, все ще недостатньо вивчається і використовується в наших вузах передовий зарубіжний досвід, зокрема модульна система навчання.

Сучасний фахівець працює за умов, які швидко змінюються. Причиною цього є високі темпи нагромадження науково-технічної інформації, постійне оновлення технологічних циклів у багатьох галузях виробництва. Наприклад, подвоєння світового обсягу інформації у галузі молекулярної біології

{дбувається, на думку спеціалістів, кожні два-три роки, а прикладні знання знецінюються наполовину приблизно за п'ять-шість років.

Усе це значно ускладнює працю сучасного фахівця. Водночас швидко змінюється структура багатьох професій, зникають одні, натомість з'являються інші спеціальності.

Ці та подібні їм процеси ставлять проблему наукового обгрунтування змісту освіти у вищій школі в число центральних проблем. Справа ускладнюється тим, що в наш час практично вичерпав себе екстенсивний підхід до визначення змісту навчання. Проте збільшення кількості годин на дисципліну, що вивчається, обсягу навчальних програм, подальша диференціація спеціальностей не можуть далі лишатися основними методами формування змісту освіти (це призводить до збільшення строків навчання, зниження теоретичного рівня освіти через перевантаження тощо).

За цих умов набула особового значення проблема вироблення загальних принципів відбору і концентрації навчального матеріалу за кожною спеціальністю на основі наукового обгрунтування загальних принципів, визначення змісту навчання, організації і планування його. У досвіді вищої школи виправдали себе такі принципи: 1) принцип виховуючого навчання; 2) принцип єдності теорії і практики; 3) принцип оптимізації обсягу навчальної інформації; 4) принцип системності освіти з урахуванням внутрішньопредметних та міжпредметних логічних зв'язків, забезпечення монолітності педагогічного процесу.

Визначення системи навчальних дисциплін, формування нормативної навчально-методичної документації в сучасній вищій школі мають свою логіку й проходять певні етапи.

Перший етап - вивчення вимог, які ставляться виробництвом, конкретними галузями професійної діяльності майбутніх фахівців (виробництво, культура, наука, освіта, мистецтво) до рівня їхньої освіти, й визначення основних напрямів їхньої підготовки.

З цією метою застосовують різні методи, зокрема метод експертних оцінок, проведених окремими компетентними особами, аналіз результатів стажування молодих фахівців, методи моделювання професійної діяльності за конкретних умов виробництва. За допомогою предметно-функціонального аналізу професійної діяльності в різних галузях народного господарства визначається, що саме повинен знати і вміти молодий фахівець для виконання Поставлених перед ним завдань. Система таких вимог дає можливість скласти професійний образ так званого сукупного фахівця, здатного виконувати всі виробничі функції в тій чи іншій сфері діяльності. З цих позицій визначають профіль спеціальностей та складають загальну схему навчального плану, в основу якої покладений опис профілю підготовки кадрів.

Виділення сфери професійної діяльності звичайно відповідає не певним

•^лузям виробництва, науки, освіти. Профіль підготовки кадрів для кожної

галузі загалом визначається поділом праці, що склався. Поняття профілю

навчання має конкретний зміст і є одним із критеріїв, за якими існуюча

оменклатура спеціальностей сучасної вищої школи поділяється на групи.

Таких груп спеціальностей у вищій школі сьогодні налічується 22. Вони об'єднують підготовку кадрів із понад 400 спеціальностей і 1000 спеціалізацій. За умов удосконалення вищої школи вказані цифри зменшуються.

Опис профілю дає можливість визначити загальну схему дисциплін (навчального плану), оволодіння якими необхідне фахівцю для успішної праці в даній сфері професійної діяльності.

Другий етап визначення змісту вищої освіти - власне складання навчального плану за конкретною спеціальністю. Тут необхідно насамперед дати перелік і встановити раціональне співвідношення дисциплін, що вивчаються, та їх циклів.

Дисципліни загальнонаукового циклу (суспільні та природничі) забезпечують знання, уміння та навички в галузі фундаментальних наук. Суспільні науки точно визначені, а природничі варіюються залежно від спеціальностей. Цей цикл наук (історія, філософія, політична економія, мате­матика, фізика, біологія, хімія) відіграє роль теоретичного базису сучасної вищої освіти і забезпечує засвоєння предметів загальнопрофесійного і спеціального циклів.

Дисципліни профілюючого (загальнопрофесійного) циклу є важливою складовою обраної студентом спеціальності (опір матеріалів, деталі машин, теорія машин і механізмів для технічних спеціальностей; загальне мовознавство для філологів; педагогіка для більшості університетських спеціальностей тощо). Головне завдання цього циклу дисциплін - забезпечити високу мобільність спеціалістів у межах того чи іншого профілю їхньої підготовки, послідовно вводити студентів у зміст обраної спеціальності. Склад і співвідношення загальнопрофесійних дисциплін багато в чому визначаються тими завданнями, що поставлені перед спеціальним навчанням; у межах вказаного циклу дисциплін можливе застосування принципу політехнізму.

Дисципліни спеціального циклу є курсами зі спеціалізації. Хоча загальнопрофесійний цикл предметів тісно пов'язаний із запитами практичної діяльності випускників, усе ж саме спеціальний цикл дисциплін безпосередньо відповідає професійним запитам майбутніх фахівців і дає змогу випускникові швидко адаптуватися у практичній діяльності.

На думку сучасних фахівців, ключовим моментом науково обгрунтованого встановлення змісту сучасної вищої освіти є визначення змісту спеціальної підготовки фахівців. Надзвичайно важливе також питання про сучасні вимоги до спеціалістів із вищою освітою.

За умов НТР, яка вимагає від фахівців постійного освоєння нових, швидкозростаючих в обсязі знань, і надалі провідною лишається орієнтація на підготовку спеціалістів широкого профілю. Розкрити зміст поняття "спеціаліст широкого профілю" - завдання досить складне. Це поняття передбачає насамперед зростання ролі фундаментальних науково-теоретичних знань у підготовці фахівців.

Як і в минулому, складним залишається питання про ступінь диференціації спеціальностей і спеціалізацій. Така диференціація визначається потребами народного господарства в кадрах певної кваліфікації. У результаті

більш універсальні спеціальності доцільні при невеликих потребах у спеціалістах, масові професії, навпаки, характеризуватимуться подальшою спеціалізацією.

Третій етап - складання навчальних планів і на їхній основі навчальних програм. Працівники вищої школи цілком правомірно вважають навчальні плани стратегією, а навчальні програми - тактикою навчального процесу. Ці документи є вирішальною ланкою у науковій організації і плануванні навчального процесу вузу. Завдяки їм у кінцевому підсумку вирішуються головні питання змісту підготовки спеціалістів.

Існують типові та індивідуальні навчальні плани. За індивідуальними планами працюють найбільші університети й інститути країни. Вони складаються для спеціальностей даного вузу.

Працівникам вищої школи добре відомо, що постійне оновлення змісту освіти є визначальним елементом її життя й ефективного функціонування. Цим насамперед зумовлена необхідність розробки сучасних кваліфікаційних вимог до випускників вузів з неодмінним урахуванням досягнень сучасної науки, техніки і виробництва, культури та освіти. Такою є нормативна вимога цивілізованого світу. Однак в Україні справа ускладнюється тим, що перебудова вищої школи відбувається в умовах переходу до ринкових відносин господарювання, які об'єктивно теж висувають перед вищою школою свої вимоги щодо освітніх програм. Отже, ми змушені вирішувати одночасно дві проблеми, кожна з яких сама по собі є надзвичайно складною.

Необхідно також диференціювати освітньо-професійні й освітньо-наукові програми, кожна з яких містить у собі освітню ідею різноступеневості підготовки фахівців залежно від суспільної потреби чи індивідуального бажання або ж можливостей того, хто прийшов у вуз на навчання. Водночас ця різнорівнева підготовка має розвиватися відповідно до вимог наступності у навчанні, не ставлячи формальних бар'єрів між окремими його етапами, гарантувати неперервність і наступність у навчанні як для окремої особистості, так і для покоління в цілому.

За таких умов необхідне постійне вдосконалення освітньо-професійних програм навчання відповідно до різних рівнів професійних спрямувань підготовки спеціалістів різних галузей освіти і народного господарства. Виходячи з цього основою оновлення змісту освіти у вищій школі мають бути моделі відповідної професійної діяльності та кваліфікаційні характеристики фахівців з вищою освітою. На цій основі створюються державні стандарти вищої освіти для кожної спеціальності на різних рівнях (бакалавра, спеціаліста, магістра).

Розробка і впровадження ступеневої підготовки фахівців різних рівнів, насамперед освітньо-професійних програм бакалаврів, передбачає обов'язкове урахування, з одного боку, вимог наступного (вищого) освітньо-професійного рівня (точніше - ступеня) спеціаліста чи магістра, а з іншого - вимог ринку "раці, прогнозованої сфери можливої професійної діяльності, виробництва.

Освітньо-професійна програма будь-якого рівня (бакалавр, спеціаліст, Магістр) передбачає насамперед перелік обов'язкових для всіх студентів

навчальних предметів чи дисциплін за вибором, визначення обсягу навчальних годин для їх вивчення (лекційних, практичних, лабораторних), різних видів контролю. Програма має передбачати, отже, обов'язкову для всіх і вибіркову форми організації навчання. Перша з них (обов'язкова) є нормативною і визначається відповідним державним стандартом освіти. Цей стандарт передбачає освітню частину змісту навчання, нормативну частину і тести.

Освітня частина є кваліфікаційною. Вона включає рівень вимог щодо якості знань, умінь і навичок особи, що претендує на здобуття відповідного освітнього рівня.

Освітньо-кваліфікаційні вимоги до випускників вищої школи за професійним спрямуванням передбачають, зокрема, визначення вимог щодо знань і умінь за циклами дисциплін - гуманітарним, соціально-економічним, фундаментальним та професійно-орієнтованим. Загальний обсяг академічних годин на 4 роки навчання (бакалавр), відведених на засвоєння освітньо-професійної програми за вказаними циклами дисциплін, розраховується згідно з наведеною нижче таблицею.

Таблиця 1

	Загальний розклад академічних годин чотирирічної програми підготовки бакалаврів у вузах України
Загальний термін навчання	3 роки (6 семестрів)	3,5 років (7 семестрів)	4 роки (8 семестрів)
Семестр	осінь / весна	осінь / весна	осінь/весна
т 'я X S ж л 3- m ей а: Н о '2 л ч '2	Ірік навчання	в семестрі
семестр, контроль
II рік навчання	в семестрі						17 І
семестр, контроль
III рік навчання	в семестрі
семестр, контроль
IV рік навчання	в семестрі	-	-		-
семестр, контроль	-	-
Державна атестація
Загальна кількість навчальних тижнів без семестрового контролю (державної атестації)
Загальна кількість тижнів семестрового контролю без державної атестації
Загальний обсяг академічних годин			7506 ]

З метою створення сприятливих умов конкретному вищому навчальному закладу для реалізації досвіду підготовки фахівців, урахування досягнень різних наукових шкіл, а також задоволення регіональних потреб на реалізацію вимог освітньо-професійної програми має відводитися відповідно 4860 год. при ціестисеместровому, 5670 год. при семисеместровому і 6480 год. при восьмисеместровому загальних термінах навчання.

Нормативні навчальні дисципліни складають близько 75% обсягу годин, визначеного освітньо-професійною програмою.

Таблиця 2.

Розподіл навчального часу студента за циклами дисциплін
Цикли дисциплін	Нормативний термін навчання
шість семестрів (год. / кр.)	сім семестрів (год. / кр.)	вісім семестрів (год. / кр.)
Нормативні навчальні дисципліни цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін цикл фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін	3780/70 1026/19 2754/51	4320/80 1188/22 3132/58	4860/90 1296/25 3510/65
Навчальні дисципліни за вибором цикл професійно-орієнтованих дисциплін за переліком програми цикл дисциплін за вибором вищого навчального закладу цикл дисциплін за -__5ибором студента	1836/34 648/12 648/12 540/10	2214/41 756/14 810/15 648/12	2646/49 918/17 972/18 756/14
-^5Е?льний обсяг	5616/104	6534/121	7506/139
•^бсяг годин, визначений -ЛЕограмою	4860/90	5670/105	6480/120

До складу нормативних навчальних дисциплін входять: " Цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін; " Цикл фундаментальних дисциплін; " Цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

На перехідний період до остаточного визначення вимог кваліфікаційних 'характеристик вважається доцільним установити обсяг годин циклу

гуманітарних та соціально-економічних дисциплін у межах 26% нормативних навчальних дисциплін (див. табл. 2).

До завершення розробки вимог щодо змісту фахової та базової освіти цикл гуманітарних ти соціально-економічних дисциплін складається з таких нормативних навчальних дисциплін (при восьмисеместровому терміні навчання):

Історія України

Ділова українська мова

Українська та зарубіжна культура

Філософія

Основи психології і педагогіки

Релігієзнавство

Основи економічних теорій

Політологія

Основи права

Соціологія

Іноземна мова

Фізичне виховання

Всього

■ 108 год.

• 54 год.

■ 108 год.

• 108 год.

54 год. 54 год.

■ 108 год.

■ 108 год.

54 год.

54 год. 364 год. 216 год. 1350 год.

(2кр, (Ікр, (2кр, (2кр (Ікр (Ікр (2кр, (2кр (Ікр, (Ікр, (бкр, (4кр

(25кр.)

Залежно від потреб фахової підготовки студентів навчальних закладів різного профілю (гуманітарний, технічний) обсяг годин на вивчення дисциплін гуманітарного та соціально-економічного циклів може бути збільшений за умов узгодження програм фундаментальних і професійно-орієнтованих навчальних дисциплін.

Розподіл обсягу годин між дисциплінами циклу фундаментальних (загальнонаукових) і професійно-орієнтованих (спільних для всіх спеціальностей спеціалістів певного напряму) визначає науково-методична комісія з обов'язковим урахуванням обсягу таких дисциплін:

Основи екології - 54 год.

Безпека життєдіяльності - 54 год.

Обсяг навчальних дисциплін за вибором визначається як різниця між загальним обсягом годин і обсягом годин нормативних навчальних дисциплін і складається з:

циклу професійно-орієнтованих дисциплін за переліком освітньо-професійної програми;

циклу дисциплін за вибором вищого навчального закладу;

циклу дисциплін за вибором студента.

Навчальні дисципліни за вибором включають дисципліни, що входять до різних циклів навчальних дисциплін.

Науково-методична комісія визначає перелік професійно-орієнтованих дисциплін за вибором, що має рекомендаційний характер.

Упродовж навчального часу, відведеного на навчальні дисципліни за

«бором, студент може пройти за власним вибором військову підготовку

Г675 год. - 12,5 кр.), додаткову спеціальну підготовку фахового спрямування і

^або) додаткову фундаментальну і спеціальну підготовку для майбутнього

члобутгя наукового ступеня магістра.

Освітньо-професійна програма встановлює мінімальний обсяг годин для засвоєння дисциплін, вільно обраних студентом, - не менше від 10% загального обсягу годин.

Нормативна частина змісту освіти складається з нормативних навчальних дисциплін із зазначенням обсягу і форм підсумкового контролю і рекомендованого переліку професійно-орієнтованих дисциплін за вибором із зазначенням обсягу годин для їх засвоєння.

Дотримання назв дисциплін та вказаних мінімальних обсягів годин є обов'язковим для навчальних закладів.

При розробці освітньо-професійної програми науково-методична комісія спирається на концепцію підготовки фахівців за спеціальностями, які відповідають конкретному професійному спрямуванню, і рекомендує перелік професійно-орієнтованих навчальних дисциплін за вибором, які мають бути включені вищими навчальними закладами до освітньо-професійної програми, якщо передбачена майбутня підготовка спеціалістів за конкретною спеціальністю.

Термін проходження навчальних практик не перевищує шести тижнів, якщо професійне спрямування не потребує встановленого державними чи міжнародними нормами терміну практичної підготовки.

Обсяг годин на проведення навчальних практик визначається вимогами до навчального часу студента і може формуватися за рахунок щорічного резерву навчальних тижнів і годин, відведених для циклу дисциплін вищого навчального закладу.

Освітньо-професійна програма розробляється науково-методичною комісією за певним професійним спрямуванням з участю представника Інституту змісту і методів навчання й затверджується Міністерством освіти України.

До запропонованої освітньо-професійної прюграми вищої освіти за професійним спрямуванням додається пояснювальна записка з викладенням проекту програми підготовки фахівців із кваліфікаційним рівнем "спеціаліст" та обгрунтуванням структури запропонованої освітньо-професійної профами і і'ї порівняльним аналізом з існуючими програмами підготовки бакалаврів у зарубіжних розвинутих країнах.

На базі освітньо-професійної програми вищі навчальні заклади розробляють навчальний план і робочі навчальні програми дисциплін, які є Нормативними документами вищого навчального закладу.

Вищий навчальний заклад під час розробки навчального плану самостійно здійснює вибір дисциплін із циклу професійно-орієнтованих Дисциплін за вибором за переліком освітньо-професійної програми, необхідних Для отримання майбутнього кваліфікаційного рівня "спеціаліст".

Вищі навчальні заклади, які проводять навчання за експериментальними навчальними програмами, затвердженими Міністерством освіти України, мають право продовжувати навчання за цими програмами до затвердження

Державних стандартів освіти.

Поряд із навчальними планами важливу роль у плануванні та організації навчальної роботи відіграють навчальні програми. Кожна з них несе в собі системне уявлення про той чи інший навчальний предмет. Навчальні програми містять науково обгрунтовані пропозиції щодо змісту, структури та обсягу конкретної наукової дисципліни. Водночас навчальні плани закріплюють взаємозв'язок і наступність різних навчальних дисциплін, різних форм організаційно-навчального процесу. Чинні у вузах навчальні програми подаються і затверджуються на різних рівнях: одні - на рівні кафедри чи факультету (із затвердженням на раді факультету), інші - на рівні міністерства. Усі вони складаються представницькими комісіями провідних учених і

кваліфікованих методистів.

Розклад навчальних занять. Розклад навчальних занять - важливий документ вищого навчального закладу. Він регламентує академічну роботу викладачів та студентів, забезпечує оптимальні умови для навчальної роботи студентів і викладачів на основі чинних навчальних плану і програми. При цьому враховуються педагогічні і психофізичні закономірності навчально-пізнавальної діяльності студентів, викладачів, аудиторний фонд і матеріальна

база вузів.

Важливою вимогою до розкладу є забезпечення методично правильної

послідовності навчальних занять. Складання розкладу - справа досить важка,

вона вимагає урахування багатьох мінливих чинників. Останнім часом у

світовій практиці для складання розкладу занять успішно застосовують ЕОМ.

Розкрийте його

10. Розкрийте зміст поняття "профіль підготовки спеціаліста". Чим корисний опис профілю для розробки навчальних планів?

11. Проаналізуйте (критично) розклад занять на Вашому факультеті.

12. Внесіть пропозиції щодо поліпшення чинного на факультеті розкладу занять.

Рекомендована література.

1. Барбарыга А.А., Федорова Н.В. Британские университеты. - Москва, 1979.

' С. 52 - 70.

2. Загвязинский В.Й., Гриценко Л.И. Основы дидактики высшей школы. -

' Тюмень, 1978. С. 30-45.

3. Куписевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с пол. О.В. Долженко. -

Москва, 1986. С. 91 - 125.

4. Кучинская В.В. Эргономические основы интенсификации учебного процесса в вузе. - Вильнюс, 1987. С. 35 - 76.

5. Молибог А.Г. Вопросы научной организации педагогического труда в высшей школе. - Минск, 1975. С. 137 -150.

6. Овчинников А.А. и др. Сетевые методы планирования и организации учебного процесса. - Москва, 1972.

7. Устынюк Ю.А. Можно ли сесть в уходящий поезд? // Химия и жизнь, 1988.

№8.С.4-12;№9.С.14-21.

Дата добавления: 2014-01-05