Тема 3. Соціальна пам'ять

Висновки

1. Комунікаційна дія – завершена операція смислового взаємодії, яка відбувається без зміни учасників комунікації. Залежно від мети учасників комунікаційне дія може здійснюваляться в трьох формах: наслідування, управління, діалог. Комунікаційна діяльність складається з комунікаційних дій. Переважна форма комунікаційних дій (наслідування, або управління, або діалог) стає формою відповідної комунікаціонной діяльності.

2. Суб'єктами і об'єктами комунікаційної діяльності можуть бути: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г), масова сукупність, аж до суспільства в цілому (М). Ті види комунікаційної діяльності, де в якості активного, цілеспрямованого суб'єкта виступає І, або Г, або М, називаються відповідно мікрокомунікацією, мідікомунікацією, макрокомунікацією. Ті види, де І, або Г, або М виступають в ролі об'єкта впливу, називаються відповідно міжособистісним, груповим і масовим рівнем комунікації. Діалог можливий тільки між суб'єктами одного рівня; управління і наслідування – між суб'єктами всіх рівнів.

3. Мікрокомунікаційна діяльність у всіх її формах є мистецтвом, тобто творчо продуктивну, ігрову, а не ритуально-репродуктивну діяльність.

4. Мідікомунікаційне управління є рушійним центром духовного життя суспільства, виступаючи на різних стадіях культури у вигляді міфоцентризму, релігіоцентризму, літературоцентризму, наукоцентризму, політикоцентризму.

5. В історії всіх країн, а держави Російської особливо, макрокомунікація (запозичення досягнень, взаємодія культур, інформаційна агресія) служила джерелом внутрішньополітичних і соціально-культурних переворотів.

6. Комунікаційна діяльність не ланцюжок послідовних комунікаційних дій (операцій), а єдність комунікаційних і некомунікаційних актів, і навпаки, будь-яка некомунікаціона діяльність (пізнання, праця) включає в свою структуру комунікаційні дії.

7. Комунікаційна діяльність включає не одного, а двох соціальних суб'єктів (на відміну від трудової і пізнавальної діяльності), які мають одного виконавця. Звідси випливає, що комунікаційна діяльність є суспільними відносинами, полюсами кторого є співробітництво і конфлікт.

8. Усна комунікаційна діяльність є духовне спілкування соціальних суб'єктів, вона не буває поза спілкуванням.

9. Гра – творчо-комунікативна дію, яка слугує джерелом формування людської культури. Гра є творчим (продуктивним) духовним спілкуванням незалежних суб'єктів, що здійснюється в рамках добровільно прийнятих ними умовних правил і володіє етичною та естетичною привабливістю. Залежно від мети ігри поділяються на чотири типи: гра-маскарад, гра-ілюзія, гра-розгадка, гра-змагання.

10. Псевдоігра – гра, яка втратила творчу складову, але зберегла комунікаційну складову, укладену в ігровій формі. Псевдоігри діляться на трудову повинність, обрядові ритуали, повсякденнні ритуали (етикет). Ритуально-етикетні псевдоігри входять до складу соціальної пам'яті.

11. Правда – достовірне і суб'єктивно–мотивоване повідомлення комуніканта, яке не суперечить етичним уявленням реципієнта. Антипод правди – неправийда (фальш) виступає у вигляді помилки, напівправди, брехні. Обман – комунікаційне управління за допомогою брехні або напівправди. Ілюзія – добровільний самообман.

12. Terra incognita комунікаційно-просторової діяльності дуже широка, можливо, поступаючись в цьому відношенні лише комунікаційно-часовій (мнемічній) діяльності, ще менш вивченою. Сформулюємо тільки дві проблеми:

- для реципієнта в рівній мірі марні повідомлення, в яких містяться лише вже відомі йому смисли, і повідомлення, які складаються з невідомих смислів. Перші відкидаються як беззмістовні (тривіальні), другі – як незрозумілі (недоступні). Оптимальним є повідомлення, в якому відоме дозволяє зрозуміти (розкодувати) невідоме і зробити його надбанням свідомості реципієнта. Тобто, в повідомленні повинен дотримуватися баланс між відомим і невідомим реципієнту. Який цей баланс?

- людина не може звільнитися від комунікаційної взаємодії з іншими людьми, жити в суспільстві і бути вільним від соціальної комунікації не можна. Ми всі перебуваємо в мережах керуючих (маніпулюючих) нами комунікаційних служб. Ці служби часто оперують брехнею з розрахунку. Однак не існує «детектора брехні», який діагностував б недобросовісні акції на рівні групової чи масової комунікації. Чи не можна на противагу технологіям комуникаційного управління розробити технології виявлення нещирості?

Література

1. Алексєєв А.А., Громова Л.А.Зрозумійте мене правильно, або книга про те, як знайти свій стиль мислення, ефективно виковикористовувати інтелектуальні ресурси і знайти взаєморозуміння з людьми. – СПб.: Економічна школа, 1993. – 351 с.

2. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура і масова комуніккація. – М: Наука, 1986. – 303 с.

3. Войскунскій А. Я говорю, ми говоримо. Нариси про людське спілкування. – М.: Знание, 1990. – 239 с.

4. Глебкін В.В. Ритуал у радянській культурі. – М.: Янус – К, 1998. – 168 с.

5. Доценко Е.Л. Психологія маніпуляції: феномени, механізми та безпека. – М.: ЧеРо, 1997. – 344 с.

6. Землянова Л.М. Сучасна американська комунікативістика: теоретичні концепції, проблеми, прогнози. – M.: Изд-во МГУ, 1995. – 271 с.

7. Знаків В.В. Психологія розуміння правди. – СПб.: Алетейя, 1999. –181 С.

8. Каган М.С. Світ спілкування. – М.: Политиздат, 1988. – 321 с.

9. Карнегі Д. Як завойовувати друзів і впливати на людей: Пер. з англ. – М.: Прогрес, 1989. – 544 с.

10. Козирєв Г.І. Введення в конфліктологію: Навч. посібник. – М.: ВЛАДОС, 1999. - 176 с.

11. Коузера Л.А. Основи конфліктології: Навч.посібник. – СПб.: Світлячок, 1999. - 192 с.

12. Кривко-Апінян Т.А.Світ гри. – Б. м.: Ейдос, 1992. – 160 с.

13. Крижанска Ю.С., Третьяков В.П. Граматика спілкування. 2-е вид. – М.: Сенс, 1999. – 279 с.

14. Леонтьєв А.А. Психологія спілкування. 2-е вид. – М.: Сенс, 1997. – 365 с.

15. Леонтьєв А.А. Основи психолінгвістики: Підручник. – М.: Сенс, 1999. – 287 с.

16. Паригін Б.А. Анатомія спілкування: Навч.посібник. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 301 с.

17. Паригін Б.Д. Соціальна психологія. Проблеми методології, історії і теорії. – СПб.: СПбГУП, 1999. – С. 297-431.

18. Петров Л.В. Масова комунікація і культура. Введеня в теорію та історію: Навч.посібник. – СПб.: СПбГАК,1999. – 211 с.

19. Психологія та етика ділового спілкування: Підручник для вузів. 2-е вид. – М.: Культура і спорт. ЮНИТИ,1997. – 279 с.

20. Семенов В.Є. Мистецтво як міжособистісна комунікація. – СПб.: Изд-во СПб ун-та, 1995. – 200 с.

21. Смелкова З.С. Педагогічне спілкування. Теорія і практика навчального діалогу на уроках словесності.– М.: Флінта, Наука, 1999. – 232с.

22. Сопер П. Основи мистецтва мови: Пер. з англ. – М.: Пропрогрес, 1992. – 416с.

23. Хейзінга Й. Людина, що грає. – М.: Прогрес, 1992. – 464 с.

24. Шостром Е. Анти-Карнегі, або Людина-маніпулятор: Пер.з англ. – Мн.: Поліфакт, 1992. – 128 с.

25. Щербатих Ю. Мистецтво обману. – СПб.: Азбука-Терра, 1997. – 368 с.

26. Екман П. Психологія брехні. – СПб.: Питер, 2000. – 270 с.

Дата добавления: 2014-01-05