Види пам'яті і мнемічні дії

У розділі 1 ми визначили соціальну пам'ять, або мнемічну діяльність, як рух смислів у соціальнму часі. Для розкриття сутності і специфічних особливостей соціальної пам'яті корисно зіставлення її з іншими типами пам'яті, які відповідають іншим типам смислової комунікації. Як показано на рисунку 1.2, крім соціальної комунікації, існує ще генетична і психічна комунікація зі своїми смислами і хронотопу. Отже, вимальовуються три типи пам'яті:

- генетична;

- психічна:

- соціальна.

Генетична пам'ять, або спадковість (пам'ять біологічного виду або родова пам'ять) забезпечує рух в біологічному часі генетичних програм, інстинктів, безумовних рефлексів і біологічних образів, властивих даному виду.Матеріальним носієм генетичної пам'яті слугують нуклеїнові кислоти (ДНК і РНК), за допомогою яких закодовані генетичні смисли. Сукупність цих смислів утворює генофонд – матеріальне втілення генетичної пам'яті. Спадковість представляє консерватівність живих організмів, виступаючи в нерозривному зв'язку з мінливістю, зумовленою впливом зовнішнього середовища і життєвим досвідом індивідуальних особин.

Крім генетичної пам'яті, біологи ще розрізняють нейрофізіологічну пам'ять – стійкі зв'язки в нервовій системі, що виникли під час життя особини, наприклад умовні рефлекси, і біохімічна пам'ять, яка зберігає індивідуальні біохімічні зміни, наприклад імунітет. Ці види пам'яті несуть сліди зовнішніх впливів некомунікаціойного характеру, тому вони не є цікавими для нас. Виняток – дресерування тварин і виховання умовних рефлексів в лабораторних умовах (досліди І.П.Павлова), де комунікаційне повідомлення (сигнали) є пристуніми. Що ж стосується спадковості (генетичної пам'яті), то вона визначає вроджені структури і якості індивидуальної людської пам'яті, а також етнопсихологічні особливості соціальної пам'яті, і тому ми не можемо її не враховувати. Спадковість – готовий для індивідуального досвіду запас потенційних психологічних особливостей та їх зв'язків.

Психічна пам'ять розуміється в психології як збереження і наступне відтворення людиною її досвіду. Під досвідом маються на увазі знання, вміння (навички), емоційні переживання і вольові стимули (бажання, інтереси, ціннісні орієнтації), тобто те, що ми назвали глуздом. Дійсно, безглуздий досвід в пам'яті не фіксується, а сенс завжди осягається людиною завдяки досвіду. Тому наше визначення психічної пам'яті не суперечить загальноприйнятому в психології трактуванні. Треба зауважити, що останнім часом у зв'язку з поширенням у психології інформаційного підходу пам'ять стали визначати як «передачу інформації з тимчасового каналу». Інформаційні моделі пам'яті наочні, і ми їх продемонструємо надалі, але не можна не відзначити, що автори цих моделей не пояснюють, що вони розуміють під «інформацією». По суті справи інформація ототожнюється з «смислом» і «досвідом», і не більше того.

За змістом розрізняють такі розділи індивидуальної пам'яті:

- подібний (зоровий, слуховий, дотиковий) – пам'ять про сприйняття і уявлення, отриманих завдяки органам чуттів; цей розділ можна назвати фактографічним, тому що він зберігає образи епізодів, подій, явищ, які людині трапилося спостерігати протягом його життя;

- семантичний (смисловий) або словесно-логічний розділ – пам'ять на слова, поняття, висловлювання, абстрактні ідеї, коротше – пам'ять про мови, тексти і знання; цей розділ пам'яті іноді називають тезаурус;

- афективний – сховище позитивних і негативних емоцій, «пам'ять серця»;

- моторний – розділ пам'яті про реакцію на дані стимули, що керують поведінкою (умовні рефлекси – різновид моторної пам'яті); тут зберігаються фіксовані установки, тобто готовність діяти певним чином (Д.Н Узнадзе); сприйняття шляхом наслідування і вироблені власним досвідом вміння, навички, прийоми, звички;

- самосвідомість – збереження самототожності, свого Я, своєї «самості».

Неважко побачити, що розділи пам'яті розрізняються за збереженими ними сенсів, що підтверджує формулювання «пам'ять – рух смислів у часі». Саме рух, а не відображені в мозковій речовині зображення і письмо. Тому пам'ять тотожна мнемічнії діяльності (мнемо - грец.«пам'ять»). Подібно будь-якій складної діяльності, мнемічна діяльність складається з дій. Розрізняються такі мнемічні дії:

- запам'ятовування (в інформаційних моделях кажуть «введення інформації») – сприйняття органами почуттів зовнішніх сигналів, стимулів, образів, їх розумова обробка (впізнання, асоціації з наявними в пам'яті смислами, оцінка) і формування нового змісту, що включається в той чи інший вид пам'яті. Запам'ятовування може бути недобровільним, що відбуваються без вольових зусиль, і свідомим, навмисним; цілеспрямовано організоване запам'ятовування називається заучуванням.

- збереження – власне мнемічний процес – рух смислів у часі без їх зникнення. Важливою умовою збереження є повторення акту запам'ятовування.

- відтворення (виведення інформації) – витяг смислів, які зберігаються в пам'яті, та використання їх у практичному житті. Спогад – суто людський спосіб відтворення смислів, які запам’яталися і які є результатом внутрішньо-особистісної комунікації, діалогу з власною пам'яттю. Спогад, як і запам'ятовування, може бути мимовільним, а може бути свідомим.

- забування – звільнення пам'яті від неактуальнийних смислів, не затребуваних у практичній дійсності.Однак, як з'ясувалося, людська пам'ять має здатність десятиліттями зберігати образи, факти, тексти, здавалося б давним-давно забуті. Канадський нейрохірург У.Пенфілд виявив, що електричне подразнення деяких ділянок кори головного мозку викликає у пацієнтів картини далекого минулого. Так, одна пацієнтка згадала улюблену в дитинстві мелодію, яку пізніше жодного разу не чула. Аналогічних результатів добиваються гіпнотизери. Таким чином кордони і критерії забування виявилися відносними.

Завдяки індивідуальній пам'яті людина виходить за межі своєї спадковості і засвоює соціальний досвід, втілений в культурній спадщині суспільства. Перш за все дитина опановує рідну мову і первинними навичками поведінки в колі сім'ї. Потім вона долучається до сенсів і цінностей своїх однолітківв, а в школі починається педагогічно організоване вивчення культурної спадщини суспільства. Будь-яке вивчення полягає в розумінні і запам'ятовуванні деяких символів. Наприклад, вивчити історію Росії XVII століття або французьку мову означає міцно зафіксувати і систематично упорядкувати в тезаурусі факти, концепції, поняття, імена, лексику і граматику, а в моторному розділі закарбувати навички вимови і сприйняття французької мови. Професіоналізація збагачує індивідуальну пам'ять такими знаннями і уміннями, які дозволяють йому стати фахівцем в певній корисній справі.

Ясно, що будь-яке освоєння соціального досвіду, вивчення культурної спадщини, професіоналізація і т.п. – це комунікаційна діяльність. Кінцевим реціпієнтом тут є індивідуальна пам'ять, в якій концентруються отримані смисли. А хто виступає в ролі комуніканта? Інші люди (мікрокомунікація), соціальні групи (мідікомунікаціі), сусільство в цілому (макрокомунікаціі), але вони можуть виконувати функції комуніканта тільки в тому випадку, якщо володіють пам'яттю, в якій зосереджені смисли, які передаються. Комунікант, який нічого не пам'ятає, випадає з комунікації. Будь-яка смислова комунікація є взаємодією не між суб'єктами, а між пам'ятями, точніше – тезаурусами, цих суб'єктів. Елементарну схему комунікаційної діяльності (див. рис. 1.1) можна навіть уявити у вигляді:

Рис. 3.1. Елементарна схема смислової комунікаційної діяльності

Пам'ять комуніканта є індивідуальною пам'ятю, якщо мова йде про мікрокомунікаціі, і соціальною, якщо мова йде про мідікомунікаціі або мікрокомунікації. Отже, потрібно розділяти два види соціальної пам'яті, носіями яких є різні соціальні суб'єкти: групова пам'ять і пам'ять суспільства. Існує ще поняття загальнолюдської пам'яті або пам'яті світу, суб'єктом якої є все людство. Ми розглянемо ці види соціальної пам'яті, але спочатку завершимо розмову про пам'ять індивідуальну.

Індивідуальна пам'ять повідомляє зв'язність і стійкістьь життєвому досвіду людини і є передумовою формування соціалізованої особистості. С.Л.Рубінштейн добре сказав: «Без пам'яті ми були б істотами миті. Наше минуле було б мертве для майбутнього. Справжнє, у його перебігу, безповоротно зникало у минулому. Не було б заснованих на минулому ні знань, ні навичок. Не було б психічного життя».

Проте механізми пам'яті невідомі і загадкові. Справді, в результаті метаболізму відбувається постійно оновлення організму, відмирання і народження нових клітин, зовнішні і внутрішні зміни. Дитя і чоловік, юнак і старий, що носять одне і те ж ім'я, зовсім не схожі ні фізіологічно, ні психологічно. Але всі метаморфози індивіда об'єднує пам'ять. Незрозумілим чином пам'ять про дитинство зберігається в свідомості старого, ніби мнемічні структури не підвладні змінам. Щоб отримати уявлення про сучасний рівень наших знань, розглянемо інформаційну модель індивідуальної пам'яті, запропоновану американським психологом Річардом Аткінсоном.

Дата добавления: 2014-01-05