Система документної комунікації в XX столітті

Документна комунікація

Документна комунікація відповідає елементарній схемі комунікаційної діяльності (рис.1.1) тільки у випадку безпосереднього листування між комунікантом і реципієнтом. Поява пошти означає підключення посередницької ланки. Якщо ж комунікант використовує видавничі служби для публікації свого твору, а реципієнт звертається в книжковий магазин або бібліотеку, щоб отримати ці твори, потрібні спеціальні посередницькі служби, іншими словами, – соціально-комунікаційні інститути (СКІ), які володіють професійними кадрами та матеріально-технічними засобами. У документально-комунікаційну систему (ДОКС) входять інститути документної комунікації та документні канали. У книгознавчій та бібліотечно-бібліографічній літературі ДОКС називають «система документ – споживая», «система книга – читач».

Основними інститутами документної комунікації, що існують в наш час, є (для спрощення списку залишаємо осторонь музеї та машіночіитні фонди):

- архіви,

- бібліографічні служби,

- бібліотеки,

- видавництва і друкарні,

- книжкова торгівля,

- реферативні служби.

Основними документними каналами, згідно типизації документів у розділі 3.4, є:

- канали опублікованих документів, призначенних для широкого громадського користування та размножених з цією метою поліграфічними засобами;

- канали неопублікованих (у тому числі – таких, які не публікуються) документів, що представляють собою рукописи, машинопис, графіку, живопис.

Цільове призначення ДОКС зводиться до досягнення таких цілей:

- забезпечувати творчо обдарованим членам суспільства можливість включення їх творів у документовану соціальну пам'ять;

- зберігати документовану соціальну пам'ять як матеріальну частину культурної спадщини суспільства;

- забезпечувати суспільне використання матеріальної і документованої частини культурної спадщини в інтересах суспільства.

Для досягнення цих цілей потрібно вирішити такі завдання:

- доведення до відома суспільства (усуспільнення) вихідні повідомлення (рукописи), що надходять від творчих особистостей, включаючи їх смислову оцінку, редакційно-видавниче оформленя, поліграфічне тиражування, тобто перетворення рукопису в документ суспільного користування (ДСК), часто званий «первинний документ», або направлення його до фонду архівних документів (ФАД);

- смислова обробки ДСК (згортання і розгортання) для більш повного їх використання; іншими словами, перетворення первинних документів у вторинні;

- формування та довготривале зберігання фондів суспільного користування (ФДСК);

- розповсюдження первинних і вторинних документів в режимах постійного оповіщення або довідкового обслуговування.

Принципова схема ДОКС, яка вирішує перечислені завдання, представлена на рис. 4.5. ДОКС виступає в якості посередницької ланки між комунікантом К і реципієнтом Р. Виділено контур усуспільнення (верхня частина малюнка), де розташовуються архівні та редакційно-видавничі інститути (А), і контур обробки, зберігання, поширення (нижня частина малюнка), де розташовуються книготорговельні, бібліотечно-бібліографічні, реферативні служби (Б), які надають в кінцевому рахунку реципієнтам посередницькі послуги у вигляді: первинних ДСК (книжкова торгівля і бібліотеки), вторинних документів (бібліографічні та рефератівні служби), рукописів (Рп),отриманих з архівів.

Рис. 4.5. Документна комунікаційна система (ДОКС)

Сфера ідеальної реальності – область буття особистісних свідомостей, нематеріальної соціальної пам'яті (НМСП), професійних свідомостей (ПС), які належать відповідно працівникам контуру усуспільнення (ПС-А) і працівникам контуру обробки, зберігання, поширення (ПС-Б). На професійну свідомість працівників ДОКС впливають органи управління (державна влада, церква, громадські організації).

Сфера ідеального протиставляється сфері матеріального, що охоплює:

- СЕР – світ емпіричної (який існує об'єктивно і сприймається чуттєво) реальності, до якого відносяться жива і нежива природа, суспільство, і особисте буття;

- матеріалізована соціальна пам'ять, що включає документовану частина у вигляді фондів документів.

Рух смислів в ДОКС відбувається наступним чином. СЕР слугує об'єктом пізнання і практичної діяльності, які здійснюються комунікантом (вектор 1). Для того щоб домогтися усуспільнення (громадського визнання) своїх досягнень шляхом їх публікаціі, комунікант повинен підготувати рукопис (Рп) (вектор 2), яка по каналу неопублікованих документів (вектор 3) надходить для розгляду в службу усуспільнення, наприклад до редакції журналу. Співробітники редакції, керуючись професійним кодексом і вказівками органів управління (вектор 5), вирішують долю рукописів. Якщо її зміст визнається гідним усуспільнення, комунікант набуває статусу елемента соціальної комунікаційної системи (автор, відпрвник інформації, генератор ідеї). Якщо Рп відхиляєся, вона надходить до фонду архівних документів (ФАД), звідки її в принципі можна витягти на вимогу.

Служби усуспільнення А володіють потрібними матеріально-технічними засобами для відповідного оформлення, тиражування і підготовки до загального користування прийнятого рукопису. У результі їх зусиль з'являються публікації – документи суспільного користування (ДСК). ДСК може представляти собою будь-який вид видання (стаття, монографія, збірка, листівка) або вид літератури (наукова, навчальна, довідкова, офіційна, художня, дитяча та ін.) Таким чином, досягається одна з цілей ДОКС: забезпечити творчо обдарованим людям можливість включення своїх творів у документовану соціальної пам'ять.

ДСК впливає на суспільну свідомість, тобто на нематеріальну соціальну пам'ять (НМСП), і якщо його зміст виявляється зрозумілим і суспільно значимим, у суспільній свідомості відбуваються якісь зміни. Власне кажучи, в цих змінах і є кінцевий ефект усуспільнення того сенсу (знаня, емоційного настрою, стимулу), який спонукав комуніканта до активності. Суспільно визнані смисли починають циркулювати в свідомості суспільства (вектор 11), доходячи до відома К і Р. Якщо окремий ДСК не чинив ніякого впливу на сучасників (випадок нерідкий), він все-таки потрапляє на постійне зберігання до архіву друку або до фондів національних бібліотек в надії на реанімацію в майбутньому.

Тепер простежимо послідовність дій контуру обробки, зберігання і розповсюдження. ДСК, який з’явився знову, є об'єктом вивчення (вектор 7) професіоналами, що володіють ПС-Б, відповідно до їх професійних обов'язок і вказанням органу управління (вектор 5).На базі цього вивчення і відповідної оцінки здійснюються:

- замовлення партій літератури книготорговельними організаціями;

- комплектування бібліотечних фондів (ФДСК);

- смислова обробка ДСК, в результаті якої створюються «вторинні документи» у вигляді бібліографічних посібників, реферативних журналів, оглядів літератури у друкованому або машиночитному вигляді (вектор 8).

Обслуговування споживачів (ОП) здійснюється співробітниками інститутів Б, які забезпечують розповсюдження документів (обслуговування реципієнтів). Через канад 9 надає ДСК, продукти їх обробки, архівні документи, що надійшли по каналу 10. Зрозуміло, не виключається міжособистісна комунікація К і Р (вектор 12). Треба думати, що почерпнуті з документів знання, емоції, стимули збагатять свідомість реципієнта, що не може не позначитися позитивно на його практиці взаємодії з СЕР (вектор 13). Таким чином досягається мета, що стоїть перед ДОКС: забезпечити суспільне використання документованої частини культурної спадщини в інтересах суспільства.

Нарешті, термінологічне уточнення. У практиці комунікаційного обслуговування отримали розповсюдження терміни «первинний документ», «первинний документальний потік», «канал первинних документів» і – відповідно – вторинні документи, потоки, канали. Нам також довелося звернутися до цих термінів у цьому розділі. Оскільки «первинність» і «вторинність» – поняття відносні, залежні від прийнятого порядку рахунку, зазначені терміни тлумачаться по-різному різними авторами, і кожне тлумачення по-своєму виправдано.

Можливі три точки зору.

Книгознавча: первинними документами є всі першовидання (оригінали), а вторинними – їх перевидання, копії; наприклад, репринт – явно «вторичний» документ.

Гносеологічна: первинні документи, що містять невідомі раніше факти і концепції, що властиво науково-технічним звітам, патентам, дисертаціям, науковим монографіями, а вторинні – компілятивні публікації, яких стосується навчальна, довідкова, науково-популярна література.

Бібліографічна: всі твори письменности і друку, зміст яких не зводиться до бібліографічної інформації (бібліографічна інформація – критерій відмежування бібліографічних явищ від небібліографічних), належать до первинних, а бібліографічна продукція – до вторинних документів. Так, об'єктами бібліографування однаково служать першовидання і перевидання, наукові монографіі та підручники.

Ми дотримуємося останнього підходу, тому що книгознавчий і гносеологічний підходи не дають основи для формування самостійних документно-комунікаційних утворень, і бібліографічний підхід виявляється продуктивним у цьому відношенні. Він дозволяє виділити два рівні документної комунікаціі:

- первинно-документний рівень, на якому представлені опубліковані документи громадського користування з відповідними каналами; цей рівень – область бібліотечної, архівної, музейної діяльності;

- вторинно-документний або документографічний рівень – область бібліографічної діяльності, яка викокористовує рукописні (неопубліковані) бібліографічні матеріали, бібліографічні видання, бібліографічні бази машиночитних даних. Таким чином, бібліографія в наші дні має справу з трьома документних каналами: канал рукописів, канал поліграфічний і канал машиночитних документів.

Дата добавления: 2014-01-05