Проект штучного міжнароднї мови есперанто

Ідея штучної міжнародної мови дуже спокуслива для благородно і прогресивно мислячих ентузіастів. Єдина, загальнозрозуміла і загальноприйнята мова могла б стати платформою для подолання національної ворожнечі, для досягнення взаєморозуміння, довіри, в кінцевому рахунку – братства людей. Ідеї побудови подобної мови присвятив своє життя Людвіг Лазар Маркович Заменгоф (1859-917), який народився в Білостоці (нині Польща, тоді Росія). Ще в гімназійні роки Людвіг розробив проект «універсальної мови», але батько, будучи російським статським радником і цензром іноземних книг у Варшаві, спалив підозрілий рукопис. У студентські роки, навчаючись на медичному факультеті в Москві, потім у Відні, нарешті у Варшаві, Людвіг Лазар повернувся до свого проекту, але опублікував його через багато років, будучи практикуючим доктром медицини.

26 липня 1887 вийшла у світ накладом 2000 екземплярів брошура: Д-р Есперанто. Міжнародна мова. Вступ і повний підручник. Для росіян. Варшава, 1887. Принципові початки есперанто були викладені Заменгофом так:

- слова взяті з найважливіших європейських мов в найбільш вживаній формі;

- я спростив до неймовірності граматику і притому, з одного боку, в дусі існуючих живих мов, щоб вона могла бути легко засвоєна, а з іншого – зовсім не позбавляючи цим мови ясності, точності і гнучкості;

- дано ясні правила для того, щоб з одного слова створивати інші, не маючи потреби запам'ятовувати їх;.

- міжнародна мова має жити, рости і розвиттися за тими ж законами, за якими виробляються всі живі мови, і та форма, яку я надав їй, та грамматики і той словник, які я надав, повинні бути лише основою, на якій буде вироблена реальна межродна мова.

Есперанто органічно увібрала в себе основні лексико-граматичні елементи романо-германських і слов'янських мов, що значно полегшило її освоєння для європейців. Відбір цих елементів був проведений раціонально та економно: у вихідний словник були внесені всі корені, афікси і флексії, достатні для позначення основних понять; оперуючи ними, есперантист може конструювать нові лексичні одиниці, висловлюючи будь смислові відтінки. Завдяки цьому лексичний фонд есперанто в 4-5 разів перевищує словники живих національних мов. Спрощеність граматики і наближенність до поширених європейських мов забезпечуювали демократичність есперанто, тобто доступність його людям, які осягли лише основи граматики.

Історія есперанто ділиться на два періоди: до 1920 року, коли місія мови мислилася в контексті мікрокомунікаціі – забезпечити міжособистісне спілкування людей різних національностей; після 1920 року до наших днів, коли есперанто стала ресурсом всесвітнього соціально-комунікаційного руху, що діє в контекстісті макрокомунікаціі.

Протягом першого періоду збулася мрія д-ра Есперанто (есперанто означає «той, хто сподівається» = «надія» (Есперо) + суфікс причастя «ант»): була створена мова міжнародного спілкування, яка отримала загальне визнання. Навіть Л.Н.Толстой у статті «Про міжнародну мову» благословив есперантистів, вважаючи, що поширення міжнародної мови – справа християнське і богоугодна. З 1905р. стали створюватися міжнародні конгреси есперантистів. Ідею підтримали есперанто промисловці (навіть випускалися спиртні напої «еспераліто»), торговці, вчені, вчителі, адвокати, військові, представники королівських прізвищ. На конгресах збиралися більше 1000 людей, які негайно встановлювали між собою мовний контакт, що викликало їх здивування і ентузіазм. У Росії в 1891 р. було засноване товариство «Есперо»; а на початку XX століття організувалася Всеросійська ліга есперантистів, що налічувала в 1911 р. (коли вона була закрита царським урядом) 30 відділень і близько 900 членів.

Ентузіасти – філологи, використовуючи багаті семантичні ресурси есперанто, почали активно перекладати на неї світову класику з античності до наших днів. На есперанто видавалася і видається до цих пір художня і суспільно-політична література. В даний час фонд літератури мовою есперанто перевищує 100 тисяч назв. Таким чином, можна сказати, що еспераліто успішно виконав соціальну функцію природньої мови: служити підставою для словесного мистецтва, і есперанто можна назвати культурно-естетичним феноменом. Успішно була реалізована інструментальна функція, заради якої мова і створювався. Правда, решта комунікативні та розумові функції природньої мови і мовлення не були освоєні штучною мовою спілкування. Національно-культурна та етнооутворююча функції для есперанто чужі за задумом його творця, про регулятивні і магічні функції смішно говорити, а індивідуально-мовні та індивідуально-мовленнєві функції есперанто не притаманні.

Перша світова війна вибухнула в день відкриття 10-го конгресу есперантистів у Парижі. Війна була важким ударом для гуманіста-інтернаціоналіста Заменгофа, який вірив, що «якщо достатньо пропагандувати есперанто, вона пошириться між усіма народами, і тоді люди перестануть бути злими, зрозуміють, що всі вони – брати». Він марно звертався до урядів воюючих країн. 14 квітня 1917 він помер у Варшаві, зайнятої кайзерівськими військами.

Другий період розвитку есперанто почався в атмосфері післявоєнної Європи 20-х років, насиченою ідеями пацифізму та міжнародного співробітництва. Була створена Ліга націй і інші міжнародні організації. Тут знайшла підтримку загальна Есперанто-асоціація, заснована в 1908р. Есперантський рух вийшов за рамки міжособистісної комунікації і став суб'єктом макрокомунікаціі, що проголосив своїм завданням зближення народів і формування загальнолюдської культури. Друга світова війна завдала більшої шкоди есперанто-спільноті, особливо в Німеччині і Радянському Союзі, але вже в 50-і роки воно відродилося з новою силою.

До сторіччя Заменгофа (1959 р.) були підведені підсумки есперантського руху. У ньому брали участь у той час більше 1 млн.людей, що представляли 60 країн. Соціальний склад учасників: сотні тисяч бізнесменів, сотні тисяч представників вільних професій, десятки тисяч викладачів і наукових працівників, сотні парламентарів. Видавнича діяльність есперантських організацій завжди була активною; в 60-ті роки виходило у світ 140 періодичних видань. Близько 10 радіостанцій оповіщали момою есперанто; есперанто вивчалася в сотнях навчальних закладів; туристичне бюро Кука вважало корисним використовувати есперанто поряд з основними національними мовами.

В Росії рух есперантистів, насильно перерваний в 1938 р., знову відновився в 1955-1956 рр.. У 1979 р. була заснована Асоціація радянських еспералістів, а в 1989 р. – Союз есперантистів.

Сучасна організація есперанто-руху має розгалужену бюрократичну структуру з двома конкуруючими центрами: Універсальна Есперанто-Асоціація та Всесвітня безнаціональна Асоціація. Ці асоціації об'єднують міжнародні професійні організації лікарів, залізничників, художників, працівників зв'язку, журналістів, викладачів есперанто, аматорські об'єднання філологів, музикантів, автомобілістів, радіоаматорів і т.п.; суспільні об'єднання типу «Рух есперантистів за мир у всьому світі» і т.д. Асоціації есперантистів активно співпрацюють з ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними установами. Самих себе есперантисти оцінюють як субкультурну спільноту, що володіє груповою пам'яттю, ядром якої служить есперанто, і яке переслідує суспільно значимі гуманістичні цілі, в тому числі – розвиток і поширення есперанто. Неважко побачити, що есперанто-рух далеко відійшов від проекту Л.Заменгофа, спрямованого на подолання міжмовних бар'єрів, і присвятило себе більш амбітній і складній задачі – формування загальнолюдської культури.

В даний час на роль мови міжнародного спілкування реально претендує англійська мова. У конфліктній ситуації є шанс для нового тріумфу есперанто.У всякому випадку історія лінгвопроекта Л. Заменгофа триває.

Дата добавления: 2014-01-05