Концепції соціальних комунікацій

Автор материала - д-р філол. н., проф. Александр Михайлович ХОЛОД.

Сутність окресленої в статті проблеми полягає в тому, що нова для України галузь „соціальні комунікації" переживає важкий період ідентифікації та аугоідентифікації власних основних положень і уявлень про методи й методики, про теорії та дослідження. Слід зазначити, що нині в соціальних комунікаціях рівноправно йінтенсивно фіксують декілька тенденцій, а саме:

- галузь інтенсивно збагачується все новими й новими ідеями як українських, так і російських дослідників, які ще недавно активно працювали в інших дослідницьких та парадигмальних полях;

- галузь переживає інтенсивне напластування з боку віджилих теорій, які настирливо «просяться» назад для повторення «досягнень» неглибокої, поверхневої науки;

- у межах галузі перетинаються дві провідні тенденції; з одного боку, позитивна хвиля нових і цікавих ідей прагне бути опублікованими й вислуханими, обговореними й прийнятими з критичними зауваженнями, з іншого боку, давні, нав'язливі ідеї історично-публілистичного кшталту залізобетонно залишаються непохитними й самовпевненими на шляху спротиву новаціям;

- основна тенденція розвитку нинішньої нової галузі «соціальні комунікації» полягає в тому, що дві згадані тенденції не боряться між собою; вони мирно співіснують, шляхетно дозволяючи одна одній спокійно і витримано наповнювати нафталіновийлантух вчорашніх ідей рафінованими «ідейками» двадцяти-тридцятилітньої давнини;

- найгірша тенденція в нашій науці: ліберально-консервативні кола видатних представників української журналістики дозволяють собі солоденьку критику аспірантів та докторантів, колег-докторів наук, які є «своїми» в спеціальності 10.02.08 – журналістика; спрацьовує стародавній принцип „Не бий чужих, щоб твоїх не били».

Перелічені тенденції розвитку й становлення, інституціалізації та укріплення галузі «соціальні комунікації» в Україні утворюють одну глобальну проблему, вирішення якої повинно мати врівноважені й позитивно прагматичні засоби. Одним із таких засобів є чесне визнання власне проблеми. Другим засобом слід вважати об'єктивну необхідність затвердження нарізних постулатів, принципів, положень, санкцій тощо, які дають змогу достатньо швидко й історично зумовлено врегулювати нездорову тенденцію хворобливого становлення нової галузі. З огляду на порушену проблему, метою дослідження вважаємо опис, критику та пропозицію трьох провідних концепцій, які нині функціонують у соціальних комунікаціях.

Перша концепція — соціальної комунікації як галузі соціології — належить російським ученим-соціологам В.П.Конецькій, Т.В.Науменко, О.Г.Філатовій, А.І.Черних.

Друга концепція – соціальні комунікації як метатеорії – належить також російському дослідникові А.В.Соколову.

Третя концепція – соціальних комунікацій як самостійної галузі - належить українським вченим-журналістам та історикам В.В.Різуну, О.М.Холоду та В.О.Ільганаєвій.

Особливості кожної концепції ми обговорюємо побіжно, тезами й критичними зауваженнями до основних їхніх положень. Сутність першої концепції (соціальна комунікація як галузь соціології) полягає в тому, що соціальна комунікація (а не соціальні комунікації) тлумачать як придаток соціології, здатний лише вирішувати проблеми, пов'язані з масовою комунікацією. Статус соціальних комунікацій не аналізують узагалі. Методи, якими послуговується галузь соціології «соціологія масових комунікацій» або «соціологія соціальної комунікації», повинні відповідати методам соціології, тобто опитуванню, спостереженню, аналізу документів, іноді – експериментові. Схематично позицію соціальної комунікації як галузі соціології (або соціології масової комунікації / масових комунікацій) серед інших наук представлено нижче (див.рис.10.2).

Місце соціальної комунікації соціологи знайшли в другому з трьох рівнів знань у соціології, а саме – на рівні спеціальних (галузевих) соціологічних знань.

Сутність другої концепції (соціальна комунікація як метатеорія) полягає в оригінальній пропозиції А.В.Соколова: соціальна комунікація має посісти місце метатеорії, або теорії, що пояснює всі інші соціально-комунікаційні науки на тлі загальної системи наукового знання. Схематично місце соціальної комунікації зображено на рис.10.1.

Рис. 10.2. Місце соціальних комунікацій (соціальної комунікації) у системі галузей знань (за: В П. Конецька, Т.В. Науменко, Л.Н.Федотова, О.Г.Філатова, А.І.Черних).

Згідно з рис.10.1., місце соціальних комунікацій – не на периферії рівнів знань і наук гіпотетичної системи соціально-комунікаційних наук на тлі загальної системи наукового знання. Соціальні комунікації (або гіпотетична система соціально-комунікаційних наук) перебувають у центрі системи. Усередині двох зон соціальних комунікацій розміщено метатеорію соціальної революції. Іншими словами, соціальні комунікації претендують на місце метатеорії, що може пояснити всі науки, окрім богослов'я, математики й філософії.

Зовсім не схожу на попередню концепцію запропонувала доктор історичних наук, професор В.О.Ільганаєва (м. Харків) – автор-укладач першого в Україні словника-довідника «Соціальні комунікації» (2009). Керуючись статтями дослідниці, ми графічно відобаражаємо її бачення місця й ролі соціальних комунікацій серед інших наук і галузей знань (див. рис.10.3).

Рис. 10.3. Місце соціальних комунікацій (соціальної комунікації) у системі галузей знань і структура комунікаційного занання (за В.О.Ільганаєва)

За основу третьої концепції соціальних комунікацій (соціальні комунікації як складник теорії комунікації) В.О.Ільганаєва обирає буття людини, що базується на суспільстві як на комунікаційній єдності. Останнє базоване на культурогенезі й цивілізаційному розвитку людства та комунікаційній діяльності людини в суспільстві

Структуру комунікаційного знання становлять три рівні; 1 рівень –загальна теорія комунікації; 2 рівень – загальна теорія біологічної комунікації та загальна теорія соціальної комунікації; 3 рівень – теорія видових і міжвидових комунікацій та окремі комунікативні теорії. Слід занотувати, що, за словами В.О.Ільганаевої, поки що не існує чіткої теорії соціальної комунікації. Також відсутня й теорія видових і міжвидових комунікацій. Розпорошені знання окремих комунікативних теорій. Додамо також: нині існує серйозна проблема методологічного плану. Теорії соціальних комунікацій «вагітні», вони виношують плід методології, який складається з методологій окремих комунікативних теорій. Натомість окремі комунікативні теорії, що з'явилися в середині і наприкінці XX століття, окремі – учора й позавчора, на початку XXI століття, звертаються й досі до запозичених методів тих галузей знань, що дали їм життя. Іншими словами, й існуючі методології, і методи є нестійкими в нових науках.

За аналогією з вагітністю слід зауважити, що теорія соціальних комунікацій із повного терміна вагітності в 36 місяців перебуває орієнтовно на межі п'ятого й шостого місяців: звуки серця, що працює, уже чують не тільки спеціалісти. Але кістяк майбутньої дитини, що формується, ще не міцний, ламкий. Його ще немає. Його може побачити тільки спеціаліст або мати, яка хоче бачити майбутню крихітку.

Концептуальне бачення місця й сутності теорії соціальних комунікацій, запропоноване В.О.Ільганаєвою та А.В.Соколовим, близьке, відрізняються тільки окремі деталі.

Наше бачення теорії соціальних комунікацій грунтоване на де в чому інших теоретич них позиціях, які ми також відтворюємо графічно (див. рис.10.4).

Рис. 10. 4. Місце соціальних комунікацій у системі галузей знань і структура комунікаційного знання

Рис.10.4. дає змогу з'ясувати, що філософія є підґрунтям для теорії соціальних комунікацій. Головними складниками соціальних комунікацій, на нашу думку, слід вважати лінгвістику, соціологію й психологію. Такі галузі знань, як соціолінгвістика і психолінгвістика – конгломерат, синтез знань лінгвістики, соціології й психології. Вони утворюють базу для становлення соціальних комунікацій як загальної теорії. Знання, що пропонують семіотика, біологія, фізика і хімія, уможливлюють обгрунтування положення про те, що соціальні комунікації як теорія виникли не на порожньому місці й мають чітко детерміноване та зумовлене коріння. З огляду на викладене, пропонуємо графічно зобразити загальний погляд на сутність теорії соціальних комунікацій та включення до теорії досягнень інших галузей і знань науки (див. рис.10.5).

Рис. 10.5. Структура соціально-комуткаційного включення (за: О.М.Холод)

Біосфера й ноосфера утворюють сферу живої природи, за поглядами В.І. Вернадського. Не велику, а незначну частину такого симбіозу бере на себе антропосфера, хоч людина вважає себе царем Природи і тільки себе вершителем-творцем усього раціонального й доцільного на планеті. Необхідність почуватися захищеною породжує прагнення утворити «екзистенційний щит» або життєвий захист від небезпеки з боку природи, ворожих людей, агресивних тварин, отруйних рослин, хижацьких птахів, риб, плазунів тощо. Для утворення екзистенційного щита людина винаходить нові технічні й інформаційні «броньові жилети». Система таких набуває форми й сутності технократично-інформаційної сфери, яка є складником ноосфери. У надрах технократично-інформаційної сфери ми вбачаємо елементи «комунікація» (усе, що пов'язано з передаванням, сприйманням і кодуванням, декодуванням інформації) і „некомунікація" (усе, що пов'язано з процесами, недотичними до комунікації). Названі складники у своєму синтезі утворюють об'єктивну необхідність появи й функціонування соціальних та інформаційних комунікацій. Останні породжують соціально-комунікаційні технології та соціальну інформатику як нові утворення взаємодії комунікатора (суб'єкта комунікації) і комуніканта (об'єкта комунікації).

У нашій моделі Структури соціально-комунікаційного включення залишається лише передбачати, що незабаром будемо змушені констатувати появу нових елементів-складників соціальних комунікацій. Аналізуючи власну пропозицію (модель) щодо сутності, морфології та функцій соціальних комунікацій, наближаємося до необхідності виокремити конкретні шляхи (методи) наукового аналізу та пошуку в галузі «Соціальні комунікації». Саме на згаданому напрямку виникає низка проблем і питань, які, на наш погляд, нині мають терміново вирішувати дослідники нашої галузі. Мова йде про методологію. Далі ми подаємо власне бачення проблем у графічному вигляді (див. рис.10.6.).

Рис. 10.6 Методи соціальних комунікацій (за: О.М.Холод)

Рис.10.6 відображає більше наші сумніви й невпевненість, аніж конкретність і завершений синтез методів, але ми подаємо графічне віддзеркалення наших сумнівів для стимулювання наукової спільноти до обговорення, і нових пропозицій щодо проблеми пошуку методів аналізу соціальних «комунікацій».

З огляду на положення антропоцентризму в психолінгвістиці, маємо основні постулати нооцентризму.

1. Опис устрою Всесвіту (Природи) придумано Розумом людини.

2. Згідно з цим Розум людини є частиною й одночасно центром Природи.

3. Людина – центр події, яка відбувається навколо неї.

4. Об'єктом (центром) розумової діяльності людини є усвідомлення людиною її центральності (антропоцентризм) і системності стосовно як Природи, так і її самої.

5. Людина є система в системі Природи.

6. Усе, що робить людина, усе, про що думає людина, усе, що відбувається з людиною, насамперед спирається на джерельний егоїстичний мотив, який вірний принципу «Я – центр події, думки; навколо мене все існує; оцінюю я, і тому це повинно бути близьким до мене».

Відповідно до постулатів нооцентризму, ми можемо сміливо пропонувати основнії постулати нової психолінгвістики, що можуть бути покладені в основу методологіїі них комунікацій. Тут розрізняємо дві групи постулатів, а саме: глобальні й локальні системні постулати.

Глобальні системні постулати:

1. Людина є нооцентричною системою.

2. Нооцентрична система є частиною біосфери, тому функціонує за законами і сфери.

3. Така система пронизана егоїстичною самооцінкою діяльності людини.

4. Егоїстична мотивація керує психічною діяльністю людини, що яскраво вирг в мисленнєвій діяльності.

5. Системною частиною розумових операцій і дій є мовна (комунікаційна) діяльність.

6. Мовну (комунікаційну) діяльність вивчають за допомогою нооцентричного аналізу.

Локальні системні постулати:

1. Основна одиниця нооцентричного аналізу (нової психолінгвістики) – операція

2. Операція психічна, тобто пов'язана з діяльністю мозку.

3. Психічні операції (зокрема мовленнєві) й розумові дії є частиною системи центричної діяльності та оцінки людини.

4. Нооцентрична самооцінка є основною формою психічної операції людини.

5. Нооцентрична операція евристично-системна (кожного моменту система має можливість змінюватися в разі втручання в її структуру випадкового впливу).

6. Операція як основна одиниця нооцентричного аналізу є джерелом для похідних одиниць аналізу. Такими похідними одиницями нооцентричного аналізу є логічні операції (аналіз, синтез, порівняння, висновок та інші) виражені звуком, єднанням звуків, складом, словом, словосполученнями, абзацом, текстом, масивом текстів і семантично «забарвленою» установкою людини соціальної, тобто такої, яка живе поміж людей.

7. Егоїстична установка соціальної людини найчастіше підсвідома і виражається претензіями на істинність і досконалість.

8. Егоїстична установка на сприйняття і розуміння світу спотворює оцінку, тому не можна тлумачити розумову діяльність людини як об'єктивну.

Повертаючись до аналізу рис.10.6, поданої раніше, зазначимо, що нині слід вивчати можливості методології й матеріалізму, й ідеалізму як філософських напрямів. Водночас не слід забувати про існування протягом тисячоліть потужного і невизначеного донині помежового напряму – дуалізму. Оскільки дуалізм завжди межував із матеріалізмом та ідеалізмом, методи яких за дві з половиною тисячі років набули певних усталених формулювань і тлумачень, ми не маємо морального права нехтувати його методологічним арсеналом. Але виникає питання про те, яким нині є згаданий методологічний арсенал дуалізму. Відповідь розпливчаста. З одного боку, матеріалізм має чітко сформульовані три основні групи методів, як-от; загальнонаукові, частково наукові й методи прикладних досліджень. Ідеалізм також має розгалуженість методів: загальні метафізичні, частково метафізичні. Щоправда, методів прикладних досліджень ідеалізм не називає. Можливо, ми ще не ознайомлені з такими.

Дуалізм власної методології не має: замість чітких суто дуалістичних методів дослідники, що не можуть пристати до певного з конфронтуючих методологічних таборів матеріалізму чи ідеалізму, кидаються від одного модно-актуального методу до іншого – забутого й нібито нового. За двадцять одне століття дуалісти так і не запропонували власної методології. Саме томуна рис.10.6 ми не наважилися однозначно висловити власну думку щодо інституціоналізованих методів дуалізму. У нас виникло питання у зв'язку з такою ситуацією: чи є взагалі методологія дуалізму? Але проблему відсутності методів дослідження й аналізу процесів і явищ соціальних комунікацій слід вирішувати. Нині, за відсутності чіткої методологічної системи соціальних комунікацій, ми пропонуємо вважати методологією нооцентризму принагідною.

Дата добавления: 2014-01-05