Ознаки слова

Лексичне значення слова визначається як “певне відображення предмета, явища або відношення у свідомості, що входить до структури слова в ролі так званої внутрішньої його сторони, по відношенню до якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка, необхідна не лише для вираження значення і для повідомлення його іншим людям, а й для самого його виникнення, формування, існування, розвитку” (О.І.Смирницький).

Позамовну дійсність утворюють навколишнє середовище, тобто жива і нежива природа в усій різноманітності матеріальних об”єктів, явищ, процесів та відношень між ними і світ внутрішнього життя людини, яка сприймає, аналізує, узагальнює факти об”єктивної дійсності, створює матеріальні і духовні цінності.

Використання мови як засобу спілкування грунтується на номінативній і синтагматичній діяльності.

Номінативна діяльність полягає у називанні, вичленовуванні за допомогою мовних засобів найрізноманітніших предметів об”єктивної реальності, фіксації їх у свідомості.

Під поняттям “синтагматична діяльність” розуміють поєднання за граматичними і семантичними закономірностями відповідних назв у межах різноманітних синтаксичних конструкцій, текстів з метою формування змісту повідомлень. Граничною щодо використання мовних засобів, мінімальною одиницею, здатною називати предмет об”єктивної реальності в широкому розумінні цього поняття, є слово. Використовуючись як назва, воно виконує номінативну функцію.

З функціонально-генетичного погляду номінації поділяються на 2 типи:

а) первісні (непохідні);

б) вторинні (похідні).

У словах, за допомогою яких виражаються первісні номінації, як правило, знавиразнюється зв”язок з ознакою – представником предмета, і тільки шляхом цілеспрямованого лінгвістичного аналізу, зокрема, етимологічного, можна з”ясувати втрачені у ходці історичного розвитку мови мотиви називання.

Наприклад, природне явище, що характеризується як “рвучкий круговий рух вітру” має в українській мові назву “вихор”, якій у давньоукраїнській мові відповідає вих/ъ/ръ (вихор / вітер). Ця назва відповідного природного явища продовжує праслов’янську vixrъ, пов’язану за походженням з дієсловом vixati, яке споріднене етимологічно з індоєвропейським коренем ŭеі “крутити, гнути”. Таким чином, втрачену для носіїв сучасної української літературної мови ознаку явища або предмета позамовної дійсності, що має назву “вихор”, фактично становить процес “крутити, гнути”. Етимологічний аналіз назви “вихор” дає змогу реставрувати прихований у ній мотив номінації, з’ясувати внутрішню форму, зміст відповідного слова.

Вторинні (похідні) номінації характеризуються прозорістю внутрішньої форми. Цьому сприяють виразна словотвірна структура відповідних слів, вторинне використання готових назв унаслідок їх переосмислення.

Наприклад, у говорах лексема “вихор” має назви закрут, крутало, крутень, завій, завійло, вертьол, вітриця, вітерниця, кручений вітер, кривий вітер, лихий вітер.

За характером предметів об”єктивної дійсності, позначуваних відповідними назвами, виділяють “речові” номінативи, до яких належать іменники з власне предметним і речовинним значенням (яблуко, будинок, вода, глина). Таким номінаціям у реальній дійсності відповідають елементи предметного ряду.

Іншу групу назв утворюють ознакові номінації. Вони позначають ознаки і властивості предметів, стани і процеси, абстрактні поняття – так звані несубстанціональні елементи дійсності (зелений, швидко, сидіти, мріяти, радість, характер).

Як проміжні між згаданими типами кваліфікуються назви осіб за діяльністю, родинними зв”язками тощо, а також опредмечені імена процесів (учитель, робітник, брат, мудрець, біганина, ходьба).

Максимально виражений ступінь абстрагування щодо співвіднесеності з відповідними предметами властивий службовим словам, функція яких зводиться до вираження відношень (прийменники, сполучники).

1. Відокремленооформленість. Слово – мінімальна вільна форма, яка може вичленовуватись у потоці мовлення, тобто у складі одиниць комунікативного плану, характеризуючись відповідною предметною співвіднесеністю. Крім позначення відповідного предмета, відрізка об”єктивної дійсності, обов’язковою умовою існування слова є властиві йому граматичні характеристики, не орієнтовані на предметну співвіднесеність значення. Граматичне значення органічно входить до семантичної структури слова, утворює діалектичну єдність з нею.

2. За ознакою внутрішньоструктурної цілісності, безпосередньо пов’язаної звичайно з відокремленооформленістю, слово виступає як строго визначена, нароздільна послідовність спеціалізованих з функціонального погляду складових частин, до яких в українській мові належать кореневі і службові морфеми. Останні, в свою чергу, поділяються на словотворчі (суфіксальні і префіксальні) і формотворчі. Серед формотворчих переважають закінчення як морфеми з власне граматичною функцією. Орієнтиром, за яким визначається незмінна послідовність складових частин слова, виступає коренева морфема. по відношенню до неї префіксальні морфеми завжди перебувають у препозиції, словотворчі і формотворчі суфікси – у постпозиції, закінчення займає абсолютно кінцеву позицію у слові. Цілісність слова, позначувана у науковій літературі терміном когезія (лат. cohaerere – зростатися, щільно поєднуватись), не допускає порушення послідовності морфем, появи інших складових частин між ними. Якщо в установленій послідовності морфем з’являється якась інша морфема, то ідентичність слова втрачається і виникає нове слово: гарний – пре-гарний; мудрий – пре-мудрий; стіл – столик.

Слово належить до тих мовних одиниць, які мають не тільки звучання, звуковий склад, що є зовнішньою стороною мовного знака (план вираження), а й значення, яке становить внутрішній зміст (план змісту) мовної одиниці.

Для того, щоб мова виконувала свої основні функції (комунікативну та експресивну), самих номінативних одиниць недостатньо. у зв”язку із складністю функцій, які виконує слово, у ньому наявні 2 види значень – лексичне і граматичне.

В основі лексичного – історично закріплена у свідомості людей співвідносність слова з певним явищем дійсності. ця співвідносність виробилась у колективі і передається усім членам суспільства.

Граматичним називається таке додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводять його лексичний зміст. Воно забезпечує здатність слова вступати у відношення з іншими словами за законами граматики.

Природа лексичних значень слів не однакова, що проявляється в об’єднанні різних значень у тому самому слові, у закономірностях слововживання, функціонуванні слова у словосполученні і реченні.

Дата добавления: 2014-01-05