Типи лексичних значень

Розмежування типів лексичних значень грунтується на двох головних ознаках:

1.Характері зв”язку відповідних назв з предметами і явищами позамовної дійсності.

2.Особливостях сполучуваності слів з іншими лексичними одиницями у складі словосполучень і речень.

За першою ознакою розрізняють прямі, переносні (похідні) і коннотативно зумовлені лексичні значення.

Словам з прямим значенням властивий безпосередній, неопосередкований номінативний зв”язок з позначуваним.

Переносні (похідні) лексичні значення властиві словам, що виступають опосередкованими назвами предметів і явищ об’єктивної дійсності. Вони формуються внаслідок називання словами з прямим номінативним значенням інших предметів, явищ, ознак. (голова – пряме знач. – частина тіла – переносні – голова зборів, голова уряду, голова комітету).

Переносні (похідні) лексичні значення мають статус загальновживаних або так зв. узуальних (лат. usualis - загальновживаний). Вони обов’язково тлумачаться або перекладаються у словниках.

Від узуальних треба відрізняти оказіональні (лат. occasio - випадок[ДФ1]), значення, зумовлені авторським образним вживанням слів у відповідних контекстах всупереч усталеним нормам сполучуваності:

Крилата скрипка на стіні, червоний дзбан, квітчаста скриня. У скрипці творчі сплять вогні, роса музична срібна й синя. (Б. – І. Антонич).

Природа коннотативно (лат. connotare – позначати додатково) зумовлених лексичних значень полягає у тому, що номінативний зв’язок з позначуваним ускладнюється додатковою інформацією про позитивну або негативну оцінку предмета чи явища, ступінь інтенсивності дії чи ознаки.

Наприклад, бити – гамселити, гніздити, духопелити, дубасити, кулачити;

Спати – спатки, спатоньки, спаточки, спатунечки, спатуні,

спатусеньки, спатусі, спатусічки.

За другою ознакою, тобто особливостями сполучуваності слова з іншими словами у складі словосполучень і речень, виділяють фразеологічно обмежені, фразеологічно обумовлені, синтаксично зумовлені значення.

Фразеологічно обмежені значення властиві словам, що характеризуються вибірковою сполучуваністю з іншими лексичними одиницями (наприклад, прикметники на позначення масті тварин за кольоровими характеристиками поєднуються тільки з іменниками кінь, жеребець, кобила при називанні відповідної масті).

Фразеологічно обумовленими є значення, що реалізуються лише у стійких словосполученнях, де слово до певної міри втрачає індивідуальність. частина слів у фразеологізмі взагалі втратила самостійне значення (спіймати облизня, точити ляси). З прямим номінативним значенням ці слова у сучасній українській мові не вживаються. Фразеологічно обумовленим може виступати якесь одне із значень слова, а решта вільно функціонує у мові (серце тане, їсти очима). Лексичне значення цих слів тлумачиться шляхом підстановки синонімів.

Синтаксично зумовлені лексичні значення мають обов’язковою умовою своєї реалізації відповідні конструкції. Це стосується насамперед багатозначних слів, окремі лексико-семантичні варіанти яких ідентифікуються лише у складі словосполучень.

Наприклад, у слова “море” прямим значенням є “водний простір”; море сміху, гомону, гумору, людей, квітів, зерна, сміху – синтаксично зумовлені значення.

4. Знакова природа слова

Слово, як одиниця лексичного рівня мови, становить собою єдність:

а) матеріальної форми вираження (послідовність звуків або графічне зображення);

б) значення, закріпленого у суспільній комунікативній практиці;

в) предмета позамовної дійсності, який цим словом іменується.

Знакову природу слова виражає семантичний трикутник, у якому

1) предмет позамовної дійсності;

2)форма вираження;

3) значення

(між 1 і 2 зв’язок досить умовний)

Компоненти даної структури мають термінологічні назви:

1) Предмет дійсності – денотат (лат.denotare - позначати)

референт (лат. refer - відсилати до чого-небудь)

Денотат – це клас відповідних предметів, який ми виділяємо за найбільш загальними критеріальними ознаками. У зв”язку з денотатом виділяють загальну предметну віднесеність словесного знака, в основі якої – уявлення про клас предметів.

У конкретній ситуації значення слова актуалізується, ми називаємо реальний конкретний предмет. У таких випадках словесний знак набуває конкретної предметної віднесеності. Реальний вияв денотата, конкретний предмет називається референтом.

3) Значення словесного знака називається сигніфікатом. Трактування цього терміна мовознавцями, філософами, психологами досить протирічне, оскільки значення формується і фіксується у свідомості людини, тобто є не матеріальною, а ідеальною сутністю.

Значення словесного знака – відношення, засноване на взаємозв’язку між матеріальним вираженням знака і мисленнєвим відображенням у свідомості людей явищ дійсності.

Значення слова – це результат зв’язку мови і мислення. слово є засобом маніфестації таких важливих форм мислення як ПОНЯТТЯ та УЯВЛЕННЯ. Поняття є вищим етапом пізнання, на якому відбувається відхід мисленнєвої конструкції від реального явища, охопленого процесом мислення. Мисленнєвий аналог класу однорідних явищ, йменованих словом, як компонент його значення і називається сигніфікатом (десигнатом).

Функціонування кожного поняття грунтується на нерозривній єдності властивих йому змісту й обсягу. Зміст становлять ті ознаки, які залишаються незмінними при переході від одного предмета до іншого в межах класу або класів.

Сукупність же тих предметів, які за наявністю відповідних ознак об’єднуються у межах класу, становить обсяг поняття. Їм відповідають терміни: зміст – інтенсіонал; обсяг – екстенсіонал.

Існує два принципи з’ясування значення слова:

· загальномовний, побудований на рівні побутового поняття;

· науковий, в основі якого – термінологічне тлумачення.

2. Форма вираження називається формативом. Проблема взаємозв’язку ДЕНОТАТА і ФОРМАТИВА (предмета і його назви) – давня лінгвістична і філософська проблема. Розповсюджена теорія, за якою мовні знаки є довільними, конвенціональними (лицо, обличчя, face). Назва (форматив) не перебуває у внутрішньому природному зв’язку з природою предмета. Для усвідомлення природи словесного знака дуже важливе значення має мотивація, під якою розуміють вибір ознаки, властивості або якої-небудь іншої характеристики денотата як підстави для його номінації. У багатьох випадках цей аспект взаємозв’язку між означаючим і позначуваним нівельований з синхронного погляду і може бути з’ясований лише шляхом етимологічного аналізу.

Номінація денотата може бути:

· немотивованою (вода);

· мотивованою (подорожник);

Словесні знаки поділяються на два класи з погляду їх денотативної і референтної функції.

1. За здатністю позначати предмети, явища, ознаки об’єктивної дійсності виділяють власне номінативні знаки (імена).

2. З погляду формально-граматичної кваліфікації до знаків-імен, крім традиційно виділюваних іменників, прикметників і числівників, належать дієслова і прислівники.

І. Номінативні знаки (імена) поділяються на:

1.Загальні імена (апелятиви)

- предметні (відро);

- ознакові (зелений, іти, швидкість).

2. Власні (Київ).

3. Квантитативні (6 дерев, 2 подруги).

ІІ. Специфіка другого класу у тому, що належні до нього підкласи словесних знаків позбавлені номінативної функції. Вони не називають, а лише заміщають назви предметів і явищ, вказують на них, виступають засобом зв’язку між номінативними знаками в комунікативному процесі або використовуються у функції увиразнення, актуалізації цього процесу. У складі неномінативних знаків виділяють:

1. Заміщувально-вказівні (займенники, займенникові прислівники).

2.Граматично-реляційні (прийменники і сполучники).

3. Актуалізуючі (неформотворчі частки).

5. Компонентний склад лексичних значень

Говорячи про лексичне значення слова, ми вказуємо на предметну віднесеність як його основу, але цього недостатньо для визначення такого складного явища, як лексичне значення.

В.В.Виноградов писав: “Якби структура слова була тільки двосторонньою, складалася лише із звука і значення, то в мові для кожного новогопоняття та уявлення, для всякого нового відтінка в думках і почуттях повинні були б існувати або виникати особливі окремі слова”.

Лексичне значення слова складається не тільки з предметно-понятійної віднесеності звукового комплексу, а й з цілого ряду позамовних і внутрішньомовних факторів. Тому в лінгвістиці говорять не про лексичне значення слова, а про семантичну структуру слова (компонентний склад лексичного значення). Слова розкладаються на елементи (семи), за якими протиставляються окремі значення полісемантичного слова, що входять до структури слова.

Семантичні компоненти можуть бути зумовлені позамовними і внутрішньомовними факторами.

До позамовних факторів належать:

1.Предметно-понятійна віднесеність слова.

2.Емоційно-експресивне забарвлення.

Внутрішньомовними факторами є:

1.Стилістична характеристика слова (місце у стилістичній структтурі).

2.Здатність сполучатися з певним колом слів (робота = праця; іти на роботу, але не іти на працю; польові роботи, але не польові праці).

Властивість слова сполучатися з певним колом лексичних одиниць називається валентністю. (влучитити → влучний; поцілити, але не поцільний).

Приклад компонентної структури значення слова:

Дерево – багаторічна (2) рослина (1) з твердим стовбуром і гілками (3), які покриті листям (4). 1-4 – семи, компоненти значення слова.

Слова з більш загальним значенням менш змістовні і мають менше семантичних компонентів. З пониженням рівня абстрактності слова підвищується змістовність його значення.

Наприклад: Рідина – речовина, яка наділена здатністю текти і приймати форму посуду, в якому вона знаходиться.

Напій – рідина, спеціально приготовлена для пиття.

Лимонад – солодкий прохолодний напій, із соком ягід і фруктів.

У значення кожного наступного слова входить попереднє з усім його змістом.

У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, таким чином, його семантичний обсяг змінюється, поповнюється. Сукупність усіх значень слова становить його семантичну структуру.

Кожне слово узагальнює найістотніші ознаки того класу реальних предметів, для яких воно служить назвою, але рівень узагальненості у різних слів різний. І в залежності від ступеня узагальнення слова у мові поділяються на конкретні та абстрактні.

До конкретних належать ті, що співвідносяться з конкретними речами, властивостями, діями.

Абстрактними називаються слова, що мисляться поза зв”язками з конкретними речами, ознаками, діями, як існуючі незалежно від них (уявлення, радість, дружба).

Для загального найменування слова в усій сукупності його значень і форм вживається термін лексема.

6. Системність словникового складу мови

Словниковий склад мови не є довільною сукупністю лексичних одиниць, а впорядкована за певними закономірностями система словесних знаків, якій характерна кількісна і семантична рівновага, викликана необхідністю взаєморозуміння між носіями мови, і з другого боку, динаміка, що виявляється у зміні та появі нових значень. Лексико-семантична система найбільш відкрита, оскільки найбільш зорієнтована на позамовну діяльність.

СИСТЕМНИЙ ХАРАКТЕР лексики виявляється у різноманітних зв”язках і відношеннях між окремими словами і групами слів, які утворюють свої підсистеми:

1. За формально-структурним принципом слова поділяються на частини мови;

2.За генетично-історичними ознаками виділяють групи українських та запозичених слів;

3. За ступенем уживаності лексика буває активною і пасивною;

4. За комунікативними сферами вживання:

- загальновживана;

- діалектна;

- професійна;

- мова окремих соціальних груп.

5. За стилістичними ознаками – найтральна лексика і стилістично забарвлена.

Системні зв’язки між мовними одиницями виявляються у парадигматичних і синтагматичних відношеннях.

Парадигматика передбачає розгляд однотипних одиниць мови у їх спільних і відмінних рисах. Риси, що дають підстави включати слова до однієї парадигми на основі спільності, називаються ототожнюючими. Семантичні особливості, за якими значення слів протиставляються, називаються диференційними.

Наприклад, атонімічні пари РУХ – СПОКІЙ ототожнюються за загальним значенням “стан” і протиставляються за характером стану.

Парадигматичні відношення між словами дають можливість носіям мови добирати з мовної системи слово з найбільш точним і відповідним змісту висловлювання значенням.

Значення слова зумовлюється не лише співвіднесеністю його в мовній системі з однотипними одиницями, а й характером зв’язків з іншими словами у висловлюванні.

Синтагматичні відношення грунтуються на закономірності сполучуваності мовних одиниць (рубати сокирою, ножем, але різати ножем), сполучуваності фонем і морфем у словосполученні і реченні, речень у тексті. Специфіка цього типу відношень – у можливості поєднання одиниць однакової і різної категоріальної приналежності.

Дата добавления: 2014-01-05