Антоніми у сучасній українській літературній мові

Перифрази та евфемізми як різновиди синонімів

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази (парафрази).

Перифраз – (гр. біля, навколо + пояснюю, говорю) – описовий зворот мови, поетична фігура, троп, за допомогою якого предмет, особа, явище називаються не прямо, а опосередковано, описово, через характерні або приписувані суспільною практикою риси. (цар звірів – лев, Кобзар – Шевченко, Каменяр – Франко, дочка Прометея – Леся Українка).

Перифраз – це описове образне, переносне найменування предметів і в певних умовах може виступати контекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор і метонімій, перифраз несе в собі якусь оцінку явищ, увиразнює зображення, надає мові письменника індивідуальності. Перифраз може бути вживаним і в художньому та публіцистичному стилях.

Евфемізм (гр. добре + говорю) – це слово або словосполучення, яке у прихованій формі, ввічливо або пом”якшено дає назву предмету або явищу. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів, вживаються з почуття страху чи сорому. (дурний – не хапає зірок з неба, нерозумний; брехня – фантазії, вигадки; старий – похилого (поважного) віку).

У художній та публіцистичній літературі евфемізм може вживатись як засіб гумору.

Наприклад: “Коли Карло Іванович скидав капелюха, можна було сказати, що він лисий, а якщо інтелігентно, то недостатньо кучерявий” (О.Чорногуз)

Евфемізми використовуються з метою уникнення прямого висловлювання. Вони збуджують увагу читачів та слухачів, змушують їх самих здогадуватись, про що йдеться.

Антоніми (гр. anti – проти, onyma - ім’я) називаються слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови і мають протилежні значення (високий – низький, рано – пізно, радість - горе).

Антоніми відображають крайні протилежності у межах одних і тих же сутностей:

- вага (легкий - важкий);

- температура (гарячий - холодний);

- напрямок руху (піднімати - опускати);

- часові, просторові межі (починати - закінчувати).

Необхідною умовою антонімічних відношень є наявність у лексичних значеннях слів тих ознак, яким властива своєрідна шкала якісних або кількісних змін, перехід у крайню протилежність. Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають, як і числівники, більшість займенників, тобто слова без ознак оцінності, безпосередньої співвіднесеності з поняттям про певне явище.

Д.М.Шмельов зазначає: “Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми”. Це визначення грунтується на аналізі семантичної структури слів і в структурі антонімічних слів є спільні і протилежні компоненти.

День → світла

} частина доби

Ніч → темна

Оскільки антоніми передбачають протиставлення за семантикою, то до антонімів не належать протиставлення, утворені додаванням заперечної частки “не”. Вони вступають в антонімічні відношення лише тоді, коли ця частка виступає не просто запереченням, а творить нове слово, з новою семантикою.

Дата добавления: 2014-01-05