Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері фінансів

Сучасне українське адміністративне законодавство визначає досить велику кількість адміністративних проступків, які прямо чи опосередковано можуть зашкодити фінансовій системі нашої держави.Переважна кількість складів адміністративних правопорушень даного виду визначена у Главі 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка має назву «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності». Деякі склади правопорушень передбачають посягання на правовідносини не тільки у сфері фінансів, а й підприємництва, приватизації, обігу цінних паперів тощо. Розглянемо детальніше деякі склади адміністративних проступків щодо зазначених питань:

Статтею 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. Безпосереднім об'єктом цього проступку є кредитно-фінансова система України в сфері законних операцій з валютними коштами. Національний банк України є головним органом валютного регулювання, він видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення операцій з валютними коштами. Об'єктивна сторона правопорушення може виявитись в таких незаконних (без відповідного дозволу НБУ) формах: 1) скуповування; 2) продажа; 3) обмін; 4) використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. При цьому в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.04.1997р. за № 5 «Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції», наведений перелік незаконних валютних операцій є вичерпним, тому інші операції з валютними коштами, які не вказані в диспозиції ст. 162 КУАП (розмін, позика, дарування, передача за заповітом або отримання валютних коштів в порядку успадкування) не містять склад правопорушення, передбаченого цією статтею. Разом з цим отримання відсотків валютними коштами по договору позики необхідно вважати як використовування їх в якості платежу за надану послугу. Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим з моменту здійснення відповідної незаконної угоди з валютними коштами, в процесі якої відбулась їх повна або часткова передача іншій особі. Суб'єктивна сторона проступку характеризується виною в формі прямого умислу. Винна особа розуміє, що вона порушує правила про валютні операції, і бажає укласти незаконну угоду, предметом якої є валюта. Суб'єктом проступку можуть бути громадяни України (приватні та посадові особи), іноземні громадяни, особи без громадянства, які на момент здійснення проступку досягли шістнадцяти років.

Статтею 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за ухилення від подання декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим податком, та в інших випадках, коли подання декларації передбачено законодавством, або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї завідомо перекручених даних. При застосуванні даної статті необхідно враховувати суттєві зміни, які відбулись в податковому законодавстві України Ці зміни мають пряме відношення до дотримання вимог законодавства щодо обов'язкового надання громадянами декларацій про доходи у встановленому порядку. Для визначення складу правопорушення по цій статті необхідно мати на увазі, що податкове законодавство зобов'язує громадян у встановлені терміни після закінчення календарного року подати до податкового органу за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як за основним, так неосновним місцем роботи. Суб'єктами правопорушення за діючим законодавством є всі громадяни - фізичні особи, що займаються підприємництвом, громадяни, що отримали доход від інших форм трудової діяльності, що не враховується за місцем основної роботи, інші особи, які за законом зобов'язані надавати декларації про свої доходи. Склад правопорушення свідчить про те, що порушення, як правило, є умисним діянням, але вина в деяких випадках може бути і в формі необережності.

Статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності. Правопорушення, вказане в цій статті, посягає на фінансові інтереси держави. Відповідно до п.1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Отже, ст.164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Суспільні відносини, що встановлюють зазначений порядок, складають об'єкт посягання зазначеного проступку. З об'єктивної сторони це правопорушення може бути виражено в таких діях або бездіяльності: - не відображення в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрати та збитків;- відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням встановленого порядку;- внесення неправдивих даних в фінансову або статистичну звітність;- ненадання фінансової звітності;-несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів та матеріальних цінностей; - порушення правил ведення касових операцій. Під фінансовою звітністю слід розуміти бухгалтерську звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. При вивченні документів про фінансовий стан підприємства слід враховувати, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») 05.04.2001р.

Статтею 164-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за здавання виторгу торговельними підприємствами всіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку, з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків і ведення касових операцій. Зазначена норма направлена на охорону суспільних відносин, що пов'язані з виконанням вимог фінансового законодавства. Необхідність цієї норми обумовлена посиленням режиму сплати податків з діяльності торговельних підприємств, які здійснюють реалізацію товарів за готівку. Об'єктом проступку є фінансове законодавство в частині регулювання порядку здійснення розрахунків і ведення касових операцій. Предметом проступку вважають виручку, що отримана торгівельним підприємством від своєї діяльності. Об'єктивна сторона виражається в бездіяльності з боку відповідальних осіб суб'єкта підприємницької діяльності, а саме: неприйняття заходів, спрямованих на здавання виручки в банківську установу. Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини, яка виражається в неналежному відношенні до правил ведення касових операцій. Суб'єктом правопорушення є посадові особи юридичних осіб, які здійснюють торгівлю за готівку.

Статтею 164-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належним чином розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів та за незаконне зберігання марок акцизного збору. Ця стаття призвана регулювати відносини, пов'язані з зберіганням або транспортуванням алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Мета застосування марок акцизного збору -впорядкування системи податкових зборів з виробництва алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Об'єктом проступку є порядок застосування марок акцизного збору, зберігання або транспортування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає належним чином розміщених морок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору. З об'єктивної сторони дане правопорушення може бути виражено в наступних діяннях: зберігання або транспортування алкогольних напоїв або тютюнових виробів; транспортування напоїв або тютюнових виробів; незаконне зберігання марок акцизного збору. Суб'єктом проступку є відповідальні особи суб'єкта підприємницької діяльності, що займаються зберіганням або транспортуванням алкогольних напоїв або тютюнових виробів, на яких відсутні акцизні марки встановленого зразку. Суб'єктивна сторона характеризується умисними діями.

Статтею 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків; ухилення від реєстрації або несвоєчасна реєстрація платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду України, неподання відомостей про обставини, що спричиняють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків; порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності і відомостей, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Об'єктом правопорушенням за даною нормою є суспільні відносини в сфері обов'язкового державного пенсійного страхування. Об'єктивна сторона правопорушення включає: а) ухилення громадян-підприємців та адвокатів від реєстрації в органах Пенсійного фонду України в якості платника обов'язкових страхових внесків; б) укриття (заниження) посадовими особами підприємства, установи, організації фонду оплати праці, громадянами-підприємцями та адвокатами сум доходу, з яких нараховується внески на пенсійне страхування; в) порушення встановленого порядку витрат коштів на це страхування і строків перерахування внесків у відповідні фонди; г) несвоєчасне надання або ненадання за встановленою формою бухгалтерських звітів і інших документів про нарахування і сплату внесків на пенсійне страхування. Відповідно до ст.14 Закону України «Про систему оподаткування» збори на обов'язкове пенсійне страхування входять до системи оподаткування України і сплачуються до державного цільового позабюджетного фонду. З метою контролю за своєчасністю та повнотою сплати цих зборів держава покладає обов'язок на платників цих зборів зареєструватись в органах Пенсійного фонду України. До другого складу правопорушень, визначених статтею 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносяться діяння, пов'язані з укриттям посадовими особами підприємства, установи, організації фонду оплати праці, громадянами-підприємствами і адвокатами суми, з якої нараховується внески на пенсійне страхування. Для підприємств, установ і організацій об'єктом, з якого сплачується збір на пенсійне страхування, є фактичні витрати на оплату праці працівників, що містять витрати на сплату основної та додаткової заробітної плати та інших видів стимулювання і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, що стимулюючих виплат, в тому числі в натуральній оплаті, а також обкладений податком доход фізичних осіб. До цих витрати не відносяться витрати на сплату виконаних робот (послуг) відповідно до цивільно-правових договорів, сплату доходів у виді дивідендів, відсотків і т.п., а також інші витрати, які не враховуються при нарахуванні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій та соціальних виплат, перелік яких передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.1998р. № 697. Суб'єктами даного правопорушення за діючим законодавством є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, адвокати, посадові особи підприємств, установ і організацій. Склад цих правопорушень свідчить про те, що порушення, як правило, є умисним діянням, але вина в деяких випадках може бути і в формі необережності.

Необхідно також відмітити, що законодавець окремо виділив проступки в сфері суспільних відносин, що регулюють обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, страхування від нещасного випадку на виробництві та страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. До фінансової сфери зазначені склади також мають безпосереднє відношення, оскільки вони ставлять за мету охорону відповідних Фондів, які складають певну частину фінансової системи держави.

Так, статтею 165-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків. Об'єктом правопорушення є суспільні відносини в області обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Об'єктивна сторона правопорушення включає: а) порушення строків реєстрації в якості платника; б) несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків. Правові, організаційні на фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття». З метою контролю за своєчасністю і повнотою сплати зборів по цьому виду страхування держава покладає обов'язок на роботодавців зареєструватись в органах Фонду соціального страхування на випадок безробіття. З суб'єктивної сторони такі правопорушення можуть бути скоєні як умисно, так і з необережності. Суб'єктами цих проступків є посадові особи роботодавців (керівники або співробітники бухгалтерій), а також фізичні особи, які використовують працю найманих робітників.

Що стосується порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, несвоєчасна сплата страхових внесків або несвоєчасне інформування Фонду про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт, виду діяльності підприємства або його ліквідацію, то відповідальність за це передбачена ст.165-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Об'єктом правопорушення за цією статтею є суспільні відносини в області обов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Об'єктивна сторона правопорушення включає: а) порушення строків реєстрації в якості платника; б) несвоєчасна сплата страхових внесків; 3) несвоєчасне інформування Фонду про: - кількість робітників; - річний фактичний об'єм реалізованої продукції; - річну суму заробітної плати на підприємстві; - нещасні випадки на виробництві; - професіональні захворювання на виробництві; - змінення технології робіт; - види діяльності підприємства; - ліквідацію підприємства. Правова основа, економічний механізм і організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». З метою контролю за своєчасністю і повнотою сплати зборів по цьому виду страхування держава покладає обов'язок на роботодавців в якості платників зареєструватись в органах Фонду соціального страхування у зв'язку з втратою працездатності. З суб'єктивної сторони такі правопорушення можуть бути скоєні як умисно, так і з необережності. Суб'єктами цих проступків є посадові особи роботодавців (керівники або співробітники бухгалтерій), а також фізичні особи, які використовують працю найманих робітників.

Окремо статтею 165-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за ухилення посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання цих кошт. Об'єктом правопорушення за цією статтею є суспільні відносини в області обов'язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності. Об'єктивна сторона включає: а) ухилення від реєстрації в якості платника цього збору; б) несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків; в) порушення порядку використання коштів фонду. Правові, організаційні на фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». З метою контролю за своєчасністю і повнотою сплати зборів по цьому виду страхування держава покладає обов'язок на роботодавців зареєструватись в органах Фонду соціального страхування в якості платників. У випадку скоєння адміністративного проступку, передбаченого другим складом цієї статті, заходи адміністративного стягнення застосовуються до страховиків (їх посадових осіб) за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків. Строк і порядок сплати страхових внесків окрім вищезазначеного Закону регулюється також Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного страхування». З суб'єктивної сторони такі правопорушення можуть бути скоєні як умисно, так і з необережності. Суб'єктами цих проступків є посадові особи роботодавців (керівники або співробітники бухгалтерій), а також фізичні особи, які використовують працю найманих робітників.

Статтею 165-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них. Метою цієї статті є забезпечення адміністративно-правовими засобами порядку формування і застосування цін і тарифів на території України. Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, що складаються в сфері політики ціноутворення України. Порядок встановлення і застосування цін і тарифів регулюється Законом України «Про ціни і ціноутворення» та іншими нормативними актами. Згідно цього Закону на території України застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів); б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств. При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпортну продукцію (послуги) визначається Кабінетом Міністрів України. Порушення порядку встановлення та застосування цін і тарифів тягне за собою відповідальність за т.. 165-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого в ч.1 цієї статті, виражається в діях (бездіяльності), а саме: в порушенні порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також скидок, націнок і доплат до них. З суб'єктивної сторони правопорушення характеризується наявністю умисної вини. Суб'єктом правопорушення є посадові особи.

Статтею 166-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Правопорушення посягає на фінансову систему та встановлений порядок управління в сфері банківської діяльності, зазначене є об'єктом цього проступку. Банківське законодавство України - це сукупність нормативно-правових актів (законів та підзаконних актів), які видані в сфері фінансової системи щодо здійснення банківської діяльності для регулювання суспільних відносин, що виникають в області залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» однією з форм діяльності.

Національного банку України є створення системи норм, які регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення фінансового законодавства в сфері банківської діяльності. Національний банк України уповноважений видавати нормативно-правові акти, які віднесені до його компетенції, які є обов'язковими для органів державної влади і місцевого самоврядування, банків, підприємств і організацій незалежно від форм власності і для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку України приймаються в формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень і правил, які затверджуються постановами Правління НБУ. Умовою легітимності актів Національного Банку України є їх відповідність Законам України та реєстрація в Міністерстві юстиції України. Порушення зазначеного законодавства і нормативно-правових актів, що видаються Національним банком України в межах своїх повноважень, є противоправним і тягне за собою настання адміністративної відповідальності за ст.166-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З об'єктивної сторони порушення фінансового законодавства в сфері банківської діяльності і нормативно-правових актів Національного банку України може бути скоєне як в формі дії, наприклад при здійсненні незаконних, заборонених законодавством банківських операцій, так і в формі бездіяльності, наприклад, шляхом нездійснення обов'язкових до виконання дій. Суб'єктом правопорушення можуть бути керівники банків і ті особи, які відповідно до законодавства можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України. Згідно ст.42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках. Порушення банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України здійснюється в формі умислу. Протиправними відповідно до положень ст. 166-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення є також здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів. Правопорушення здійснюється в формі дії умисно, оскільки особа усвідомлює ризиковий характер операції, яка здійснюється, і свідомо допускає настання можливих шкідливих наслідків.

Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено ст. 166-6 щодо порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. Згідно зазначеної норми відповідальність настає за такі діяння: неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов'язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи; ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних із ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами; ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу. Об'єктом проступку є встановлений порядок ведення бухгалтерського обліку, складання і надання фінансової звітності при ліквідації юридичної особи. Об'єктивна сторона ч.1 ст.166-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення виражається в скоєнні конкретних дій, які чітко прописані диспозицією зазначеної норми, а саме: - неподання фінансової звітності чи ліквідаційного балансу; - несвоєчасне подання фінансової звітності чи ліквідаційного балансу; подання недостовірної фінансової звітності чи ліквідаційного балансу; подання за невстановленою формою фінансової звітності чи ліквідаційного балансу. Об'єктивна сторона ч.2 ст.166-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення виражається в веденні з порушенням бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних із ліквідацією юридичної особи. Це може містити в собі дії, які пов'язані з порушенням порядку: - оцінки майна; - оцінки зобов'язань; складення ліквідаційного балансу. Об'єктивна сторона ч.3 ст.166-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення виражається в ухиленні від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних із ліквідацією юридичної особи. Це може включати в себе дії, пов'язані з не проведенням заходів по: - оцінці майна; - оцінці зобов'язань; - складенню ліквідаційного балансу. Суб'єктами даних правопорушень є посадові особи підприємств, установ і організацій, а також інші особи, на яких покладені відповідні обов'язки. До таких, наприклад, можуть бути віднесені: Голова ліквідаційної комісії, ліквідатор, працівник бухгалтерії, який веде облік операцій, що пов'язані з ліквідацією. Суб'єктивна сторона характеризується умисними діями, але вина в деяких випадках може бути в формі необережності.

Статтею 166-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії. Це правопорушення посягає на суспільні відносини, що складаються в сфері фінансової та підприємницької діяльності. В цьому вбачається об'єкт правопорушення. З об'єктивної сторони проступок, відповідальність за який передбачена цією нормою, може бути скоєний в формі протиправної дії, тобто в формі залучення до вкладів грошових коштів, їх розміщення, а також відкриття і ведення банківських рахунків без оформленої належним чином у встановленому законом порядку банківської ліцензії. Суб'єктом проступку визнаються посадові особи банку, в обов'язки яких входить заява клопотання на отримання ліцензії, а також надання всієї необхідної для цього документації. Правопорушення у виді здійснення банківської діяльності без ліцензії скоюється умисно, тобто особи, які здійснюють таку діяльність, усвідомлюють протиправний характер свого діяння, передбачають його шкідливі наслідки і свідомо допускають настання цих наслідків.

Статтею 166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за: порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також невиконання вимог щодо зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій; розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту надання такої інформації. Об'єктом, на який посягає це правопорушення, є суспільні відносини, що складаються з приводу забезпечення державою додержання законодавства в фінансовій сфері. Відповідно до ст.6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі наданих оригіналів або належним чином завірених копій документів ідентифікує осіб, які здійснюють фінансові операції, що згідно з цим Законом підлягають фінансовому моніторингу. З метою ідентифікації резидентів визначаються: для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для юридичних осіб - найменування, юридична адреса, документи про підтвердження державної реєстрації (включаючи установчі документи, інформацію щодо посадових осіб та їх повноважень тощо), ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, реквізити банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського рахунку. З метою ідентифікації нерезидентів визначаються: для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові (у разі його наявності), дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, громадянство, місце проживання або тимчасового перебування; для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунку. Суб'єкту первинного фінансового моніторингу надається також копія легалізованого витягу торговельного, банківського чи судового реєстру або засвідчене нотаріально реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи. Об'єктивна сторона проступку, передбаченого частиною першою зазначеної норми, виражається в бездіяльності (наприклад, при не проведенні ідентифікації особи, що здійснює фінансову операцію, яка відповідно до вимог законодавства повинна бути підданий первинному фінансовому моніторингу) або в діянні (наприклад, при відкритті рахунку без ідентифікації особи, що здійснює таку операцію). З суб'єктивної сторони правопорушення характеризується умисними діями. Суб'єктом відповідальності за частиною першою зазначеної статті є посадові особи суб'єктів первинного фінансового моніторингу. Уповноваженому органу забороняється передавати будь-яку інформацію, що була отримана від суб'єктів первинного фінансового моніторингу, яка містить комерційну або банківську таємницю. Відповідно, частина друга статті 166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність саме за розголошення інформації, яка надається уповноваженому органу з питань фінансового моніторингу. З суб'єктивної сторони частина друга статті 166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає скоєння активної дії, що виражається в розголошенні інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Література.

1. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 року, N 2664-III// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 1, ст. 1

2. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХП // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. —№6.

3. Про Національний банк України: Закон України // Урядовий кур'єр. — 1999. — 1 липня.

4. Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №43.

5. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 51, ст.292

6. Воронова, Л. К. Фінансове право України: підручник / Л. К. Воронова. - К.: Прецедент: Моя книга, 2006. - 448 с.

7. Кучерявенко, М. П. Податкові процедури: правова природа та класифікація: монографія / М. П. Кучерявенко. - К.: Алерта: КНТ: ЦУЛ, 2009.- 460 с.

8. Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины / [Г. В. Бех, Л. К. Воронова, Н. П. Кучерявенко и др.]; под ред. Н. П. Кучерявенко. - Харьков: Одиссей, 2005. - 416 с.

9. Савченко, Л. А. Правові основи фінансового контролю: навч. посіб. / Л. А. Савченко. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 504 с.

10. Фінансове право: навч. посіб. / за ред. М. П. Кучерявенка. - Х.: Право, 2010. - 288 с.

ТЕМА 4

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ МИТНОЇ СПРАВИ

План

1. Митна справа як об’єкт публічного адміністрування

2. Суб’єкти публічної адміністрації в митній справі

3. Адміністративні послуги в сфері митної справи

4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил

Проголосивши Декларацію про державний суверенітет, незалежність та самостійність в економічній сфері, Україна тим самим започаткувала свою самостійну митну політику та своє митне законодавство.

Для виконання цих функцій державою засновується митниця. Вона є державним органом, що відповідає за забезпечення економічного суверенітету держави і дотримання норм як національного, так і міжнародного права, стягування імпортного й експортного мита, податків і різних зборів, а також здійснення контролю за застосуванням інших законів і правил, що регулюють, серед іншого, питання ввозу, транзиту і вивозу вантажів.

В уніфікованому переліку митних термінів країн Східної Європи митниця визначається як державний орган, через який повинні ввозитися в країну і вивозитися з її території всі імпортовані й експортовані товари, а також поштові відправлення й інші вантажі.

Митні установи здійснюють митний контроль, під яким розуміють заходи, що застосовуються для забезпечення виконання вимог законів і правил, за дотримання яких відповідають митниці.

Служба контролю митних установ - це будь-яка служба, на яку покладено обов’язок здійснювати різні види контролю, яким регулярно піддаються імпортні, експортні і транзитні вантажі або пасажири, їх багаж, ручна поклажа, валюта і валютні цінності, поштові відправлення при міжнародних перевезеннях тощо.

Діяльність митних органів регулюється переважно нормами адміністративного права. Його особливістю є те, що, по-перше, в ньому широко використовується властивий публічному праву імперативний метод правового регулювання, а, по-друге, охоронна функція реалізується переважно за допомогою інституту адміністративної відповідальності. Наприклад, адміністративно-правовий метод регулювання широко використовується для регулювання відносин між органами Державної митної служби та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Значна частина відносин, які складають предмет митного права, регулюється нормами адміністративного права і притаманними йому методами. Більше того, в окремих юридичних виданнях митне право прямо розглядається як підгалузь адміністративного права.

Дата добавления: 2014-01-05