В платіжних системах

Операції з інструментами грошового ринку

Основними послугами на грошовому сегменті РФП, що пов’язані з платіжними системами є переказ грошей, відкриття рахунків клієнтам членами платіжних систем, проведення реконсиляції, еквайринг та ін.

Функціонування платіжних систем, загальний порядок переказу грошей в Україні та відповідальність суб’єктів переказу регулюється з 16 травня 2001 р. спеціальним Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» (далі Положення). Положення встановлює загальні вимоги НБУ до порядку здійснення банками емісії платіжних карток, визначає операції, що здійснюються з їх застосуванням, то порядок розрахунків за цими операціями, а також установлює загальні вимоги до внутрішньодержавних платіжних систем, що створюються в Україні.

У Положенні дається визначення таких термінів:

- авторизація – отримання дозволу на проведення операцій із застосуванням платіжної картки;

- авторизаційний ліміт – мінімальна сума операції, вище якої авторизація емітентом чи особою, що діє за його дорученням, є обов’язковою;

- еквайринг – діяльність еквайра щодо технологічного, інформаційного обслуговування торгівців і виконання розрахунків з ними за операціями, які здійснили із застосуванням платіжних карток;

- еквайрингова установа (еквайр) – юридична особа – член платіжної системи, власник спеціальних платіжних засобів, які здійснюють еквайринг. Емітувати спеціальні платіжні засоби (СПЗ) може тільки юридична особа — член платіжної системи;

- кліринг – механізм, що передбачає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог членів платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог і зобов’язань;

- стоп-лист – список платіжних карток (номерів платіжних карток), за якими заборонено проведення операцій. Залежно від правил платіжної системи стоп-лист може бути електронним і паперовим;

- торговець – суб’єкт підприємницької діяльності, який відповідно з еквайром або платіжною організацією приймає до обслуговування платіжні картки з метою проведення оплати вартості товарів і послуг (включаючи послуги з видачі грошей у готівковій формі), що надаються банками та іншими фінансовими установами;

- картковий рахунок (картрахунок) – поточний рахунок, на якому обліковуються операції з платіжними картками.

Положенням передбачено, що при виконанні операцій із застосуванням платіжних карток дебетовою схемою у разі відсутності (недостатності) коштів на картрахунку клієнта допускається виникнення овердрафту, умови якого визначаються в договорі про відкриття картрахунку. Овердрафт – короткостроковий кредит, який надається банком у разі перевищення суми операції за платіжною карткою встановленого витратного ліміту.

Переказ грошей – це послуга, що передбачає рух визначеної суми коштів з метою її зарахування на рахунок одержувача. Ініціатор операції й одержувач може бути однією особою. При переказі грошей приймає участь банк-кореспондент – це банк, що відкриває в іншому банку кореспондентський рахунок.

Основними формами розрахунків при переказі грошей є акредитивна; вексельна; інкасова; за гарантійними зобов'язаннями; чекова.

Суб’єктами переказів виступають члени та учасники платіжних систем.

Банки відкривають рахунки:

- резидентам: юридичним особам, виділеним підрозділам юридичних осіб, фізичним особам;

- нерезидентам: юридичним особам – інвесторам, представникам юридичних осіб, фізичним особам.

Між банками і клієнтами існують договірні відносини, побудовані на добровільній основі. Усі питання ведення і відкриття рахунків регулює НБУ з урахуванням правил конкретної платіжної системи.

Терміни переказів:

- при обслуговуванні клієнтів їх доручення на переказ здійснюється в день його надходження;

- міжбанківський переказ може здійснюватися протягом трьох операційних днів;

- внутрішньобанківський переказ здійснюється протягом двох днів.

Члени платіжних систем повинні забезпечити пересилання паперових документів на переказ в Україні до 7 робочих днів, у межах області – до 3 днів.

Платіжні інструменти, що здійснюють функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого ініціюється переказ грошей і інші операції, передбачені договором, називають спеціальними платіжними засобами (СПЗ). Платіжний інструмент – це засіб визначеної форми на паперовому, електронному, іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника.

Платіжна система – платіжна організація, члени платіжної системи і сукупність відносин, що виникають між ними при переказі грошей. Члени платіжних систем відкривають клієнтам два види рахунків: депозитні (вкладні) і поточні. Питання щодо ведення і відкриття рахунків регулює НБУ з урахуванням правил конкретної платіжної системи.

Розрізняють:

а) внутрішньодержавну платіжну систему — платіжна організація-резидент, за допомогою якої здійснюється переказ грошей винятково в межах України і

б ) міжнародну платіжну систему – система, в якій платіжна організація (резидент або нерезидент) здійснює діяльність в двох або більше країнах.

Залежно від кількості учасників та масштабів діяльності платіжні системи поділяють на:

а) локальні та

б) міжбанківські, які, в свою чергу, поділяють на регіональні, національні та міжнародні. До складу міжнародних платіжних систем входять банки різних країн, що використовують єдині стандарти платіжних засобів. Уповноважені банки України мають право вступати до міжнародних платіжних систем як банки-емітенти або банки-еквайєри.

Загальні основи платіжних систем:

- діяльність внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем в Україні рівнозначна;

- порядок діяльності платіжної системи визначається її правилами, встановленими платіжною організацією;

- обов'язковим пунктом є питання врегулювання неплатоспроможності;

- правила внутрішньодержавної платіжної системи узгоджуються з НБУ;

- проведення переказу може бути проведене на основі клірингу.

В платіжній системі важливу роль відіграє банкомат – програмно-технічний комплекс, що в порядку самообслуговування дозволяє:

- за допомогою спеціальних СПЗ одержати гроші в готівковій формі;

- внести кошти для зарахування на рахунки;

- одержати інформацію про стан рахунків;

- виконати інші операції відповідно до технічно-функціональних

можливостей.

Суб’єкти переказу несуть відповідальність за забезпечення захисту інформації. Контроль за діяльністю платіжних систем здійснює НБУ, який має право встановити заборону, обмеження або обов'язкові вимоги щодо участі банків у системах міжбанківських розрахунків, а також до використання ними банківських платіжних систем.

Реконсиляція – це послуга, що передбачає процедуру контролю і складається з ідентифікації і перевірки виконання кожного переказу за допомогою принаймні трьох показників, що визначають платіжні системи. На розрахункові операції НБУ видає ліцензію.

Безготівкові розрахунки платіжними картками. Перші платіжні картки почали використовувати в 40-х роках XX ст. у США. В Україні ринок платіжних карток почав розвиватись лише з 1996 року, коли провідні вітчизняні банки вступили до міжнародних платіжних систем Visa International та Europay International.

На території України дозволено використовувати платіжні картки, емітовані банками – членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем. Банки, клірингові та інші установи, які надають фінансові послуги із застосуванням платіжних карток, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних систем про членство або про участь у цих системах. Умови такого партнерства повинні відповідати чинному законодавству України.

За допомогою банківської платіжної картки та відповідно відкритого карткового рахунка власник картки може здійснювати операції сплати за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Можливість користування банківською платіжною карткою забезпечується відповідною платіжною системою, до складу якої входять:

а) клієнти платіжної системи;

б) пункти прийому карток;

в) банк-емітент – обслуговує картрахунки клієнтів, видає платіжні картки, а також проводить розрахунки через банк-еквайєр з суб’єктами ринку, які здійснюють продаж або надання послуг з використанням при оплаті банківських платіжних карток;

г) банк-еквайєр – здійснює весь спектр операцій з картками: перерахування на розрахункові рахунки клієнтів коштів за товари та послуги, приймання, сортування та розсилання квитанцій, поширення переліку карток, операції з якими призупинені на даний момент тощо;

д) процесинговий центр – це великі банки, високотехнологічні заклади, які мають потужні обчислювальні комплекси, центри обробки інформації; тримають базу даних платіжної системи та держателів платіжних карток.

Банки – члени платіжної системи здійснюють взаєморозрахунки через розрахунковий банк даної системи, в якому відкривають кореспондентські рахунки.

Банківські платіжні картки підлягають класифікації за ознаками.

• Залежно від масштабів діяльності: міжнародні, національні, локальні.
• За схемою розрахунків: дебетні картки; кредитні картки; електронні гаманці.
• За власниками карток: індивідуальні; корпоративні.

Дебетні картки забезпечують власникам доступ до їх депозитних рахунків та списання коштів у межах залишків на цих рахунках, тобто дають можливість розпоряджатися картрахунком у межах залишку коштів на ньому.

За допомогою кредитних карток також здійснюються розрахунки за товари та послуги, а також отримання готівки в пристроях видачі готівки, проте кошти не знімаються з депозитного рахунка клієнта, а надаються в кредит. Кредитна картка дає можливість здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах встановленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Електронні гаманці є специфічним видом безготівкових розрахунків, які можуть здійснюватись за стандартною дебетовою схемою, що мало чим відрізняється від схеми обігу звичайної дебетової картки, або за схемою, що не приводить до здійснення реальних взаєморозрахунків.

Існують звичайні та привілейовані картки. Привілейовані розраховані на громадян з досить високим кредитним рейтингом та значним рівнем доходів і дають право останнім на додаткові послуги.

Корпоративна картка дає можливість фізичній особі розпоряджатися картрахунком резидента або представництва нерезидента.

Валові розрахунки – це розрахунки, при яких усі платежі платника до одержувача послідовно відбиваються на рахунках розрахункової системи. На відміну від валових розрахунків, при яких кожний платіж обробляється послідовно, кліринг здійснює багатобічний залік взаємних зустрічних платежів учасників, причому оплаті підлягає тільки різниця між сумами взаємних зобов'язань.

Клірингові розрахунки виконуються сеансами. Першим етапом є прийом і нагромадження розрахункових документів на переказ коштів від учасників розрахунків. Далі для кожного учасника обчислюється його чиста позиція на рахунку, відкритому в розрахунковій палаті – підсумкове сальдо (дебетове або кредитове), отримане за результатами клірингу. Чиста позиція обчислюється як різниця між загальною кредиторською і загальною дебіторською заборгованістю кожного з учасників. Якщо отримана позиція позитивна, вона підлягає закриттю або врегулюванню. Для врегулювання позиції учасники клірингових розрахунків резервують на своїх рахунках грошові кошти, які називаються підкріпленням. Кліринговий сеанс завершується остаточним розрахунком з клірингу, у ході якого відбувається переказ або списання грошових сум, що відповідають чистим позиціям по рахунках учасників розрахунків.

Таким чином, використання міжбанківського клірингу порівняно з валовими розрахунками дозволяє значно знизити потребу учасників в оборотних коштах, а використання електронних розрахункових систем прискорює, здешевлює і робить більш надійним проведення розрахунків.

В економічній літературі, законодавчих актах різних країн існує велика кількість визначень поняття «кліринг». Наприклад, деякі російські економісти визначають кліринг як систему регулярних безготівкових розрахунків, засновану на багатобічному заліку взаємних зустрічних зобов'язань учасників розрахунків, що завершується платежем на різницю між сумами зобов'язань.

У Законі України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» кліринг визначається як механізм, що включає збір, сортування, реконсиляцію і проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також вирахування по кожному з них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог і зобов'язань.

У фінансовому довіднику кліринг — це:

а) система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери, послуги, що базується на обліку банками взаємних вимог і зобов’язань сторін;

б) одержання, звіряння і поточне відновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод по цінних паперах, визначення взаємних зобов'язань що передбачає взаємозалік, забезпечення і гарантування розрахунків по договорах з цінними паперами;

в) система компенсації;

г) міжнародна торгівля на компенсаційній основі. Усередині країни кліринг є системою безготівкових розрахунків між банками, що здійснюються через розрахункові і клірингові палати.

Таким чином, клірингові розрахунки охоплюють кілька секторів.

Перший сектор — кліринг для юридичних осіб, що не є кредитними організаціями. Його застосування дозволяє господарським структурам вирішувати проблему дефіциту оборотних коштів.

Другий сектор — кліринг для бюджетів різних рівнів, включаючи їхнє казначейське виконання. Ця система перетворює взаємозаліки і бартер у грошові розрахунки.

Третій сектор – міжбанківський кліринг.

Четвертий сектор – кліринг для професійних учасників ринкуцінних паперів.

Дата добавления: 2014-01-05