Система, джерела інформації, порядок доступу до неї. Статус учасників інформаційних відносин. Правила передачі журналістської інформації

Поняття масової інформації. Творення та основні характеристики масової інформації.

Лек. 2. Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності

1. Структура інформаційної діяльності.

1. Соціальна інформація, її структура і критерії цінності.

1. Закон України “Про інформацію”. Мета, призначення й головні напрями документа (с.р.)

1. У суспільній думці з терміном "журналістика" конкурують терміни "органи (засоби) масової інформації" і "мас-медіа". В обох наголошується на тому, що сьогодні журналістика сприймається як масово-інформаційна діяльність.

Суспільне життя на всіх рівнях соціальної організації наповнене різною інформацією, яку люди дістають у дитячому садку й університеті, з книг і газет, яку вони виробляють, створюючи наукові праці і кінематографічні стрічки, якою вони обмінюються у спілкуванні одне з одним.

Інформаційна діяльність може набувати різноманітного вигляду:

1. Творення (виробництво) інформації – формування тих або інших суджень, відомостей і закріплення їх у відповідних текстах, системах знаків.

2. Переклад інформації – перенесення значення змісту тексту з однієї знакової системи в іншу.

3. Розмноження інформації – відтворення одного й того ж тексту в більшій або меншій кількості примірників.

4. Передача (поширення) інформації – трансляція або ретрансляція тексту за допомогою технічних засобів або без них.

5. Споживання інформації – прийом тексту та його засвоєння і т. ін.

6. Використання інформації – маніпулювання текстом з метою створення нової інформації або досягнення наслідків, відмінних за своєю природою від інформації.

7. Зберігання інформації – забезпечення можливостей її багаторазової актуалізації (передачі, вживання тощо) у часі.

8. Руйнування інформації – фізичне або моральне знищення тексту, створення перешкод на шляху його поширення тощо.

2. Поняття інформації. Спочатку інформація сприймалась у науці як повідомлення, що передається людьми. Із середини XX ст. вона описується як загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом, обмін сигналами у тваринному і рослинному світах, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму.

Слово "інформація" в журналістиці має широке і вузьке значенння. У широкому значенні інформація – нове знання, що передається від суб'єкта до суб'єкта. Таке розуміння інформації висуває на центральне місце суб'єкта, який використовує отриману інформацію на свій розсуд. Під суб'єктом тут розуміємо не лише окрему людину, але й людську спільноту будь-якого обсягу, аж до людства в цілому.

У вузькому значенні інформація – сукупність коротких некоментованих повідомлень.

У теорії журналістики слово "інформація" використовується як назва конкретного жанру невеликої за обсягом замітки, що повідомляє про певну новину.

Сучасна людина живе у густо насиченому різноманітною інформацією суспільстві. Щодня на неї зі ЗМІ навалюється величезна кількість новин найрізноманітнішого характеру. Лише відбір інформації, її узагальнення на аналітичній основі може врятувати людину від розчинення в хаосі світу. Цей процес і здійснює масова інформація.

Внаслідок запровадження дедалі більшої спеціалізації в житті суспільства люди все більше втрачають здатність розуміти одне одного, оскільки предметом їхньої діяльності стають дедалі вужчі ділянки дійсності.

Науковці створюють статті й монографії, висувають гіпотези, пишуть звіти про свої дослідження, здійснюють відкриття. Наукова інформація, як різновид соціальної, має характер внутрішньої інформації, вона не доступна масовій аудиторії у тій формі, в якій виробляється і потребує свого роз'яснення, витлумачення у звичних для реципієнта-неспеціаліста поняттях.

Ще одним різновидом соціальної інформації є професійний її тип. Кожна спеціальність (фах) потребує певних спеціальних знань, навичок і вмінь. Для того, щоб розповісти широкому читачеві про діяльність інженера чи агронома, учителя чи лікаря, будівельника чи митника, необхідно також звернутися до простих понять, зуміти професійну термінологію перекласти на зрозумілу масовій аудиторії мову.

Те ж саме можна сказати про художній тип соціальної інформації. Художня думка в XX столітті ускладнилася настільки, що далеко не всі твори музики, живопису, театру, кіно, літератури є зрозумілими широкій аудиторії. Процес їхнього сприйняття сьогодні вимагає опосередкування мистецькою критикою.

Кожна звичайна людина володіє величезним обсягом індивідуальної інформації, яка складається з її життєвого досвіду, погляду на явища й процеси дійсності, ставлення до персонажів історії та сучасності. Ця індивідуальна інформація також становить величезну цінність, оскільки людство є спільнотою особистостей, які складають цілісність завдяки тому, що комунікативно пов'язані між собою.

Отже, далеко не вся соціальна інформація, що функціонує в суспільстві, доступна широкій аудиторії навіть тоді, коли відзначається важливістю й актуальністю. Журналістика сьогодні – це спосіб перетворення наукових, професійних та фахових, комерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію. Люди здатні розуміти один одного тому, що в соціальній інформації є шар, який виконує роль духовного мосту між представниками різних соціальних спільнот – це шар масової інформації.

Журналістика функціонує в системі: автор (журналіст) – інформація (текст) – аудиторія. З самого початку виникнення газет і журналів постало питання про вимірювання цінності й корисності інформації з погляду її використання. Важлива проблема діяльності журналіста – встановлення таких взаємин з аудиторією, за яких потенційна інформація стає прийнятою, засвоєною, реальною.

Інформація в журналістиці – це не просто новини, а працюючі повідомлення, це новини, що увійшли у свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика – це прагматична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.

У словосполученні "масова інформація" складник "масовий" означає зовсім не низької якості, не широко вжитковий. Висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпосереднього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередженості аудиторії.

2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних потреб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним комунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в усіх сферах.

3. Прагнення до консолідації – вироблення спільної для багатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв'язання консолідує націю.

4. Доступність для маси. Інформація має бути доступною читачам за змістом і формою. Інформація повинна бути доступною економічно і зручно доставленою.

5. Відкритість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора.

Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. Інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для широкого кола громадян, цікавою для багатьох читачів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. Всі новини повинні бути "останніми", відзначатися свіжістю.

3. Документалізм. Виклад новин обов'язково мусить містити посилання на джерела, на документи чи інші шляхи надходження інформації.

4. Повторюваність тем і неповторність матеріалів. Журналістика завжди – повторювана неповторність. Кожний конкретний журналістський матеріал неповторний, але найчастіше журналіст працює в добре знайомій для нього проблематиці, яка накладає своєрідні межі на творчу діяльність журналіста.

5. Прагматизм, імперативність. Сукупність повідомлень створюється метою досягнення певного наслідку: дати читачам можливість зорієнтуватися в соціальному довкіллі, спрямувати громадську думку уздовж певного політичного вектора, викликати реальні реакції читачів. Масова інформація містить у собі ефект спонукальності: до появи визначених емоцій, до роздумів, до дій.

Виробництво масової інформації здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої природи людини;

2) масова інформація створюється спеціальними суспільними інститутами.

Звідси – два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журналістика є головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.

З погляду функціонування є три форми існування масової інформації:

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (чутки, фольклор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних комунікацій;

3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється організатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" продукт – рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Вона формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, визначає поведінку людей і діяльність соціальних інститутів.

Інформація надходить до автора із зовнішнього світу (зовнішня, фактологічна, об'єктивна), а також вироблятися ним самим (внутрішня, аналітична, суб'єктивна).

Масова інформація ще поділяється на фундаментальну та оперативну. Виробництвом і поширенням фундаментальної інформації займаються такі інститути, як дитячі заклади, середня і вища школа, книговидавництва тощо. Оперативна інформація поширюється засобами масової комунікації.

Отже, масова інформація є різновидом соціальної інформації.

3. Поняття «соціальна інформація». Жодна людина не може набути необхідних їй знань про світ, спираючись лише на особистий досвід. Інформація, що виникає у процесі пізнання світу людьми, є соціальною.

Соціальна інформація – це повідомлення, передані будь-якою зрозумілою людині знаковою системою про процеси функціонування суспільства, а також про те, що стосується цих процесів і може вплинути на них.

Існує кілька типологічних концепцій соціальної інформації.

Автори підручника "Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, проблеми жанрів" (Львів, 1989) за предметом зображення розподіляють інформацію на такі типи:

1. Офіційна інформація –державні постанови, резолюції партійних з'їздів і конференцій, промови політичних діячів, заяви політичних партій, громадських організацій та окремих осіб. Офіційна інформація надається для опублікування відділами зв'язків з громадськістю, прес-центрами та прес-бюро установ чи організацій, з'їздів чи конференцій. Вона не підлягає редагуванню і мусить бути опублікована дослівно, у тому вигляді, у якому надійшла.

2. Подієва інформація – основний інформативний блок, створюваний редакційним колективом, його репортерами й кореспондентами. Сюди належать оперативні повідомлення про факти й події внутрішнього й міжнародного життя. Подієва інформація надходить від інформаційних агентств і від власних кореспондентів.

3. Ділова інформація –виступи фахівців з якнайширшого кола питань, що цікавлять аудиторію. Це можуть бути матеріали з медицини, освіти, будівництва, агрономії тощо, як створені самими спеціалістами, так і отримані від них у вигляді інтерв'ю.

4. Довідкова інформація і реклама –програми радіо і телебачення, театральна й кіноафіша, розклад руху транспорту. Рекламна інформація займає в сучасній журналістиці вагоме місце й виконує не тільки функцію повідомлення, але й фінансового забезпечення видань.

5. Естетична інформація – літературні твори, репродукції живопису й художні фотографії в друкованих ЗМІ; музика, вистави, теле- й художні фільми на радіомовленні й телебаченні.

6. Публіцистична інформація або просто – публіцистика. Це серцевина, журналістики, аналітичні матеріали різних жанрів від коментаря до огляду, статті, нарису. Разом з подієвою інформацією публіцистика створюється в редакційному колективі, але пов'язана не з відтворенням готових фактів і явищ, а зі створенням нових духовних та інтелектуальних цінностей.

Автори підручника "Масова комунікація" (К., 1997) виділяють такі типи соціальної інформації:

Масово-поширювана (масова) інформація – це публічно поширювана друкована, аудіо- та аудіовізуальна інформація. Вона розмножується і передається практично на необмежену аудиторію, поширюється за допомогою технічних каналів, які характеризуються великою потужністю і здатністю до широкої та оперативної передачі. Це – газети, часописи, брошури, і бюлетені та інші періодичні видання, книги і разові видання, а також теле- і радіопередачі, випуски кінохроніки, повідомлення інформаційних агентств, аудіовізуальні програми і записи.

Статистична інформація – це офіційна документована державна інформація про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному і культурному житті України. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Система статистичної інформації, її джерела і порядок одержання визначаються Законом України «Про державну статистику» та іншими документами.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це офіційні повідомлення та систематизовані відомості в установлених формах або з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища і процеси суспільного життя. Основними джерелами інформації довідково-енциклопедичного характеру є енциклопедії, словники, довідники, путівники, географічні карти, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними і громадськими органами, організаціями, посадовими особами та автоматизованими інформаційними системами.

Інформація про особу – це сукупність офіційних документованих відомостей про неї. Основними даними про особу (персональними даними) є: освіта, сімейний стан, стан здоров'я, релігія, а також адреса і т. ін. Джерелами особистої інформації є видані на ім'я особи документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами, організаціями і посадовими особами в межах своїх повноважень.

Інформація про діяльність державних органів і організацій (правова інформація – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі діяльності органів законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого самоврядування і адміністрації, громадських об'єднань, державних підприємств, установ і організацій. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, акти Верховної Ради та її органів, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування й адміністрації підприємств, установ і організацій. Інформація про діяльність державних органів і організацій доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних державних органів і організацій; опублікування в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення за допомогою аудіо- та аудіовізуальних засобів масової інформації; безпосереднього доведення до зацікавлених осіб (усно, письмово та іншими способами); оголошення її в процесі публічних виступів офіційних (посадових) осіб; поширення її інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; іншими способами. Джерела і порядок одержання офіційної інформації про діяльність державних органів і організацій визначаються законодавчими актами про ці органи та організації.

Потреба в інформації визначається соціальною роллю людини, її обов'язками і способом життя. На основі потреб формуються інформаційні інтереси – прагнення одержати ту інформацію, яка необхідна для виконання соціальних ролей і завдань. Потреби, інтереси і мотиви визначають цінність інформації, що є основою вибору між окремими повідомленнями і каналами передачі новин.

Існує кілька критеріїв цінності соціальної інформації:

Новизна. Повідомлення, вже відоме споживачеві, не принесе йому користі.

Достовірність –точність (ступінь наближення до реального «прототипу» повідомлення) і повнота (розкриття змісту і значення того, що відбувається).

Доступність. Радіопередача незнайомою мовою не принесе ніякої користі, як і балетний спектакль для незрячих або філософська дискусія у дитячому садку.

Своєчасність. Запізніле штормове попередження не допоможе тонучому кораблеві.

Відповідність запитам споживача. Крім того, що аудиторія не потребує даної інформації, вона часом і не настроєна на сприйняття нових фактів. Великі мислителі і художники минулого, ніби випередивши у своїй творчості час, часто не знаходили прижиттєвого визнання.

Дата добавления: 2014-01-05