Методологія визначення вартості потенціалу підприємства

Результатна оцінка потенціалу підприємства

Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства

Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства

Методологія визначення вартості

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Дослідження будь-яких нових економічних явищ, а особливо феноменів складної природи, вимагає використання усього методологічного інструментарію досліджень, напрацьованого досвідом різних поколінь. Не є виключенням і потенціал підприємства, як узагальнююча характеристика його сукупних господарських можливостей щодо поточного функціонування та стабільного розвитку.

Загальну еволюцію методології дослідження та оцінки потенціалу підприємств можна умовно розподілити на дві частини — етап стихійного розвитку, етап наукової сегментації. Кожен з них позначає різний рівень економічної свідомості економістів-практиків. Наприклад, перший етап характеризується нечітким виокремленням предмету досліджень. Вченні та бізнесмени-практики зрозуміли необхідність створення якісно нових механізмів управління, які дозволили б поєднати вітчизняний досвід планування підприємницької діяльності з сучасними соціально-економічними перспективами (можливостями). Створення механізмів такого типу можливе лише на основі врахування спадкового характеру циклів розвитку економічних систем. У рамках цього етапу переважав етіологічний та ресурсний підходи до розуміння потенціалу, що свідчить про недостатній рівень теоретичного опрацювання проблеми.

З поглибленням та акцентуванням теоретичних досліджень саме на можливостях соціально-економічних систем підприємств, а також накопиченням достатнього обсягу емпіричного матеріалу, сформувався етап наукової сегментації. Для нього характерним є переважання різних концептуальних постулатів щодо сутності потенціалу протягом певних періодів часу. Якщо ж у рамках першого етапу вченні виходили ніби з інтуїтивного розуміння поняття “потенціал”, то дослідники другого етапу відстоювали чітко сегментовані наукові гіпотези. У найбільш загальному вигляді усі наукові роботи, з проблематики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціально-економічних систем різних рівнів, можна розділити на чотири загальні групи (залежно від їх базового критерію) — ресурсні (витратні), відносні (порівняльні), цільові (результатні) та суб’єктно-об’єктивізовані (експертні) праці.

Вище було доведено, що найбільш об’єктивним та адекватним критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної методології слід вважати сукупність принципів, що базуються на міжнародних стандартах оцінки.

Будь-яку вартість можна розглядати з позицій минулих, поточних та майбутніх результатів. При чому розширене відтворення можливо тільки тоді, коли у грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати. Враховуючи причинно-наслідковий зв’язок та методологічну нерозривність цих категорій, відзначимо, що кожна з них володіє рівносильною ціноутворюючою функцією у практиці оцінки земельних ділянок, будівель і споруд. Іншими словами, залежно від умов вирішення конкретного практичного завдання вартість об’єкту нерухомості чи земельної ділянки формується чи минулими витратами на створення (упорядкування) об’єкта, чи поточною вартістю майбутніх очікуваних грошових потоків від його використання.

Класифікацію методів оцінки можна провести відповідно до різних ознак. Залежно від виокремленого типу зв’язку ресурсів, процесів та отриманих результатів, усі методи оцінки вартості земельних ділянок, будівель і споруд можна поділити на методи минулою (постфактум), поточної (теперішньої) та майбутньої (апріорі) оцінки. Якщо оцінка проводиться з позицій ефективності понесення витрат на створення об’єкту чи упорядкування земельного масиву, то очевидно, що методи реалізують постфактум оцінку. Коли ж враховується тільки теперішня ситуація, яка склалася на ринку (у певному регіоні), то методи проводять поточну оцінку вартості об’єктів. У випадку визначення майбутньої корисності від господарського використання об’єкту, тобто розміру чистого потоку капіталу отриманого інвестором-власником від експлуатації земельної ділянки, будівлі чи споруди, очевидно, що аналітик апріорі розраховує можливу вартість об’єкту. Відповідно до цього з усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний.

Зручно в якості класифікаційної ознаки використовувати градації, що характеризують взаємозв’язок людини і головних характеристик процесу її праці. Зрозуміло, що градацій цих взаємозв’язків у будь-якій господарській (та й у будь-якій іншій) діяльності людини може бути тільки три: результати (прибуток, ефект); витрати; сукупність результатів і витрат. З урахуванням цих градацій і з’явилися три групи методів оцінки власності: 1) результатний; 2) витратний; 3) порівняльний (результатно-витратний). Ці групи методів можуть бути виділені й на основі іншої ознаки класифікації — урахування ділянки континуума часу, що приймається до уваги при оцінці. Так, якщо враховується тільки минулий час, то методи ставляться до групи витратних. Якщо враховується тільки дійсний час, то методи називаються порівняльними (ринковими). А якщо до увагу приймається тільки майбутній час, то методи відносяться до групи результатних (дохідних).

Загальна класифікація можливих методів вартісної оцінки земельно-майнових комплексу підприємства та окремих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства, наведена на рис. 1.

Рис. 1. Загальна класифікація методів оцінки підприємства

Дата добавления: 2014-01-05