Предмет етики

Предмет етики.

2. Взаємозв'язок етики з іншими науками.

3. Методологічні принципи етики.

4. Дискусії щодо існування етики як науки.

Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлення індивіда до світу Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з'ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Термін “етика” походить від давньогрецького слова “ethos” (“етос”), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер.

Давньогрецький філософ Арістотель (384 — 322 до н. є.) утворив прикметник “ethikos” (“етичний”) для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою. Їй Арістотель присвятив праці “Нікомахова етика”, “Евдемова етика”, “Велика етика” (стислий конспект двох перших праць).

Давньоримський філософ Марк Туллій Цицерон (106 — 43 до н. є.) запровадив термін “moralis” (“моральний”), який означав характер, темперамент, звичай, покрій одягу, моду. Згодом, у IV ст. н. є., виник термін “moralitas” — “мораль”.

Етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука.

Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.

Етика— філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.

2. Взаємозв'язок етики з іншими науками

Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами — онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про буттєву практику людини).

Етика перебуває у взаємозв'язках із футурологією (лат. futurum — майбутнє і грец. logos — слово, вчення) — наукою про майбутнє людства.

Крім того, вона взаємодіє з естетикою, психологією, педагогікою, історією, етнографією, культурологією, мистецтвознавством, іншими науками, які досліджують буття людини.

3. Методологічні принципи етики

Певний час визначальними принципами етики вважали матеріалізм (філософський напрям, який виходить з того, що буття є первинним) та ідеалізм (напрям у філософії, який визнає первинність ідеї, духу). Однак немало матеріалістів та ідеалістів проповідували егоїстичні ідеї. Про це свідчать хоча б такі висловлювання матеріалістів: “О прекрасна! Будемо їсти й пити, адже минуле, о прекрасностегна, не належить тобі. О боязлива, воістину минуле не повертається. Це тільки поєднання (елементів)”; “Єдиний сенс життя людини полягає в задоволеннях, які дають чуттєві насолоди”. Серед ідеалістів теж було немало тих, хто ігнорував мораль, проповідував егоїстичні ідеї. Оскільки ні матеріалістична, ні ідеалістична позиції не гарантують гідного ставлення до моралі, визначальним для етики є принцип гуманізму (лат. humanus — людяний), основою якого є переконання в безмежності творчих можливостей людини, її здатності до вдосконалення, визнання права людини на щастя, її всебічного розвитку, самореалізації.

Не є абсолютним і принцип об'єктивності, оскільки одні мислителі припускають, що людина має добру природу, а інші, навпаки, вважають, що вона від природи зла. Гедоністи (грец. hedone — насолода) найвищим критерієм моралі визнають потяг людини до насолод, а евдемоністи (грец. eudaimonia — блаженство) — прагнення до блаженства, щастя.

4. Дискусії щодо існування етики як науки

Упродовж двох тисячоліть більшість мислителів не сумнівалась у можливості створення наукової етики. Особливий оптимізм щодо цього виявляв нідерландський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677), який був переконаний, що етика може досягти високого ступеня точності й наукової строгості. Він навіть спробував вибудувати етику на зразок геометрії, вдаючись до відповідних аксіом, постулатів, теорем тощо.

Проте останнім часом усі ці системи були піддані критиці. Історії філософії відомі і значно раніші сумніви щодо можливості наукового пізнання, особливо у сфері людських відносин, смаків тощо. Наприклад, про це свідчать факти із життя різних народів: “У лакедемонян, наприклад, вважається прекрасним, щоб дівчата вправлялися і приходили з відкритими руками й без хітонів; в іонійців це потворно. У лакедемонян чудово дітям не вчитися музики й письма; в іонійців не знати всього цього — обурливо. У фесалійців дуже добре, взявши коней зі стада і мулів, приборкувати їх, а биків поїдати, обдирати й убивати; у сицилійців — це потворно і є справою рабів. У македонян вважається прекрасним, щоб дівчата до заміжжя були коханими і сходилися з чоловіками, а коли вийдуть заміж — це обурливо; у греків те й інше — огидно. У фракійців татуювання — прикраса для дівчат, в інших — це знаки покарання для винних...

Гадаю, що коли б хто-небудь наказав усім людям віднести до єдиного потворного, що кожен вважає (таким), і знову з цієї купи взяти прекрасне, що кожен визнає, то нічого не залишилося б, адже всі люди все розібрали б, оскільки всі думають по-різному”.

Дата добавления: 2014-01-05