Індуїзм

Національні релігії далекосхідної традиції.

Іудаїзм

Індуїзм.

Національні релігії

Релігійних систем, що виросли на автохтонному етнокультур­ному ґрунті, стали духовним стрижнем розвитку певних націй і зберег­ли домінуючий статус в їх етнонаціональній системі – не так багато. До національних релігій можна віднести: індуїзм, іудаїзм, сікхизм, конфуціанство, синтоїзм (шинтоїзм). Ті ж етнічні релігії, що дожили до наших днів, але не відіграли роль чинника націотворення, є, швидше, регіональними (даосизм) або локальними (джайнізм).

Періодизація історії індуїзму. Індуїзм – релігія, яка пошире­на, головним чином, у сучасній Індії. За кількістю прихильників (більше 800 мли) індуїзм поступається лише перед християнством та ісла­мом. Релігія виникла у стародавній Індії на основі існуючих там релегійно-філософських вчень на межі V-VI ст. до н.е. Історія становлення цієї релігії поділяється на ведичний, брахманський та власне індуїстський періоди.

Назва першого періоду походить від стародавніх релігійних текстів – Вед (санскр. " веда " букв. – знання). Тексти вед були перекладені на всі європейські мови і введені в науковий обіг у першій по­ловині XIX ст. ученими Е.Бюрнуфом та Максом Міллером. Варто за­значити, що саме вивчення вед започаткувало міфологічну школу в науці про релігію.

Що ж собою являють власне веди? Це різні за часом написан­ня тексти, які зведені у чотири збірки: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Апгхарваведа. Найстарішого з них вважається книга гімнів (Рігведа), потім ідуть брахмани - коментарі до священних гімнів, араньяки, або "Лісові тексти" - правила поведінки для схимників, упанішади - філо­софська частина вед.

У цілому релігія ведичного періоду була порівняно нескладною. Найважливішою віхою індуїзму цього періоду було жертвопри­несення. На сьогодні немає жодної згадки про існування у той час храмів чи святилищ. Жертвопринесення здійснювалось безпосередньо у житлі або ж на відкритому повітрі. Образи богів численні і переваж­но уособлювали явища природи. Відсутні усталені обряди та звичаї.

Але вже на початку І тисячоліття до н.е. в житті народів Індії відбулися вагомі зміни, закладені основи кастового ладу, які до тепе­рішнього часу є специфічною рисою суспільного життя в цій країні. Громадянське суспільство було поділено на чотири касти: брахмани, кшатрії, вайші, шудри. До найвищої касти належали брахмани - спад­коємні жерці, знавці священних вед. Кастовий поділ суспільства був офіційно закріплений у пам'ятці законодавства та релігії Індії – у Законах Ману. Ускладнення соціальної структури суспільства справило істотний вплив на формування релігійних поглядів. Саме в цей період (брахманський) склалася одна з найважливіших теорій індуїзму – ідея перевтілення (сансара). Згідно із вченням брахманів, душа людини після її смерті не вмирає, а переселяється в інше матеріальне тіло.

У що саме перевтілиться душа – цілком залежить від поведін­ки людини в повсякденному житті, і насамперед - від дотримання нею

кастових правил.

У цей самий час у релігійній філософії Індії відбувається і тео­ретичне обґрунтування ідеї перевтілення – виникає закон карми. По­няття карми надзвичайно складне і по-різному тлумачилось прибічниками різних течій індійської релігійно-філософської думки. Найбільш прийнятне з тлумачень карми є таке: своєю поведінкою людина сама створює свою долю в майбутньому перевтіленні. Кожний хороший вчинок винагороджується, а поганий – карається, але, як правило, не в теперішньому житті, а в майбутньому перевтіленні.

Таким чином, ідея про перевтілення поступово переростає в складне релігійно-філософське вчення про сансару (санскр. – подорожування) - переродження, переселення душі з однієї тілесної оболонки в іншу (це стосується не лише людей, а й тварин та рослин). Пере­селення здійснюється відповідно до закону карми. Вищий сенс людсь­кого буття вбачається у виході із стану перероджень і в поєднанні з брахманом - світовою душею, абсолютом.

Отже, в брахманський період формується основа індуїзму: вчення про сансару та закон карми; значно ускладнюється релігійний культ, який яскраво демонструє аристократичний кастовий лад грома­дянського суспільства. У цей самий період значного поширення набуває релігійно-філософська література, численні богословські трактати, об'єднані під назвою Упанішади. Важливо відмітити, що саме в брах­манський період на території Індії значний вплив на населення країни справили такі релігійні течії, як джайнізм і буддизм. Ні та, ні інша не визнавали кастового поділу суспільства, а позбавлення кожної людини від страждань, за вченням цих релігій, мало відбуватися шляхом влас­них зусиль. Безперечно, за таких умов конкурувати брахманам з при­бічниками буддизму і джайнізму було дуже важко. Саме ці причини викликали до життя нові явища в релігійному житті Індії, котрі запо­чаткували собою нову епоху, власне епоху індуїзму. Релігійна система, що склалася в означений період, збереглася (за винятком незначних змін) і до наших днів.

Об'єкти релігійного вшанування в індуїзмі. Чисельність об'єктів культового поклоніння в індуїзмі настільки велика, що порахувати їх практично неможливо. Лише богів тут нараховується більш як три мільйони. Але крім них індуїсти поклоняються святим, обожнюваним героям епосу, вшановують тіні предків, духів, тварин, рослини, ка­міння. В одному районі або навіть в одному селі вшановують одних верховних богів і вважають другорядними інших, у той час як у су­сідньому селі панує абсолютно протилежна думка щодо об'єкта по­клоніння. Всі об'єкти міфотворчості та культового вшанування можуть бути поєднані у вісім груп: боги та богині, а також обожнювані герої епосу; мудреці (ріші); душі предків (пітрі); напівбоги і духи; тварини; водні джерела і річки; рослини; каміння.

Боги та богині, епічні герої. Ці об'єкти релігійного поклонін­ня виступають в індуїзмі як персоніфікація космічних сил і як втілення етико-моральних уявлень. Боги і богині є головними об'єктами релі­гійного поклоніння. Практично всі вони мають в Індії свої храми. На санскриті бог, як персоніфікація божественної надприродної сили, зазначається як "дева", а богиня – "деві".

Місцеперебування богів - простір, який знаходиться над зем­лею. Саме від волі небожителів залежить зрошення землі дощами, на­родження сонця і хмар. Чільне місце в індуїстському пантеоні богів посідають Брахма, Шива,Бішну, Дурга, Калі, Кришна, Варун. Але найголовнішими серед них вважаються Брахма, Вішну та Шива. Бо­жественну "трійцю" називають тримурті. Провідна роль у трійці на­лежить Брахмі. Адже його основна функція - бути творцем усього жи­вого і сущого. Традиція стверджує, що світ, створений Брахмою, існує циклічно. Кожний цикл дорівнює одному дню життя Брахми, що ста­новить 2 160 000 000 років. Коли мине цей час, все живе, весь світ за­гине у вогні І згодомБрахма створить новий світ.

Наступним членом тримурті є бог Вішну. За релігійною тра­дицією, Вішну - це бог-охоронець, істота, що виступає персоніфіка­цією сонячної, небесної енергії і наділена великою силою, щоб пере­магати зло.

І, нарешті, бог Шива – надзвичайно суперечлива постать у пан­теоні богів. З одного боку, Шива виступав як бог-руйнівник, а з іншого – він є втіленням культу життєвої сили, чоловічого начала. Саме до Шиви звертаються бездітні жінки в надії на божественну допомогу.

Надання переваги одному з богів - ШИБІ ЧИ Вішну - поділило індуїзм на дві течії: вішнуїзм (або вайшнавізм) і шиваїзм. Але між ци­ми течіями істотних розбіжностей немає.

Наступним важливим божеством є бог Варун. Він - володар океанських вод. Індійці вважають Варуна також і володарем океану космосу. Тобто слово "океан" в Індуїзмі вбирає поняття і "океан вод", і "океан космосу".

Богом грому і блискавки виступає Індра. Крім цього, він є покро­вителем та охоронцем річок. Богинею материнства, охоронницею дітей і в той самий час богинею смерті виступає Калі.

Ми навели лише кілька прикладів з індуїстського пантеону богів. Насправді їх значно більше. Наявність великої кількості богів свідчить про те, що індуїзм є політеїстичною релігією, тобто багатобожною, і це є цікавою особливістю індуїзму: включення до пантеону місцевих богів як прояв головних. Яким чином відбувається цей про­цес? Конкретні боги проголошуються як втілення вищих божеств. На­приклад, Вішну має багато втілень (перетворень), хоча основних де­сять - в перших чотирьох він виступає у вигляді тварин (риби, вепра, черепахи, людини-лева); п'яте обличчя - карлик-велетень. Решта – божества Рама, Кришна, Будда і Месія-Калка. Рама – герой давньоін­дійського епосу Рамаяна. Він - благородна людина, воїн, мудрий мо­нарх і коханий чоловік. Кришна- колісничий і радник воїна Арджуні – головного героя Махабхарати. Саме він відкриває Арджуні вище зна­чення небесного та етичного законів. Пізніше Кришнатрансформував­ся із мудреця-філософа у веселого пастушка і саме в цій іпостасі став шанованим в усій Індії. Рама і Кришна є найулюбленішими в Індії пе­ревтіленнями Вішну.

Таким чином, кожне божество в індуїзмі здатне на перевті­лення. За традицією, бог може втілюватися в улюблених героїв епосу, в другорядних божеств тощо. Втілення божества в індуїзмі познача­ється спеціальним терміном – аватара.

Наступну групу об'єктів поклоніння становлять мудреці – ріші. Ріші виступають посередниками між сонмом богів і людьми. В їх функ­ції входить тлумачення волі богів.

Чільне місце в індуїзмі посідає культ предків – пітрі. Всі, без винятку, індійці здійснюють поминальні обряди і виконують обряд при­несення душам предків жертовної їжі; цей обряд називається пінда-пінтрі-яджни.

Група напівбогів і духів є великою кількістю міфічних і міфо­логічних персонажів. Народна фантазія наділила їх силою, здатною робити чудеса і здійснювати подвиги, допомагати то богам, то демо­нам у вічному протиборстві між добром і злом, бути для людей нега­тивним чи позитивним зразком поведінки.

Поклоніння тваринам, річкам, камінню. Культ священних тва­рин запозичений індуїзмом з тотемізму. Протягом усієї історії цієї релігії культ тварин посідав помітне місце. Але для сучасних індусів важливе значення мають лише чотири тварини. Перша з них - корова. її називають матір'ю, а культ зводиться, переважно, до заборони чини­ти будь-яку шкоду тварині. Сотні тисяч священних корів абсолютно спокійно почувають себе на вулицях і в парках індійських міст та сіл. Особливого поширення на півдні Індії набув культ кобр. їх кам'яні можна бачити і в храмах, і поблизу сіл, і в житлових будинках Священними тваринами вважаються також мавпи. Вони вшановуються на честь війська Ханумана - мавпячого полководця, який допоміг виграти битву Рамі – герою епосу "Рамаяна". Вшановується також і птах Гаруда – різновид птахів, котрі поїдають змій. Гаруда вважається одним із втілень Вішну. Окрім перерахованих, багато ін-тваринувійшли в індуїзм як умовні втілення богів. Такими є ба­ран, слон, тигр, черепаха, риба, лев тощо.

Вшанування річок є одним із найдавніших і до цього дня вагомих культів, які увійшли в індуїзм. Вода вважається і речовиною, яку необхідно приносити в жертву богам, і однією з стихій, що входять до складу всього живого, і елементом, що має силу ритуального очи­щення. Тисячі річок та інших водних джерел є місцями паломництва. На берегах водоймищ спалюють мерців, а залишки спускають на воду. Великі ріки часто зображуються у вигляді жінки з глечиком у руках.

Поклоніння камінню побутує практично у всіх народів Індії. Найчастіше поклоняються каменю, який від природи мав антропоморфну і зооморфну форми. У вівтарях можна побачити камінь, що замінює зображення богів.

Важливо зауважити, що жодний із перелічених культів не іс­нує окремо від інших. Богів і богинь зображують разом із тваринами, приносять їм в жертву воду; в молитвах до богів згадуються і предки, і напівбоги.

Таким чином, обрядність в індуїзмі включає в себе вшанування всіх об'єктів культового поклоніння.

Обряди і свята в індуїзмі. У кожному житлі послідовника індуїзму є домашній вівтар. Це може бути полиця, столик, етажерка або ніша, де знаходяться зображення богів. Якщо житло досить просторе, то під вівтар відводять окрему кімнату. Все, що необхідно для бо­гослужіння або ж для виконання обрядів, найкраще знають жінки. З покоління в покоління в кожній сім'ї передається традиція, котра містить пояснення, які саме ритуальні предмети, їжа, фарби, вбрання,малюнки на підлозі тощо мають бути в наявності для проведення тієї чи іншої церемонії. Жерці (запрошені або домашні) уважно спостерігають за ритуальною поведінкою присутніх під час богослужіння. Але основна а жерця зосереджена на тому, щоб абсолютно правильно, без спотворення читались мантри (молитви). Вважається, що помилки при їхні лягають тяжким гріхом на життя людини. Якою б мовою індус не молився, мантри треба промовляти однаково на всій території Індії.

Прихильники індуїзму, особливо жінки, пам'ятають, що все, що стосується вшанування богів, вимагає особливої чистоти. Так, із приготуванням їжі пов'язано багато ритуальних правил, що вимагають чистоти. Чистими повинні бути зображення богів, ритуальні предмети, власне тіло, думки і мантри. Чистотою мантр вважається абсолютна точність їх прочитання.

Без музики І співу не обходяться жодна релігійна процесія, жоден обряд. У храмах постійно грають на музичних інструментах. Традиція індуїзму приписує танцю, співам і музиці не лише очисну силу, а й здатність народжуватисамосутню творчу енергію. Тому за­лучення до національної музичної культури є характерною рисою духовного життя індуїстської сім'ї. Музиці приписується сила магічного впливу на людей.

Згідно з традицією Індуїзму, людині від народження властиві три гріхи: перший гріх - проти предків. Він спокутується народженням сина, який в майбутньому здійснюватиме поминальні обряди, другий-проти гуру (вчителя). Цей гріх спокутується вченням. Третій гріх – проти богів. Він спокутується релігійним життям, виконанням дхарми (обов'язкові правила для кожного послідовника індуїзму, в широкому розумінні – релігія) і вшануванням богів відповідно до настанов.

Багато ритуальних обрядів припадає на урочисті та пам'ятні дати, коли святкові збори, походи на честь того чи іншого божества, масові паломництва до святих місць, пов'язані з популярними давньоіндійськими героями, приваблюють мільйони людей і стають всенародними подіями.

Служіння богу в індуїстському храмі дуже мало нагадує службу в будь-якій європейській країні. У храмах люди безперестанно ру­хаються: входять, несучи перед собою металеві таці з дарами (палаючими масляними світильниками, фруктами, кокосовими горіхами, со­лодощами, ароматичними речовинами, квітами тощо), обходять все внутрішнє приміщення храму від одного зображення бога до іншого. За традицією, в останню, восьму частину ночі (перед сходом сонця) жерці здійснюють перед зображенням божества лампову церемонію, тобто запалюють світильники і читають вітальну мантру: вважається, що саме в цей час боги прокидаються. Потім фігуру бога обмивають, прикрашають і моляться перед нею. Опівдні їй підносять спеціально приготовану страву, супроводжуючи все ламповою церемонією. Увечері зображення бога прикрашають ще багатше і здійснюють обряд нанесення священних знаків особливою пастою, знову підносять їжу, читають мантри при запалених світильниках і урочисто проводжають божество на нічний спокій. У святкові дні цей ритуал поповнюється багатьма іншими церемоніями.

До головних елементів релігійно-обрядової практики входять правила проведення шлюбної церемонії, весільного обряду, правила здійснення обрядів, пов'язаних із вагітністю, пологами, та обряду поховання. Найурочистішим обрядом є весільний.

Отже, релігійні й традиційні обряди посідають чільне місце в житті кожної індуїстської сім'ї. Переважна більшість релігійних обря­дів здійснюється сімейно, а не в храмах. У храми ходять лише в дні свят. Основою релігійної обрядовості, як у храмах, так і вдома є пуджа, тобто церемонія вшанування божества.

Індуїзм – надзвичайно складна поліфонічна конфесія, на якій особливо позначилася кастова система. Між віруваннями і ритуалами представників вищих каст в усіх питаннях релігійного життя абсолютним авторитетом залишаються веди, котрі створені їх далекими предками – аріями. Нижчі касти зберігають культуру і культи, досягають своїм корінням доарійської епохи, тобто власне древньоіндійських племен. Саме з цієї причини індуїзм часто не вкладається в загальне розуміння релігії. У ньому відсутня централізована церковна організація з її суворою ієрархією. Саме тому між різними індуїстськими громадами і напрямками практично немає жодного зв'язку. Ще однією особливістю індуїзму є його глибоке проникнення в побут, у повсякденне життя людей. Такий тісний зв'язок із повсякденністю і зробив цю релігію надзвичайно стійкою до життєвих змін. Отже, особливостями індуїзму є політеїзм, розмаїття та багатобарвність об'єктів культового шануван­ня, наявність кастової системи і глибоке проникнення в побут населення.

Таким чином, в основі філософії індуїзму лежить ідея нескінченного вдосконалення людської душі в процесі її багаторазових перероджень на землі. Ідеалом, кінцевою метою цього процесу є мокши – повне звільнення душі від усіх земних пут і проблем І злиття її з абсолютом (вищою духовністю). Процес відродження (переродження) душ ооумовлюється кармою – тобто сукупністю усіх вчинків, слів, думок протягом кожного життя. Вчинки і помисли можуть покращити або ж погіршити карму.

Індуїзм – досить складна система, до складу якої увійшли філософські вчення, етико-правові норми і релігійно-культові уявлення, які формувались у народів Індії протягом тривалого періоду їх історичного розвитку. Характерною рисою, що вносить істотну відмінність між індуїзмом і будь-якою іншою релігією, є неуніфікованість релігійних догматів і норм. Переважна більшість звичаїв і релігійних ритуалів виступають у ролі життєдайних чинників, активно діючих нажиття і поведінку величезної кількості населення Індії.

Дата добавления: 2014-01-05