Процес урбанізації та її суть

Історія урбанізації

Перші міста з’явились 5 тис. років тому. Це були невеликі поселення людей об’єднані спільними інтересами безпеки, обробки землі або скотарства. Символом таких поселень була стіна. В таких поселеннях була невелика кількість населення і міста були оточені пасовищами.

Згодом покращуються умови життя, безпека. Міста починають рости, кількість населення збільшується і збільшується дуже швидкими темпами. І на початок І ст. н.е. в Римі, наприклад, вже проживало близько 1 млн. населення.

Історичне формування міст поділяється на 3 стадії:

1) І стадія (16-17 ст.) – мешканці міст використовують різні джерела існування, використовують енергію сонця, води, вітру. Відходи від міст були незначними і в основному являли собою продукти життєдіяльності людей і тварин.

2) ІІ стадія (кінець 17 – 18 ст.) – в цей період відбувається розвиток наземного і водного транспорту, будівництво шляхів сполучення. Можливості використання трудової енергії для транспорту.

3) ІІІ стадія (поч. 19 ст.) – етап, що характеризується промисловою революцією і як наслідок великою кількістю відходів.

До 20 ст. урбанізованими стали майже всі країни Землі. Цей час характерний появою нових типів транспорту, збільшенням комунальних послуг, високим рівнем комфорту життя та інтелектуальним спілкуванням.

На рубежі 20 та 21 ст. відбувається демографічний спалах і збільшується кількість населення. Частка великих міст з населенням 1 млн. осіб від загальної кількості міст в розвинених країнах складає 30 %, а в країнах, щ розвиваються 10 %.3

В Україні прийнята така класифікація міст:

Ø міста до 50 тис. – малі;

Ø від 50 до 100 тис. осіб – середні міста;

Ø від 100 до 250 тис. осіб – великі міста;

Ø від 250 до 500, та від 500 до 1 млн. осіб – гігантські міста;

Ø більше 1 млн. осіб – міста мільйонери.

Суть урбанізації – постійне збільшення площі і чисельності населення міста, набування сільськими поселеннями міських ознак, підвищення ролі міст у соціально-економічному розвитку суспільства, формування міського населення, що веде специфічний образ життя, а також «міських» популяцій рослин і тварин.

Головний показник урбанізації країни або регіону – це частка населення, яка проживає в містах.

В наш час найбільш урбанізованими є Великобританія (92 % населення проживає в містах), Кувейт (91 %), Ізраїль (90 %), Австралія (85 %), Швеція (83 %).

Найменший рівень урбанізації в країнах, що розвиваються, Африці та Азії.

В Україні кожен другий житель проживає в містах, але з кожним роком відсоток населення, що проживає в містах збільшується.

Ознаки міського способу життя:

1) вибір товарів і послуг;

2) отримання освіти і послуг;

3) доступ до культурних цінностей і інформаційних ресурсів;

4) більш високий професійний рівень;

5) інтенсивне використання міського транспорту в межах і за межами міста;

6) земельні ділянки за межами міста;

7) можливість відпочинку в рекреаційних зонах;

8) можливість займатися туризмом і спортом;

9) розвинене політичне життя;

10) кращі побутові умови;

11) краще медичне обслуговування;

Негативні ознаки міста:

1) скупченість населення, постійна конкуренція яка призводить до постійних стресів;

2) в зв’язку з розвитком промисловості і транспорту забруднене атмосферне повітря; вода річок, озер, водосховищ; підземні води;

3) менша народжуваність;

4) шкідливі звички;

5) збільшення кримінальних злочинів;

6) підвищений травматизм;

7) індивідуалізм, раціоналізм в залежності від ситуації є позитивним та негативним факторами;

8) проституція та бомжі.

Принципи, що сприяли виникненню міст:

1. Нагромадження природних і людських ресурсів.

2. Концентрація виробництва, обміну, керування на великій площі з метою раціонального використання ресурсів.

3. Найбільше задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства: біологічних, психологічних, соціальних, етнічних, трудових та економічних.

Дата добавления: 2014-01-05