Міське господарство

Навколишнє середовище міста

Коли виникає місто воно займає природну нішу та змінює її.

Навколишнє середовище міста має синоніми: міське середовище, урбанізоване середовище і являє собою частину географічної оболонки обмеженої (зайнятої) містом та його пригородом та забудована інженерними і транспортними спорудами.

Міське середовище включає в себе природні, штучні компоненти, людей та соціальні групи.

Природні компоненти можна поділити на фізичне і біотичне середовища.

До фізичного, або абіотичного середовища відноситься повітряне, водне та геологічне середовище.

До біотичного середовища відносяться всі живі організми, що мешкають в місті (людина), або ростуть (рослини).

До штучного – результати діяльності людини і духовні потреби (житло, підприємства, культові та ділові споруди, системи комунікацій, знаряддя виробництва, предмети загального побуту, харчові продукти та енергоносії. Все це об’єкти штучного-технічного середовища.

Духовно-культурне середовище виражається в матеріальній формі (книги, твори живопису, музики, архітектури) та нематеріальній формі (ідеї, різні знаки).

Люди об’єднуються в групи за соціальними ознаками, професійними, етнокультурними – все це складає соціально-психологічне середовище міста.

Таким чином міське середовище поділяється на:

1) фізичне;

2) біотичне;

3) штучно-технічне;

4) штучно-духовне, або духовно-культурне;

5) соціально-психологічне середовища.

Чим крупніше місто, тим важча система організації його господарства і тим більше від нього залежить життєвість міських жителів. Одною з головних задач міського господарства є нормальний екологічний стан.

До складу об'єктів міського господарства входять споруди, а також установи, які експлуатують ці системи, які в свою чергу забезпечують функціонування міста як складної соціально-еколого-економічної системи. До них відносяться: сітки водопостачання, водовідведення, енергопостачання, зв'язку, газопостачання та теплопостачання, благоустрій та санітарне прибирання міської території, міський транспорт, міські водойми, зелені насадження.

Водопостачання повинно забезпечувати цілодобову подачу води населенню та промисловим підприємствам у необхідній кількості та відповідної якості. З цією метою, міська адміністрація та підприємства, які експлуатують системи водопостачання, постійно розвивають мережі водопостачання, включають до експлуатації нові джерела питної води, розширюють станції водо підготовки. Пропускна здатність та ефективність їх роботи повинні відповідати загальному об'єму водопостачання міста та характеру вод, які надходять на очищення. Одною з головних задач міської влади є розвиток системи водовідведення та розширення загальноміських очисних споруд у відповідності із зростанням системи водопостачання.

Санітарне прибирання автодоріг, тротуарів та внутрішньо квартальних територій сприяє зменшенню забрудненості дощової води, знижує запиленість повітряного басейну, покращує загальний екологічний стан у місті. Із санітарним прибиранням міста безпосередньо пов'язана процедура прибирання твердих побутових відходів (ТПВ).

В містах, де відсутні об'єкти гірничодобувної промисловості, чорної та кольорової металургії, крупні теплоелектростанції, основним джерелом негативного впливу є автотранспорт. Якщо рух міського електротранспорту супроводжується запиленням, то експлуатація транспорту із двигунами призводить до викидів у атмосферу продуктів згоряння, які містять оксиди азоту, свинець, сірку, сажу.

У наш час питома вага автотранспорту у забрудненні повітря досягає більше 70 %. У цілях захисту повітряного басейну від викидів роблять об'їзні дороги для пропускання транзитного автотранспорту, обмежують рух автотранспорту по центру міста, планують пішохідні зони у містах. Прискорення процесу урбанізації супроводжується збільшенням використання природних ресурсів. Містам необхідно все більше продуктів харчування, води та енергії.

Потреби сучасного міста дуже великі, і перш за все йому необхідна територія. Місто забирає її у природи шляхом переобладнання природних ландшафтів, будівництва житлових масивів, прокладання вулиць та магістралей, аеропортів, вокзалів тощо. Для цього вирубуються ліси, осушуються болота та яри, регулюються річки, утворюються водосховища. Орієнтовно площа міста з населенням 1 млн. чоловік складає 200 км².

Природною вимогливістю людей є повітря. Місто з населенням 1 млн. чоловік вимагає приблизно 3 млн. тонн кисню на рік. Надходження його до атмосфери здійснюється за рахунок процесу фотосинтезу фітопланктону Світового океану та масивами лісів. Також при інтенсивному озелененні міського середовища та наявності власних водойм міські можливості виробництва кисню набагато нижчі потреб, які можуть бути покриті за рахунок рослинності та водної поверхні не урбанізованих територій, загальна площа яких у 20 - 30 разів більша за територію міста.

Необхідність міліонного міста у воді оцінюється у 400 - 500 млн. м³/рік. На території міста не може бути сформована така кількість поверхневого стоку, а запасів підземних вод, як правило, не вистачає. Природно, що місто отримує воду з річок, водосховищ та озер, водозбір яких в декілька разів перевищує його власну територію.

Це ж саме місто потребує велику кількість їжі. Добова потреба людини у їжі складає від 1 до 2 кг. Для міста у 1 млн. чоловік необхідно привозити та виробляти на місті біля 2 тис. т. продовольства, чи 35 залізничних вагонів у день. Для виробництва такої кількості їжі необхідно, в залежності від якості харчування, в середньому біля 0,2 га сільськогосподарських угідь на людину чи біля 2 тис. км для 1 млн. мешканців міста, що перевищує площу самого міста.

Місту необхідна велика кількість енергії. Орієнтовно ця потреба може бути оцінена у 10 кг умовного палива на людину за добу. Встановлено, що зростання потреб у споживанні електроенергії на промислові та виробничі потреби випереджає ріст міського населення та складає 5 - 6% у рік.

Різкий підйом у споживанні енергії співпадає з піком урбанізації. Основні джерела енергії для міста - це теплоелектростанції, атомні станції. Наприкінці XX сторіччя стало зрозумілим, що запаси джерел енергії (вугілля, вода, нафта) не безмежні. Зараз ці джерела наближаються до вичерпання і для подолання кризи у майбутньому людство вирішує проблему використання нетрадиційних джерел енергії. При цьому необхідно враховувати досвід, який набуває людство у процесі виходу з кризи.

Сучасному місту також необхідні рекреаційні ресурси, тобто місця для відпочинку. Внутрішні рекреаційні можливості міста у вигляді приміських зелених зон, скверів, парків, водойм складають в різних містах від 10 - 15 % до 50 - 60 % його загальної території. Однак цієї площі недостатньо для рекреації.

По сучасним вимогам площа рекреацій для великого міста має у 5 - 10 разів перевищувати загальну територію міста. Як правило, це комплексна зелена зона міста.

Дата добавления: 2014-01-05