Взаємопов'язаність та передумови вирішення глобальних проблем

Окремих компаній — розвиток і поширення глобальних корпорацій і стратегічних альянсів як головних суб'єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованого на всесвітні джерела постачання та ринки збуту 3. Виклики глобалізації та їх вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних систем

Рівні глобалізації

Функціональні блок и глобальної економіки

— Глобальна економіка

— Глобальне виробництво

— Глобальна фінансова система

— Глобальна система просування товарів і послуг

— Глобальні ринки робочої сили, капіталів, інформації

— Глобальна система обміну результатами інтелектуальної діяльності

Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях.

Світовий — посилення економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх госпо­дарських комплексів та економічних систем

Окремої країни — зростання відкритості економіки, її інтегрованості у світову господарську систему

Галузевий — зростання взаємопов'язаності конкурентоспроможності компанії всередині галузі в даній країні з її конкурентоспроможністю в інших країнах

Глобалізація — неодновимірний, нелінійний процес, який справляє неоднозначний, різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний світогосподарський розвиток та економічну безпеку держав.

У Підсумковому комюніке Кельнського саміту країн великої сімки (1999) зазначається: " Глобалізація — це складний процес прискорених і збільшених у масштабах потоків ідей, капіталів, техніки, товарів та послуг у всьому світі, який спричинив кардинальні зміни у всіх суспільствах. Відкритість і динамізм трансформацій сприяли економічному зростанню і поліпшенню соціальних умов життя. Інтеграція стимулювала ефективність виробництва і вплинула на створення системи нової зайнятості людських ресурсів. Інформаційна революція і багатогранна взаємодія культур та цінностей посилили тенденції до становлення демократичних суспільств і забезпечення прав людини та основних свобод, розвитку нововведень. Одночасно констатуємо, що для нерозвинутих країн, бідних соціальних спільнот глобалізація супроводжується кризовими ризиками, пов'язаними з необхідністю зміни місця роботи і проживання, вдосконаленням освіти і кваліфікації, фінансовою невизначеністю та інформаційною дискримінацією".

Одним із викликів глобалізації стала неспроможність держав регулювати економіку на національному рівні у відриві від світових господарських процесів і стану міжнародної кон'юнктури, оскільки:

11. суперництво країн за приплив іноземних інвестицій унеможливило використання таких традиційних інструментів макроекономічного регулювання, як експортні субсидії, курс національної валюти, митні тарифи, ставка рефінансування ЦБ тощо;

12.зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнило реалізацію економічної і податкової політики;

13. послабився зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною територією;

14. мобільність капіталу зменшила ефективність трудового законодавства, підірвала можливості реалізації соціальних програм та цілей соціального добробуту;

15.все більша частина національного багатства (інтелектуальні ресурси, знання, науково- технічний потенціал) почала функціонувати поза державним контролем тощо.

Виклики глобалізації справляють суперечливий вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних систем:

16. випереджаюча зовнішньоекономічна лібералізація порівняно з внутрішньою створює переважно зовнішній, а не внутрішній тиск на національних товаровиробників, ускладнюючи можливості їх пристосування до конкурентного середовища;

17.прискорена лібералізація валютно-фінансової сфери формує передумови для перекачування капіталу з проблемного реального сектору в більш гнучкий сектор валютних операцій, операцій з цінними паперами тощо;

18. скорочуються можливості національних урядів щодо регулювання торгівлі, конкурентних відносин, реалізації податкової політики, досягнення цілей суспільного добробуту тощо;

19.підривається національна самодостатність економічного розвитку, зростають зовнішні та внутрішні ризики трансформаційних економік, пов'язані з їх перетворенням на меншовартісний придаток розвиненого світу;

20. зростаюче домінування 'ПІК та відплив продуктивних ресурсів позбавляє національні економіки важливих джерел саморозвитку, викликаючи структурне спрощення їхніх народногосподарських комплексів.

За цих умов все більшої критики зазнає неоліберальна модель глобалізації, заснована на ортодоксальному ринковому фундаменталізмі і спрямована:

21. на реалізацію короткострокових і середньострокових інтересів розвинених країн, загальний виграш яких від високого рівня відкритості національних економік поки що перевищує їх втрати;

22. розширення експансії транснаціонального капіталу та нарощування монополістичних позицій розвинених країн на світових ринках;

23. форсовану гомогенізацію на жорсткій монетарній основі механізмів господарського регулювання національних економік;

24. поглинання глобальними ринками ще не сформованих національних ринків під девізом всезагальної дерегуляції;

25. формування однополюсного світу, посилення диктату з боку впливових міжнародних фінансових інституцій;

26. обмеження національного суверенітету, послаблення соціальної захищеності населення, деградацію природного середовища на догоду ринковій наживі;

27. стихійний характер здійснення, поглиблення нерівномірності розвитку та посилення диспропорцій світової економіки;

28. ігнорування соціально-економічної, політичної, культурної, історичної специфіки розвитку національних економік, нав'язування країнам третього світу моделі уніфікованого наздоганяючого розвитку тощо.

Усвідомлення складної будови сучасного суспільства та довгострокових стратегічних інтересів людства викликали до життя синергетичну, системну модель глобалізації, пов'язану:

29. з формуванням багатополярного світу з різними регіональними лідерами;

30. відновленням рівноваги між ринковими та позаринковими регуляторами у світовому масштабі;

31. визнанням цілісності національних ринків та перевагою економіки над політикою;

32. - демократизацією діяльності міжнародних організацій, проголошенням взаємодії та діалогу як універсальних форм людських відносин;

33. перетворенням глобалізації зі стихійного в інституційно оформлений, свідомо спрямований процес;

34. екологічною та соціальною спрямованістю економічного розвитку.

Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загальнопланетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новими для сучасного етапу розвитку є їхній глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів, виступають потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтегративних рис.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

35. безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації ресурсів природи;

36. низького рівня технологічної культури виробництва;

37. максимізації, а не одтимізації темпів економічного зростання;

38. домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

39. масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого вторгнення людства у біосферу;

40. швидкої урбанізації населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, шо супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

41. поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.

Глобальні проблеми:

42. мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

43. безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

44. мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;

45. відображають поглиблення та ускладнення світогос-подарських зв'язків;

46. потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;

47. можуть бути успішно вирішені при умові створення адекватної моделі стійкого розвитку людської цивілізації.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер.

Так III сфера концентрує та підсилює увесь комплекс глобальних проблем.

48. Глобальні проблеми у сфері взаємодії, природи і суспільства:

— надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

— раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

— раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

— утилізація відходів життєдіяльності тощо.

2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

— відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільного миру;

— подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

— попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

— ліквідація наслідків світових та локальних криз;

— роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

4. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини та забезпечення її майбутнього:

— пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

— подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

— культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

— боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

— проблеми демократизації та охорони прав людини тощо.

Самії' тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 року у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд — базові житлові вигоди та кому­нальні послуги; освіта; тендерна рівність; охорона довкілля.

Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем — розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.

Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів та спільнот.

Передумови вирішення глобальних проблем:

— парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

— переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

— досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;

— синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

— перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;

— формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

— об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдвості інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Концепція сталого (стійкого) розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), обґрунтовує здатність постіндустріального світу до подальшого прогресу на основі використання власних ресурсів.

За цією концепцією, необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване вирішення соціально-економічних завдань і проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніх поколінь.

Мета сталого (стійкого) розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою

шляхом введення природовідтворю-ючої складової як внутрішнього параметра функціонування економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лелсать в його основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Концепція сталого (стійкого) розвитку передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової та приведення у відповідність впливу людини на природу із здатністю останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку знаходиться людина та її потреби, все більшого значення на сьогоднішній день набуває поняття сталого "людського розвитку". Людський розвиток — це процес розширення можливостей вибору у різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення.

Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь. Мета сталого людського розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробут}¹ у поєднанні з екологічною безпекою людства.

Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.

Екологічна криза знаходить свій вияв у безпрецедентному за масштабами й темпами нарощуванні лриродотранс-формаційних процесів, різкому зростанні негативного антропотехногенного впливу на довкілля:

49. кількісному та якісному виснаженні природних ресурсів, зменшенні площі лісів, запасів прісної води, забрудненні океанів, розширенні зони пустель, скороченні орних земель тощо;

50. інтенсифікації природних катаклізмів, стихійних лих, катастроф;

51. глобальній зміні клімату, забрудненні атмосферного повітря промисловими викидами, появі кислотних дощів, "озонових дір", виникненні парникового ефекту;

52. зростанні генетичних загроз популяції у результаті збільшення кількості радіоактивних відходів, формування збудників нових хвороб;

53. незвороічих втратах у генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин

тощо.

Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічного розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники спричиняють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах. Ідеться насамперед про екологічний неоколоніалізм та екологічний протекціонізм.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвинутих країн, їхні спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств при консервації власних природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний протекціонізм — політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу й становлять загрозу здоров'ю населення.

Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання екологічної кризи передбачає радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку і відбір пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

54. відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;

55. споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їхнє вичерпання — компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;

56. шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості

самовідтворення екосистеми

Основні напрями подолання екологічної кризи:

57. техніко-технологічний: забезпечення якісного поліпшення стану довкілля за рахунок прогресивних структурних зрушень в економіці та екологізації розвитку продуктивних сил; розробка і впровадження екологічно чистих, безвідходних, екологобезпечних та ресурсозберігаючих технологій, альтернативної енергетики тощо;

58. економічний: інтегрування'екологічних принципів у моделі ринкових реформ, розвиток і вдосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища:

а) спонукання забруднювачів довкілля до обмеження еколого деструктивної діяльності шляхом упровадження платежів за викиди та погіршення якості природних ресурсів, введення екологічного податку з виробників, які застосовують еколого небезпечні технології, впровадження штрафних санкцій до порушників екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища тощо;

б) стимулювання природо користувачів до переходу на безвідходні, ресурсозберігаючі, еколого безпечні технології та поліпшення стану навколишнього середовища шляхом надання державних субсидій, податкових пільг, позик, пільгових кредитів, встановлення режиму прискореної амортизації природоохоронного устаткування тощо;

59. науково-теоретичний: проведення фундаментальних еколого-економічних досліджень, аналіз та наукове обгрунтування критеріїв екологічної безпеки, розробка теоретико-мєтодологічних основ еколого-економічного розвитку з обгрунтуванням відповідного понятійного апарату, системи показників та методів визначення еколого небезпечних виробництв, еколого-економічної експертизи нових проектів і природоохоронного бізнес-планування;

60. адміністративно-правовий: удосконалення діючого природоохоронного законодавства, створення правового поля раціонального природокористування та управління захистом навколишнього середовища; екологічна експертиза проектів, екологічне інспектування й ліцензування виробництва, посилення екологічної дисципліни та юридичної відповідальності підприємств за порушення природо­охоронних норм, стандартів тощо;

5} еколого-просвітницький: еколого-правове виховання, формування нового екологічного мислення, стимулювання розвитку екологічної свідомості населення з метою подолання споживацького відношення до природи, підготовка фахівців-екологів тощо;

6) міжнародний: розвиток міжнародного співробітництва в царині охорони навколишнього середовища, інтеграція сил, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення глобальних екологічних проблем, створення міжнародної мережі глобального екологічного моніторингу, міжнародних фінансових фондів і банків екологічної інформації, активізація діяльності відповідних міжнародних організацій тощо.

Основні форми міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних проблем:

— обмін ініціативами у рамках універсальних міжнародних форумів системи ООН/ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС тощо;

— проведення міжнародних переговорів, зустрічей, візитів на найвищому рівні;

— повідомлення про військові навчання, випробовування зброї, соціальні, екологічні та інші екстремальні процеси;

— реалізація спільних проектів і програм;

— передача технологій;

— виділення кредитів;

— реформування системи ціноутворення на світові природні ресурси;

— надання країнам, що розвиваються, доступу на світовий ринок;

— загально планетарні та регіональні угоди під егідою ООН та інших міжнародних організацій.

Дата добавления: 2014-01-05