Загальна характеристика епохи феодалізму. Виникнення франкської держави та формування її державного апарату

Тема 4. Формування та головні риси феодальних держав у Зах. Європі

1) Особливості виникнення держави у франків.
Суспільний лад. Реформа Карла Мартелла.
Державний устрій. Верденський договір 843 р. і розпад франкської держави.

2) Розвиток феодальних відносин у Франції. Період феодальної роздробленості.

3) Poзвитoк фeoдaльниx віднocин в Англії. Утвopeння aнглocaкcoнcькиx дepжaв.
Hopмaндcькe зaвoювaння та йoгo вплив на cycпільний та дepжaвний ycтpій Англії в XІ – XІІ cт. Peфopми Гeнpіxa ІІ. Beликa Xapтія вoльнocтeй 1215 p.

4) Утворення і розвиток феодальної держави у X – XІІ ст в Німеччині

Термін "феодалізм" виник перед Великою Французькою революцією і означав "старий порядок"(абсолютна монархія, панування дворянства тощо). У марксизмі феодалізм розглядався як соціально-економічна формація, яка передувала капіталізму. У сучасній історико-правовій науці феодалізм аналізується як соціальна система, яка існувала лише у Західній Європі в епоху Середньовіччя, хоча окремі риси феодалізму можна виявити й у інших регіонах світу, і в різні епохи. В основі феодалізму-міжособистісні відносини: між васалом ісеньйором, підданим і сюзереном, селянином й великим земельним власником. Феодалізму притаманна станово-ієрархічна нерівність, закріплена правом, рицарська воєнна організація. Ідеологічною та моральною основою феодалізму стало християнство, яке визначало характер середньовічної культури.

Формування феодалізму охопило V - ІХ ст.ст., після завоювання Римської імперії варварами. У період його розквіту (ХІІ-ХІІІ ст.ст.) економічно і політичне укріплюються міста і міське населення, оформляються станово-представницькі установи (англійський парламент, французькі Генеральні штати тощо), станова монархія вже вимушена рахуватися з інтересами не лише знаті, але й інших верств. Протистояння папства та світської монархії створювало простір для утвердження особистої свободи, яка поступово підточувала станово-ієрархічний лад феодалізму. Розвиток міської економіки підірвав натурально-господарські основи панування аристократії, а ріст вільнодумства призвів до переростання єресів1 у Реформацію XVI ст. Протестантизм з його новою етикою і системою цінностей сприяв розвитку підприємницької діяльності капіталістичного типу, а революції ХVІ - ХVІІІ ст.ст. ознаменували в основному завершення феодалізму.

Головною галуззю феодальної економіки було сільське господарство, тому панівним класом суспільства був клас землевласників.

Визначальними ознаками феодалізму були:

Ø панування натурального господарства;

Ø особиста залежність селянина від землевласника;

Ø наділення безпосереднього виробника засобами виробництва та землею.

Феодальному способу виробництва властиві низький рівень техніки, незначний розподіл праці, слабкий розвиток обміну, поєднання сільськогосподарського виробництва з домашніми ремеслами.

Феодальний порядок характеризується злиттям двох понять - "власність", та "суверенітет": власник землі мав усі або частину прав, сукупність яких складають суверенітет.

Територія держав поділена на володіння, які називаються по-різному: напр., сеньйоріїу Франції, менори у Англії. У кожному з володінь верховним був свій правитель, якому підкоряється населення його володіння та на користь якого відбуває різні повинності. Основною формою повинності є феодальна рента, яка складається з трьох елементів:

Ø відробітна рента (панщина);

Ø продуктова рента (натуральний оброк);

Ø грошова рента (грошовий оброк, податок).

Феодальні власники (сеньйори, лорди) залежали не тільки від короля, але й один від одного. Отже, феодальний порядок характеризується ієрархічною структурою, яка зв'язувала у єдине ціле панівний клас, забезпечуючи йому можливість панувати над селянами та дрібними ремісниками.

Феодальна держава у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

Ä Ранньофеодальна монархія, яка характеризувалася тим, що органами, які направляють діяльність феодального монарха є феодальна курія і з'їзди феодалів;

Ä Станова-представницька монархія, за якої влада монарха обмежується станово-представницькою установою (парламентом);

Ä Абсолютна монархія, тобто влада повністю належить лише феодальному монарху.

Дофеодальна держава

Держави, що утворилися на території Римської імперії, були дофеодальними. Вони характеризувалися одночасним поєднанням у них у тих чи інших формах трьох типів суспільних відносин - первіснообщинних, рабовласницьких, феодальних.

Первісний уклад перебував вже у стані розкладу, хоча зберігав важливе значення. У деяких частинах дофеодальної держави продовжують існувати родоплемінні відносини, які вже перебувають у стані розкладу.

У феодальній державі продовжують існувати рабовласники та раби. Зародження феодальних відносин веде до виникнення класів феодалів та феодальне залежного населення. Проте основна маса населення спочатку складалася із вільних. З розвитком феодального укладу рабовласники вливаються у клас феодалів, а раби і вільні селяни переходять у ряди залежного населення.

У політичному ладі дофеодальної держави збереглися деякі риси родоплемінних союзів. Дофеодальна держава являла собою з'єднання земель, що перебували на різних стадіях суспільно-економічного розвитку. Глава дофеодальної держави був переважно військовим вождем. Його адміністративні та судові повноваження були обмежені. Протягом тривалого часу у такій державі зберігалася виборна королівська влада. Діяльність глави держави скеровувалася Радою, яка складалася із представників родоплемінної знаті та дружинників. У дофеодальній державі існували у різних формах Народні збори, діяльність яких припинилася із остаточним становленням феодалізму.

Дата добавления: 2014-01-05