Розвиток Франкського королівства за Карла Великого

Карла Великого (правління 768-814 рр.) Франкська держава досягла найвищого рівня розвитку. Його завоювання (завоював Ланґобардське королівство і багато інших територій Італії, в Іспанії відтіснив маврів від Піренеїв на південь до ріки Ебро, приєднав до своїх володінь Баварію, у тривалих і запеклих війнах розгромив саксів і аварів) призвели до утворення великої імперії. Політика Карла Великого (покровительство церкві, судові та військові реформи тощо) сприяли формуванню феодальних відносин у Західній Європі. У історичній літературі Карл Великий прославлений як видатний завойовник, законотворень та просвітник. Метою його діяльності було створення впорядкованої християнської держави; він ставив за мету утворення єдиної держави шляхом злиття норманських племен із романськими на базі християнства. Війни Карла Великого ставили за мету розширення християнського світу.

За період його царювання франки здійснили 53 походи, з яких 27 - очолювані безпосередньо Карлом. За період його правління Франкська держава збільшилася вдвічі. Найтривалішою була війна із саксами, у результаті якої Саксонія була насильницьки християнізована та включена у склад Франкської держави. Походи в Іспанію проти арабів у 778-810 рр. призвели до створення у Франкській державі Іспанської марки на північному сході Піренейського півострова. Перший похід 778 р. виявився невдалим, ар'єргард війська був розбитий при відступі загоном басків. Командуючий ар'єргардом граф Роланд загинув; ця подія стала основою для створення пізніше "Пісні про Роланда". У 787-796 рр. були завойовані заселені аварами території сучасних Австрії та Угорщини. У 773-774 рр. на запрошення папи Адріана І Карл Великий здійснив походи в Італію, розбив лангобардів, коронувався італійською короною. У 800 р. Карл придушив повстання проти папи в Римі й у цьому ж році в Соборі Св.Петра папа Лев III коронував Карла імператором. Візантійське керівництво відмовлялося визнати за Карлом цей титул, але після війни 809-814 рр. погодилося на це.

Облаштування держави Карла Великого ознаменувало собою розквіт феодалізму. Вища знать країни, пов'язана із Карлом ленною присягою, була зобов'язана являтися у військові походи разом із підвладними їм людьми. З 789 р. Карл Великий неодноразово видавав укази, які наказували кожній вільній людині знайти собі сеньйора, під керівництвом якого він повинен служити. Збільшилася чисельність залежних селян. Імперія ділилася на округи на чолі із графами, призначеними монархом із місцевої знаті. Контроль за діяльністю графів та суд від імені правителя здійснювали роз'їзні "посланці правителя". Щороку у травні скликалися з'їзди вищої світської та церковної знаті, на яких Карл представляв укази та капітулярії, які врегульовували усі аспекти життєдіяльності, у т.ч. й церковне життя.

Залишаючись до кінця життя неграмотним, Карл Великий приділяв значну увагу освіті. У 787 р. ним виданий указ про створення шкіл при монастирях, а в 789 р. - про обов'язкову освіту усього вільного чоловічого населення (залишився невиконаним). При дворі Карла Великого сформувався вчений гурток, іменований Академією. Усіляко культивувалася латинська словесність, що дало привід історикам назвати епоху правління Карла та його найближчих наступників Каролінгським Відродженням.

Карл пережив двох своїх законних синів і залишив трон третьому Людовіку Благочестивому. Імперія Карла Великого розпалася у 843 р. в результаті Верденського договору. Верденський договір поклав початок самостійному існуванню Франції, Німеччини, Італії.

Дата добавления: 2014-01-05