Сеньйоріальна монархія в Англії

Нагадаємо, що Англія як ранньофеодальна Держава виникла в IX ст. у результаті об'єднання семи англосаксонських королівств під верховенством Уесекса. Нормандське завоювання в 1066 р. і проголошення герцога Вільгельма англійським королем мало сильний вплив на подальшу історію англійської держави. Вона розвивалася за тими ж законами, що й середньовічні континентальні держави, але в той же час мала свої особливості:

ð ранню централізацію;

ð майже відсутню феодальну роздробленість;

ð швидкий розвиток публічних початків королівської влади.

Ранній централізації сприяла політика Вільгельма Завойовника, який, використовуючи як своє положення, так і англійські політичні традиції, прагнув до зміцнення основ королівської влади. Зокрема, король проголосив себе верховним власником землі й зажадав від усіх вільних землевласників присягання йому на вірність. Така присяга зробила феодалів усіх рангів васалами короля, зобов'язаними йому насамперед військовою службою. Принцип "васал мого васала не мій васал", характерний для континенту, в Англії не затвердився. Тут, навпаки, пануючим став принцип "васал мого васала мій васал".

Заходи нормандських королів сприяли державній централізації й збереженню державної єдності, незважаючи на феодалізацію суспільства, що поглиблювалися. Проте до кінця XII ст. централізація забезпечувалася в основному за рахунок сеньйоріальних, приватних прав англо-нормандських королів і залежала від їхньої спроможності виступати авторитетним главою феодально-ієрархічної системи й місцевої церкви. Судові й фіскальні права корони відносно своїх підданих були лише правами вищого сеньйора стосовно своїх васалів і ґрунтувалися на присязі вірності. Вони регламентувалися значною мірою феодальним звичаєм, хоча вже почали переростати його рамки.

Відповідно вони могли бути в будь-який час оскаржені незадоволеними васалами. Свідченням цьому у Х1-ХІІ ст.ст. є заколоти баронів, які звинувачували корону в зловживаннях своїми сеньйоріальними правами. З моменту нормандського завоювання і протягом усього XII ст. королі змушені були постійно підтверджувати свою прихильність споконвічним звичаям та вольностям англосаксів, а баронам і церкві дарувати "хартії вольностей". Ці хартії містили положення про мир, про викорінювання "дурних" і підтримку стародавніх, "справедливих" звичаїв, про зобов'язання корони дотримуватися привілеїв і вільностей феодалів, церкви й міст. Проте із середини ХП ст. спроби зв'язати королівську владу рамками феодального звичаю й власної присяги почали натикатися на посилення публічних початків у державному управлінні.

До другої половини XII ст. в Англії не було професійних адміністративно-судових органів. Центр управління - королівський двір (курія) - постійно переміщувався й досить довгий час був взагалі відсутнім в Англії, оскільки король частіше жив у Нормандії. У своєму розширеному складі королівська курія являла собою збори безпосередніх васалів і наближених короля. Під час відсутності короля Англією фактично правив головний юстициарій - духовна особа, знавець канонічного й римського права. Його помічником був канцлер, що керував секретаріатом. Центральну владу на місцях представляли "роз'їзні посланці й шерифи з місцевих магнатів, що нерідко виходили з-під контролю центру. Управління ними зводилося в основному до надання їм виконавчих наказів.

Зміцнення прерогатив корони, бюрократизація й професіоналізація державного апарату, що дозволили зробити централізацію в Англії незворотною, пов'язано в основному із заходами Генріха II (1154-1189 рр.). Реформи Генріха II, що сприяли створенню загальнодержавної бюрократичної системи управління і суду, не пов'язаних із сеньйоріальними правами корони, можна умовно звести до трьох головних напрямків:

1) приведення в систему й надання більш чіткої структури королівській юстиції (вдосконалення форм процесу, створення поряд із традиційними й середньовічними судами системи королівського роз’їзного правосуддя й постійно діючих центральних судів);

2) реформування армії на основі поєднання принципів ополченської системи і намісництва;

3) установлення нових видів податкового обкладення населення.

Реформи підвищили авторитет і розширили юрисдикцію королівських судів; дозволили різко збільшити чисельність відданих королю військ і підірвати вплив найбільш крупних феодалів на них; дістати кошти на утримання професійного чиновництва.

Таким чином, на цьому етапі розвитку феодальної держави в Західній Європі ми маємо справу з декількома різновидами сеньйоріальної монархії. З огляду на вищенаведені для кожної держави характерні риси, умовно розподілимо їх на класичну - у Франції, децентралізовану - в Німеччині і централізовану - в Англії.

Дата добавления: 2014-01-05