Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Держава і право франції новітнього часу

Читайте также:
  1. I. Конституционное право России как отрасль российской правовой системы.
  2. I. Правомерное поведение личности.
  3. I. Суды, т.е. органы, осуществляющие правосудие в его различных формах.
  4. II . Понятие и виды правонарушений по Российскому праву.
  5. II. Виды правовых отношений.
  6. II. Возникновение и развитие идеи правового государства.
  7. II. Конституционное право России как наука.
  8. II. Структура правовой нормы.
  9. III. Понятие и признаки правового государства.
  10. III. Понятие правопорядка.
  11. III. Правовое воспитание.
  12. III. Теория акта правосудия.

ТЕМА 12: ДЕРЖАВА І ПРАВОУ ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ І США У ХХ СТОЛІТТІ.

План лекції:

Вступ

1. Держава і право франції новітнього часу

2. Держава і право великобританії новітнього часу

3. Держава і право сша новітнього часу

 

Результати Першої світової війни

У результаті Першої світової війни Франція разом із союзниками по блоку Антанта здобула перемогу над країнами Четверного союзу. У січні 1919 р. у Парижі була скликана Міжнародна конференція. Французьку делегацію на переговорах очолював Прем' єр Ж. Клемансо..

Паризька мирна конференція І919-20рр. відбувалася з перервами. Вона була скликана державами-переможницями у Першій світовій війні для вироблення мирних договорів із переможеними країнами. У роботі конференції взяли участь 32 держави. Переможені держави (Німеччина та її союзники) були допущені на цю конференцію лише для вручення їм текстів уже підготовлених мирних договорів. До участі у конференції не було запрошено Радянську Росію. У результаті роботи цієї конференції були підготовлені договори з Німеччиною (Версальський мирний договір), Австрією (Сен-Жерменський мирний договір), Болгарією (Нейїськчй мирний договір), Угорщиною Тріанонський мирний договір), Туреччиною (Севрський мирний договір). На цій конференції було прийнято рішення про створення Ліги Націй і затверджено її статут.

За умовами Версальського мирного договору:

Ä Ельзас і Лотарингія поверталися Франції;

Ä в користування Франції на 15 років переходили копалини Саарського басейну;

Ä до Франції відійшли німецькі колонії в Африці (Того і Камерун) та провінції колишньої Османської імперії (Сирія та Ліван);

Ä Франції належало 52% від загальної суми репарацій.

Але перемога у Першій світовій війні обійшлася Франції дорого:

Ø близько 1,4 млн. убитих і непрацездатних;

Ø 23 тис. зруйнованих підприємств та 742 тис. будинків;

Ø загальні матеріальні втрати – понад 200 млрд. франків;

Ø борг США зріс до 4 млрд. доларів.

Розвиток Франції між двома світовими війнами

Перші повоєнні вибори було проведено 16 листопада 1919 р., на яких переміг Національний блок (60% місць у парламенті). На початку 1920 р. відбулися вибори президента, на яких переміг Дешанель, а прем'єр-міністром став А.Мільєран.

Стабілізація економіки у повоєнні роки проходила мляво. Довоєнний рівень промислового виробництва було досягнуто аж у 1925 р.

На виборах 1924 р. переміг Лівий блок (радикали, радикал-соціалісти, соціалісти). Уряд був очолений радикал-соціалістом Едуардом Ерріо.

За урядування Е.Ерріо було проведено декілька реформ, зокрема, звільнено політв'язнів, визнано права державних службовців на об'єднання у профспілки, жінкам надано право голосу на місцевих виборах.



Кабінет Е.Ерріо проіснував менше року. 17 квітня 1925р. новий уряд Лівого блоку очолив радикал Пенлеве. Цей уряд вів колоніальні війни у Марокко та Сирії, уклав Локарнські угоди.

Уже в листопаді 1925 р. кабінет Пенлеве був замінений урядом А. Бріана, а в липні 1926 р. - урядом Р. Пуанкаре. Були проведені непопулярні заходи з метою стабілізації франка - різко збільшено розміри податків, скорочено фонди зарплати для державних службовців, пенсії для інвалідів війни. У підсумку це дозволило добитися стабілізації франка, відчутного приросту виробництва, Аристид Бріан збільшення золотого запасу країни.

Велика депресія 1929-33 рр. зачепила і Францію, але дещо пізніше, ніж інші країни, і проходила не так гостро, але триваліше. Промислове виробництво упало на чверть, імпорт скоротився удвічі, експорт - у 2,5 рази. Безробітними стали 368 тис. осіб, а частково безробітними - близько половини найманих працівників. Франція мала найнижчий у Європі відсоток молоді у загальній структурі населення, і найвищий - пенсіонерів. Деяке піднесення промисловості Франції розпочалося аж у 1936 р., але навіть у передвоєнному 1938 р. обсяг виробництва складав усього 70% від докризового 1929 р. Жодна капіталістична країна не мала гірших показників.

За 1932-1933 рр. у Франції змінилося сім урядів. Ця політична нестабільність на тлі економічної кризи сприяла пожвавленню діяльності фашистських організацій. З'явилися такі організації, як "Бойові хрести ", "Французька солідарність ", "Королівські рицарі" та. ін. Усі вони розпочали відкриту боротьбу за владу.

На початку 1934 р. фашисти здійснили спробу путчу. 5 лютого 1934 р. 20 тис. озброєних фашистів з "Бойових хрестів" організували маніфестацію у Парижі з метою привести свого лідера до влади. У відповідь 12 лютого 1934 р. у Франції розпочався загальний антифашистський страйк за участю 4,5 млн. осіб. Таким чином французи поставили перешкоду розвитку фашизму.

І вересня 1939 р. Німеччина здійснила напад на Польщу. У відповідь на це найбільші держави світу, у т.ч. й Франція, оголосили o А.Гітлеру війну; французька армія одразу ж перейшла у наступ.

Франція у Другій світовій війні. "Віші"

Німецька армія 10 травня 1940р. вторглася у межі Голландії, Бельгії та Люксембургу, а 12 травня-з території Бельгії прорвалася до Франції. 14червня 1940р. гітлерівські війська без бою увійшли до Парижа. Уряд Франції утік спочатку в Тур, а потім - у Бордо. У червні Франція капітулювала. За умовами миру із Гітлером Франція була поділена на дві зони - окуповану (у т.ч. й Париж) і неокуповану, якою управляв уряд маршала А.Петена, котрий співпрацював із АТітлером. Франція із колишнього союзника Великобританії перетворилася на недружню державу;

уряд Великобританії ще 23 червня 1940р. оголосив про свій розрив із А. Петеном.

У зоні дії петенівського уряду відмінялися конституційні закони 1875р. У червні 1940 р. Третя республіка припинила своє існування. Історія режиму "Віші" поділяється на чотири періоди:

ð липень - грудень 1940 р. - період вимушеного визнання німецької зверхності та окупації;

ð січень 1941 - квітень 1942 рр. - час відкритої співпраці з фашистами;

ð квітень 1942 - січень 1944 рр. - період маневрування і спроб уникнути безпосереднього пов'язання з нацистським режимом;

ð січень -липень 1944р. - період повної переваги французьких нацистів в уряді, який завершився після визволення Франції союзниками. Військова поразка нацистського німецького режиму призвела до розпуску уряду Петена.

6 червня 1944 р. розпочалася операція вторгнення союзників в окуповану гітлерівцями Францію. Був сформований тимчасовий уряд на чолі із генералом Шарлем де Ґоллем. У жовтні 1945 р. відбувся референдум з приводу подальшої долі країни. 18 (із 19) мільйонів виборців висловилися за скликання установчих зборів та прийняття нової конституції.

Четверта республіка. Конституція 1946 р.

Вибори 1946 р. принесли комуністам 5 млн. голосів і найбільшу кількість депутатських мандатів - 151. Народно-республіканський рух та соціалісти зібрали по 4,5 млн. У результаті компромісу цих трьох партій був підготовлений остаточний проект Конституції Франції. Її затвердили на референдумі 13 жовтня 1946 р. Ця дата вважається часом народження Четвертої республіки (1946-1958 рр.).

Під тиском комуністів у Франції розпочалася націоналізація промисловості, що була аналогічним процесом до тогочасної політики націоналізації, яку проводив уряд лейбористів у Великобританії. 26 липня 1949 р. Франція за рішенням більшості Національних зборів увійшла до НАТО.

У 1951 р. була змінена пропорційна виборча система на мажоритарну, що призвело до значної втрати місць у парламенті комуністами. Натомість, партія, очолювана Ш. де Ґоллем, опинилася у виграші.

Зовнішня політика Франції у повоєнний період була невдалою. У 1954 р. Франція змушена вивести свої війська з В'єтнаму. Тоді ж розпочалася війна в Алжирі проти місцевих повстанців-арабів. У суспільстві було дві точки зору щодо зовнішньої політики: одні наполягали на необхідності за будь-яку ціну зберегти колоніальну імперію, а інші говорили про демократичне вирішення національного питання. Армія, перетворившись на політичну силу, почала виходити з-під контролю. У цій ситуації 1 липня 1958 р. генералу Ш. де Ґоллю були надані парламентом надзвичайні повноваження.

Встановлення П'ятої республіки. Конституція 1958 р.

28 вересня 1958 р. референдум схвалив конституцію П'ятої республіки, на підтримку якої висловилося 79,2% учасників голосування.

Зовнішня політика Франції за Ш. де Ґолля була самостійною. Країна вийшла зі складу НАТО (1966 р.), відмовилася від приєднання до американо-радянського-англійського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах. Франція першою визнала уряд комуністичного Китаю.

Життєвий рівень французів завдяки проведеній модернізації економіки за період із 1958-68 рр. зріс на 38%.

Відносно спокійне правління Ш. де Ґолля було перерване раптовою кризою у травні-червні 1968 р. Ще у березні студенти почали домагатися підвищення стипендій на 15%. 6 травня поліція почала приступом брати студентські барикади, що призвело до близько тисячі поранених. 13 травня розпочався загальний страйк, того ж дня відбулася 600-тисячна демонстрація у Парижі. Президент Ш. де Ґолль передав на розгляд народного референдуму свій проект державного управління, але більшість виборців висловилася проти. Наслідком цього стала відставка Ш. де Ґолля у квітні 1969 р.

Після відставки Ш. де Ґолля президентами країни обиралися Ж.Помпіду та Ж. де Естен. Вони відійшли від ідеї, яку проповідував Ш. де Ґолль - розвитку Франції у розріз із США та його союзниками по НАТО, а також із СРСР. Натомість у 1972 р. Франція вступила до Європейської економічної співдружності, покращила свої стосунки з Великобританією.

Політичний курс Ф. Міттерана

У 1981 р. Президентом Франції було обрано 65-річного представника Французької соціалістичної партії

Фронсуа Міттерана. Ф.Міттеран добровільно ділив владу з прем' єр-міністром, парламентом та Державною Радою, а при Ш. де Ґоллі ці три інститути влади не мали самостійного значення. Вперше за історію П'ятої республіки у Франції чотири міністерські портфелі були надані комуністам. Його курс зовнішньої та внутрішньої політики був розрахований на побудову сильної держави засобами масштабних суспільних реформ, а також розвитку самоуправління та децентралізації. Цей президент-соціаліст підтримував курс Франції на політичну та економічну інтеграцію Франції у європейські структури.

У перші місяці діяльності Президент Ф.Міттеран активно підтримував прихильників націоналізації великих монополій та розвитку державного сектора економіки. Закон про встановлення державного контролю над певними галузями економіки (1982 р.) передбачав націоналізацію п'яти промислових корпорацій, двох фінансово-промислових угрупувань, тридцяти дев'яти приватних банків. Це схвально було сприйнято в СРСР. Однак політика націоналізації економіки, здійснювана у 1981-1982 рр. одразу ж почала призводити до втрати Францією зовнішніх ринків, запланованих прибутків, відповідно - почалося недофінансування соціальних програм, зросли темпи безробіття, що викликало незадоволення профспілок.

Уже в березні 1984 р. Ф.Міттеран змінює вектор своєї внутрішньої політики, відмовившись від ідеї націоналізації промисловості. Відповіддю на такі зміни став вихід з його уряду комуністів.

На президентських виборах 1988 р. 71-річний Ф.Міттеран знову здобуває перемогу, що сталося, ймовірно, завдяки переходу на більш помірковані позиції, активізації роботи щодо створення нової єдиної Європи, участі у процесі розрядки холодної війни, зменшення соціальної напруги у суспільстві. У період президентства Міттеран вів оригінальну культурну політику, плодами якої стяли реконструкції великого Лувру з монтажем скляної піраміди перед ним, побудова великої арки в районі Дефанс і будівлі опери на площі Бастилії, створення нового комплексу національної бібліотеки.

Референдум 1992 р.

У 1992р. у Франції було проведено референдум щодо приєднання до Маастрихтського договору.

Договір про утворення Європейського Союзу було підписано у голландському місті Маастрихті міністрами закордонних справ 12 країн-членів Європейської спільноти 7 лютого 1992 року. Від цього моменту аж до моменту остаточного набрання чинності 1 листопада 1993 року договір став предметом широко розгорнутих політичних дебатів по всій Європі. Побудований на основі, закладеній Єдиним європейським актом 1986 р.. Маастрихтський договір являє собою важливий крок уперед у процесі політичної та економічної інтеграції. Навіть сама зміна формальної назви організації - замість Європейського Економічного Союзу (ЄЕС) на Європейську Спільноту (ЄС) у 1986 році та на Європейський Союз (ЄС), яку було запроваджено у Маастрихті, - стала сигналом того, що нова Європа стала справжньою політичною реальністю, а не простим торговельним блоком. Зважаючи на те, що такий рух завжди буде пов'язуватися з протиріччями, не викликає подиву, що дебати навколо договору та його положень були досить інтенсивними. Але лише три із дванадцяти країн-учасниць того часу -Данія, Ірландія та Франція - винесли договір на розсуд народу шляхом референдуму.

У Франції рішення щодо проведення референдуму про договір прийняв сам Президент. Рішення Франсуа Міттерана вдатися до референдуму було винятково політичним, керованим як міркуваннями французької внутрішньої політики, так і положеннями самого договору.

Мабуть, єдина найважливіша подія на шляху до ратифікації Маастрихтського договору сталася не у Франції, а в Данії. Коли датські виборці відкинули договір голосуванням 51% проти 49% на своєму референдумі 2 червня 1992 року, найближче майбутнє усього європейського проекту опинилося під сумнівом. Перед голосуванням у Данії загалом очікувалося, що ратифікація договору країнами-учасницями відбуватиметься поволі та гладенько. Відмова Данії вибуховою хвилею пронеслася над європейськими столицями, і в інших місцях Європи більше уваги почали зосереджувати на деяких суперечливих аспектах договору.

Президент Міттеран оголосив про свій намір провести референдум негайно після голосування у Данії. Якщо раніше про бажаність проведення у Франції референдуму з Маастрихтського договору ще можна було дискутувати, то наслідки голосування у Данії зробили його неминучим. Усі зацікавлені сторони одержали сигнал про небезпеку, властиву цьому процесові, та зміцнили позицію євроскептиків у різних партіях. Хоча раніше Міттеран в одному зі своїх інтерв'ю натякав, що договір легко буде затверджено французьким електоратом, результат референдуму з цього питання далі вже не можна було вважати доведеним. У своєму зверненні з нагоди Дня взяття Бастилії 14 липня президент оголосив, що референдум призначається на 20 вересня 1992 р.

Головна опозиція Маастрихту у Франції спочатку виходила від політичних екстремістів, особливо комуністів та Національного фронту. Але опоненти були й в усіх інших партіях, разом із незначною їхньою кількістю у власній партії Міттерана - соціалістичній. Згідно з критиками, Маастрихт був лише одним кроком у невпинному марші до недемократичної, слабкої та неконтрольованої європейської наддержави, що загрожує національній суверенності. Прихильники "так" доводили, що відмова від договору поставить під загрозу весь прогрес нової Європи, якого вона досягла протягом останніх тридцяти років.

Результатом французького референдуму про приєднання до Маастрихтського договору, проведеного 20 вересня 1992 року став розподіл голосів на запитання "Чи схвалюєте ви проект закону, представленого французькому народові Президентом республіки, про ратифікацію Договору про Європейський Союз?" 51% дійсних голосів - "за", 49% голосів - "проти".

Франція першого періоду президентства Ж.Ширака

На виборах 1995 р. переміг правий кандидат Жак Ширак. Ширак йшов на президентські вибори під гаслами поглиблення процесу об'єднання Європи, введення єдиної європейської валюти, рішучої боротьби із безробіттям, проте початок його президентського терміну пов'язаний із міжнародним скандалом, викликаним рішенням Ж.Ширака провести серію підземних ядерних вибухів на атоллі Мумуроа у південній частині Тихого океану. Лише обіцянка Ширака відмовитися у подальшому від ядерних випробувань запобігла введенню шерегом держав бойкоту французької продукції.

У внутрішній політиці Ширак робив спроби проводити реформи, спрямовані на скорочення рівня державних витрат, підвищення рівня життя французів. Для зменшення числа безробіття було впроваджено план скорочення робочого часу при одночасному збільшенню кількості зайнятих. Робочий тиждень було скорочено до 35 годин при одночасному збільшенні кількості робочих місць.

Президентські та парламентські вибори – 2002.

Президентська виборча кампанія 2002 р. проходила вкрай гостро. У другий тур виборів вийшов кандидат від правих сил Жак Ширак (19,83%) і лідер Національного фронту Жан-Марі Лєпен (16,91%). Решта тринадцять кандидатів, у тому числі і Ліонель Жоспен, безнадійно відстали. Оголошення цих результатів викликало ефект бомби, що розірвалася. Французи, особливо ті, хто голосував за лівих, навіть плакали. Уже у ніч виборів у багатьох містах Франції відбулися демонстрації, учасники яких висловили своє обурення, розчарування. Маніфестації, у яких брали участь, зокрема, жителі іммігрантських передмість, тривали кілька днів. Чимало демонстрантів несли плакати із гаслом: "Мені соромно, що я француз". У Парижі дійшло до зіткнень із поліцією, яка застосувала сльозогінний газ.

Лідер Національного фронту багато говорив про необхідність обмеження імміграції з колишніх колоній, надання кожному французові робочого місця й сувору боротьбу зі злочинністю. Жан-Марі Лєпен закликав співвітчизників боротися за міцну сім'ю - "традиційну французьку цінність".

Багато хто запитував: у чому ж причина такого "підйому" ультраправих? Одним із чинників є криза французького лівого руху. Значна частина лівого електорату не пішла до скриньок, бо не бачила достойного кандидата. Відмінність Л. Жоспена від Ж. Ширака була "розмитою", бо і прем'єр-міністра, і президента ліві виборці асоціювали з владою. Незважаючи на розлогий реєстр кандидатів, прогнозувався вихід у другий тур двох можновладних кандидатів - діючого президента Ж. Ширака та прем'єр-міністра Л. Жоспена. Від їх протистояння очікувалась і основна публічна передвиборна дискусія. У той же час, остання фактично була відсутня - єдиною темою, де позиції Ширака та Жоспена всерйоз розходилися, стала проблема доцільності 35-ти годинного робочого тижня.

Загалом є думка, що ймовірний успіх ультраправих чи ультралівих закладено у самій французькій виборчій системі, яка уможливлює варіант співпраці, співіснування, скажімо, правого президента та лівої парламентської більшості.

Європа відреагувала на успіх Лєпена блискавично. "Шок", "Страшна Франція", "Землетрус", "Катастрофа" - так звучали заголовки найвпливовіших газет світу. Ж. Ширак закликав французів голосувати проти Ж.-М. Лєпена, адже йдеться "про права і гідність людини". Міністр закордонних справ ФРН назвав успіх лідера Національного фронту "сигналом тривоги". Британський прем'єр Тоні Блер висловив сподівання, що у другому турі виборів французи відкинуть екстремізм. Оскільки Лєпен заявив, що у разі його перемоги Франція покине Європейський Союз, то представники Європейської комісії висловили сподівання, що Париж не зречеться фундаментальних європейських цінностей.

Результати другого туру президентських виборів не стали несподіванкою -"за" Ширака проголосувало 82,1% тих, хто прийшов на виборчі дільниці. Жак Ширак побив усі рекорди популярності - стільки голосів не отримував навіть Ш. де Ґолль. Франція, проте, голосувала не так за Ж. Ширака, як проти Ж.-М. Лєпена. Про те, що ультраправий екстремізм Лєпена налякав французів, свідчила дуже висока активність виборців - на дільниці прийшло близько 80% тих, то мав право голосувати. Французи, відтак, заявили: ідеали демократії для нас є найвищою цінністю, з Європейського Союзу ми виходити не бажаємо, іммігрантів у наших бідах не звинувачуємо. Другий тур президентських виборів фактично перетворився на плебісцит щодо демократичних цінностей, відкритого суспільства щодо європейської Франції.

Одним із перших рішень Ж. Ширака було призначення нового прем'єр-міністра, яким став сенатор Жан-П'єр Раффарен.

Улітку проходили й вибори у республіканський парламент - Національну Асамблею. Ліві партії на чолі з Ж.-М. Лєпеном сподівалися одержати реванш за поразку на президентських виборах. На 577 місць у парламенті претендувало 8 446 кандидатів, що на 45% більше, ніж у 1988 р., на 20% більше, ніж у 1997 р. Перемогу у двох турах голосування здобули представники правих сил, чий лідер Ж. Ширак одержав перемогу на президентських виборах.

Право Франції у новітній період

У період між двома світовими війнами діяли кодекси Наполеона (цивільний та кримінальний), в які постійно вносилися істотні зміни. Напр., з 1925 р. крім акціонерних товариств було дозволено створення товариств з обмеженою відповідальністю. Уряд отримав право зруйнувати будь-яку споруду, якщо вона загрожувала безпеці повітряного сполучення.

У 1935 р. було прийнято закон, за яким будь-яка сторона трудового договору могла розірвати його. Жінка була визнана повністю дієздатною, їй було надано право займатися професійною діяльністю незалежно від волі чоловіка. Усі кримінальні справи ділилися на: порушення, проступки, злочини.

Присяжні залучалися тільки при розгляді злочинів. Підозрюваний міг мати захисника вже зі стадії попереднього слідства. У 1940 р. суд присяжних було скасовано. Справу розглядала колегія судців з 3 професійних та 6 непрофесійних суддів. У 1960 р. відновлено участь присяжних.

У 1963 р. було запроваджено Суд державної безпеки, який розглядав справи про порушення військової дисципліни, про зберігання зброї тощо.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Держава і право франції новітнього часу

Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 702; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.224.49.217
Генерация страницы за: 0.014 сек.