Держава і право Великобританії новітнього часу

Розвиток Великобританії між двома світовими війнами

Завершення Першої світової війни принесло Великобританії розширення її колоній, репарації з Німеччини й усунення в особі цієї держави найважливішого європейського конкурента. Після війни Великобританія впевнено посіла друге місце після США за показниками економічного росту. Але участь у минулій війні все ж давалася взнаки, бо скоротився експорт, почалися масові незадоволення у вигляді страйків. Це посилило позицію лейбористської партії. Лейбористи ввели допомогу з безробіття, 7-годинний робочий день, знизили акцизи на цукор і чай.

У 1924 р. уряд лейбористів пішов у відставку, на зміну якому прийшли консерватори, за часів урядування яких відбувся найбільший страйк - 3 млн. шахтарів (травень - грудень 1926 р.). Як наслідок, законом 1927 р. було заборонено загальні страйки під загрозою судового переслідування.

Найважливішими змінами у державотворенні періоду між двома світовими війнами були виборчі реформи 1918 та 1928 рр., посилення ролі уряду, присвоєння ним деяких функцій, які до того часу виконував парламент.

Виборча реформа 1918р. Вводилося загальне виборче право для чоловіків від 21 року. Жінки отримували право голосу з ЗО років за умови наявності річного доходу не менше 5€. Право голосу надавалося навіть тим жінкам, які не мали самостійних доходів, але були одружені з чоловіком із доходом не меншим 5^ Завдяки цій реформі кількість виборців зросла з 8 до 21 млн. осіб. Межі виборчих округів також були перекроєні - вони стали рівними за кількістю виборців - 70 тис. у кожному. У такому окрузі обирався лише один депутат, а не 1-3, як це було раніше.

Виборча реформа 1928 р. Виборче право жінок вже не відрізнялося від чоловічого, що додало ще 4-5 млн. виборців. Зберігався незначний ценз осілості - три місяці.

З 1918-20 рр. поступово посилюється роль уряду. У 1920 р. був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження уряду, який дозволяв виконавчій владі оголошувати надзвичайний стан в країні, проводити арешти в обхід звичній процедурі. Цей закон вперше було застосовано проти загального шахтарського страйку 1926 р., коли було заарештовано 6 тис. осіб. У 1933 р. ще більше розширилися права поліції на проведення обшуку, в 1935 р. вона одержала право розганяти політичні мітинги. Уряд активно втручається в законотворчу діяльність. І, як не дивно, депутати парламенту не противилися цьому. У міжвоєнний період поширення набуває практика делегованого законодавства, тобто наступного видання урядового акта за дорученням парламенту. Різко зріс державний апарат. Якщо у 1914 р. Англія мала 21 міністерство, то у 1924 р. - уже 35. Цей процес прискорився в роки Другої світової війни.

Британська співдружність націй

У 30-і рр. відбулися істотні зміни у стосунках із домініонами. У 1926 р. Австралія ставить вимогу про призначення губернаторів штатів урядами самих штатів із числа місцевих мешканців. У 1926 р. Канада самовільно встановлює дипломатичні відносини зі США. Намагаючись примирити конфлікти між метрополією та домініонами, запобігти розпаду імперії було висунуто гасло "Співдружність заради спільної експлуатації колоній". Домініони прийняли активну участь у виробленні нового документа, що визначав характер взаємин із Лондоном.

11 грудня 1931 р. парламент Великобританії схвалив Вестмінстерський статут, за яким генерал-губернатори домініонів мали призначатися з місцевих уродженців. Хоча сам губернатор призначався англійським монархом, він був зобов'язаний користуватися рекомендаціями домініону. Домініони були визнані рівними за статусом і у жодній мірі не підпорядковувалися один одному, а лише вільно об'єднувалися у Британську співдружність націй. Кожен домініон самостійно визначав умови набуття громадянства домініону, але громадяни домініону були одночасно громадянами Співдружності. Щорічно скликалися імперські конференції. У домініони були призначені посли Великобританії, що іменувалися високими комісарами. У 1937 р. Ірландія офіційно відмовилася від статусу домініона та була за конституцією проголошена республікою.

Великобританія в роки Другої світової війни

Із червня 1940 р. по червень 1941 р. Великобританія фактично самостійно протистояла Гітлеру, який 16 липня 1940 р. підписав директиву "Морський лев" (вторгнення на британські острови). 15 серпня 1940 р. відбувся перший масовий наліт гітлерівських "Люфтваффе" на Англію. 7 вересня 625 бомбардувальників бомбили Лондон, а от вторгнення сухопутних сил так і не відбулося.

Для мобілізації усіх ресурсів уряд консерватора Вінстона Черчілля узяв під контроль виробництво та розподіл 75% продукції, яка вироблялася в Англії, та 90% фінансових ресурсів країни.

На початку Другої світової війни В.Черчілль був призначений військово-морським міністром, а з травня 1940 р. - він прем'єр-міністр Великобританії. В.Черчілль є одним із творців антигітлерівської коаліції. Неодноразово зустрічався з керівниками найбільших країн союзницької коаліції - Ф.Д. Рузвельтом (9 разів) і Й.Сталіном (5 разів) для узгодження планів спільної боротьби проти Третього Райху. Він - учасник зустрічей "великої трійки" на Тегеранській конференції 1943 р.. Ялтинській конференції 1945 р.. Потсдамській конференції 1945 р. (не повністю).

27 липня 1945 р. після несподіваної поразки консерваторів Черчілль пішов у відставку і очолив парламентську опозицію. 5 травня 1946 р. він виступив з промовою у м.Фултон (штат Міссурі, США), у якій закликав до тісної співпраці країн Заходу у протистоянні комунізму, і котра вважається початком "холодної війни". У 1951-55 рр. знову очолив кабінет міністрів, вважаючи своїм головним завданням захист досяглснь західноєвропейської цивілізації і зміцнення союзницьких відносин із США. У квітні 1995 р. вийшов у відставку. Він залишався депутатом Палати громад, але активної участі у політичному житті не брав.

Повоєнна урядова політика лейбористів

Влітку 1945 р., якраз під час Потсдамської конференції країн-переможниць, в Англії

відбулися парламентські вибори. Мало хто сумнівався у перемозі консервативної партії, а отже і В.Черчілля, який мав стати прем'єром. Але для продовження переговорів прибув уже новий прем'єр К.Еттлі, лейборист.

Третє (після двох міжвоєнних) перебування лейбористів при владі ознаменувалося здійсненням масштабної націоналізації промисловості та фінансової сфери: було націоналізовано Англійський банк, вугільну та газову промисловість, енергетику, цивільну авіацію, залізничний транспорт. У 50-х рр. було націоналізовано сталеливарну промисловість. Державою викуповувалися ті галузі, які вимагали значних постійних капіталовкладень, а приносили невисокий дохід, а то й були збитковими. Натомість, підприємці, одержуючи високу компенсацію, вкладали кошти у прогнозовано перспективні галузі - в новітні технології, шоу-бізнес, моду. Це дозволило створити нові робочі місця, зменшити безробіття. Оскільки робітничий клас уже працював не на приватного підприємця, а на державу, різко зменшилася кількість виступів робітників.

Здійснивши націоналізацію, держава мусила збільшити кількість управлінських структур, з'явилося кілька нових міністерств, армія чиновників зросла в шість разів у період з 1914 по 1954 рр. Зріс податковий тиск на населення. У лейбористській Англії робітники опинилися у великому програші: їх зарплата була заморожена, а ріст податків та інфляція призвели до того, що фактичні доходи робітників у 1951 р. скоротилися на 20% у порівнянні із періодом, коли при владі були консерватори.

Крім згаданої реформи управління економікою, лейбористи провели й кілька реформ конституційного права:

Ø відмінено подвійний вотум для осіб із університетською освітою (до того часу вони подавали два голоси на виборах до парламенту);

Ø скорочено термін дії відкладального вето палати лордів від двох років до одного (1949р.);

Ø число виборчих округів на виборах у палату общин збільшилося з 625 до 630 за рахунок сільських округів (1955 р.);

Ø знижено виборчий ценз до 18 років (1969 р.);

Ø спадковим перам було дозволено зрікатися титула та місця в палаті лордів для того, щоб мати змогу взяти участь у виборах до палати общин (1963 р.); це робилося з огляду на те, що лише депутат нижньої палати міг у перспективі очолити уряд; депутат палати общин має більші можливості щодо прийняття і розробки законопроектів.

Урядування консерваторів. М. Тетчер

На виборах 1951 р. перемогли консерватори, після чого обидві політичні партії поперемінно перемагали на виборах у 50-70-х рр. Держава, здійснюючи націоналізацію за лейбористів, несподівано замість очікуваних прибутків, починає нести збитки, втрачаючи позиції на світовому ринку.

У повоєнні роки Великобританія стала однією із провідних країн НАТО. Вона була і залишається ядерною державою. Її війська використовувалися у інтервенції проти Єгипту 1956 р., бомбардуваннях Сербії, недавньому поваленні режиму талібів в Афганістані тощо.

70-ті рр. стали для Великобританії часом нелегких випробувань, виходу із кризи. Виправляти помилки повоєнних лейбористських урядів випало Марґарет Тетчер (Робіне), яка стала прем'єром у віці 54 роки.

Марґарет Тетчер на посту прем'єр-міністра відзначалася твердістю у прийнятті рішень, непоступливістю у соціальних і політичних конфліктах, за що її почали називати "Залізна леді". Її політична програма соціально-економічних перетворень отримала назву "'тетчеризму" або "нового торизму". Тетчер була переконаною прихильницею зменшення ролі держави в економіці, виступала на захист традиційних цінностей британського суспільства - проти прогресистських і соціалістичних тенденцій. Для приборкання інфляції, ліквідації дефіциту державного бюджету і зменшення безробіття Тетчер була змушена проводити жорстку внутрішню політику. Уряд Тетчер домагався скорочення державних витрат, зниження податків на великі прибутки, реприватизації націоналізованих галузей промисловості, припинення підтримки нерентабельних підприємств та державного регулювання цін. Кабінет Тетчер зробив кроки для значного послаблення британських тред-юніонів, прийнявши закони (1980, 1982, 1984 рр.), які зменшували права профспілок на страйки. Уряд Тетчер для економії коштів закрив десятки нерентабельних шахт і відмовився йти на компроміси зі страйкуючими шахтарями (страйк тривав у 1984-85 рр.). У 1980-х рр. уряд Тетчер приватизував найбільші державні корпорації "Брітіш телеком", "Брітіш ґес", "Брітіш петроліум" та ін. Політика неоконсерватизму і економічного лібералізму Тетчер дозволила у середині 1980-х рр. домогтися сталого піднесення економіки країни.

У зовнішній політиці Тетчер орієнтувалася на тісну співпрацю зі США, збереження власного ядерного потенціалу, проведення активного курсу у Європейському Економічному співтоваристві при збереженні максимальної незалежності від об'єднаних керівних органів "Спільного ринку". У відносинах зі Сходом підтримала М.Горбачова і його курс політичних реформ, однак Тетчер виступала за дотримання концепції ядерного стримування, модернізацію ядерних арсеналів після ліквідації ракет середнього і малого радіусу дії у Європі. Уряд Тетчер рішуче відстоював інтереси Великої Британії на міжнародній арені, зокрема, не вагаючись застосував військову силу у конфлікті з Аргентиною через Фолклендські острови1.

На зламі 1980-90-х рр. економічна політика М.Тетчер зіткнулася із критикою як у партійному середовищі, так і в британському суспільстві загалом. Не отримавши підтримки на черговій конференції консерваторів у листопаді 1990 р., М.Тетчер подала у відставку і лідером партії стик Джон Мейдмсор. У 1992 р. королева Єлизавета II надала М.Тетчер титул баронеси.

Ідеалізувати правління М.Тетчер не доводиться. У 1987 р. за межею бідності проживало 8 млн. осіб (17% населення). В особливо скрутному становищі опинилося близько 7 млн. пенсіонерів. Зросли витрати на урядовий апарат (до 4,9 млн. на рік). Доходи середнього англійця хоч і виросли за роки її правління, але залишилися удвічі меншими, ніж доходи "бундеснімця".

Політичний курс Дж. Мейджора

Наступник М.Тетчер - Джон Мейджор - мав продовжити лінію консерваторів.

Складність у проведенні Дж. Мейджором власного політичного курсу полягала у необхідності балансування між прихильниками консерватизму ("тетчеризму") і поміркованими реформаторами. Він активно шукав шляхи врегулювання Ольстерської проблеми, досягнув тимчасового припинення існування терористичної діяльності Ірландської республіканської армії (1994-96 рр.). Реалізація економічної частини програми уряду Дж. Мейджона вивела британську економіку із періоду стагнації і сприяла господарському піднесенню, яке тривало увесь час його прем'єрства. Пріоритетами кабінету Мейджора у зовнішній політиці було підтримання стратегічного партнерства із США, зміцнення системи європейської безпеки і поглиблення процесів європейської інтеграції на основі вже згадуваної Маастрихтської угоди 1992 р. Уряд Мейджора підтримав проголошення Україною державної незалежності (31.12.1991 р.) і встановив із нею дипломатичні відносини (10.01.1992 р.). У лютому 1993 р. у результатів переговорів між Дж.Мейджором і Президентом України Л.Кравчуком було підписано Договір про принципи відносин і співробітництво міме Україною і Великою Британією.

У продовж усього терміну перебування при владі Дж.Мейджору доводилося стикатися з критикою своєї політичної лінії. Противники Мейджора, у тому числі й опозиція всередині Консервативної партії, критикували нерішучість його дій під час боснійської кризи, ставили йому у вину поступливість при підписанні Маастрихтського договору. Апогею критика Мейджора досягла після заборони європейськими державами імпорту британської яловичини у зв' язку із епідемією енцефалопатії.

У червні 1995 р. Мейджор скликав з'їзд Консервативної партії, на якому поставив питання про своє подальше перебування на посаді лідера партії. Після тривалих дебатів з прихильниками ізоляції Великобританії від Європейського співтовариства (т.зв. ".євроскептиками") більшість делегатів з'їзду підтримало політичну лінію Мейджора і підтвердила його повноваження. На парламентських виборах 1997 р. консерватори на чолі з Мейджором зазнали поразки від Лейбористської партії.

Урядування Т. Блера. Ольстерське питання

У третє тисячоліття Великобританія увійшла з новим прем'єром - лейбористом Ентоні Плером. Наприкінці 1998 р. лейбористи оприлюднили програму модернізації суспільства. Найсенсаційнішою бачиться спроба реорганізувати палату лордів. Лейбористи скликали представницькі законодавчі збори Шотландії та Уельсу, у відання яких передано питання судочинства, освіти, охорони здоров'я, збору податків, хоча загальне визначення напрямків економічної, військової, зовнішньої політики залишається прерогативою парламенту, який засідає у Вестмінстері.

Почало зрушуватися із мертвої точки Ольстерське питання.

Особливості парламентської виборчої кампанії 2001 р. "Третій шлях"

Перемогу лейбористів на виборах у Великобританії прогнозували задовго до закінчення виборчого процесу. "Скромна", як писали британські ЗМІ, перемога лейбористів була характерною рисою виборів-2001 до британського парламенту. Явка виборців виявилася невисокою, до виборчих дільниць прийшло всього 60% населення (в 1997 році цей показник становив 71,6 %). Це найнижчий результат за всі роки, починаючи з 1918 р., коли жінки Великобританії не брали участі у виборах. Виявилось, що з покращанням соціально-економічної ситуації в країні у 2001 році, британці стали більш аполітичними, і 18 мільйонів громадян у день виборів віддали перевагу домашньому відпочинку. Вибори у Великобританії відбуваються у будь-якому випадку, оскільки згідно з британським законодавством переможець оголошується навіть при мінімальній явці виборців.

За 659 місць у Палаті общин боролися близько трьох тисяч кандидатів. Водночас із виборами до парламенту проходили вибори до муніципальних органів влади на території Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. В Центральній виборчій комісії було зареєстровано 78 партій, крім того, в окружних виборчих комісіях значилась велика кількість незалежних кандидатів. За результатами виборів Лейбористська партія отримала 413 місць, зменшивши своє представництво у парламенті порівняно з попередніми роками на шість осіб. Консервативна партія здобула 166 мандатів, а на третьому місці, як завжди, опинилась Ліберально-демократична партія (52 мандати). Ще 28 місць у нижній палаті парламенту були розподілені між іншими партіями та незалежними кандидатами. Демократичній юніоністській партії, яка виступає за найшвидше мирне розв'язання конфлікту в Ольстері, вдалося набрати найбільшу кількість місць за всю історію свого існування з 1971 року.

Лейбористська партія перемогла на виборах 2001 року здебільшого завдяки народній підтримці політичного та економічного курсу кабінету Тоні Блера. Цьому сприяла також ідеологічна платформа, яка отримала назву "Третій шлях" і була спрямована на трансформацію лівого руху у Великобританії. У дискусіях між прибічниками лівої ідеології переважали два підходи, жоден з яких не можна визнати задовільним. Ліві фундаменталісти зробили з націоналізації та державного контролю над економікою самоціль, перетворивши політичні настанови в догму. Ступінь радикалізму політики вони оцінювали за кількістю державної власності та розмірів держбюджету. З іншого боку, помірковані ліві, які хоча й знаходилися в опозиції до фундаменталістів, надто часто погоджувалися з принциповим спрямуванням їх політики, закликаючи не форсувати темпи змін і проявляючи повну індиферентність до інших ідейних течій.

Завданням "Третього шляху" стало осмислення ситуації, яка виникла протягом 80-90-х років та внесення конструктивних пропозицій розв'язання проблем у світі, що змінюється.

Лейбористи під час виборчої кампанії говорили про конкретні результати свого чотирирічного владного панування - їм вдалося досягти найнижчого рівня безробіття та інфляції за останні 10-15 років, стабільного економічного росту, ліквідації великого державного боргу, який залишили консерватори. Се зед негативів, які чомусь не вплинули на рішення виборців, - величезні збитки в сільському господарстві після епідемії ящура, активізація Ірландської республіканської армії.

Тоні Блер залишається на проамериканських позиціях. З іншого боку, одним в ключових питань його зовнішньої політики стане орієнтація на континент. Разом з тим, Кабінет Міністрів Великобританії не має наміру найближчим часом приєднуватись до загальноєвропейської валюти, що в свою чергу вплине на певну дистанційність країни від процесів об'єднання у Європі.

Структура органів влади

Головним законодавчим органом Великобританії є двопалатний парламент. Палата громад у складі 659 депутатів обирається на п'ять років. У цій палаті зосереджена уся законодавча діяльність. Право законодавчої ініціативи належить тільки членам палати. Міністри вносять законопроекти як члени парламенту. Але оскільки уряд розробляє законодавчу програму парламенту і, спираючись на парламентську більшість, реалізує її, то його вплив у сфері законодавства досить значний.

Палата лордів складається з 1195 членів (спадкові, пожиттєві, архієпископи та єпископи). Очолює палату лорд-канцлер, який призначається прем'єром; він також є членом кабінету і главою судової системи країни. Палата лордів розглядає прийняті палатою громад закони, крім фінансових. Вона володіє правом відкладального вето на рік і може в такий спосіб впливати на законодавчий процес. Однак, дослідники зазначають, що цей вплив невпинно спадає і то настільки, що певні політичні діячі ставлять питання про доцільність переходу Великобританії на однопалатний парламент.

Королева, як глава держави, здійснює представницькі функції. Вона також санкціонує прийняті парламентом закони і має право відкладального вето (за згодою уряду). Від давніх часів збереглися традиційні форми королівського санкціонування законів. Напр., цивільні закони підтверджуються словами: "Королева цього хоче", фінансові - "Королева ' вдячна своїм підданим, приймає їхні дари і так, того бажає". Відмова у санкції виражається тезою - "Королева повинна подумати". І Формально королева призначає прем'єр-міністра (це лідер партії парламентської більшості) і за традицією кабінет носить назву "Уряду її Величності".

Прем'єр-міністру належить право призначати членів кабінету і міністрів, заміщати провідні посади в державному апараті та звільняти їх. Він уповноважений одноособове або з відібраним ним же вузьким колом осіб вирішувати усі значні питання внутрішнього та зовнішнього життя, у т.ч. укладати міжнародні договори без погодження із парламентом. Прем'єр не зобов'язаний представляти в парламент на схвалення склад свого кабінету, одержувати підтримку на проведення кадрових перестановок. Тобто, у формуванні уряду парламент участі не бере. Більш того, через підпорядковану йому парламентську більшість прем'єр-міністр фактично керує палатою громад.

Разом із тим, уряд має подати у відставку в разі оголошення йому вотуму недовіри в палаті громад. Ця відповідальність колективна, а тому недовіра, висловлена парламентом навіть одному із міністрів, тягне за собою відставку усього уряду. На практиці, однак, це трапляється дуже рідко (протягом XX ст. - лише у 1924 та 1979 рр.). До того ж прем'єр (а точніше, королева за його порадою) може розпустити парламент і призначити нові вибори. Загальнообов'язкові урядові нормативно-правові акти у Великобританії складають щорічно 97% від загальної кількості нових нормативних актів.

Особливості права новітньої Англії

Структура Конституції. Конституція Великобританії складається із кількох нормативних актів, а саме:

Ä Акт про парламент 1911р.;

Ä Закон від 16 грудні 1949 р. про зміну "Акта про парламент 1911 р.";

Ä Акт про місцеве управління 1972 р.;

Ä Акт про громадянство 1981 р.;

Ä Акт про народне представництво 1983 р.;

Ä Акт про об'єднання зі Шотландією 1704 р.;

Ä Акт про палату общин (управління справами) від 20 липня 1978 р.

Сімейне право. Воно регулюється законами "Про власність одружених жінок", "Про деліктну відповідальність подружжя у відносинах між собою". Майно і грошові заощадження подружжя належать їм порівну, якщо інше не передбачено шлюбним договором. Матеріальні збитки, спричинені одним із подружжя іншому, мають бути відшкодовані у повному обсязі.

Підставами для розлучення є: зрада, жорстоке ставлення, невиліковна душевна хвороба. Проте, заява про розлучення може бути подана не раніше, ніж через три роки після одруження.

Законодавство про соціальний захист населення. Особа, яка пропрацювала не менше двох років, отримувала право на допомогу у зв'язку із безробіттям. Біля 9% зарплати кожен працюючий відраховує у фонд допомоги безробітним.

Коли адміністрація підприємства збирається проводити масові звільнення, то щоб уникнути конфліктів, вона пропонує працівникам грошову компенсацію за згоду працівника звільнитися за власним бажанням. Сума компенсації залежить від стажу роботи працівника на підприємстві і може досягати розміру дворічної зарплати.

У 1948 р. було введено безкоштовне медичне обслуговування. Усі ліки, виписані за рецептами лікарів, видавалися безкоштовно. У 1951 р. паралельно було введено платні медичні послуги. На сьогодні існує як безкоштовна, так і платна система лікування.

Кримінальний процес. Захисник бере участь у кримінальному процесі починаючи із стадії дізнання. Усі адвокати діляться на дві групи:

Ø соліситор;

Ø барристер.

Соліситор - це адвокат, який веде справу до суду, готує всі процесуальні документи. Якщо злочин важкий або підозрюваний не визнає своєї вини, то його справу буде розглядати суд присяжних. У цьому випадку соліситор ніби стає слідчим, здобуває докази, виставляє своїх свідків. Провівши попереднє слідство і давши інструкції своєму клієнту, соліситор завершує роботу. Його справу продовжує барристер - адвокат, який захищає інтереси клієнта на суді. До цього він не знає ні справи, ні клієнта. Одержавши матеріли від соліситора, барристер вивчає їх і виступає перед присяжними. На відміну від соліситора, барристер не може вибирати клієнта, він нікому не може відмовити у наданні послуг.

Дата добавления: 2014-01-05