Сутність соціальної роботи як науки

Вважають, що соціальна робота стала об’єктом для наукового осмислення після появи праці американського фахівця Мері Річмонд «Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях», у якій вперше були викладені науково-обґрунтовані методи соціальної роботи. Соціальна робота посідає особливе місце в системі сучасного наукового знання, оскільки вона поєднує в собі теоретичні засади та практичну діяльність з різними категоріями клієнтів.

Соціальна робота як наука має міждисциплінарний характер і перебуває на межі традиційних напрямів соціальних наук – психології, соціології, педагогіки, філософії, етики та ін., інтегруючи властиві їм теорії, підходи, методи для власних потреб. На підставі аналізу загального та специфічного, парадигм і статусу виділяють три групи концепцій соціальної роботи: психологічно-орієнтовані теорії, (екзистенціальна, гуманістична, психоаналітична, біхевіористська), соціологічно-орієнтовані теорії (системна, соціально-екологічна, радикальна, марксистська), комплексні теорії (соціально-психологічна, когнітивна, соціально-педагогічна, віталістська). На думку Г. Попович, «фундаментальною теорією, яка лежить в основі сучасної соціальної роботи і визначає її світогляд, визначена теорія систем. Вона дозволяє комплексно формулювати та ідентифікувати проблеми, а також оцінювати рівні потенційного втручання. Опираючись на нові та традиційні методи і технології своєї спеціальності, соціальні працівники предметом своєї діяльності визначають не лише особу клієнта, але й травматизуючу соціальну ситуацію в цілому». Разом з тим у процесі розвитку соціальної роботи сформувалися власні теорії соціальної роботи – імпаурменту (наснаження, активізації клієнта), теорія ярликів, орієнтована на завдання робота тощо.

Російський науковець С. Тетерський наголошує на тому, що «будучи соціально-гуманітарною за змістом, міждисциплінарною, інтегративною за своїм характером, соціальна робота як галузь наукового знання має риси як суспільних, так і природничих наук, із властивими для них теоретичними узагальненнями практики та широким використанням статистичних і математичних методів дослідження». І хоча навряд чи можна погодитися з віднесенням соціальної роботи до природничих дисциплін, слід відзначити використання в практичній діяльності соціальних працівників знань із таких наук, як фізіологія, екологія тощо. Те саме стосується й математичних методів дослідження, якими самі соціальні працівники не послуговуються, але можуть застосовувати їх результати. Таким чином, соціальній роботі як науці властивий еклектичний характер.

Наразі є декілька підходів до визначення наукового статусу соціальної роботи. Перший підхід пропонує розглядати її як прикладну дисципліну, зорієнтовану на вивчення проблем соціального розвитку. Так, у російських виданнях часто вживають поняття «соціономія» для позначення соціальної роботи як прикладної науки, предметом якої є фахова допомога нужденним, а також проблеми людини і технології їх розв’язання. Другий підхід орієнтує на статус соціальної роботи як науки, що містить в собі фундаментальну та прикладну тематику, вироблення і теоретичну систематизацію знань про соціальну сферу і специфічну соціальну діяльність. Третій підхід дозволяє структурувати наукове знання в галузі соціальної роботи за системами підтримки: медичне обслуговування, правова допомога, соціальна реабілітація тощо. Існують і підходи, що доводять ненауковість соціальної роботи, нерозвиненість її теорій або відмовляють їй у самостійності. Так, на думку вченої Л. Димитрової, порівняно незначний час існування соціальної роботи як фахової діяльності та науки не сприяв оформленню її в абсолютно самостійну та завершену систему знань, що зумовлює синкретичний характер соціальної роботи як наукового доробку.

На думку українських науковців М. Лукашевича та І. Миговича, у соціальній роботі як науці розрізняють три рівні: 1) теоретико-методологічні проблеми та концептуальні засади; 2) спеціальні теорії, що становлять наукові основи для надання соціальної допомоги, сприяння різним категоріям населення (галузеві або теорії соціальної роботи середнього рівня); 3) техніко-технологічні, емпіричні знання, які висвітлюють проблеми соціального проектування оптимальних форм організації соціальної роботи, технології здійснення різних її видів. Такий підхід до поділу наукових знань на певні рівні вочевидь спирається на прийняту у філософії практику класифікації теорій у певній науці. Однак у соціальній роботі – з огляду на її прикладний характер – поділ на «методологію» та «технологію» видається зайвим.

Різні розуміння соціальної роботи як науки цілком обґрунтовані з огляду на те, що самостійною наукою визнають ту сферу наукового знання, яка має власний предмет дослідження й перетворення дійсності, а також специфіку методів наукового аналізу. Наразі соціальна робота як наука – відносно молода, і тому триває уточнення і корекція її понятійно-категоріального апарату, ведуться наукові дискусії щодо термінології, розуміння змісту і структури соціальної роботи, доцільності використання конкретних методів.

До кола проблем соціальної роботи як науки входить розробка категоріального апарату, різні аспекти організації професійної соціальної роботи, специфічні дослідження, пов’язані з соціальною політикою, соціальними процесами, а також осмисленням місця особистості в суспільстві і відповідальності суспільства за її адекватний розвиток. Значне місце відводять також вивченню і розробленню технологій, тобто способів і методів практичної соціальної роботи з різними групами клієнтів. За визначенням С. Тетерського, предметом соціальної роботи як науки є «соціальні процеси і соціальні явища, які мають безпосереднє відношення до життєдіяльності особистості, конкретної соціальної групи або громади і тенденції їх змін під впливом психолого-педагогічних, економічних та управлінських чинників». На його думку, соціальна робота має визначені закономірності, систему принципів, низку понять, загальних та специфічних категорій. Це справді властиве соціальній роботі за кордоном, тоді як в Україні не припиняються дискусії щодо визначень і термінів сутнісного характеру соціальної роботи та засобів його виявлення.

Інколи стверджують, що соціальна робота не має власних методів дослідження, вона використовує загальнонаукові методи, а також соціологічні, психологічні та інші Наприклад, вивчає думку клієнтів щодо якості обслуговування шляхом анкетування або використовує тестові методики для верифікації впливу певного виду реабілітаційного втручання тощо. Разом з тим у соціальній роботі часто застосовують не тільки традиційні методи дослідження (опитування, індивідуальні та групові інтерв’ю, аналіз статистики та документів тощо), але й такий тип дослідження, як «спільне оцінювання», що ґрунтується на участі різних людей: батьків, учителів, сусідів, членів громади, представників влади та ін. Акцент при цьому роблять на співучасті або партнерстві. Метою дослідження є спонукання учасників до аналізу власної ситуації, щоб вони не покладалися повністю на дослідників, які робитимуть оцінку «збоку» чи «ззовні». Техніки, які використовують для «спільного оцінювання», спрямовані на отримання інформації про те, що думають члени цільової групи про своє життя, які вони мають потреби, яким є їхнє сприйняття змін та очікувань.

Інший метод, властивий соціальній роботі – це дослідження в дії. Його головними складовими є: співпраця між дослідником і досліджуваними; ідентифікація та розв’язання практичних проблем, оцінювання потреб досліджуваної групи; внесення змін у практику, що вимагає спостереження за їх ефективністю, передбачає моніторинг та оцінку. Особливістю цього дослідження є те, що його учасники ведуть рефлективні щоденники, аби ретельно фіксувати зміни та події. Цей метод передбачає здійснення певного втручання дослідником-соціальним працівником й вивчення його наслідків, при цьому значну увагу звертають на надання клієнтам більших повноважень у розв’язанні своєї проблеми. Прикладом такого дослідження може бути вивчення діяльності клубного будинку в Києві як форми громадської психіатрії. Воно передбачало не тільки спостереження за діяльністю нової моделі психосоціальної реабілітації людей із проблемами психічного здоров’я, проведення сфокусованих інтерв’ю з учасниками програми, але й організацію дослідником інформаційних тренінгів, здійснення індивідуальної роботи з клієнтами, складання й виконання плану діяльності разом з клієнтами та персоналом. Дослідницький елемент у роботі соціальних служб є доволі значним, він відіграє важливу роль у плануванні роботи служб, процесі надання послуг, використанні ресурсів. Активно починають вивчати погляди користувачів на процес надання послуг: первинне оцінювання, стосунки користувача та професіонала, шляхи оцінки потреб у послугах. Опитування користувачів стало важливим елементом у роботі соціальних служб. Більше того, користувачів заохочують до участі у проведенні досліджень, які здійснюють у соціальній роботі мають практичну спрямованість. Вони зорієнтовані на вивчення практичних питань із подальшою розробкою конструктивних пропозицій щодо розв’язання проблем. Іноді дослідження ґрунтуються на поєднанні теоретичного вивчення проблеми та виконанні практичної роботи інноваційного характеру. Отже, дослідник впроваджує нову модель роботи та науково-обґрунтовує її ефективність або вивчає та надає рекомендації з удосконалення вже існуючих форм, методів, процесу роботи.

Якщо раніше дослідження часто спрямовували на вивчення різного роду патологій, з’ясування того, що погано або зовсім не функціонує, то нині спектр здійснюваних досліджень розширено, адже соціальним працівникам потрібно отримувати інформацію щодо того, які чинники допомагають людям змінюватися, долати труднощі, набувати впевненості в собі, яким чином розвивати соціальні служби та програми. Послідовне використання наукових методів дає можливість соціальним працівникам не тільки пояснити суть та ефективність практичних дій, але й виявити проблеми, які виникають у процесі прийняття рішень. Вивчення певної проблематики дає змогу також привернути увагу громадськості, здобути фінансування, отримати гранти на реалізацію інноваційних проектів, започаткування нових служб і запровадження нових послуг, введення посади соціального працівника, а також вплинути на реструктуризацію служб, зміни в порядку, процедурах, підходах у роботі, зміни в соціальній політиці. Отже, дослідження не тільки сприяють створенню наукового підґрунтя соціальної роботи, але й мають прикладне значення, що використовується при підготовці соціальних працівників.

4. Соціальна робота як навчальна дисципліна

Завдання будь-якої навчальної дисципліни полягає в донесенні знань до тих, хто опановує певний фах у прийнятній для нього формі. Мета соціальної роботи як навчальної дисципліни полягає в тому, щоб дати цілісне уявлення про зміст соціальної роботи як науки та професійної діяльності, її основні напрями, інструментарій, технології та організацію, навчити конкретних методів цієї роботи. Її завдання – сформувати особистісно-професійні якості майбутнього соціального працівника, дати теоретичні знання і допомогти опанувати існуючі технології. Як навчальна дисципліна соціальна робота визначається структурою навчальних курсів, змістом професійних знань, сукупністю професійних і етичних вимог до випускників за спеціальністю «Соціальна робота».

Соціальна робота як навчальна дисципліна – це не один предмет, а комплекс дисциплін у середніх та вищих навчальних закладах. Він зазвичай містить такі курси, як «Вступ до соціальної роботи», «Теорії та методи соціальної роботи», «Індивідуальне консультування», «Групова робота», «Робота в громаді», роботу з різними групами клієнтів (людьми похилого віку, дітьми, молоддю, людьми, залежними від психо-активних речовин тощо), а також курси з менеджменту соціальної роботи, соціальної політики, правового регулювання соціальної сфери, методів дослідження та ін. У процесі вивчення соціальної роботи як навчальної дисципліни студенти оволодівають різними методами і технологіями, які дозволять їм забезпечити посередництво між клієнтами соціальної роботи і суспільством, стимулювати клієнтів до виконання ними суспільно-значущої діяльності, запобігати соціальним проблемам, коригувати девіантну поведінку тощо.

Підготовка соціальних працівників є ширшою за соціальну роботу як навчальну дисципліну. Освіта в соціальній роботі передбачає «вивчення основних положень практично всіх наукових дисциплін, які є суміжними до питань існування людини (педагогіка, психологія, соціологія, право, медицина, соціальна робота та ін.)». Навчання соціальній роботі ґрунтується на: загальних і специфічних знаннях, навичках і цінностях, спирається на історію та філософію цього фаху, передбачає підтримку ідеї соціальної та економічної справедливості, вдосконалення практики та досліджень у соціальній сфері.

При підготовці соціальних працівників предметом особливої уваги є інтеграція теорії та практики. З огляду на це, важливими методами при викладанні соціальної роботи вважають: навчання на досвіді (навчання на робочому місці під час практики, виїзні заняття, максимальне використання практичних прикладів, розробка прикладних та дослідницьких проектів, програм, рефлексивні вправи) та проблемно-орієнтований підхід (вивчення випадків, відпрацювання вмінь). Західні фахівці відзначають, що ключовим для соціальної роботи як навчальної дисципліни є такий практичний підхід, що орієнтований передусім не на методи роботи, а на цінності.

Оскільки соціальна робота – це прикладна професія, організація практики студентів посідає особливе місце. Аналіз навчальних планів підготовки соціальних працівників у різних країнах довів, що в середньому третина навчального часу відведена на практику. У Данії та Фінляндії практична підготовка займає третину навчального часу, у Британії – половину.

Як відомо, в Україні далеко не завжди навчальні заклади, що готують соціальних працівників, приділяють належну увагу практиці та її відповідності програмі теоретичної підготовки (за даними Володимира Сидорова, питома вага практики у процесі підготовки соціальних працівників в Україні сягає 3-16 %. Хоча, безумовно, практика – одна з найважливіших частин професійної та особистісної підготовки до діяльності соціального працівника. Адже в процесі практики в соціальній службі:

- студент розуміє, що є можливим і неможливим у соціальній роботі, внаслідок чого у нього формується реалістичний підхід до майбутньої професії;

- студент перевіряє «дієвість» теорій, вивчених в аудиторії; пробує застосовувати те, чого його навчили, інтегрувати знання в єдине ціле;

- маючи справу з гострими соціальними й особистими проблемами, стикаючись зі складними етичними дилемами, студенти починають краще усвідомлювати свої думки та почуття, розуміти, як ці переживання впливають на їхню професійну діяльність;

- встановлюється діалог між соціальними службами та університетом;

- виникає можливість забезпечити введення нових елементів у роботу соціальної служби.

У багатьох країнах прийнято стандарти щодо навчання соціальній роботі. При чому питання стандартизації здебільшого належать до компетенції поважних фахових громадських організацій. Наприклад, у Великобританії вони перебувають у розпорядженні громадської організації – Національної ради з навчання та підготовки соціальних працівників, яка розробляє національні освітні стандарти, ліцензує факультети соціальної роботи, видає дипломи про присудження кваліфікації випускникам, розподіляє державні замовлення та гранти на науково-дослідницьку діяльність у галузі соціальної роботи. Ця ж громадська організація визначає так звані компетентності, якими повинні оволодіти ті, хто опановує фах «Соціальна робота»: спілкування та залучення; просування та заохочення (поліпшення можливостей людей); оцінювання та планування; втручання та надання послуг; робота в організаціях; розвиток власних фахових знань і навичок.

У США питаннями соціальної роботи як навчальної дисципліни опікується Американська рада з навчання соціальній роботі. Вона визначає, що мета соціальної роботи як навчальної дисципліни – це підготовка компетентних і ефективних фахівців із соціальної роботи, відданих практиці, яка передбачає надання послуг бідним та пригніченим і діяльність з метою зменшення бідності, пригнічення, дискримінації. Від програм викладання соціальної роботи очікують постійного зв’язку з практичною соціальною роботою, систематичних контактів як з організаціями, що надають соціальні послуги, так і групами, що займаються питаннями соціальної політики. Навчальні програми повинні сприяти розвиткові лідерських навичок у майбутніх соціальних працівників, підготовці таких фахівців, які вміють професійно використовувати свої особистісні якості та здатні діяти й мислити системно.

В Україні програми з підготовки соціальних працівників затверджує не спеціалізована громадська організація, а Міністерство освіти та науки України. Освітньо-кваліфікаційна характеристика магістра за спеціальністю «Соціальна робота», затверджена 2000 р., передбачає, що такий фахівець повинен мати високий рівень професійної компетенції, що включає:

- здійснення професійної діяльності згідно з етичними принципами, Кодексом соціального працівника;

- розуміння теоретичних основ професії;

- володіння професійними навичками;

- здатність поєднувати теорію і практику;

- здатність провести кваліфіковану оцінку соціального, економічного та культурного середовища, де відбувається діяльність;

- вміння запланувати та здійснити актуальне наукове дослідження в сфері соціальної роботи;

- вміння здійснювати керівну діяльність в установах, що працюють у сфері соціальної роботи;

- вміння передбачати зміни у соціальній сфері та планувати діяльність відповідно до них;

- вміння ефективно користуватися письмовими та усними засобами комунікації.

Соціальному працівнику необхідно використовувати гуманістичний підхід у роботі; мати високий рівень політичної, етичної та психологічної культури, чіткі уявлення про шляхи реалізації в сучасних умовах свого професійного призначення; сформувати філософське, економічне, політичне, гуманістичне мислення; орієнтуватися в умовах ринкової економіки, соціальних, національних, історичних та демографічних процесах розвитку суспільства; брати активну участь у громадському житті, формуванні правової свідомості та цивілізованих взаємовідносин усіх членів суспільства.

Соціальну роботу прийнято розглядати в трьох значеннях: як практичну діяльність, як галузь наукових знань та як навчальну дисципліну.

· Соціальна робота як фахова діяльність є взаємопов’язаною системою цінностей, теорій і практики. Її місія полягає у наданні людям можливості якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій. Питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджено в межах конкретної країни.

· Об’єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв’язання яких потребує сторонньої допомоги. До суб’єктів належать держава в цілому, яка здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціальної сфери (сюди ж деякі теоретики соціальної роботи відносять і клієнтів, адже від них очікують активної участі у подоланні власних проблем). Серед основних функцій соціальної роботи виділяють: організаційну, діагностичну, прогностичну, правозахисну, профілактичну, соціально-побутову, психологічну та ін.

· Соціальна робота посідає особливе місце в системі сучасного наукового знання, оскільки вона поєднує теоретичні засади та практичну діяльність з різними категоріями клієнтів. Соціальна робота як наука – відносно молода, тому триває уточнення і корекція її понятійно-категоріального апарату, точаться наукові дискусії навколо термінології, розуміння змісту і структури соціальної роботи, доцільності використання конкретних методів.

· Мета соціальної роботи як навчальної дисципліни полягає в тому, щоб дати цілісне уявлення про зміст соціальної роботи як науки та професійної діяльності, її основні напрями, інструментарій, технології і організацію, навчити конкретних методів цієї роботи, її завдання полягають у необхідності сформувати особистісно-професійні якості майбутнього соціального працівника, дати теоретичні знання і допомогти опанувати існуючі технології.

Питання та завдання для самоконтролю:

1. Яку роль відіграють соціальні працівники в суспільному житті?

2. Чи є зміст соціальної роботи однаковим у різних країнах? Що, на Вашу думку, перешкоджає уніфікації соціальної роботи?

3. Спробуйте визначити відмінність між соціальною роботою і медициною, соціальною роботою і педагогікою, соціальною роботою і юриспруденцією.

4. Яке з визначень соціальної роботи Вам подобається більше? Чому?

5. Сформулюйте провідні фахові завдання соціальної роботи.

6. Які існують підходи до визначення соціальної роботи як науки?

7. У чому призначення соціальної роботи як навчальної дисципліни?

Використана література та джерела інформації:

1. Малько А. Соціальна робота і соціальна педагогіка // Соціальна політика і соціальна робота. – 2000. – № 3, 4. – С. 95-96.

2. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001р.)

3. Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р.

4. Семигіна Т., Брижовата О. Міжнародне визначення соціальної роботи // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, 4. – С. 144-145.

5. Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи: Пер. з англ. – К., 2000. – С. 5-6.

6. Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. – К. Амстердам: Ассоциация психиатров Украиньі, 1997.

7. Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. – К: КМ Академія, 2000. – С. 5.

8. Попович Г. Соціальна робота і міждисциплінарне співробітництво // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 1. – С. 50.

9. Грига І. Професійна ідентичність у соціальній роботі // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, А – С. 8-10.

10. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: УДЦССМ, 2002. – С. 422-423.

11. Шардлоу С. Определение социальной работьі // Что такое социальная работа? – К. – Амстердам: Ассоциация психиатров Украиньі, 1995. – С. 6-9.

12. Мигович І. Становлення соціальної роботи як науки в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. – № 1, 2. – С. 72.

13. Тетерский С.В. Введение в социальную работу: Уч. пособие. – М.: Академический проспект, 2000. – С. 60.

14. Димитрова А.М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2003. – № 1. – С. 7.

15. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи. – К.: МАУП, 2002. – С. 64.

16. Бондаренко Н. Діяльність клубного будинку м. Києва як форми громадської психіатрії // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 4. – С. 54-55.

17. Кривоконь Н. Підготовка соціальних працівників для системи соціального захисту населення // Соціальна політика і соціальна робота. – 2000. – № 3, 4. – С. 88.

18. Сидоров В. Навчання практиці соціальної роботи в Україні: шлях в Європу // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, 4. – С. 17.

19. Пічкар О. Підготовка соціальних працівників у Великобританії // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, 4. – С. 28.

Дата добавления: 2014-01-05