Методи, технології та форми соціальної роботи

У науковій літературі із соціальної роботи відбу­ваються дискусії стосовно визначення методів, форм та рівнів соціальної роботи, а також стратегій втручання та соціальних технологій. Різні видання неоднаково тлумачать ці поняття, подають різноманітні класифікації, намагають­ся якимось чином згрупувати різновиди діяльності соціаль­них працівників. Таке розмаїття можна пояснити тим, що практична робота, яка різниться від випадку до випадку, важко піддається лінійному структуруванню.

Методи розглядають здебільшого як ту частину соціаль­ної роботи, що відповідає на запитання: «Як це робиться?» Це - певні межі, у яких соціальні працівники застосовують власні знання й визначають критерії ефективності своєї роботи [6]. Методи розвивалися й удосконалювалися ра­зом зі становленням соціальної роботи як фаху.

Як зазначено в українському виданні «Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник», методи соціальної ро­боти - це «сукупність прийомів, способів діяльності суб'єктів соціальної роботи, які використовують для розв'я­зання соціальних проблем клієнтів, стимулювання розвит­ку їхніх власних сил, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації. Методи соціальної роботи повинні дати розуміння того, як окремі індивіди або групи можуть пройти шлях від початкового пункту у розв'язанні проблеми до бажаної мети» [7].

Поняття «метод» увійшло до європейської соціальної роботи після Другої світової війни під впливом амери­канських концепцій. У США до 1960-х років до методів соціальної роботи відносили: індивідуальну роботу, групо­ву роботу, а також роботу в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їхньому істо­ричному розвиткові. З 1970-х років унаслідок дискусій у Нідерландах і Швеції сформувалися нові підходи, в рамках яких розробляли психологічні моделі й терапевтичні техні­ки, зокрема, клієнтцентрована терапія спілкування, тренінг відносин, групова терапія.

Отже, у сучасній зарубіжній практиці поширена класи­фікація методів на первинні (класичні й нові) та вторинні. До класичних методів відносять: індивідуальну підтримку, групову роботу, роботу в громаді. До нових методів -індивідуальну терапію, сімейну терапію, групову терапію. До вторинних - супервізію, планування, консультування, супровід практики, розвиток організації, менеджмент. Ці вторинні методи застосовують, як правило, у разі структур­них змін, коли індивідуальні процеси і розвиток перебува­ють ніби на другому плані. Засобами змін виступають дії, активна позиція і меншою мірою вербалізація.

Сучасні українські наукові джерела пропонують різні класифікації методів соціальної роботи - залежно від оз­нак, закладених в основу класифікації:

1) за напрямами і формами: організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні тощо;

2) за об'єктами соціальної роботи - індивідуальні, гру­пові, в громаді;

3) за суб'єктами соціальної роботи: методи, які застосо­вують окремі спеціалісти, колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою [8].

Досить поширеним в україномовній літературі є поділ методів на соціально-економічні, організаційно-розпо­рядчі та психолого-педагогічні, що віддзеркалює специфі­ку роботи українських державних служб соціального захи­сту населення. Так, перша група соціально-економічних методів об'єднує всі ті засоби соціальної роботи, за допо­могою яких впливають на матеріальні й моральні, націо­нальні, сімейні та інші соціальні інтереси і потреби клієнтів. Ці методи впливу на соціальні та економічні потреби та інтереси застосовують у формі натуральної й грошової до­помоги; встановлення пільг, компенсацій та допомог; догля­ду та побутового обслуговування; морального заохочення тощо.

Організаційно-розпорядчі методи орієнтовані, голов­ним чином, на координацію взаємовідношення соціальної роботи з організаційною структурою соціальних служб. їх відрізняє безпосередність впливу, оскільки вони спирають­ся перш за все на нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи принципово впливають на розв'язан­ня питань роботи соціальних служб через положення та інструкції. Тоді як розпорядчі ж методи, на відміну від організаційних, дозволяють здійснювати більш оперативне розв'язання проблем, своєчасно уточнювати завдання. За­лежно від місця в структурі управління і характеру впливу на соціальну роботу, організаційно-розпорядчими методами є регламентування, нормування та інструктування.

Нарешті, психолого-педагогічні методи відрізняються від попередніх безпосередньою взаємодією з клієнтом че­рез механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо. Головними є підтримка, надання інформації, роз'яснення, рекомендації та інші форми роботи [9].

Деякі російські автори виділяють такі методи соціаль­ної роботи, як біографічний метод (через дослідження особистих документів вивчаються суб'єктивні аспекти гро­мадського життя), консультування, моделювання [10, 11].

Російський автор Сергій Тетерський розрізняє науково-дослідницькі методи соціальної роботи, тобто ті, які доз-\ /воляють отримувати достовірну інформацію й будувати на» її основі наукові теорії, та перетворювальні методи, тобто засоби і прийоми професійного впливу соціального праців­ника на клієнта та його оточення. До останніх він відно­сить організаційно-розпорядчі методи (регламентування, нормування та інструктування), психолого-педагогічні ме­тоди (переконання, соціальна терапія, сповідальний метод тощо), метод соціального діагнозу, метод втручання в кри­тичних випадках, метод роботи в громаді та метод роботи на вулиці [12].

Вибір методів значною мірою зумовлений специфікою роботи конкретної соціальної служби. В багатьох випадках застосовують ряд методів, хоча є й організації, що відда­ють перевагу певному методу роботи. У практичній со­ціальній роботі інколи послуговуються поняттям «група послуг». Наприклад, у київських службах соціальної під­тримки сімей допомога клієнтам зосереджувалася на наданні матеріальної допомоги родині (зокрема на таких видах діяль­ності, як надання харчування дітям; забезпечення здорових та безпечних умов у помешканні; придбання спеціального обладнання для догляду за дитиною-інвалідом; придбання одягу або взуття для дитини; придбання насіння для горо­ду тощо), організаційних методах роботи (сприянні праце­влаштуванню, представництві інтересів клієнта на між­відомчому рівні, контролі та інспектуванні, наданні право­вих консультацій тощо), психолого-педагогічних методах роботи з сім'єю (підтримці та моральному заохоченні, на­вчанні догляду за немовлям, методів виховання дитини, а також ведення домашнього господарства, розподілу сімей­ного бюджету, обробітку городу, консультування з питань налагодження стосунків тощо) [13].

Деякі автори говорять не про методи, а про соціальні технології, розглядаючи їх як більш широке поняття, аніж методи. Євдокія Холостова, наприклад, визначає техно­логії як «сукупність наукових знань, засобів, прийомів, ме­тодів та організаційних процедур, спрямованих на оптимі-зацію процесу впливу». Виділяють такі технології, як:

- соціальна діагностика, тобто процес наукового виз­начення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків, ставлення індивіда до соціальних цінностей суспіль­ства, вивчення сутності соціальних проблем, котрі ут­ворюють складну життєву ситуацію індивіда, родини, групи [14];

- соціальна профілактика, тобто робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної поведін­ки, іншої асоціальної поведінки, виявлення негатив­ного впливу на життя і здоров'я людей та запобіган­ня такому впливу;

- соціальна реабілітація, тобто відновлення поруше­них чи втрачених суспільних зв'язків, соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загально визначеними суспільними нормами і правилами [15];

- соціальна корекція, тобто подолання чи послаблення вад психічного або фізичного розвитку у дітей, пору­шення тієї чи іншої функції у дорослих [16];

- соціальна терапія, тобто допомога на емоційному, когнітивному чи поведінковому рівні у визнанні й розв'язанні клієнтом власних поточних труднощів [17].

З іншого боку, соціальні технології поділяють на інно­ваційні (спрямовані на впровадження нововведень) та ру­тинні; глобальні та регіональні; прості та складні тощо [18].

Термін «соціальна технологія» певною мірою відображає процес стандартизації («машинізації») майже всіх сфер суспільного життя під впливом науково-технічного прогре­су, тотальної індустріалізації й інформатизації суспільства [19]. Тому вживання у соціальній роботі словосполучення «соціальні технології» викликає певні застереження. Адже технологія передбачає набір стандартних процедур, по­слідовні виробничі операції у процесі виробництва чогось, засіб обробки і якісної переробки сировини тощо [20]. Очевидно, що соціальна робота відрізняється від суто ра­ціонального процесу із заздалегідь визначеним порядком роботи, ґрунтованим на стандартних, одноманітних про­цедурах і операціях, котрі не передбачають творчого, інди­відуального підходу до кожного випадку. Радше навпаки, соціальна робота характеризується відсутністю рецептів і

універсальних порад - опанування навичками й знаннями відбувається переважно в процесі самої практичної діяль­ності й часто на власному досвіді. «Шаблонізація» роботи соціального працівника - це те, чого слід уникати, якщо за мету поставлено досягнення ключових завдань соціальної роботи, а не сумлінне виконання визначених формальних процедур.

У літературі також поширено виділення рівнів соціаль­ної роботи - мікро-, мезо- та макрорівня, які ще назива­ють індивідуальною роботою, груповою роботою та робо­тою в громаді, що, власне, збігається з класифікацією ме­тодів за об'єктами соціальної роботи. Рівні виділяють тому, що на кожному з них можуть застосовуватися власні мо­делі, методи, стратегії і техніки втручання. Ці рівні в деякій літературі також називають формами соціальної роботи. Отже, умовний поділ соціальної роботи на індивідуальну, групову та роботу в громаді видається найбільш обґрунто­ваним, бо він дає змогу брати до уваги, на якому рівні й за яким клієнтом ведеться робота, тим часом як конкретні по­слуги та ролі соціальних працівників можуть змінюватися й розвиватися.

Завдання індивідуальної роботи – вирішення проблеми клієнта шляхом надання йому підтримки та заохочення розібратися у власних труднощах і подолати їх. Процес індивідуальної роботи складається з кількох етапів: встановлення контакту, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення цілей і задач роботи, здійснення запланованого, оцінка досягнутого.

Групова робота базується на положеннях про те, що група сприяє пізнанню себе, свого досвіду, можливостей і дає людині зворотний зв'язок щодо її поведінки, сприйнят­тя оточуючими тощо. Метою даного методу є надання до­помоги клієнту через передачу групового досвіду для роз­витку його фізичних і духовних сил, формування соціаль­ної поведінки.

Робота в громаді ґрунтується на взаємодії соціальної служби чи соціального працівника з представниками різ­них груп, організацій, місцевих жителів і передбачає роз­виток соціальних зв'язків у місцевій громаді, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розробку, впровадження та оцінку ефективності різних со­ціальних програм, що пов'язані з потребами чи інтересами населення [21].

Таблиця 5.2. Відмінності між різними рівнями (формами) соціальної роботи

Індивідуальна робота	Групова робота	Робота в громаді
Робота ведеться індивідуально з клієнтом	Робота ведеться з людьми, об'єднаними в групу	Робота ведеться як у середині громади, так і зовні, тобто з владни­ми структурами
Робота зосере­джена на психо­логічних та со­ціальних проб­лемах особи	Робота зосереджена на психологічних чи со­ціальних проблемах групи людей	Робота ґрунтується на соціальних проблемах громади
Вивчаються приховані ре­сурси індивіда	Вивчаються ресурси групи, що можуть допомогти вирішити індивідуальні проблеми кожного члена групи	Вивчаються ресурси громади для вирішення спільних проблем
Робота ведеться для мобілізації особистих влас­тивостей клієнта для розв'язання його її проблем	Робота ведеться у напрямі інтеграції членів групи для вирішення певної проблеми або завдяки використанню терапев­тичного ефекту групи	Робота зосереджена на згуртуванні членів громади для вирішення спільних проблем

У табл. 5.2 узагальнено відмінності між різними рівня­ми соціальної роботи.

Розглянемо приклад, коли у родині виховується дитина з розумовою відсталістю. Оскільки вона потребує постій­ного догляду, дружина не може працювати, не має часу. Відповідно зменшуються доходи родини, виникають проб­леми у стосунках між дружиною і чоловіком.

Індивідуальна робота з жінкою буде спрямована на по­шук нею альтернатив вирішення проблеми: можливо, зміну своєї поведінки (з чоловіком, рідними), з'ясування стосунків з чоловіком, заохочення приділяти час собі, відпочивати тощо. Можливе направлення до інших установ (наприклад, ден­них центрів по догляду за дитиною), пропозиція знайти доглядальницю тощо. Групова робота з жінкою може сто­суватися навчання її у групі впевненої поведінки, навичок ефективного спілкування. Група самодопомоги може стати джерелом підтримки, у жінки з'являться нові знайомі, друзі, вона зможе поділитися своїми проблемами, отримати пораду, почути про шляхи її вирішення. Крім того, робота у групі надасть жінці зворотний зв'язок, вона дізнається, як її сприймають оточуючі, зможе виправити певні аспекти пове­дінки. Вирішення даної проблеми з використанням методу роботи в громаді може бути спрямоване на залучення міс­цевих жителів до догляду за дітьми з розумовими вадами (створення волонтерської програми) або ж активізацію ма­терів, щоб вони надавали допомогу одна одній. Крім того, можливим напрямом роботи є відкриття денного центру, клубу, школи, реабілітаційного центру для дітей з розумо­вими вадами. Для цього необхідною буде робота з держав­ними органами, можливо, тиск на них, лобіювання інте­ресів даної групи населення. Відповідно це передбачає нав­чання жінок боротися за свої права та права своїх дітей. Таким чином, робота в громаді розглядає проблему ширше, ніж індивідуальна чи групова робота. Даний метод набага­то більше від індивідуальної чи групової роботи спрямова­ний на зміну ситуації, що викликає труднощі у житті люди­ни, а не лише на зміну її певних рис, здобуття навичок, адаптацію до середовища.

Проте варто пам'ятати, що на поведінку людини та на появу у неї певних проблем впливають різноманітні факто­ри. Тому поєднання різних методів у процесі соціальної роботи може сприяти швидкому та успішному вирішенню труднощів клієнта.

Далі в цьому виданні (у шостому, сьомому та восьмому розділах) більш детально розглянуто індивідуальну, групо­ву роботу і роботу в громаді. А ті методи соціальної робо­ти, в основі яких лежить певна форма діяльності соціаль­них працівників, віднесено до стратегій втручання.

Дата добавления: 2014-01-05