Техніка написання тексту

У процесі написання наукової праці, як уже наголошувалось, умовно виділяють такі етапи:

- формулювання задуму і складання попереднього плану;

- відбір і підготовка матеріалів;

- групування матеріалу;

- редагування рукопису;

- перевірка правильності оформлення;

- літературна правка.

1) Підготовка наукової статті.

Підготовка наукової статті охоплює такі етапи:

1) Формулювання робочої назви статті:

- заголовок має бути лаконічним і однозначним;

- заголовок повинен сконцентрувати увагу читача на предметі дослідження, точно відображала тему наукової статті.

2) Визначення меж теми та обсягів наукової інформації, представленої в науковій статті.

3) Розроблення орієнтовного плану (змісту) статті: вступу, основної частини, висновків, перспективи дослідження.

4) Окреслення у вступі змісту роботи:

- постановка проблеми, з’ясування її актуальності та науково-практичного значення;

- аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання певної проблеми і на які опирається автор;

- порушення невирішених раніше питань, яким присвячена стаття;

- формулювання мети і завдань статті.

Обміркування вступу, основної частини і висновків дасть змогу відчути ціле, з’ясувати, за чим стежитиме читач і як розвиватиметься ідея статті.

(Мета вступу наукової статті – показати, що дослідження є розвитком, продовженням або спростуванням визнаних положень, полемікою з іншими напрямами або окремими науковцями. У вступі визначають проблему та її актуальність, аналізують останні дослідження і публікації, у яких започатковано розв’язання означеної проблеми, окреслюють питання, яким присвячена стаття.

Висвітлення актуальності не має бути багатослівним, головне – показати суть проблемної ситуації, що потребує вивчення. Для передавання мотивації актуальності теми і важливості дослідження використовують такі мовні кліше: серед проблем, пов’язаних із…; уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає питання…; заслуговує на особливу увагу…; фрагментарно висвітлювалася в…; не була об’єктом спеціального вивчення….

Аналіз останніх праць, у яких розглянуто актуальне питання, важливий для розуміння предмета дослідження.

Формулювання цілей статті уможливлює конкретизацію постановки завдань.

Мету і завдання статті допомагають сформулювати такі мовні засоби: окреслимо…, з’ясуємо…; мета статті – дослідити…, простежити…, визначити…, підсумувати…, здійснити опис…, узагальнити…, вивчити…, систематизувати…, схарактеризувати…, експериментально перевірити… тощо. ).

5) Визначення методів дослідження, джерельної бази, підготовки основних тез – відповідей на завдання.

6) Тлумачення використаних у статті термінів.

7) Обґрунтування в основній частині отриманих результатів. Текст має опиратися на принципи „від відомого до невідомого”, „від простого до складного”.

(Основна частина наукової статті займає дві третини обсягу тексту. Усі міркування необхідно викласти так, щоб читач зрозумів суть запропонованих ідей. Використовуючи маловідомі терміни, обов’язково слід подати їх тлумачення. Факти, явища мають бути певним чином представлені, класифіковані, згруповані, описані й супроводжуватися відповідним коментарем.

Застосування статистичних даних варто зробити максимально наочним, для цього потрібно не лише перерахувати джерела цих даних, а й подати відповідні пояснення.

Готуючи висновки, перевіряють узгодженість між назвою, метою, завданнями вступу. Водночас стежать, щоб висновки не повторювали вступу. Вони визначають, чи повноцінним був діалог автора статті з читачем, чи досягнута мета теоретичної або експериментальної розвідки. У висновках указують, що в результаті наукового дослідження і виконання завдань зібрано відповідний матеріал, пояснюють наукове і практичне значення роботи. Доцільно також подати чітке бачення перспектив наступних досліджень.)

8) Перевірка узгодженості між заголовком, метою, завданнями і висновками.

9) Міркування над перспективами наступних розвідок у цьому питанні.

10) Проведення самоконтролю виконаної роботи на змістовому, логічному, мовностилістичному рівнях. Перевірка тексту статті на відповідність: – чинним правописним нормам; – вимогам наукового стилю; – оформлення цитат і посилань.

(Тобто, наступним етапом є самоконтроль виконаної роботи, який слід проводити на змістовому, логічному, мовностилістичному рівнях. Зокрема, потрібно з’ясувати, чи назва статті відображає основну ідею змісту, чи не є вона громіздкою (понад 10 слів); чи логічно вмотивована структура. Важливо перевірити цитування, посилання, висловлювання, усунути мовні огріхи.)

11) Оформлення списку використаних джерел за чинними стандартами.

Готову наукову статтю через певний час ще раз варто перечитати, поміркувати над структурою і змістовим наповненням. “Свіже” бачення проблеми дасть змогу удосконалити її.

Особливу складність викликає визначення наукового статусу статей. Слід враховувати, що газетні статті не кваліфікують як наукові. Крім того, проблематичним є віднесення до розряду наукових статей, опублікованих у громадсько-політичних і науково-популярних журналах.

Статті наукового характеру друкуються переважно в наукових збірках або журналах.

2) Підготовка реферату.

Реферування тексту зводиться до пошуку в літературі необхідної інформації, виписуванню принципово важливих положень, тез, тверджень, зафіксованих у першоджерелі.

Розглянемо основні принципи реферування наукових публікацій.

По-перше, заголовок реферату повинен відповідати точній назві того матеріалу, що реферується. Проте, може бути і так, що ця назва недостатньо повно розкриває зміст роботи. Така «вільність» у виборі назви частіше зустрічається в деяких закордонних журнальних публікаціях. Тому рекомендується скласти нову («робочу») назву, що розкриває досить повно тему першоджерела. Остаточний варіант назви реферату варто вибирати наприкінці роботи, тобто після ознайомлення зі змістом джерела;

По-друге, текст реферату. Перед тим, як приступити до реферування, варто старанно прочитати текст, виділити ключові положення і скласти план реферату. План включає наступні пункти: мета, задача роботи, методи дослідження, дані про об'єкт та предмет дослідження, отримані результати і висновки.

Якщо робота носить не експериментальний, а теоретичний (або навчальний) характер, план може бути трохи відмінним від запропонованого вище.

Обсяг реферату, як правило, складає 5-15% обсягу першоджерела.

Мова викладу тексту в рефераті повинна бути лаконічною та точною, без зайвих фраз. Текст реферату звичайно починається безпосередньо з суті роботи.

По-третє, термінологія. У рефераті наукової публікації неприпустимим є спрощення її суті, тому що це веде до перекручування змісту або втрати важливої інформації. Виняток складають випадки, коли реферат спеціально готується для недостатньої, підготовленої аудиторії. У рефераті, як правило, використовуються ті ж самі терміни, що й у першоджерелі.

Слід враховувати, що в роботах іноземних авторів можуть зустрічатися наукові терміни, які мало вживають у вітчизняній літературі. У таких випадках цілком доречно їх заміняти поняттями, категоріями, термінами, що відбивають адекватно їх сенс. Заміна маловідомих, незрозумілих термінів не лише виправдана, але й бажана.

Терміни і стійкі словосполучення, що зустрічаються в рефераті більш ніж три рази, можна заміняти скороченнями або абревіатурою, використовуючи початкові літери словосполучень. Абревіатура наводиться в дужках відразу ж за терміном і далі в тексті уже вживається без дужок. Проте варто враховувати, що використання великої кількості абревіатур може істотно утрудняти розуміння тексту.

По-четверте, як провести подачу ілюстративного матеріалу? Включення до реферату схем, рисунків, графіків, таблиць, формул відбувається в тих випадках, коли вони відбивають суть роботи, або необхідні для наочної презентації висновків дослідження. Можливим є також такий варіант, коли основні результати роботи можуть бути зведені в підсумкову таблицю. Наприклад. У одному випадку автор наукової статті готує реферат своєї статті до інформаційного журналу, намагаючись відбити в стислій формі усі основні положення власної дослідницької роботи. У іншому – студент для виступу на семінарі реферує вищевказану статтю, вибираючи з неї саме те, що має безпосереднє відношення до теми його доповіді. У третьому – науковий співробітник робить виписки з цієї ж публікації за питаннями, що його інтересують. Очевидно, що мова, план і зміст реферату у всіх трьох випадках буде розрізнений.

Розглянемодекілька практичних порад з техніки реферування наукового тексту.

Бажано об'єднувати два, або більшу кількість положень, в одне і застосовувати узагальнені поняття та категорії, а також замість однини. Очевидно, що така заміна доречна лише в тому випадку, якщо вона не спотворює сенс тексту. Для логічного зв'язку окремих фраз варто використовувати слова загального значення типу: «установлено, вважається, розглядається» та ін. Варто виключати другорядні, малоістотні деталі. Дотримання останнього правила найчастіше викликає найбільші труднощі і вимагає відповідного досвіду роботи з літературою.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включають публікації переважно остан­ніх 5-10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вини суттєво полегшують розуміння роботи.

3) Підготовка доповіді

Алгоритм оформлення тексту доповіді:

– вступ;

– основна частина;

– підсумкова частина.

У вступі зазначається проблемна ситуація, яка зумовила потребу публічного виступу, потім обґрунтовується основна ідея автора, наводяться аргументи, факти, теоретичні викладки і на кінець висновки і рекомендації.

Порівняно з науковою публікацією публічна доповідь має свої особливості. Є два методи написання доповіді.

1. Дослідник готує спочатку тези свого виступу і на основі їх пише доповідь на семінар чи конференцію, редагує і готує до опублікування у науковому збірнику, як доповідь чи статтю.

2. Дослідник пише доповідь, а потім у скороченому вигляді знайомить з нею аудиторію.

При написанні доповіді слід зважати на те, що значна, суттєва частина її надрукована в тезах, частина – на слайдах, плакатах, тому доповідач лише дає окремі коментарі до ілюстрованого матеріалу. Це дозволяє зекономити час виступу на 20-40%. Доцільним є посилання на попередні виступи, полемічний характер доповідей, що викликає інтерес у слухачів.

При формуванні змісту доповіді слід врахувати, що за 10 хвилин людина може прочитати текст надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хвилини).

Отже, доповідь чи повідомлення містять виклад основних наукових положень автора, їхнє практичне значення, висновки і пропозиції.

Тривалість доповіді -10...20 хв. У ряді випадків доповідь складають у вигляді тез, в яких коротко (1—2 сторінки) викладають основну ідею, суть доповіді і необхідну аргументацію. Основну ідею в доповіді необхідно виділити, але не потрібно деталізувати окремі її положення.

Дата добавления: 2014-01-05