Етіологія і патогенез

Пухлини ниркової миски та сечоводу

Лікування

Лікування повинно бути комплексним. Основним методом лікування залишається радикальна нефректомія: видалення нирки разом з навколишньою жировою клітковиною і лімфатичними вузлами. При цьому ниркові судини перев’язують до мобілізації всієї нирки. Для такої розширеної операції потрібен більш широкий, ніж звичайна люмботомія, доступ до нирки: з резекцією останніх одного-двох ребер, часто з розкриттям очеревини і плевральної порожнин. При проростанні або пухлинному тромбуванні нижньої порожнистої вени може бути проведено її розкриття з видаленням тромба і навіть її резекція нижної порожнистої вени. При обмеженій пухлині єдиної нирки або двобічному ураженні нирок може бути виконана органозбережна операція (резекція нирки).

До променевої терапії рак паренхіми нирки, як правило, малочутливий. З медикаментозних середників повідомлено про деяку ефективність препаратів гормона прогестерона при нерадикальній операції, зокрема, вітчизняного препарата прогестерона капроната, який має протилежну до естрогенів дію.

При пухлинах нирки Вільмса у дітей лікування також оперативне – видалення нирки. Доступ – черезочеревинний. Добрий ефект має променева і хіміотерапія в перед- та післяопераційному періодах.

За останні роки повідомлено про імунотерапію нирково-клітинної карциноми. Імунотерапія – це 4-й метод лікування рака (після хірургічного втручання, променевої терапії і хіміотерапії). Імунотерапія – це нова концепція терапії рака.

Одна з найважливіших протипухлинних дій рекомбінаторного інтерлейкіна-a і a-інтерферона полягає в контролі “малігнізації” і пухлинного прогресування, а також регуляції клітинної диференціації тобто перетворення пухлини зі злоякісної на доброякісну.

Перший досвід використання роферона, інтрона А, лаферона в монотерапії раку нирки показав, що ефективність коливається від 15 до 25%. Поєднання з іншими протипухлинними препаратами, зокрема з фторурацилом і інтерлейкіном дозволяє отримати протипухлинний ефект в 20-30% випадків.

Спостерігаються надзвичайно рідко. Захворювання найчастіше зустрічається в віці 40-60 років, переважно у чоловіків.

Розрізняють добро- і злоякісні пухлини. Найчастіше вони бувають епітеліального походження (папілярний, перехідно-клітинний, епідермоїдний, плоскоклітинний рак), рідше – мезенхімального походження (фіброма, ліпома, саркома тощо).

До етіологічних чинників первинних пухлин ниркової миски належать екзо- та ендогенні канцерогени, хронічні інфекції. В Болгарії та Югославії пухлини миски і сечоводу складають приблизно 3/4 всіх пухлин нирки. Їх виникнення пов’язують з так званою “балканською нефропатією”, ендемічні вогнища котрої маються в цих країнах. В інших цивілізованих країнах світу, більш ніж 90% мають “культурні” звички (куріння, кава) або відмічають вплив професійних факторів, як, наприклад, хімічні канцерогени. Ризик виникнення пухлин знаходиться в прямій залежності від числа викурених за день цигарок, тривалості паління, корелює з кількістю цигаркових упаковок, викурених за рік (J. K. McLaughlin і співав., 1992). 7 з 10 або 4 з 10 пухлин у чоловіків і жінок, відповідно, безпосередньо зумовлені зловживанням тютюном. Відмова від цієї шкідливої звички різко понижує ризик розвитку пухлин миски, сечоводу і сечового міхура, як і пухлин інших локалізацій.

Дата добавления: 2014-01-05