Симптоматика

Класифікація TNM

Тх – немає даних

То – не визначено первинну пухлину

Та – неінвазивна капілярна карцинома

Тis – карцинома in situ “плоска пухлина”

Т1 – пухлина поширюється на підслизову основу

Т2 – пухлина поширюється на м'яз

Т2а – на поверхневий м'яз

Т2б – на глибокий м'яз

Т3 – пухлина поширюється на паравезикальну клітковину

Т3а – мікроскопічно

Т3б – макроскопічно

Т4 – пухлина поширюється на простату, матку, піхву, стінку таза, черевну стінку

Т4а – на органи крім стінки

Т4б – в тому числі і на черевну стінку

Nх –

No – немає метастазів

N1 – метастази в одному вузлі до 2 см

N2 – 2-5 см в одному вузлі

N3 – більше 5 см

Мх -

Мо – немає “М”

М1 – є віддалені “М”

Найбільш повна, найбільш досконала (див. табл. 3). Вона включає уніфіковані позначення, які відображають поширеність бластоматозного процесу в стінці сечового міхура і за його межами...

Найчастіша ознака пухлини сечового міхура – гематурія, тотальна або термінальна, нерідко з безформенними згустками. Рак, який глибоко інфільтрує стінку сечового міхура, викликає біль в кінці акту сечопуску і його почащення, а при локалізації пухлини в шийці сечового міхура – странгурію. Якщо пухлина стискає інтрамуральний відділ сечоводу, з’являється біль в нирці, а при двобічному ураженні – симптоми ХНН.

Цитологічне дослідження сечового осаду має надзвичайно важливе значення в діагностиці пухлин сечового міхура. Як основний метод діагностики пухлин сечового міхура використовується цистоскопія. Гілчастий новотвір на тонкій ніжці, який оточений незміненою слизовою оболонкою, характерний для папіломи. Широка основа пухлин, короткі товсті її ворсини або їх відсутність, бульозний набряк навколо пухлини характерні для рака.

Гістологічне дослідження кусочка пухлини, взятого через цистоскоп, дозволяє диференціювати пухлину з грануляційною тканиною, запальним процесом, а також судити про добро- чи злоякісність пухлини. Інфільтративний ріст пухлини можна виявити при бімануальному дослідженні під наркозом. При цистографії встановлюють дефект наповнення, асиметрію, деформацію контурів сечового міхура. Про глибину проростання стінки сечового міхура дозволяє судити УЗ сканування та КТ цього органа і порожнини таза.

Лімфографія або лімфосцинтиграфія виявляє ознаки ураження регіональних лімфатичних вузлів.

Також необхідне дослідження променевими методами нирок та ВСШ, оскільки новотвір сечового міхура може бути імплантаційним метастазом папілярної пухлини миски або сечоводу.

Лікування повинно бути комплексним. Методи лікування пухлин сечового міхура поділяють на оперативні та консервативні. До оперативних відносять: трансуретральні та відкриті оперативні втручання. Консервативне лікування полягає в променевій і медикаментозній терапії.

Лікування поверхневих (неінвазивних) пухлин здійснюють шляхом ТУР.

Трансвезикальну електрорезекцію застосовують за тими ж показами, що і ТУР, коли ввести ендоскоп неможливо (стриктура уретри, мікроцист, тампонада сечового міхура кров’яними згустками). Після операції проводять інтравезикальну хіміотерапію: ТІОТЕФ, мітоміцин, адріаміцин, еподіл, епірубіцин або імунотерапію БЦЖ. Покази до променевої терапії встановлюють на основі гістологічного дослідження.

При обширному пухлинному ураженні сечового міхура здійснюють радикальну цистектомію (видалення сечового міхура з передміхуровою залозою, сім’яними міхурцями, клітковиною малого тазу і регіональними лімфовузлами). Сечу відводять в сформований з тонкої кишки сечовий міхур (ілеоцистопластика), рідше сечоводи пересаджують в сигмовидну кишку (уретеросигмоанастомоз) або при порушеному тонусі сечоводів – на шкіру (уретерокутанеоанастомоз).

Променеву терапію пухлин сечового (телегаматерапію) застосовують в перед- та післяопераційному періодах в дозі від 20 до 60 Гр, а при неоперабельних пухлинах – в якості самостійного, але паліативного метода лікування.

При інвазивних пухлинах сечового міхура, як найбільш ефективна, себе зарекомендувала системна хіміотерапія за схемою MVAC (метотрексат, вінбластин, адріаміцин, цисплатина).

Дата добавления: 2014-01-05