Діагностика. Медикаментозна терапія ДГП

Медикаментозна терапія ДГП

Встановлено, що виникнення інфравезикальної обструкції при ДГП визначається двома складовими: статичною – в результаті механічного стиснення уретри гіперплазованою тканиною передміхурової залози і динамічною – зумовленою гіперактивністю адренорецепторів шийки сечового міхура, простатичного відділу уретри і самої простати.

На перший компонент діють так звані “інгібітори 5 альфа-редуктази (фінастерид-проскар, 5 мг денно всередину)”.

На другий – альфа – адерноблокатори (доксазозин, теразозин, тамсулозин – омнік).

Крім цього використовують цілий ряд фітотерапевтичних середників.

Інвазивні методи лікування ДГП включають:

1) відкриту (одно- або двохмоментну) простатектомію;

2) ТУРП або ТУВП;

3) ТУ інцізію простати при її масі менше 30 г і відсутності середньої долі;

4) різноманітні методики термотерапії (прогрівання до температури більшої за 45⁰) або лазерного випарювання аденоми. Остання група втручань відрізняється найменшою травматичністю, можливістю виконання в амбулаторних умовах, відсутністю кровотечі, однак після операції тривалий час супроводжується “іритативними” симптомами та необхідністю повторної катетеризації сечового міхура.

В зв’язку зі сказаним у всьому світі постійно переглядаються і переоцінюються традиційні та нові підходи до лікування ДГП. Одним реченням можна сказати так: мінімально інвазивні методи лікування ДГП на марші.

РАК ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ (РПЗ)

РПЗ – одне з найбільш поширених захворювань в онкоурології. Він займає друге місце за частотою після рака сечового міхура і перше місце серед пухлин чоловічих статевих органів. Найчастіше ця пухлина зустрічається в віці від 60 до 70 років, однак хворіють і молодші чоловіки.

Етіологія і патогенез РПЗ до кінця не вивчені. Однак багатолітні клінічні і експериментальні дослідження дозволяють вважати, що патогенез захворювання зумовлений підвищенням активності гіпоталамо-гіпофізарної системи, яка приводить до зміни гормоноутворення андрогенів в наднирниках і статевих залозах, що, в свою чергу, супроводжується збільшенням синтеза ДНК і активізації клітинного поділу в простаті.

Симптоматика РПЗ відрізняється безсимптомним перебігом в ранніх стадіях, і проявляється цілим рядом непатогномонічних симптомів в пізніх.

Для діагностики РПЗ використовують численні методи. Найбільш поширеним, доступним, практично скрінінговим є пальцьове дослідження простати через стінку прямої кишки. Це дослідження суб’єктивне, його ефективність залежить від досвіду лікаря, але воно дозволяє виявити відхилення від норми, запідозрити захворювання і призначити інші дослідження для уточнення діагнозу.

За останні роки все ширше використовують УЗД, КТ, МРТ.

УЗД (трансабдомінальне, а краще трансректальне) дозволяє виявити в простаті вогнища негомогенної ехоструктури розміром навіть кілька міліметрів, і провести прицільну біопсію.

КТ і МРТ показують структуру простати, стан її капсули і регіональних лімфовузлів, відношення до сусідніх органів.

Для виявлення віддалених метастазів використовують рентгенографію кісток і легень, остеосцинтиграфію.

З лабораторних досліджень назвемо лише два: визначення рівня кислої фосфатази (КФ), простатичного специфічного антигену (ПСА) в сироватці крові.

Підвищення рівня КФ асоціюється з прогресуванням процесу, появою метастазів.

Визначення ПСА заслуговує особливої уваги – це онкомаркер для простати з високою чутливістю і специфічністю. В нормі його рівень складає до 4 нг/мл, при ДГП може досягати 9 нг/мл. При більш високих рівнях ПСА, пацієнта необхідно ретельно обстежити.

Використання комплекса найновіших і традиційних методів дозволяє встановити вірний діагноз на ранній стадії і обрати відповідне лікування.

Класифікація (ТNM)

Тх – немає даних про первинну пухлину

То – відсутні клінічні прояви, рак виявляють випадково при гістології операційного матеріалу,

Т1 – внутрішньокапсульна невелика пухлина, оточена нормальною тканиною простати,

Т2 – пухлина в межах залози,

Т3 – пухлина поширюється за межі капсули залози, може поширюватись на сім’яні пухирці,

Т4 – пухлина поширюється на навколишні структури (шийку СМ, пряму кишку...).

Дата добавления: 2014-01-05