Симптоматика і клінічний перебіг

Класифікація

Клінічна класифікація стадій ДГП основана на характеристиках функціонального стану сечового міхура, ВСШ та нирок. Перебіг захворювання поділяють на 3 стадії, в залежності не від розмірів аденоми, а на основі порушень уродинаміки НСШ, ВСШ та функції нирок.

Перша стадія (компенсації): без утворення залишкової сечі і суттєвих змін з боку ВСШ і нирок.

Друга стадія (субкомпенсації): в сечовому міхурі з’являється залишкова сеча, а нирки і ВСШ проходять етапи зниження функціонального стану (латента та компенсована стадії ХНН).

Третя стадія (декомпенсації).

Симптоми:

І-ї стадїї – нічна поллакурія, помірне затруднення сечовипускання, в’ялість струмка сечі. Сечовий міхур цілком спорожнюється завдяки компенсаторній гіпертрофії детрузора.

Коли резервні сили детрузора виснажуються, хвороба переходить в ІІ стадію, основною ознакою якої є присутність “залишкової сечі” через розвиток гіпотонії м’язової стінки сечового міхура. Кількість залишкової сечі наростає від 100-200 мл до 500-700 мл і навіть більше. Внаслідок цього сечовипускання стає почащеним не тільки вночі, а й вдень, значно затрудненим, з'являється відчуття неповного спорожнення сечового міхура, симптоми ниркової недостатності: сухість в роті, спрага, поліурія. ІІ стадія внаслідок прогресуючої декомпенсації сечової системи неминуче переходить в третю.

В ІІІ стадії ДГП внаслідок атонії детрузора скоротлива здатність сечового міхура зникає, він різко розтягнутий, інколи визначається на око і навпомацки як шароподібний утвір внизу живота. В зв’язку з атонією не лише детрузора, але й внутрішнього сфінктера сечового міхура сеча виділяється краплями мимовільно, а сечовий міхур залишається переповненим. Таке поєднання затримки і нетримання сечі називають парадоксальною ішурією. В ІІІ стадії розвивається тяжка ХНН.

Таким чином, для І стадії гіперплазії простати характерний гіпертонус сечового міхура, для ІІ стадії – гіпотонія, а для ІІІ – його атонія. Однак порушення з боку ВСШ і нирок не завжди відповідають стадії захворювання за приведеною традиційною класифікацією, оскільки можуть залежати не від порушення тонуса сечового міхура, а від стиснення інтрамуральних відділів сечоводів гіпертрофованими волокнами детрузора при “ретротригональному” рості аденоми. В таких випадках при повному спорожненні сечового міхура може розвинутись виражена ХНН.

Ускладненнями ДГП є:

1) гостра затримка сечі в результаті набряку передміхурової залози через порушення дієти (прийом алкоголю, гострої їжі) або перетримування сечі;

2) гематурія внаслідок кровотечі з поширених вен простатичного відділу сечівника і шийки СМ;

3) гострі і хронічні запальні процеси в сечо-статевих органах (пієлонефрит, простатит, епідидиміт), а також камені сечового міхура.

Діагностику ДГП здійснюють шляхом:

1. опитування хворого;

2. ректального пальцьового дослідження, при якому через стінку прямої кишки визначають круглий неболючий утвір рівномірної щільно-еластичної консистенції з гладкою поверхнею;

3. трансабдомінальної або трансректальної сонографії;

4. цистографії, за допомогою якої отримують зображення виступаючої в СМ аденоми;

5. цистоскопії, при якій встановлюють виступання бокових і середньої долей парауретральної аденоми, в просвіт СМ. Слід сказати, що цистоскопію, як і катетеризацію СМ з діагностичною метою при ДГП в даний час використовують рідко щоб уникнути запальних ускладнень. Цистографію найчастіше здійснюють низхідним шляхом.

Визначення залишкової сечі також краще виконувати без катетеризації сечового міхура, шляхом перкусії надлобкової ділянки після сечовипускання або за допомогою низхідної цистографії (за величиною тіні РКР одразу після сечовипускання), радіонуклідної цистометрії, ехографії.

Лікування на сьогодні може бути трьох видів:

1) очікувальне спостереження,

2) медикаментозне лікування,

3) так зване інвазивне лікування.

Якщо адекватно поінформований пацієнт вибирає перший шлях, в такому разі не рідше, ніж 1 раз на рік необхідно повторне обстеження.

Дата добавления: 2014-01-05