Приклад 1. Внутрішній брак

У відповідності до П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” та П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” вся діяльність підприємства поділяється на звичайну і надзвичайну. Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. Тобто це діяльність, що здійснюється підприємством згідно із його статутом. Надзвичайна подія (діяльність) – подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Поняття витрат в господарській діяльності. Класифікація витрат операційної діяльності.

Облік надзвичайних витрат.

Облік інших витрат звичайної діяльності.

Є) зведення витрат на виробництво і визначення собівартості товарного випуску.

Поняття витрат в господарській діяльності. Класифікація витрат операційної діяльності.

Тема 2. Облік процесу виробництва.

2. Облік витрат виробництва:

а) матеріальних витрат;

б) витрат на оплату праці;

в) інших витрат;

г) загальновиробничих витрат;

д) облік незавершеного виробництва;

е) облік втрат від браку;

3. Облік інших витрат операційної діяльності:

а) адміністративних витрат;

б) збутових витрат;

в) інших витрат.

Звичайна діяльність в сою чергу поділяється на: операційну, фінансову та інвестиційну.

Згідно п.4 П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Основними функціями операційної діяльності є функції виробництва, управління і збуту. До основної діяльності належать операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією готової продукції (товарів, робіт, послуг), котрі є метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходу. (Для виробничого підприємства такими є операції із виробництва і реалізації продукції, для підприємства що надає послуги – операції із надання послуг та забезпечення їх збуту, для торгового підприємства – операції із придбання і реалізації товарів). Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів (тобто це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також корот­кострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів). Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства (залучення позикових коштів, сплата відсотків по них, отримання відсотків, дивідендів). В процесі господарської діяльності усі підприємства в залежності від видів здійснюваної ними діяльності несуть певного роду затрати. Затрати – це загально економічне поняття, що характеризує використання різних за своїм характером та властивостями ресурсів у процесі господарювання.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) та її розкрит­тя у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Відповідно до п. 6 П(с)БО 16 витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його - вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Основними критеріями, якими необхідно керуватись при відображенні витрат у бухгалтерському обліку і виз­нанні їх витратами певного періоду, є:

— витрати відображаються в обліку одночасно із змен­шенням активів або збільшенням зобов'язань (п. 5 П(с)БО);

— витрати визнаються витратами певного періоду од­ночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені (п. 7 П(с)БО).

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом пев­ного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (напри­клад, у вигляді амортизаційних відрахувань).

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

· платежі за договором комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

· попередня (авансова) оплата запасів (робіт, послуг);

· погашення одержаних позик;

· інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відповідають ознакам, зазначеним у визначенні терміна, «витрати»;

· витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерсь­кого обліку.

Важливим завданням обліку затрат на виробництво є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, які пов'язані з виготовленням продукції (виконанням робіт, наданням послуг), забезпечення контролю за використан­ням матеріальних трудових і фінансових ресурсів. Виходя­чи з поставленого завдання затрати групують за двома оз­наками: за елементами затрат і. за статтями калькуляції.

Елементи затрат - економічно однорідні за своїм змістом затрати незалежно від того, на які види виробів і на якій ділянці вони використані.

Групування за економічними елементи необхідне для розробки кошторисів затрат на виробництво, в яких визначаються загальні потреби підприємств в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних засобів, затрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Співвідношення окремих економічних елементів в загальних затратах визначає структуру затрат на виробництво. В різних галузях промисловості структура витрат на виробництво неоднакова і залежить від специфічних особливостей кожної галузі.

П(с) БО 16 “Витрати” встановлено групування витрат операційної діяльності підприємства за такими елементами:

· матеріальні затрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

До складу елемента «Матеріальні затрати» вклю­чається вартість використаних у виробництві (крім про­дукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» вклю­чаються: заробітна плата за окладами і тарифами, премії і, заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування за пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страху­вання персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включа­ються інші витрати операційної діяльності (витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата банку за розрахунково-касове обслугову­вання та ін.).

Групування витрат за економічними елементами вико­ристовується для планування витрат виробництва (обігу), виявлення резервів їх зниження, нормування оборотних коштів і контролю за їх оборотністю, для розрахунку еко­номічних показників, які характеризують ефективність діяльності підприємства (матеріалоємність, трудоємність виробництва та ін.), а також для складання Звіту про фінансові результати (розділ II «Елементи операційних витрат»).

В Плані рахунків бухгалтерського обліку передбачено групування затрат операційної діяльності за елементами на рахунках 8 класу наступним чином:

- матеріальні затрати – рахунок 80 «Матеріальні витрати»;

- витрати на оплату праці – рахунок 81 «Витрати на оплату праці»;

- відрахування на соціальні заходи – рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи»;

- амортизація – рахунок 83 «Амортизація»;

- інші операційні витрати – рахунок 84 «Інші витрати операційної діяльності».

Для обліку інших витрат (не операційної діяльності, для підприємств, які не ведуть рахунків 9 класу «Витрати діяльності») використовують рахунок 85 «Інші витрати».

За статями калькуляції затрати поділяють:

• сировина і матеріали;
• зворотні відходи (вираховуються);
• куповані вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру, сторонніх організацій та підприємств;
• паливо та енергія на технологічні цілі;
• основна заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;
• додаткова заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;
• відрахування на соціальні заходи;
• втрати від браку;
• загально виробничі витрати;
• інші виробничі витрати;
• адміністративні витрати;
• витрати на збут;
• інші виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівар­тості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприє­мством самостійно.

За цільовим призначенням витрати виробництва поділя­ються на основні і накладні. До основних належать витра­ти, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і становлять її речову основу (сировина, матеріали, комп­лектуючі вироби, технологічне паливо, заробітна плата робітників та ін.). До накладних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням (загальновиробничі витрати).

За способом включення до собівартості продукції (робіт, послуг) затрати виробництва поділяються на прямі і не­прямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з вироб­ництвом певних виробів (робіт, послуг), а тому до їх собівартості включаються прямо на підставі даних первин­них документів (матеріали, заробітна плата робітників та ін.). Непрямі витрати пов'язані з обслуговуванням і уп­равлінням виробництвом (наприклад, загально виробничі витрати), а тому між об'єктами обліку витрат (про­дукцією, роботами, послугами тощо) розподіляються пропорційно встановленому базису (заробітній платі робітників, матеріальним, прямим витратам тощо).

По відношенню до обсягу діяльності (продукції, робіт, послуг) поділяються на:

· змінні – витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності;

· постійні (умовно-постійні) – витрати, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Згідно П(с)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої готової продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених загально виробничих витрат і понаднормових виробничих витрат.

2. Облік витрат виробництва:

а) матеріальні витрати

В складі затрат на виробництво матеріальні витрати займають значну питому вагу, в окремих галузях матеріального виробництва – до 70-80% всіх затрат, а в харчовій промисловості – до 90%.

Витрачання у виробництво сировини, матеріалів, основних матеріалів, комплектуючих виробів визначається на підставі первинних документів (лімітно-забірних карт, вимог на відпуск матеріалів та ін.) в яких вказується назва цеху, виробу або замовлення. Це дозволяє відносити вартість витрачених матеріалів безпосередньо на відповідні об’єкти калькулювання. При цьому робиться запис:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 801,802 Кт 201,202; Дт 23 Кт 801, 802.

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 201, 202.

Проте в окремих виробництвах, які виготовляють з одного виду вихідної сировини (матеріалів) і в єдиному процесі виробництва декілька видів продукції, матеріальні затрати відносять на виробництво шляхом розподілу.

Розподіл матеріальних затрат між різними видами продукції може здійснюватися пропорційно:

· нормативного розходу на фактичний випуск продукції;

· умовного розходу, який визначається за допомогою спеціальних коефіцієнтів;

· до кількості (або ваги) випущеної продукції.

Метод визначення фактичних витрат матеріалів пропорційно нормативним витратам застосовується в машинобудуванні, взуттєвій та ін. виробництвах.

Наприклад: нехай на виробництво продукції двох видів витрачено матеріалів на 630000 грн., тоді розрахунок витрат матеріалів здійснюється таким чином:

Види продукції	Норма розходу, грн.	Кількість продукції, шт.	Нормативний розхід, грн..	Коефіцієнт	Фактичний розхід, грн.
А	30	10 000	300 000	0,9	270 000
Б	20	20 000	400 000	0,9	360 000
Всього:	Х	30 000	700 000	Х	630 000

Коефіцієнт розподілу визначається як відношення фактичного витрачання матеріалів до нормативного (630 000: 700 000)=0,9.

При використанні спеціальних коефіцієнтів розподіл здійснюється шляхом присвоєння одному з виробів коефіцієнту рівному одиниці, а іншим – у відповідності з потребами основного матеріалу – вище або нижче одиниці.

Види продукції	Кількість випущеної продукції	Коефіцієнт	Умовний випуск	Витрати на одиницю умовного випуску	Фактичні витрати матеріалів
А	10 000	1,1	11 000	10,86	119 460
Б	20 000	1,0	20 000	10,86	217 200
В	30 000	0,9	27 000	10,86	293 340
Всього:	х	х	58 000	Х	630 000

Допоміжні матеріали включаються в собівартість продукції прямим шляхом або способом розподілу. Такий розподіл здійснюється пропорційно витратам основних матеріалів, нормативним витратам допоміжних матеріалів, вазі переробленої сировини або кількості виготовленої продукції.

Затрати на паливо та енергію (отримані зі сторони або власного виробництва) розподіляються на підставі показників лічильників. При відсутності останніх, розподіл здійснюється пропорційно кількості часу роботи машин та механізмів, що споживають паливо чи енергію в межах їх потужності, або пропорційно кількості машино-годин відпрацьованих на виробництво кожного виду продукції.

Якщо паливо і енергія власного виробництва, тоді роблять запис:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 803 Кт 203; Дт 23 Кт 803;

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 203.

Якщо покупні (електроенергія, газ, пар, вода, стиснене повітря), тоді:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 803 Кт 63; Дт 23 Кт 803;

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 63.

В процесі виробництва одержують відходи матеріалів, які бувають: поворотні (стружка, обрізки і ін) і безповоротні.

Поворотні, це ті, які можна використати, безповоротні є втратами і оцінці не підлягають.

Поворотні відходи відображаються в обліку і оцінюються (за ціною вихідного матеріалу; по спеціально встановлених цінах; по цінах можливого використання).

Розподіл відходів між різними видами продукції може здійснюватися пропорційно: до величини витрачених матеріалів або нормативної величини відходів.

Облік відходів ведеться на основі накладних на здачу відходів на склад, на сонові яких складається нагромаджу вальна відомість обліку відходів. На вартість поворотних відходів зменшуються затрати на сировину і матеріали, що відображається записом:

Дт 209 “Інші матеріали” Кт 23.

Для списання витрачених матеріалів на відповідні рахунки синтетичного та аналітичного обліку затрат у бухгалтерії, на підставі первинних документів і відомостей (звітів цехів про розхід матеріалів на виробництво окремих виробів (замовлень), складають розробну таблицю №1 “Відомість розподілу сировини і основних матеріалів по рахунках і статтях витрат”.

Дані, цих відомостей, про витрачання матеріалів служать підставою для відповідних записів у журнал 5 (розділ III) та журнал 5А (розділ III А та III Б).

Матеріали, списані на протязі місяця на затрати виробництва за обліковими цінами (плановими, купівельними), в кінці місяця корегуються до фактичної собівартості їх придбання (шляхом списання відповідної суми відхилення між фактичною їх собівартістю і вартістю за обліковими цінами).

Кількість спожитих у виробництві матеріалів не завжди відповідає кількості їх відпуску відображеному у первинних документах. З метою попередження втрат запасів і забезпечення їх раціонального використання на підприємствах повинен бути організований суворий контроль за витрачання матеріалів – як попередній, так і послідуючий.

Попередньою формою контролю за витрачанням матеріалів є система їх нормування і лімітування. В процесі наступного контролю встановлюються відхилення від встановлених норм і причини цих відхилень.

На практиці використовують наступні способи виявлення відхилень від норм: сигнальної документації, партіонного розкрою та інвентарний.

Спосіб сигнального документування полягає в тому, що відхилення від нормативного розходу матеріалів виявляються в кожному окремому випадку на підставі вимог на понадлімітний відпуск матеріалів(на виправлення браку, втрат деталей і т.д), актів на заміну одного виду матеріалів іншими. Узагальненні дані сигнальних документів за шифрами затрат дають можливість встановити відхилення від норм за причини їх виникнення.

Спосіб партіонного розкрою (застосовується в машинобудуванні, взуттєвій та швейній промисловості) базується на тому, що на кожну партію матеріалів, яка відпускається у виробництво, виписується окремий документ – розкрійний лист (карта), в якому вказується кількість відпущеного матеріалу, кількість виготовлених деталей (виробів), розхід матеріалу по нормі на одиницю і на весь випуск, фактичний розхід матеріалу. Порівнянням фактичного розходу з нормативним визначають результат витрачання матеріалів (економія або перевитрати) по кожній партії, вказується причина відхилень. Узагальненні дані за картами розкрою дають можливість встановити загальний розмір відхилень від норм в натуральному виразі по кожному виду матеріалів, а після їх оцінки за обліковими цінами отримують грошовий вираз відхилень за рахунок розкрою.

Інвентарний метод контролю полягає в тому, що фактичний розхід матеріалів на виготовлену продукцію за звітний період визначається з допомогою інвентаризації невикористаних у виробництві матеріалів. До залишку матеріалів на початок місяця додають поступлення матеріалів за звітний місяць і віднімають залишки невикористаних у виробництві матеріалів на кінець місяця. Обчислений таким чином фактичний розхід матеріалів записують в спеціальну відомість витрачання матеріалів за звітний період і порівнюють з нормативним розходом на фактичний випуск продукції. Визначені відхилення від норм розходу розподіляють між виробами пропорційно нормативному розходу матеріалів.

б. До витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг.

Основна заробітна плата виробничих робітників-відрядників включається в склад прямих витрат виробництва на підставі первинних документів про виробіток (рапортів, нарядів, актів, маршрутних листів і т.д) і безпосередньо відноситься на собівартість відповідної продукції або замовлень. Основна заробітна плата робітників-погодинників, а також заробітна плата робітників підсобників, зайнятих в цехах допоміжними операціями розподіляється, між видами продукції, пропорційно:

· відрядній заробітній платі;

· попередньо розрахованій кошторисній ставці витрат на оплату праці на одиницю продукції;

· вазі або кількості переробленої сировини, матеріалів або напівфабрикатів.

Таким же чином розподіляються різного роду доплати (за роботу в нічний час, за бригадирство), що не пов’язані з виготовленням конкретного виду продукції.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників (премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, за економію матеріальних ресурсів та ін.) розподіляється між окремими видами продукції пропорційно основній заробітній платі робітників.

Деякі види заробітної плати (оплата робочого часу, затраченого робітниками на виконання державних обов’язків, оплата простоїв з незалежних від підприємства причин і ін.) обліковуються в складі загальногосподарських (адміністративних) витрат.

В обліку витрат пряма заробітна плата робітників відображається:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 811,812,813,814,815,816 Кт 661;

Дт 23 Кт 811,812,813,814,815,816;

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 661.

Заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням і ремонтом основних засобів, працівників допоміжних виробництв, інженерно-технічних працівників, службовців та інших категорій працівників відноситься в Дт рахунку 91 в кореспонденції з Кт рахунку 66.

Розподіл трудових затрат на відповідні рахунки синтетичного та аналітичного обліку затрат по видах продукції здійснюється в розробній таблиці №1 “Відомість розподілу трудових витрат”.

Дані, цих відомостей, про списання трудових витрат служать підставою для відповідних записів у журнал 5 (розділ III) та журнал 5А (розділ III А та III Б).

в. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальне страхування, плата за оренду земельних та майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовуються працівникам, які допустили брак; суми, що держані від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби.

В складі відрахувань на соціальне страхування обліковуються збори на обов’язкове державне соціальне та пенсійне страхування. Ці збори визначаються за встановленими законодавством нормами до загального розміру витрат на оплату праці. Між окремими об’єктами калькулювання збори розподіляються пропорційно нарахованій основній та додатковій заробітній платі робітників. В бухгалтерському обліку на суму нарахованих зборів роблять записи:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 821,822.823 Кт 651,652,653,656;

Дт 23 Кт 821,822,823;

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 651,652,653,656.

Для узагальнення інформації про суми нарахованої амортизації по основних засобах, нематеріальних активах, інших необоротних матеріальних активах складають записи:

- при використанні рахунків 8 класу: Дт 831,832,833 Кт 131,132,133;

Дт 23 Кт 831,832,833;

- без використання рахунків 8 класу: Дт 23 Кт 131,132,133.

Крім цих записів, для відображення інших операційних витрат використовують рахунок 84 “Інші операційні витрати”, у структурі якого субрахунки не передбачено, за необхідністю підприємство може відкривати їх самостійно.

г.. Під загальновиробничими (ЗВВ) розуміють витрати з організації виробництва й управління роботою цехів й інших підрозділів основного та допоміжного вироб­ництва.

Відповідно до п. 15 ПБО 16 до них належать:

а) витрати на управління виробництвом:

- оплата праці апарату управління цехами, ділян­ками тощо;

- відрахування на соціальні заходи та медичне страхування;

- витрати на оплату службових відряджень персо­налу цехів, ділянок тощо;

б) амортизація основних засобів загально виробничого (цехового, дільничного тощо) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загально-виробничого (цехового, дільничного тощо) призна­чення;

г) витрати на утримання основних засобів й інших необоротних активів загально виробничого призна­чення: експлуатацію; ремонт; страхування; операційну оренду;

д) витрати на вдосконалення технології й ор­ганізації виробництва: оплата праці; відрахування на соціальні заходи відповідних працівників;витрати на поліпшення якості продукції, підви­щення її надійності, довговічності й інших експлуа­таційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, покупних комплектуючих ви­робів і напівфабрикатів;оплата послуг сторонніх організацій тощо;

е) витрати на утримання виробничих приміщень (оплата комунальних послуг): опалення; освітлення; водопостачання; водовідведення; інші витрати;

є) витрати на обслуговування виробничого про­цесу: оплата праці загально виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи; медичне страхування працівників й апарату уп­равління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг;

ж) витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища;

з) інші: витрати на внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цеху та готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі та втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо.

До складу ЗВВ, крім витрат на організацію виробництва й управління цехами, ділянками й іншими підрозділами основного та до­поміжного виробництва, включено також витрати на утримання й експлуатацію машин й устаткування.

Відповідно до Плану рахунків облік загально виробничих витрат і витрат на утримання й експлуа­тацію устаткування здійснюється на одному рахунку 91 "Загально виробничі витрати".

Відповідно до п. 11 ПБО 16 перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюють­ся підприємством. Тому підприємства, що вирішили вести окремий облік таких витрат, можуть, на практиці, до рахун­ка 91 відкрити субрахунки:

- 911 "Витрати на утримання й експлуатацію ма­шин й устаткування";

- 912 "Загально виробничі витрати".

Загально виробничі витрати відносяться до непря­мих витрат, тобто до тих витрат, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом і в зв'язку з цим підлягають розподілу.

Особливістю визначення виробничої собівартості готової продукції відповідно до норм П(с)БО 16 є засто­сування поняття "нормальна потужність".

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий в умовах звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням заплано­ваного обслуговування виробництва.

Обсяг, що відповідає нормальній потужності, виз­начається підприємством самостійно. Саме виходя­чи з нормальної виробничої потужності здійснюється розрахунок постійних і змінних загально виробничих витрат.

Загально виробничі витрати розподіляються на постійні та змінні. Перелік і склад змінних і постійних ЗВВ установлюється підприємством са­мостійно.

До змінних ЗВВ належать витрати на обслугову­вання й управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва. Змінні ЗВВ розподіляються на кож­ний об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягів вироб­ництва, прямих витрат тощо) виходячи з їх фактичної потужності звітного періоду. Таким чином, змінні ЗВВ включаються до собівартості готової продукції повністю. На одиницю продукції вони визначаються ви­ходячи з бази, прийнятої на підприємстві.

До постійних ЗВВ належать витрати на обслуго­вування й управління виробництвом, що залишають­ся незмінними (або майже незмінними) при зміні об­сягу виробництва.

Постійні загально виробничі витра­ти розподіляються на кожний об'єкт витрат із вико­ристанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягів виробництва, прямих витрат тощо) ви­ходячи з нормальної потужності.

Нерозподілені постійні ЗВВ включаються до скла­ду собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Постійні ЗВВ розподіляються між витратами на виробництво та собівартістю реалізованої продукції (робіт, послуг) відповідно до методики, наведеної в додатку до П(С)БО 16. До собівартості реалізованої готової продукції відноситься різниця між фактич­ною сумою постійних ЗВВ і їхньою сумою, обчисле­ною з урахуванням нормальної виробничої потуж­ності. Підприємства з цеховою структурою управління здійснюють розподіл ЗВВ у розрізі наявних цехів.

З урахуванням вищевикладеного для визначення суми розподілених і нерозподілених постійних ЗВВ підприємствам необхідно мати наступні дані:

- базу для розподілу ЗВВ;

- нормальну потужність;

- запланований плановий розмір ЗВВ із поділом на змінні та постійні.

Розподіл загально виробничих витрат проводиться у наступній послідовності:

· Перший етап – розподіл всіх загально виробничих витрат на постійні та змінні;

· Другий етап – вибір бази розподілу. Кожному підприємству слід обрати за базу розподілу такий показник, зміна якого найбільшою мірою впливає на зміну величини загально виробничих витрат. Вибір невідповідного показника буде означати, що суми загально виробничих витрат, які відносяться на окремі вироби неточно відобразять фактично понесені витрати.

При виборі бази розподілу відповідних виробництв застосовують, як правило, наступні бази розподілу загально виробничих витрат:

- вартість прямих витрат матеріалів – якщо загально виробничі витрати прямо пов’язані з величиною і кількістю матеріалів, з якими здійснюють певні технологічні операції;

- прямі витрати на оплату праці – якщо загально виробничі витрати прямо пов’язані з величиною прямих витрат на оплату праці, використовуються тільки на підприємствах з однаковим рівнем механізації і автоматизації виробництва;

- людино-години – якщо немає значної різниці між величиною заробітної плати робітників;

- витрати з переробки (хімічна, нафтохімічна промисловість);

- кількість (маса виготовленої продукції (металургія, виробництво будівельних матеріалів, гірничо видобувна промисловість);

- машино-години – якщо наявні значні капітальні вкладення і загально виробничі витрати тісно пов’язані з використанням обладнання і техніки (наприклад: значна вартість електроенергії).

· Третій етап – визначення нормальної потужності підприємства та вираження її в одиницях виміру обраної бази. Щоб розрахувати нормальну потужність, необхідно врахувати не тільки технічний потенціал обладнання, але й змінний режим роботи, тенденції попиту на продукцію тощо.

· Четвертий етап – обчислення суми постійних і змінних загально виробничих витрат за умови досягнення підприємством нормальної потужності;

· П’ятий етап – розрахунок нормативу постійних і змінних витрат на одиницю бази розподілу. Розділивши відповідні суми витрат на раніше визначену нормальну потужність, отримують планові нормативи змінних і постійних накладних витрат у розрахунку на одиницю бази розподілу.

Наприклад:

Підприємство займається виробництвом косме­тичної продукції. Базою розподілу ЗВВ оберемо обсяг вироб­ництва в натуральному вираженні. Нормальна виробнича потужність підприємства за звичайних умов роботи складає за місяць 2000 одиниць продукції. ЗВВ за нормальною потужністю складають 14000 грн., з них:

- сума змінних ЗВВ при нормальній потужності складає 10000 грн.;

- сума постійних ЗВВ при нормальній потужності складає 4000грн.

Фактична сума ЗВВ:

- лютий - 12 000 гри.;

- березень -14 500 грн.

База розподілу за фактичної потужності:

- лютий – 1 600 одиниць;

- березень – 2 100 одиниць.

Розподіл загально виробничих витрат подано в наступній таблиці.

№ п/п	Показники	Порядок розрахунку	Всього	На 1 бази розподілу (1 виріб)	Включення ЗВВ до:
Витрат на виробницт-во продукції	С/в реа-зованої продукції
1.	База розподілу за нормальною потужністю		2 000	х	х	х
	ЗВВ за нормальною потужністю, грн., з них:		14 000
2.	Змінні	10000: 2000=5	10 000		Х	Х
3.	Постійні	4000: 2000 =2	4 000		Х	Х
	База розподілу за фактичною потужністю
4.	Лютий		1 600	Х	Х	Х
5.	Березень		2 100	Х	Х	Х
	Фактичні ЗВВ:
6.	Лютий, з них:		12 000
7.	Змінні	1600од.х 5 =	8 000	Х	8 000	Х
8.	Постійні	12000-8000 = 4000	4 000	Х	Х	Х
9.1	Постійні розподілені	2х1600од. = 3200	3 200	Х	3 200	Х
9.2	Постійні нерозподілені	4000 - 3200 = 800		Х	Х
10.	Березень, з них:		14 500
11.	Змінні	2100 х 5 = 10500	10 500	Х	10 500	Х
12.	Постійні	14500-10500 = 4 000	4 000	Х	Х	Х
12.1	Постійні розподілені, але не більше суми фактичних постійних ЗВВ	2 х 2100 = 4 200	4 000	Х	4 000	Х
12.2	Постійні нерозподілені	4000-4000 = 0		Х	Х

З наведеного розрахунку видно, що в результаті того, що в лютому не була досягнута нормальна виробнича потужність (1600 шт. замість “нормальних” 2000), фактичні постійні накладні витрати (4000грн.) перевищили норму, що дорівнює 3200 (2 грн./шт. х 1600шт.), тому надлишок накладних витрат в сумі 800 грн. (4000 – 3200) відноситься на собівартість реалізованої продукції. У березні досягнуто перевищення “нормальної” потужності, тому всі постійні витрати підлягають включенню до витрат на виробництво.

На загальну суму ЗВВ складають бухгалтерські записи:

Дт 91 Кт 20,66,65,13,37,68

Списання змінних і постійних ЗВВ в бухгалтерському обліку відображається записами:

- на суму змінних витрат: Дт 23 Кт 91;

- на суму постійних розподілених витрат: Дт 23 Кт 91;

- на суму постійних нерозподілених витрат: Дт 901 Кт 91.

Облік ЗВВ ведеться в журналах 5 та 5А. Підприємства, що не використовують рахунків 8 класу, відображають ЗВВ у III розділі Журналу 5, а підприємства, що використовують рахунки 8 класу, відповідно – у розділі III Журналу 5А.

д). На більшості промислових підприємств, що займають­ся виготовленням продукції, наприкінці звітного періоду є залишки продукції, обробка якої або не завершена, або вона не пройшла вип­робування, приймання чи комплектацію згідно з умовами договорів із замовниками, оскільки не відповідає технічним умовам і стандартам. Така продукція належить до незавершеного виробництва, залишок її на кінець звітного періоду відображається за дебетовим сальдо рахунка 23 "Виробництво".

У різних галузях народного господарства є різні методи визначення величини незавершеного ви­робництва (НВ) (використання цих методів регламентується Методичними рекомендаціями щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Державного комітету промисловості від 02.02.2001р № 47).

Загальним для всіх галузей господарювання є те, що до НВ не належать забраковані напівфабрикати (деталі), що не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, на­півфабрикати та вироби, які на момент визначен­ня величини НВ не піддавались об­робці.

Для бухгалтерського обліку НВ підприємству необхідно визначити її кількість і здійснити оцінку. Кількість НВ може визначатися шляхом зважуван­ня, вимірювання та підрахунку, (тобто шляхом інвентаризації НВ), і шляхом теоретичних розрахунків.

Порядок визначення заликів незавершеного виробництва залежить від характеру виробництва. Незавершене вирбництво можна оцінювати на підставі:

1. При подетальному обліку незавершеного виробництва, що використовується в масовому виробництві – це оперативні дані про запуск деталей у виробництво і випуск з виробництва з врахуванням браку і можливих відходів.

2. При подетально-операційному способі, що використовується в індивідуальному і серійному виробництві – оперативні дані з маршрутних листів і карток обліку.

Проте оперативні дані про залишки незавершеного виробництва потребують періодичноїперевірки їх достовірності, для цього і проводиться інвентаризація незавршеного виробництва в кінці звітного періоду, в результаті якої найбільш точно визначаються залишки незавершеного виробництва.

П(С)БО не визначений порядок оцінки НВ, тому підприємству необхідно визначатись у цьому питанні самостійно, використовуючи при цьому за базовий, підхід викладений у Методичних рекомендаціях щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Згідно з п. 418 Рекомендацій оцінка незавершеного виробництва може здійсюватись:

· за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;

· за плановими прямими витратами;

· за собівартістю сировини, матеріалів та на­півфабрикатів.

Розглянемо на умовних числових прикладах облік незавершеного виробництва в промисловості.

Наприклад:

Підприємство займається виготовленням про­дукції. На початок звітного місяця НВ склало: 2 шт. продукції на суму 1 700 грн. За звітний місяць витрати на виробництво (15 шт. продукції, у тому числі на доробку 2 шт. НВ) склали 15 000 грн.: прямі витрати на сировину - 5 000 грн. та на оплату праці з нара­хуваннями на неї - 10 000 грн. На кінець місяця згідно з даними інвентаризації в НВ залишилося 3 шт. продукції. Підприємством вс­тановлено, що відповідно до планової калькуляції вартість НВ складає 75 % прямих витрат на оплату праці з нарахуваннями на неї і 25 % прямих витрат на сировину. Тобто, сума НВ на кінець звітного місяця склала 1 750 грн.:

[(10 000 грн.: 15 шт. х 3 шт.) х 75 %] + + ((5 000 грн.: 15 шт. х 3 шт.) х 25 %].

Оприбутковано 14 шт. готової продукції (2 шт. + 15 шт. - 3 шт.) на суму 14 950 грн.

(1 700 грн. + 15 000 грн. - 1 750 грн.).

В обліку ці операції відображаються таким чином:

Віднесені на виготовлення 15 шт продукцї (в т.ч. 2 шт. НВ) прямі витрати:

- на сировину: Дт 23 Кт 20 - 5 000 грн.;

- на оплату праці з нарахуваннями: Дт 23 Кт 661,65 - 10 000 грн..

Оприбутковано 14 шт. готової продукції: Дт 26 Кт 23 14 500 грн.

З метою забезпечення досто­вірності даних бухгалтерського обліку та фінан­сової звітності та відповідно до пункту 1 статті 10 ЗУ “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” інвентаризація незавершеного ви­робництва проводиться всіма підприємствами, незалежно від того, як визначається протягом року вартість НВ.

е). Виробничим браком вважається продукція (деталі, напівфабрикати, готові вироби), які по своїй якості не відповідають встановленим вимогам або технічним умовам і не можуть бути використані по своєму прямому призначенню або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення. Порядок списання втрат від браку залежить від місця виявлення дефекту (внутрішній або зовнішній брак), виду браку (виправний, невиправний, технічно неминучий) і можливості встановлення особи, яка допустила брак.

Внутрішній брак - це брак продукції, виявле­ний у процесі виробництва до її відправки спо­живачеві.

Зовнішній брак – це брак, виявлений споживачем у процесі збирання, монтажу або під час експлу­атації виробу.

І внутрішній, і зовнішній брак може бути як виправним, так і невиправним.

Для обліку й узагальнення інформації про втра­ти від браку у виробництві в бухгалтерському обліку застосовується рахунок 24 "Брак у вироб­ництві". По дебету рахунка відображається вар­тість зовнішнього і внутрішнього браку, що скла­дається з вартості остаточно забракованих мате­ріалів, деталей, вузлів, напівфабрикатів, готової продукції і витрат на виправлення браку (якщо брак є виправним), витрат на гарантійний ре­монт в обсязі, що перевищує норму, витрат на утримання гарантійних майстерень. По кредиту рахунка - суми, що зменшують втрати від браку (вартість відходів від бракованої продукції; суми, що підлягають відшкодуванню за рахунок осіб, винних у браку продукції, якими можуть бути працівники підприємства і постачальники).

Фактичні втрати від браку можна визначити за наступною формулою

ФВ = ВНБ + ВВВБ - ВВБ - СВ,

де ФВ - фактичні втрати від браку;

ВНБ - вартість невиправного браку;

ВВПБ - витрати на виправлення виправного браку;

ВВБ - вартість відходів від браку;

СВ - суми, що підлягають відшкодуванню за рахунок винних осіб.

Підприємства, що застосовують у бухгалтерсь­кому обліку рахунки класу 8, витрати на виробництво продукції групують за елементами витрат.

Витрати на виробництво продукції (у тому числі і тієї, що в подальшому виявиться браком) за звичайних умов узагальнюються на рахунку 80 "Матеріальні витрати".

Витрати на гарантійний ремонт готової про­дукції збираються на рахунку 84 "Інші операційні витрати".

Для відображення витрат, що утворилися через брак у результаті надзвичайних подій, ви­користовується рахунок 85 "Інші затрати".

Сума витрат на виробництво продукції, що виявилася браком, із цих рахунків списується на рахунок 24.

Якщо встановлено, що брак виник з вини працівника підприємства, суми, що підлягають утриманню на відшкодування збитку, з кредиту рахунка 24 списуються в дебет субрахунка 375 "Розрахунки з відшкодування заподіяного збит­ку".

Суми, що підлягають відшкодуванню постачаль­никами у зв'язку з поставкою недоброякісних сировини, матеріалів, напівфабрикатів та ін., ви­користання яких у виробництві призвело до утво­рення браку, облічуються на субрахунку 374 "Роз­рахунки за претензіями".

Відповідно до підпункту 15.9 П(С)БО 16 "Витрати" втрати від внутрішнього і зовнішнього браку, крім витрат на гарантійний ремонт та обслуговування гарантійних майстерень, включаються до складу загально виробничих вит­рат. Загально виробничі витрати поділяються на постійні і змінні. Оскільки перелік і склад змінних і постійних витрат підприємство встановлює са­мостійно, порядок розподілу втрат від браку у складі загально виробничих витрат залежить від того, до яких витрат відносить підприємство такі втрати. Змінні і постійні розподілені витрати належать до витрат на виробництво продукції (робіт, по­слуг), а постійні нерозподілені витрати включа­ються в період їх виникнення до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Розподіл втрат від браку у складі загально ви­робничих витрат можна подати у вигляді такої схеми:

ВТРАТИ від БРАКУ

ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ

З м і н н і

П о с т і й н і

Р о з п о д і л е н і

Н е р о з п о д і л е н і

Витрати на виробництво продукції (рах. 23)

Собівартість реал. продукції (901)

У результаті виробничого процесу на підприємстві утворився брак, класифікований ВТК.

- технічно неминучий невиправний брак - у сумі 300,00 грн.;

- виправний брак, що виник з вини пра­цівника підприємства і вимагає додаткових витрат на його виправлення, - у сумі 400,0 грн.;

- невиправний брак, що виник з вини поста­чальника недоброякісних матеріалів, - у сумі 500,0 грн.

Обліковою політикою підприємства визначено, що втрати від браку, які виникають у процесі виробництва даного виду продукції, належать до змінних загально виробничих витрат.

Працівник підприємства відповідно до статті 133 КЗпП за заподіяний збиток несе обмежену матеріальну відповідальність у розмірі свого се­редньомісячного заробітку, що становить 250 грн.

Зміст операції	Кореспонденція рахунків	Сума, грн.
Дебет	Кредит
Списана фактична вартість технічно неминучого непоправного браку			300,0
Списана фактична вартість технічно неминучого непоправного браку на загально виробничі витрати			300,0
Списані втрати від браку у складі змінних загально виробничих витрат загально виробничих витрат			300,0
Відображені витрати на виправлення браку		20, 65,66 та ін.	400,0
Списані витрати на розрахунки з працівником підприємства, який допустив брак			250,0
Здійснене утримання суми матеріального збитку із заро­бітної плати працівника підприємства, який допустив брак			250,0
Списана частина втрат від браку, що залишилася після утримання з винної особи суми, належної до відшкодування			150,0
Списана фактична вартість непоправного браку			500,0
Списані на розрахунки за претензіями втрати від браку			500,0
Зменшений (методом "сторно") податковий кредит з ПДВ на суму податку, нарахованого на суму матеріальних витрат, що підлягають відшкодуванню постачальником (умовно - 50 грн.)			50,0*
Списані на розрахунки за претензіями суми ПДВ			50,0
Надійшли грошові кошти від постачальника недоброякісних матеріалів на відшкодування збитку			550,0
* Сума матеріальних витрат на виробництво продукції, що виявилася браком, яка підлягає відшкодуванню за рахунок винних осіб, у податковому обліку виключається з валових витрат. Отже, ПДВ, нарахований на вартість таких витрат, виключається з податкового кредиту.

Дата добавления: 2014-01-05