Страхування та страховий ринок

12.1. Сутність, принципи, види та роль страхування

В умовах ринкових відносин у зв'язку з ускладненням відно­син суб'єктів господарювання, збільшенням масштабів і поси­ленням концентрації виробництва ступінь ризикованості в суспільстві наростає. Як наслідок, виникає об'єктивна потре­ба у страхуванні як ефективному засобі забезпечення економіч­ної безпеки суб'єктів господарювання і життєдіяльності лю­дей у разі збитків від ризикових обставин, зумовлених при­родними явищами (стихійними лихами) та нещасними випад­ками, що загрожують життю, здоров'ю та майну людини.

У Законі України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ИІ зазначено, що страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб при настанні певної події (стра­хового випадку), визначеної договором страхування чи чин­ним законодавством за рахунок грошових фондів, що форму­ються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (внесків, страхових премій).

Сутність і зміст страхової діяльності розкривають через її функції;

— ризикову (відшкодування), тобто матеріальна відпові­дальність страхових компаній (СК) за наслідки ризику;

— заощадження засобів (накопичувальну), застосовуване за окремими видами особистого страхування (життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом терміну дії договору;

— попереджувальну (превентивну), тобто фінансування за­ходів для зменшення наслідків страхових подій;

— контрольну (державний нагляд та внутрішній аудит);

— ціноутворення (тарифікація).

Принципи, на яких базується здійснення страхової діяль­ності, такі:

1) вільний вибір страхувальником страховика, а страхови­ком — виду страхування;

2) страховий ризик — потенційна можливість збитку чи втрати доходу при настанні визначених подій;

3) страховий інтерес страхувальника і страховика як закон­на вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із пра­вом власності, володіння, розпорядження і використання об'єк­та страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

4) максимальна сумлінність, тобто довіра між сторонами, надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі вико­нання;

5) страхове відшкодування на рівні збитку, тобто виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випад­ком, що відбувся;

6) застереження, тобто включення до договору страхуван­ня особливих клаузул. Франшиза — позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;

7) суброгація (зустрічний регресний позов) означає можли­вий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компен­сації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

8) диверсифікованість, тобто законодавча можливість роз­ширення ділової активності страховиків за рамками основної діяльності.

Відповідно до названих критеріїв (якісних ознак) методо­логія передбачає класифікацію страхування за такими озна­ками:

— за історичною ознакою, що передбачає виділення етапів еволюції законодавства зі страхування:

а) до 1993 p., тобто вихід України із системи Держстр.ім СРСР;

б) 1993—1996 pp. — початок формування національної <-п стеми страхування незалежної України в умовах різномат і них організаційних форм страхування (від прийняття Декре­ту Кабінету Міністрів України "Про страхування");

в) з 1996 р. — зміцнення фінансових основ діяльності стр;і хових компаній (після затвердження Закону України "При страхування");

— за економічними ознаками:

а) залежно від спеціалізації страховика (страхування жиг тя і ризикове страхування);

б) за об'єктами страхування (особисте та майнове страху вання, страхування відповідальності);

в) за родом майна (автотранспортне, морське, авіаційне, космічне, кредитне, вогневі ризики);

г) за статусом страхування (захист інтересів громадян -фізичних осіб і суб'єктів підприємницької діяльності — юри дичних осіб);

д) за статусом страховика (державне, взаємне, комерційне); — за юридичними ознаками:

а) за ліцензованими видами страхування;

б) за формами проведення страхування (добровільне, обо­в'язкове).

Обов'язкова форма страхування здійснюється за такими ознаками:

1) установлення законом, згідно з яким страховик зобов'я­заний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі (перелік об'єктів, обсяг страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок установлення тарифних ставок; надане право їх ди­ференціації на місцях: періодичність внесення страхових пла­тежів);

2) суцільне охоплення зазначених у Законі України "Про страхування" об'єктів після щорічної їх перереєстрації, нара­хування страхових платежів і стягнення у встановлений строк;

3) автоматичність — поширення на об'єкти, зазначені у згаданому вище законі;

4) здійснення незалежно від внесення страхових платежів (стягнення внесків зі страхувальника здійснюється аж до судо­вого порядку, а у випадку або втрати, або ушкодження застра­хованого майна, не оплачуваного страховими внесками, стра-

(врахування та страховий ринок

кшіо відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборго-иіімості за страховими платежами, а на не внесені в строк стра­хові платежі нараховується пеня);

і)) безстроковість, тобто дія протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном;

6) нормування страхового забезпечення для спрощення стра­хової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і поря­док його здіснення визначаються правилами страхування кон­кретного страховика, що встановлюються ним самостійно від­повідно до вимог законодавства; конкретні умови визначають­ся безпосередньо при укладанні договору страхування.

12.2. Страховий ринок

Страховий ринок — це особливе соціально-економічне се­редовище, частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга) і формуються попит та пропозиція на неї, а також інфраструктура й конку­ренція.

Організаційну структуру страхового ринку представлено на

рис. 12.1.

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові ком­панії), які надають страхові послуги, і страхувальники — спо­живачі цих послуг. Прямими посередниками у проведенні страхування є страхові агенти і страхові брокери, непрямими — оцінювачі ризику (актуарії та сюрвейєри) і оцінювачі збитку (аварійні комісари та диспашери).

Об'єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послу­гах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та роз­поділ страхового фонду з метою страхового захисту суспіль­ства (громадян) і суб'єктів господарювання.

Галузеву структуру страхового ринку представлено на рис. 12.2.

На сьогодні в Україні налічується 353 страхові компанії, 12 з яких мають ліцензії на операції зі страхування життя. Страховий ринок України характеризується значною концен-

Рис. 12.1. Організаційна структура страхового

Дата добавления: 2014-01-05