Юридичні науки

б) витрати суб’єктів компенсаційних відносин, де одна сторона (фізичні і юридичні особи,

які беруть чи не беруть участь у кримінальному судочинстві) компенсує витрати іншої

(учасника кримінального судочинства), що утворились унаслідок діяльності останньої.

До числа судових витрат відноситься власне другий вид витрат. Отже, судові витрати, на її

думку, – це витрати суб’єктів врегульованого нормами кримінально-процесуального права

відношення з приводу компенсації понесених витрат і неотриманого доходу учасників

кримінально-процесуальної діяльності [4, 74].

Таким чином, варто виділити спільні риси у визначеннях судових витрат у провадженні по

розгляду справ у порядку адміністративного судочинства та в кримінальному процесі:

а) судові витрати є юридичним поняттям, межі якого встановлено процесуальним

законодавством;

б) належність судових витрат до сфери фінансових відносин;

в) виникнення внаслідок діяльності провадження;

г) пов’язані із захистом публічного інтересу.

Слід звернути увагу на той факт, що в кримінально-процесуальному законодавстві не існує

поділу судових витрат на види, як це передбачено адміністративно-процесуальним

законодавством, що поділяє, як вже зазначалося, судові витрати на судовий збір та судові

витрати, пов’язані з розглядом справи. У ст. 91 Кримінально-процесуального кодексу України

наводиться наступна структура судових витрат у кримінальному процесі:

а) суми, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам,

перекладачам і понятим;

б) суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

в) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні

в певній справі [5].

При визначенні зазначених сум, так само, як і в провадженні по розгляду справ у порядку

адміністративного судочинства застосовується Інструкція про порядок і розміри відшкодування

витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового

слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про

адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової

експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яка була

затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 01липня 1996 року (з наступними

змінами та доповненнями) [6].

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що в адміністративно-процесуальному законодавстві,

зокрема, у Кодексі адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р. (з наступними

змінами та доповненнями) інститут судових витрат отримав більш якісне нормативне

врегулювання, ніж у кримінальному процесі, що поясняють застарілістю кримінально-

процесуального законодавства та необхідністю його оновлення та більш детальної

регламентації даного інституту в кримінальному процесі.

Розпочинаючи розгляд судових витрат у цивільному процесі, слід зазначити, що, як і в

кримінальному процесі та у провадженні по розгляду справ у порядку адміністративного

судочинства, визначення судових витрат у законодавстві не надається. За загальним правилом,

для визначення судових витрат у цивільному процесі використовується загальне поняття

судових витрат, тобто дане поняття слід розглядати як витрати, що складаються з державного

мита та витрат, пов’язаних із розглядом справи [7], що повністю відображає сутність судових

витрат у цивільному процесі.

Автори Науково-практичного коментаря Цивільного процесуального кодексу України:

В.М. Кравчук, О.І. Угриновська наводять наступне визначення судових витрат в цивільному

процесі – це фактичні грошові витрати, що несуть особи, які беруть участь у справі та інші

учасники процесу у зв’язку із зверненням до суду та розглядом справи [8, 183].

Вісник Запорізького національного університету № 1, 2011

Витрати в цивільному процесі, як і в провадженні по розгляду справ у порядку

адміністративного судочинства, складаються з витрат, пов’язаних із розглядом справи, та

судового збору, питання сплати якого регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від

21 січня 1993 р. (з наступними змінами та доповненнями) «Про державне мито». Відповідно до

цього нормативно-правового акта державне мито справляється в такому розмірі ставок:

а) із позовних заяв – 1 % ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або

посадових осіб у сфері управлінської діяльності – 0,2 неоподатковуваного мінімуму

доходів громадян;

в) із позовних заяв про розірвання шлюбу – 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян;

г) із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу – 1 неоподатковуваний мінімум

доходів громадян; у разі поділу майна при розірванні шлюбу – згідно з зазначеним вище

п. «а»;

д) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому законом

порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби чи

недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк, не менше трьох

років, – 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

е) із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про

продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших

позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) – 0,5

неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

є) із заяв, скарг у справах окремого провадження – 0,5 неоподатковуваного мінімуму

доходів громадян;

ж) із позовних заяв з переддоговірних u1089 спорів – 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян;

з) із позовних заяв про розгляд питань захисту честі і гідності – 1 неоподатковуваний

мінімум доходів громадян;

і) із касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, – 50

відсотків ставки, що підлягає сплаті в разі подання позовної заяви, іншої заяви і скарги, а

з майнових спорів – ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми;

к) за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду –

0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії [9].

Встановлені ставки справляння державного мита свідчать, що їх розмір визначений у

відсотковому відношенні до ціни позову та в розмірах частин неоподатковуваного мінімуму

доходів громадян, що діє на час сплати мита.

Окрему увагу варто приділити витратам, пов’язаним із розглядом справи, до яких Цивільний

процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (з наступними змінами та доповненнями)

у ч.3 ст.79 відносить:

а) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

б) витрати на правову допомогу;

в) витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду;

г) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням

судових експертиз;

д) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчинення

інших дій, необхідних для розгляду справи [7].

Дата добавления: 2014-01-05