Основні методи та засоби державного регулювання промисловості

Варіанти проведення промислової політики для України.

1. Орієнтація на експорт – підтримка галузей, продукція яких користується попитом на світовому ринку, насамперед сировинних галузей.

2. Орієнтація на експорт – підтримка галузей, що випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари та витіснити іноземних конкурентів. Ставка робиться на прямі іноземні інвестиції.

3. Орієнтація на відновлення відтворювального процесу в промисловості – сприяння галузям, які реально виготовляють промислову продукцію, що користується попитом.

ІІ. Об’єктами державного регулювання є міжгалузеві народногосподарські комплекси.

Міжгалузевий народногосподарський комплекс (МГНГК) – сукупність (система) підприємств, що економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою і випускають готовий до кінцевого споживання певний вид продукції.

Основні МГНГК в Україні:

- паливно-енергетичний;

- військово-промисловий;

- металургійний;

- хіміко-лісовий;

- комплекс будівельних матеріалів;

- транспортний;

- агропромисловий;

- соціальний.

Суб’єкти державного регулювання промисловості в Україні:

- Міністерство економіки;

- Міністерство палива й енергетики;

- Державний комітет промислової політики;

- Державний комітет з енергозбереження;

- Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;

- Національна комісія регулювання електроенергетики та ін.

Стратегічна мета промислової політики Української держави – формування перспективних і конкурентно спроможних національних комплексів та виробництв.

Основні завдання державного регулювання промисловості:

- формування конкурентного національного ринку промислової продукції;

- стабілізація основних показників промислового виробництва;

- структурна перебудова промисловості;

- технічне і технологічне оновлення галузей промисловості;

- підвищення конкурентноздатності вітчизняних товарів промислового виробництва;

- розвиток імпортозамінного та експортного виробництва;

- забезпечення екологічності промислового виробництва;

- зменшення бартеризації промисловості;

- виведення з експлуатації зайвих основних фондів.

1. Кредитно-грошове регулювання.

2. Макроекономічне планування та програмування.

3. Розмежування держконтракту та держзамовлення.

Важелями державного впливу на розвиток промисловості є:

- інвестиційно-інноваційна політика держави, бюджетне фінансування;

- державне регулювання цін на продукцію промислового виробництва;

- політика прискореної амортизації;

- пряме державне управління галузями, що перебувають у державній власності;

- розпорядження і використання об’єктів державної власності;

- державний контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій;

- державна підтримка міжгалузевої кооперації;

- залучення іноземних інвестицій;

- державна експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам.

ІІІ. Аграрно-промисловий комплекс (АПК) країни – це сукупність галузей, пов’язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням самого сільського господарства.

Структура АПК:

1. Ресурсно-виробнича сфера – виробництво засобів виробництва для сільського господарства.

2. Аграрно-сировинна сфера – власне сільськогосподарське виробництво.

3. Переробна сфера – заготівля та пробка сільськогосподарської продукції.

4. Інфраструктура – транспортування, зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції.

Цілі державного регулювання АПК:

1) забезпечення населення продуктами харчування;

2) забезпечення промисловою сировиною;

3) вирішення комплексу економічних та соціальних питань розвитку АПК у процесі його транспортування.

Суб’єкти державного регулювання АПК в Україні:

- Міністерство економіки;

- Міністерство аграрної політики;

- Державний комітет по земельних ресурсах;

- Державний комітет по водному господарству;

- Державний комітет лісового господарства;

- відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів.

Засоби та методи державної підтримки АПК:

1) зниження податкового пресу на сільгоспвиробника;

2) фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень;

3) створення умов для кредитування сільськогосподарського виробництва;

4) політика державного протекціонізму;

5) конкурсне визначення підрядників на держзамовлення;

6) сприяння у створенні інститутів ринкової інфраструктури для АПК;

7) підготовка та перепідготовка кадрів для аграрного сектору;

8) списання, пролонгація боргів;

9) залучення іноземних інвестицій;

10) нетрадиційні (компенсаційні).

Завдання держави щодо розвитку АПК в Україні:

1) Формування та утвердження єдиного конкурентноздатного національного ринку сільгосппродукції.

2) Визначення перспектив розвитку АПК.

3) Перетворення АПК у пріоритетний сектор економіки.

4) Відношення цінового паритету між сільським господарством та промисловістю.

5) Структурна перебудова АПК.

6) Захист і підтримка вітчизняного сільгоспвиробника.

7) Демонополізація сфери АПК, лібералізація господарських ринків.

8) Формування ефективної виробничої інфраструктури АПК.

9) Проведення земельної реформи.

10) Адаптація сільськогосподарського виробництва до вимог світового ринку.

11) Розвиток соціальної інфраструктури села.

ІV. Торгівля – галузь, яка забезпечує перехід товарної маси із сфери виробництва до споживача.

Основним показником діяльності торгівлі є товарооборот.

Товарооборот -продаж товарів масового споживання та надання платних торгівельних послуг населенню для задоволення особистих потреб в обмін на його грошові доходи або підприємствам – для подальшої переробки чи продажу.

Державне регулювання сфери товарного обігу – система заходів економічного, правового і організаційного характеру, за допомогою яких органи державної влади і управління впливають на процеси, що відбуваються у сфері торгівлі, та на суб’єкти, залучені до цих процесів.

Мета державного регулювання торгівельно-економічних відносин – створення умов, що забезпечують нормальне функціонування галузі у цілому, задоволення потреб споживача і стабільну участь суб’єктів комерційної діяльності у міжнародному поділі праці.

Завдання щодо державного регулювання сфери товарного обігу:

- розробка, прийняття, контроль за законодавством, що забезпечує правову основу і захист інтересів торговельних підприємств;

- реалізація державної політики щодо розвитку роздрібної та оптової торгівлі, а також торговельно-виробничої сфери на основі використання ринкових механізмів господарювання;

- послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю підприємств;

- створення умов для вільної конкуренції на товарних ринках, вільного просування товарів на внутрішньому та міжнародних ринках;

- сприяння формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, виробництву товарів, розширенню їх асортименту та поліпшенню якості з урахуванням попиту населення;

- гармонізація поточних і стратегічних напрямів розвитку торгівлі і структурно-інвестиційної та науково-технічної політики;

- зняття обмежень адміністративного регулювання торговельної діяльності;

- підвищення темпів зростання товарообороту на основі політики стимулювання розвитку споживчого сектору;

- створення умов для накопичення торговельного капіталу і зростання інвестицій у галузі.

Тема 11. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД)- виноситься на самостійне вивчення студентів

Дата добавления: 2014-01-05