Галузева структура

ВСТУП

Одеса ОДЕУ 2007

Одеса ОДЕУ 2007

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАЇНОЗНАВСТВО

Опорний конспект лекцій

Затверджено на засіданні

кафедри екології, розміщення

продуктивних сил і технології

Протокол № ­­__

від „­__”_________ 2007 р.

Усі цитати, цифровий, фактичний

матеріал, бібліографічні відомості

перевірені, написання сторінок

відповідає стандартам.

Зауваження рецензентів враховані.

______________________________

(підписи укладачів)

Країнознавство. Опорний конспект лекцій. /Укл. В. Ф. Семенов, М. Д. Балджи, С. В. Стеценко. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2007. – 110 с.

Укладачі: В. Ф. Семенов, д-р екон. наук, професор

М. Д. Балджи, канд. географ. наук, доцент

С. В. Стеценко, ст. викладач

Рецензенти: В. В. Ковалевський, канд. екон. наук, доцент

(зовнішній рецензент)

О. П. Єгоров, канд. екон. наук, доцент

Коректор: А. О. Ковальова

Курс „Країнознавство” є складовою циклу економічних дисциплін. Важливість та доцільність введення цього курсу пояснюється збільшуючим значенням комплексу знань про країни, з якими Україна має культурні, політичні та економічні зв’язки. Після отримання незалежності наша держава намагається активно інтегруватися до світового економічного співтовариства, утворює сприятливі умови для розвитку зовнішньої торгівлі і залучення іноземних інвестицій.

З метою запобігання негативних наслідків в міжнародному бізнесі та здатності максимально використовувати можливості співробітництва з іноземними партнерами, фахівці в галузі економіки повинні бути добре ознайомлені з економікою зарубіжних країн, а саме: з економічним потенціалом країн, галузевою структурою економіки, факторами її розвитку, економічній політиці уряду, особливостями зовнішньоекономічної діяльності, ступені участі країн у міжнародному поділі праці, національних особливостях ведення ділових переговорів та ін.

В наш час в світі нараховується близько 200 країн. Почти з половиною з них Україна підтримує безпосередні економічні відносини, с іншими – опосередковані, тобто шляхом сумісної участі в глобальному економічному процесі та в роботі міжнародних організацій (ООН, Світовий Банк реконструкції і розвитку, МВФ та ін.). Для успішності зовнішньоекономічної діяльності необхідно доцільне вивчення специфіки і ємності ринку конкретної країни, природно-ресурсний та виробничий потенціал. На це і спрямована наука „Країнознавство”.

Курс “Країнознавство” передбачає вивчення основних закономірностей і проблем територіальної організації господарства як об'єктивної умови і чинника інтенсифікації економічного і соціального розвитку країн. “Країнознавство” включає вивчення: загального економіко-територіального огляду світу (де розглядаються сучасна політична ситуація в світі, світові природні ресурси і світове господарство); безпосередньо країнознавчі теми з ознайомлення з особливостями соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу та заключну тему, яка присвячена зовнішнім відносинам України з країнами світу.

Предметом даної науки є соціально-економічний комплекс країни, який включає в себе визначення її економічного потенціалу, оцінку ресурсних можливостей, ємність внутрішнього ринку, соціально-економічну структуру, економічну політику уряду, культурні та національні традиції.

Перед курсом поставлена навчальна мета – формування у студентів навичок аналізу і наукового обґрунтування організації господарства в залежності від трудових та природних ресурсів і науково-технічного потенціалу різних країн.

Знання умов і особливостей економічного розвитку в різних країнах, у тому числі, знання джерел формування товарних ресурсів, торгівельного потенціалу країни, розміщення виробництва товарів широкого вжитку, міжрайонних зв'язків та їхньої ролі в забезпеченні товарними ресурсами країни – усе це необхідно кожному висококваліфікованому фахівцю в сфері економіки. У процесі занять студенти повинні навчитись користуватися різними статистичними довідниками, матеріалами поточної періодичноїпреси, засобів масової інформації. 3 цієї причини більшість завдань передбачає використанні фундаментальних економічних робіт з окремих країн і регіонів, статистичних довідників і навчальних посібників з міжнародної економіки. Це прилучає студентів до широкого кола літературних, статистичних і картографічних джерел, формує в них навички знаходити необхідний матеріал для відповідного економічного аналізу. З метою посилення теоретичної спрямованості курсу „Країнознавство” і відображення проведених у країнах ринкових реформ, студентам необхідно використовувати в процесі самостійної роботи матеріали державних документів. Крім цього, необхідно досліджуваний матеріал пов'язувати з конкретними питаннями розглянутих проблем. Тому важливим джерелом знань у курсі „Країнознавство” є статистичний матеріал, що публікується в періодичній пресі, Держкомстатом тощо.

Метою вивчення дисципліни “Країнознавство” є ознайомлення з глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття в умовах посилення взаємозалежності національних економік, світових інтеграційних процесів, що складаються у світовій економічній системі, з метою адаптації економіки України до системи міжнародного поділу праці.

Завданнями, що мають бути вирішені в процесі викладання дисциплін, є:

o вивчення основних параметрів країн світу, як об‘єктів соціально-економічного простору;

o вміння аналізувати соціально-економічну типологію країн;

o засвоєння основних тенденцій економічного розвитку країн в процесі

o глобалізації (економічна та політична інтеграція);

o виявлення тенденцій та перспективи зовнішніх відносин України з країнами світу (економічні, політичні, культурні);

o вміння характеризувати країни світу у межах соціально-політичних регіонів

Отже, в наш час поняття „країнознавство” розуміється як сучасна самостійна наука, яка має свій предмет, мету і завдання.

Країнознавство - це наука, яка займається комплексним вивченням країн або їх регіонів, з метою виявлення та систематизації на конкретних територіях загальних закономірностей їх розвитку.

В програмі курсу “Країнознавство” більша частина розділів має цілеспрямований характер з вивчення і аналізу економіки різних країн світу. Останній розділ містить матеріал з економічних та економіко-територіальних знань України, де простежуються міжнародні економічні зв’язки на всіх рівнях господарювання.

Розділ І. Функціональні характеристики країн в сучасному соціально-економічному просторі

Тема 1. Соціально-економічна типологія країн

План:

1.1. Соціально-економічна структура світу

1.2. Основні об’єкти політичної карти світу

1.3. Типологія країн світу

1.4. Класифікації країн

1.1. Соціально-економічна структура світу

На сьогодні в світі більше 200 країн, з них 193 – суверенні і близько 30 колоній

Відповідно до норм міжнародного права виділяють території 3-х видів:

1. Території суверенних держав.

2. Залежні країни і території.

3. Води (акваторія) відкритого моря і територія Антарктиди.

1.2. Основні об’єкти політичної карти світу

Основними об’єктами політичної карти світу є:

1. Суверенні держави

2. Колонії

3. Острівні території (“заморські департаменти”)

4. Території з невизначеним статусом (Західна Сахара)

Суверенна держава – незалежна держава, має такі ознаки:

• наявність органів державної влади,

• наявність державного права на території держави,

• наявність території, в межах якої держава здійснює свою владу і суверенітет.

Колонія – це країна, населення якої позбавлене державності, економічної й політичної самостійності, а економічні ресурси контролюються владою іноземної держави (Пуерто-Ріко – США, Антильські острови – Нідерланди, Бермудські острови – Великобританія, Самоа – США та ін.).

Протекторати – державні утворення, що делегують свої зовнішньополітичні (іноді і внутрішньополітичні) права суверенній державі.

Підопічні території – землі, тимчасово передані ООН під управління тієї чи іншої держави (Острови Палау в Тихому океані).

Острівні території – залежні заморські території (Французька Гвіана, Мартініка, Гваделупа, Реюньйон, Французька Полінезія, Нова Каледонія та ін.).

За формою правління розрізняють країни республіканського і монархічного правління. У світі більше 140 республік. Розрізняють республіки президентські (США, Чилі, Аргентина, Мексика) і парламентські (ФРН, Італія, Індія). Виділяють монархії: конституційні (Великобританія, Норвегія, Бельгія, Швеція), абсолютні (Бутан, Саудівська Аравія, Непал, Камбоджа) і теократичні (Ватикан).

За формами устрою розрізняють:

• унітарну державу – єдину цілу, що складається з адміністративно-територіальних одиниць з єдиною законодавчою і виконавчою владою (Великобританія, Японія, Швеція, Франція, Італія, Китай, Угорщина, Польща);

• федеративну державу – добровільне об’єднання декількох раніше самостійних державних утворень в одну державу (Бельгія, Канада, Австралія, США, Росія, ФРН, Індія, Нігерія, Аргентина);

• конфедерацію – юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їхніх загальних інтересів (Швейцарія).

1.3. Типологія країн світу

Типологія країн – це виділення груп країн зі схожим типом і рівнем соціально-економічного розвитку. Вона залежить від того, які ознаки покладено в основу визначення. Найчастіше за критерій беруть рівень розвитку і особливості структури господарства.

Загальновизнаними для визначення рівня економічного розвитку країни є валовий національний продукт або валовий внутрішній продукт.

За цими критеріями виділяють 5 типів країн:

1. Економічно високо розвинуті країни, з ВВП понад 30 тис дол. (США, Японія, Швейцарія, Норвегія, Данія, Сінгапур, Малайзія).

2. Країни з середнім рівнем розвитку (10 – 30 тис. дол.) – Канада, ФРН, Франція, Великобританія, Ісландія, Італія, Греція, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Австрія Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Португалія, Іспанія, Фінляндія, Республіка Корея, Австралія, Нова Зеландія.

3. Країни з ВВП від 3 до 10 тис. дол. (Саудівська Аравія, Іран, Туреччина, Ізраїль, ПАР, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Хорватія, Індонезія, Мексика, Бразилія, Венесуела, Чилі, Аргентина).

4. Країни з ВВП від 1 до 3 тис. дол. (Росія, Білорусь, Україна, Естонія, Латвія, Литва, Боснія і Герцеговина, Сербія і Чорногорія, Македонія, Румунія, Болгарія, Казахстан, Єгипет, Лівія, Алжир, Марокко, Куба, Перу, Сурінам, Колумбія, Еквадор, Болівія, Парагвай, Лаос)

5. Країни з ВВП менш ніж 1 тис. дол. (КНР, МНР, Північна Корея, В’єтнам, Індія, Афганістан, Пакистан, Таїланд, Камбоджа, країни Центральної Африки, Гайана, Гватемала, Сальвадор, Албанія, Ірак, Ємен).

Структуру господарства країни визначають або за галузевою структурою зайнятості або за галузевою структурою ВВП. Згідно цього виділяють: аграрні, індустріальні, постіндустріальні, аграрно-індустріальні (індустріально-аграрні) країни.

Для визначення типу країн враховують також рівень сформованості організаційно-управлінських структур, функціонально-галузевих і територіально-господарських структур. Виходячи з цих критеріїв, також виділяють 5 типів країн:

1. Країни розвинутої економіки (країни “великої сімки”, промислово розвинуті країни Західної Європи, промислово розвинуті країни Південної півкулі). Основні закономірність цих країн – наявність високо розвинутого господарства, в якому поєднується діяльність держави і потужних угруповань капіталу. На них припадає майже половина ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі.

США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Канада; Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та ін.; Австралія, Нова Зеландія, ПАР.

2. Середньо розвинуті країни перехідної економіки – індустріальні та індустріально-аграрні країни, у яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки, але їх господарство має економічні показники менші, ніж економічно розвинуті країни і в них не до кінця сформовані господарські структури. Їх поділяють на 2 підгрупи країн:

2а. Країни, що із запізненням стали на шлях капіталістичного розвитку (Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо).

2б. Країни нової індустріалізації (Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур та ін., Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Чилі).

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки:

3а. Постсоціалістичні крани Євраз ії (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Монголія та ін.).

3б. Молоді незалежні держави (країни, які входили до складу СРСР).

4. Країни, що розвиваються (120 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії):

4а. Індустріально-аграрні країни з порівняно зрілою структурою господарства (Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія, Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Марокко, Туніс, Єгипет.

4б. Нафтодобувні країни з сучасною нафтовидобувною промисловістю (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.)

4в. Найменш розвинуті країни – аграрні і до індустріальні країни (Мозамбік, Ангола, Ефіопія, Сьєра-Леоне, Сомалі, Танзанія, Чад, Афганістан, Камбоджа, Бангладеш, Ємен та ін.).

4г. Країни з переважанням монокультури в сільському господарстві (“бананові республіки”) чи невеликі острівні країни і країни, що експортують продукцію гірничодобувної промисловості.

5. Країни централізовано керованої економіки (КНР, КНДР, В’єтнам, Лаос, Куба).

1.4. Класифікації країн

Залежно від ознаки, покладеною в основу типології, виділяють такі основні класифікації країн:

- за площею,

- за чисельністю населення,

- за формою державного устрою,

- за ідеологічною орієнтацією,

- за формою державного режиму,

- за політичною структурою,

- за рівнем розвитку науки і техніки,

- за рівнем соціально-економічного розвитку.

Запитання для контролю знань:

1. Розповісти про відмінності об’єктів політичної карти світу на конкретних прикладах.

2. Показати на прикладах різницю в існуванні країн з різними формами правління.

3. Як розрізняють країни за формами устрою? Навести приклади.

4. Що таке типологія країн? Чому виникає необхідність в її існуванні?

5. Назвіть основні показники для визначення економічного розвитку країн.

6. У чому полягає відмінність між індустріальними, аграрними і постіндустріальними країнами?

7. На які типи поділяються країни, згідно рівнів сформованості організаційно-управлінських, функціонально-галузевих і територіально-господарських структур? Навести приклади країн.

8. На які типи поділяються країни, згідно визначенню ВВП?

9. Які класифікації країн існують? На яких принципах вони базуються?

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

5. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

6. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

7. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

8. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

Тема 2. Тенденції розвитку основних груп країн

в процесі глобалізації

План:

2.1. Поняття глобалізація, регіоналізація. Глобальні проблеми.

2.2. Тенденції і фактори економічного розвитку.

2.3. Економічна та політична інтеграція. Міжнародні економічні організації.

2.2. Поняття глобалізація, регіоналізація. Глобальні проблеми

Глобалізація – процес формування інтегрованої та взаємозалежної світової економіки, поширення певних економічних явищ у господарствах усіх країн.

Глобалізація відбувається на 2-х рівнях:

І рівень – стихійно-ринкового протікання глобальних процесів,

ІІ рівень – міждержавного регулювання проявів глобалізації.

Вона має такі основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.

Глобалізація ринків – процес об’єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків у один великий ринковий простір. Наприклад, всесвітнє визнання напоїв “Кока-Кола”, джинсів “Левіс”, касетних магнітофонів “Соні", гамбургерів “Мак’Дональдс” тощо.

Глобалізація виробництва – розміщення виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети. Американська компанія “Боїнг” виробляє літак “Боїнг-777”, який складається з 132500 основних вузлів і деталей, що виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу.

В основі розвитку глобалізації лежать 2 макроекономічні чинники:

1) усунення бар’єрів на шляху до вільного переміщення товарів, послуг і капіталу;

2) технологічні зміни, особливо бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій, засобів транспорту і зв’язку.

Регулювання глобальної економічної ситуації здійснюють різні міжнародні структури, які ставлять єдині вимоги до економічної політики урядів усіх країн світу.

Регіоналізація – це поглиблення міжнародних зв’язків на компактному просторі, який називається регіоном.

Класифікація глобальних проблем:

- політичні і соціально-економічні;

- проблеми, пов’язані з природноекономічним розвитком;

- соціальні проблеми;

- змішані проблеми, виникнення і невирішеність яких сприятиме загрозі масової загибелі людства;

- наукові проблеми.

2.2. Тенденції і фактори економічного розвитку

Для розвитку сучасного світового господарства характерні такі провідні тенденції:

• посилення глобалізації світової економіки;

• утворення великих зон впливу найрозвиненіших країн світу. Такі зони стають своєрідними міждержавними економічними центрами, навколо яких поступово об’єднуються інші держави;

• циклічність розвитку в економіці;

• нерівномірність економічного розвитку країн і регіонів.

Фактори економічного розвитку: інвестиції, трудові ресурси, зовнішньоекономічні зв’язки, науково-технічний прогрес.

2.3. Економічна та політична інтеграція. Міжнародні економічні організації

Процеси господарського об’єднання країн на основі розвитку сталих взаємозв’язків і розподілу праці між національними господарствами називають міжнародною економічною інтеграцією. Економічна інтеграція передбачає утворення спільних господарських об’єднань країн, які діють згідно зі спеціальними угодами і мають специфічну організаційну структуру.

Процеси економічної інтеграції проходять тривалий період становлення і відбуваються у кількох формах. Наприклад, на рівні підприємств (на мікрорівні) фірми, які виробляють подібні чи однорідні товари, часто об’єднують свої зусилля для вдосконалення процесів виробництва й реалізації продукції, протистояння сильнішому конкурентові та отримання більшого прибутку. Це так звана горизонтальна інтеграція, при якій відбувається злиття фірм або виробництво аналогічних товарів у філіях за кордоном.

Дещо інакше взаємодіють фірми за так званої вертикальної інтеграції. Вона полягає в об’єднанні підприємств, що спеціалізуються на різних етапах одного й того ж виробничого циклу.

До основних передумов інтеграційних процесів зараховують міжнародний поділ праці та кооперування виробництва, розвиток науково-технічного спів робітництва, торгівлі і фінансових відносин, діяльність транснаціональних корпорацій.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – це така форма міжнародного об’єднання капіталів, коли головна компанія має свої відділення у багатьох країнах, здійснюючи координацію та інтеграцію діяльності.

За масштабами та організаційними формами розрізняють такі види міжнародної економічної інтеграції:

• зона преференційної торгівлі,

• зона вільної торгівлі,

• митний союз,

• спільний ринок,

• економічний союз.

Різноманітні процеси економічної інтеграції зумовлюються економічними і політичними причинами. Спільні історико-господарські особливості, подібність природних умов і ресурсних проблем країн та необхідність зміцнення їхніх позицій в умовах посилення міжнародної конкуренції сприяють налагодженню між ними міцних економічних зв’язків.

У сучасному світі посилюється взаємозв’язок і взаємовплив національних економік і світового господарства. Кожній країні потрібен доступ до світового ринку. Але перед потужною міжнародною конкуренцією вистояти дуже складно. Іноді здається, що набагато простіше закрити кордони. Однак, коли країна встановлює торгівельні бар’єри, це може обернутися торговою війною, адже інші країни у відповідь зведуть власні бар’єри. Для розв’язання таких суперечностей країни утворюють регіональні альянси (союзи) з метою спільного використання економічних і політичних переваг міжнародної торгівлі та стимулювання економічного зростання.

На практиці існує 2 типи міжнародних організацій: міжнародні міжурядові організації та міжнародні неурядові організації. Міжнародні економічні організації признані забезпечувати стабільний і впорядкований розвиток світової економіки.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І СОЮЗИ

Європейський Союз (колишній ЄЕС, Загальний ринок)

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)

Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК)

Північноамериканський договір про вільну торгівлю (НАФТА)

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН)

Асоціація регіонального співробітництва Південно-Східної Азії

(СААРК)

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ)

Амазонський пакт

Андська група

Ла-Платська група

Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР)

Карибське співтовариство (КАРИКОМ)

Ліга арабських держав (ЛАД)

Організація африканської єдності (ОАЄ)

Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС)

Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК)

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС)

Афро-Азійська організація економічного співробітництва (АФРАСЕК)

Нові індустріальні країни (НІК)

Арабський спільний ринок (АрСР)

Зона преференційної торгівлі Східної і Південної Африки (ПТА)

Південно-Африканська конференція з питань координації розвитку

(САДКК)

Світова організація торгівлі (СОТ)

Запитання для контролю знань:

1. Що таке глобалізація? На які складові вона поділяється?

2. Назвіть основні групи глобальних проблем. З чим пов’язана їх поява?

3. Наведіть приклади позитивного впливу глобалізації бізнесу на стан національних економік.

4. Поясніть, чому процеси глобалізації економіки набули значних масштабів наприкінці ХХ ст.?

5. У чому полягає зміст економічної інтеграції? Регіоналізації?

6. Які форми економічної інтеграції ви знаєте?

7. Що таке міжнародна економічна інтеграція і чим вона відрізняється від політичної інтеграції?

8. Охарактеризуйте на прикладах переваги, які отримують країни від міжнародної економічно інтеграції. Проаналізуйте, чому економічна інтеграція розвивається від простіших до складних форм.

9. Обґрунтуйте твердження: “Сучасна економічна інтеграція відбувається як між окремими фірмами, так і між країнами”.

10. Проаналізуйте, які негативні процеси можуть розвиватися в рамках регіональних економічних об’єднань

11. Охарактеризуйте роль регіональних економічних об’єднань у сучасному світі.

12. Наведіть основні форми сучасних міжнародних економічних відносин.

13. Обґрунтуйте позитивність зон вільної торгівлі.

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

5. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 328 с.

6. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

7. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

9. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

10. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

11. Осика С. Г. П’ятницький В. Т. Світова організація торгівлі. – К.: “КІС”, 2004. – 513 с.

12. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

Тема 3. Світова економіка. Національна економіка

План:

3.1. Поняття світової економіки і світового господарства

3.2. Етапи формування світового господарства

3.3. Сучасна соціально-економічна структура світового господарства

3.4. Територіальна модель світового господарства. Сучасні моделі ринкової економіки

3.5. Національна економіка як об’єкт світової економічної системи. Показники економічного розвитку країн

3.1. Поняття світової економіки і світового господарства

Світова економіка – сукупність національних господарств, пов’язаних один з одним системою міжнародного розподілу праці, економічними і політичними відносинами.

Універсальний зв’язок між національними господарствами визначають міжнародні економічні відносини, до яких належать:

- міжнародна торгівля товарами і послугами;

- міжнародний рух капіталу;

- міжнародний туризм;

- міжнародна економічна інтеграція.

Світове господарство – цілісна соціально-економічна система взаємопов’язаних і взаємозалежних національних господарств, яка базується на міжнародному поділі та інтеграції праці, торгівлі, науково-технічній і виробничий кооперації, кредитно-грошових відносинах, об’єднаних глобальними комунікаційними зв’язками.

3.2. Етапи формування світового господарства

Етапи формування світового господарства:

І етап пов’язують з загальним поділом праці,

ІІ етап пов’язують з частковим поділом праці, який породив ремісництво,

ІІІ етап характеризується вирішальним впливом одиничного поділу праці, який зумовив організацію економічної діяльності, тобто утворення світового господарства.

3.3. Сучасна соціально-економічна структура

світового господарства

3.4. Територіальна модель світового господарства. Сучасні моделі ринкової економіки

Територіальна модель світового господарства була запропонована В. П. Максаковським. Вона складається з 10 соціально-економічних центрів або полюсів світового господарства: Західна Європа, Північна Америка, Японія, КНР і країни Центрально-Східної Євразії, Центральна Азія, Австралія, Південна Америка, Південно-Західна Азія, Південно-Східна Азія, Африка.

Сучасні моделі ринкової економіки:

– модель вільного підприємництва;

– модель узгодженого вільного підприємсництва;

– модель соціальної ринкової економіки;

– модель перерозподілу доходів.

3.5. Національна економіка як об’єкт світової економічної системи. Показники економічного розвитку країн

Національна економіка – це великий господарський комплекс, який характеризується галузевою і територіальною структурами, системами управління і надійними соціально-економічними відносинами.

Потужність економіки країни в значній мірі залежить від обсягу і якості факторіввиробництва (праці, технології, природно-ресурсного потенціалу, капіталу, наявністю не фінансових суб’єктів економічної діяльності, управлінських інститутів).

Важливою характеристикою економічного потенціалу країни є галузева структура, до якої належать: промисловість; сільське господарство; будівництво; транспорт і зв’язок; торгівля; житлово-комунальне господарство; охорона здоров’я; освіта, наука і культура; фінансування, кредит, страхування; апарат управління.

Узагальнюють галузеву структуру господарювання, розподіляючи її на три блоки:

а) сільське, лісове господарство та риболовство;

б) промисловість;

в) послуги.

Сукупність галузевої структури і видів діяльності, які обслуговують інші галузі економіки називають інфраструктурою господарства.

Ступінь розвитку національної економіки вимірюється спеціальними показниками:

1. Валовий внутрішній продукт (ВВП);

2. Валовий національний продукт (ВНП);

3. ВВП і ВНП у розрахунку на душу населення;

4. Національний дохід (НД);

5. Середні розміри заробітної платні;

6. Обсяги зовнішньоторговельних операцій (експорт/імпорт).

7. Індекс людського розвитку.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це продукція, яка виробляється резидентами в межах території країни на протязі року. Він розраховується за формулою:

GDP = C + Ig + G,

де GDP (gross domestic product) – ВВП;

С – споживчі витрати;

Ig – внутрішні приватні інвестиції (капіталовкладення);

G – державні витрати.

Валовий національний продукт (ВНП) включає як суму прибуткової вартості, яка утворена в країні і складає ВВП, так і засоби, зароблені за кордоном. Він розраховується як сума ВВП і чистого експорту (NE) – різниці між експортом (X) та імпортом (IM) країни. Тоді:

GNP = CDP + NE,

де GNP (gross national product) – ВНП.

Чистий національний продукт (ЧНП) утворюється відніманням з ВНП вартості засобів виробництва, які використовуються в процесі виробництва продукції (амортизаційні відрахування - А):

NNP = GNP – A,

де NNP (Net national product) – ЧНП.

Якщо з ЧНП відняти непрямі податки, то отримаємо національний дохід (НД):

NI = NNP – TH,

де NI (national income) – національний дохід;

TH – непрямі податки.

Індекс людського розвитку аккумулює три сладові людського розвитку: тривалість життя, рівень освіти та скоригований, стосовно купівельної спроможності, реальний ВВП на душу наслення. Показник коливається від 0 до 1, при цьому значення більше 0,8 свідчать про високий рівень розвитку, 0,5 – 0,8 – середній і менше 0,5 – низький рівень розвитку людини.

Аналізуючи економіку країни, важливо знати ступінь її зовнішньоекономічної активності. Його визначають такі показники як експорт та імпорт.

Експорт – це вивіз товарів, послуг і капіталу за межі країни для реалізації на зовнішніх ринках.

Імпорт – це ввезення товарів і послуг в країну з-за кордону. Розмір імпорту звичайно залежить від ємності внутрішнього ринку, яка, в свою чергу, обумовлюється економічними можливостями країни, спроможністю покупців, тому стає зрозумілим, що найбільші обсяги імпорту приходяться на найбільш розвинуті країни.

Різниця між експортом і імпортом складає сальдо зовнішньоекономічного балансу країни. Воно може бути позитивним (активним) чи негативним (пасивним).

Для виявлення і зіставлення позазників соціально-економічного життя країни використовується система національних рахунків. Це система міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, що відображають усі макроекономічні зв’язки.

Запитання для контролю знань:

1. Обґрунтуйте сучасну соціально-економічну структуру світового господарства.

2. Дати поняття світового господарства, світової економіки, національної економіки. У чому полягає відмінність останніх?

3. Які існували етапи формування світового господарства? З якими історичними подіями вони пов’язані?

4. Які типи економічних систем ви знаєте?

5. У чому полягає зміст територіальної моделі світового господарства?

6. Порівняйте сучасні моделі ринкової економіки.

7. Дайте визначення національної економіки. З яких елементів складається національна економіка країн?

8. Що таке територіальна структура господарства? Від яких факторів вона залежить?

9. Назвіть основні завдання економічного розвитку країн.

10. Якими показниками визначається економічний розвиток країн? Приведіть приклади.

11. Обґрунтуйте головні функції держави в сучасній економіці.

Література:

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Вавилова Е. В. Экономическая география и регионалистика. – М.: Гардарики, 1999. – 154 с.

5. Волошин В. В. Регулювання світової економіки. – К.: Київськ.університет, 2000. – 313 с.

6. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

7. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

9. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

10. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

11. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

12. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.

Тема 4. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами світу

План:

4.1. Структура зовнішніх зв‘язків.

4.2. Форми зовнішньоекономічної діяльності.

4.3. Політико-економічні зв‘язки.

4.4. Культурні зв‘язки України з країнами світу.

4.1. Структура зовнішніх зв’язків

Україна має широкі зовнішньоекономічні зв’язки, що активізувалися з переходом країни до ринку. Їх формують зовнішня торгівля товарами, послугами, інвестиції, зв’язки, пов’язані з робочою силою та ін.

Міжнародні економічні зв’язки охоплюються діяльність, пов’язану з реалізацією товарів і сировини, послуг, руху міжнародних інвестицій, обігу грошей, міграції трудових ресурсів.

Структура зовнішні зв’язків поділяється за:

– змістом;

– часом;

– рівнем економічного розвитку;

– регіонами світу.

4.2. Форми зовнішньоекономічної діяльності

До форм зовнішньоекономічної діяльності належать:

• міжнародна торгівля,

• експорт та імпорт послуг, туризм.

• кредитування та інвестування,

• науково-технічна співпраця,

• спільне підприємництво.

Міжнародна торгівля. Загальний обсяг обороту зовнішньої торгівлі товарами визначається сумою експорту (вивезення за кордон) та імпорту (ввезення з-за кордону) товарів.

Найбільше товарів експортується до Росії (на суму 3,7 млрд. дол.), Китаю (1,1 млрд.), Білорусі (0,8 млрд.), Німеччини, США, Польщі. Так, до Німеччини експортується одяг, текстильні вироби, мідь та чорні метали й вироби з них.

Основний імпорт товарів також припадає на Росію і становить майже 50% вартості всіх товарів, що надходять в Україну.

Імпорт товарів у Україну надходить з країн колишнього СРСР, Європи, Азії, Америки, Африки, Австралії та Океанії. Імпортні поставки з Німеччини, Італії електричних та механічних машин і устаткування складають понад третину загального обсягу імпорту з цих країн.

Міжнародна торгівля послугами в Україні є значно меншою, ніж товарами. Сальдо зовнішньої торгівлі послугами є активним: експорт набагато перевищує імпорт. Не використовуються великі можливості надання санаторно-курортних і туристичних послу іноземним громадянам.

В Україні, завдяки її вигідного географічного і геополітичного положення досить добре розвинуті транспортні послуги.

Останнім часом посилилися зв’язки України, пов’язані з переміщенням робочої сили. Значно зріс виїзд з країни робітників і спеціалістів на тимчасове проживання за кордон: на нафто- і газо промисли до Росії, на будівництво до Польщі, Чехії та Угорщини, на допомогу у веденні домашнього господарства в Італію, Грецію та інші країни.

Виїжджають з України і висококваліфіковані спеціалісти, зокрема науковці (до Росії, США, Ізраїлю, Німеччини). В свою чергу до нас приїжджають на роботу науковці, бізнесмени, громадські діячі. Значна кількість українських учених зайнята за кордоном тимчасово (переважно фізико-математичних, технічних, біологічних, хімічних, геологічних і медичних спеціальностей).

Іноземні інвестиції. Одним з важливих показників, що характеризують рух капіталів в економіці країни, є обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у неї, та обсяг інвестицій, вкладених Україною в економіки інших держав.

Прямі інвестиції в Україну надходять з США, Нідерландів, Німеччини. Щодо інвестицій, які надає Україна іншим державам (Росії, Швейцарії, Грузії), то вони ще дуже незначні.

Туризм. На межі ХХ – ХХІ ст. туризм став одним з найпотужніших секторів економіки, який об’єднує види людської діяльності, спрямовані на обслуговування як міжнародного туризму (в’їздний і виїзний), так і подорожей у межах країни проживання (внутрішній).за обсягами експортних операцій туризм спів мірний з обсягами торгівлі автомобілями і нафтою. Туризм – це джерело валютних надходжень, відродження і збереження традицій, фольклору, народних промислів та зайнятості населення країн.

4.3. Політико-економічні зв’язки

З перших років снування молодої незалежної держави її суверенітет визнали 150 країн світу. Були встановлені дипломатичні відносини із 138 державами. З багатьма з них були підписані договори про добросусідство і співробітництво. Високу політичну прихильність перш за все продемонстрували найближчі сусіди – Польща, Словаччина, Чехія, Німеччина, Угорщина та ін.

Динамічно і плідно розвиваються відносини України з країнами ЄС. Президент України у червні 2002 р. направив до Верховної Ради України послання “Європейський вибір”, де було запропоновано Стратегію інтеграції України до європейського Союзу”.

Україна є асоційованим учасником Співдружності незалежних держав (СНД) – економічного і політичного союзу, який утворився наприкінці 1991 р. У рамках СНД із 1993 р. діє Економічний союз його країн (12). У межах СНД із 1995 р. почав діяти Митний союз у складі Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану.

В 1992 році Україна стала членом Міжнародного валютного фонду. Штаб-квартира МВФ розташована у Вашингтоні. Нині членами МВФ є понад 160 країн. Найбільші квоти мають США – 18 млрд. СДР, Великобританія – 6,2 млрд., ФРН – 5,4 млрд., Франція – 4,5 млрд., Японія – 4,2 млрд. СДР. Частка України становить 0,21 млрд. СДР.

З 1992 року Україна стала членом Світового банку реконструкції та розвитку, відомого як Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), заснованого у 1945 р. Основне в роботі банку – через надання довгострокових банківських кредитів сприяти розвиткові економіки країн – своїх членів. Банк одержує кошти як від внесків країн-членів, так і від випуску облігацій, що їх можуть купувати приватні фірми, різні установи, громадські й рядові організації.

У 1992 році, разом з Турецькою Республікою та ще 9-ма країнами Причорноморського регіону Україна взяла участь у заснуванні Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).

Значну увагу Україна приділяє співробітництву з організацією Північноатлантичного договору (НАТО). Українські Збройні сили беруть участь у натовській програмі “партнерство заради миру”.

З 1997 р. Україна увійшла до об’єднання ГУУАМ, створеного разом з Грузією, Узбекистаном, Азербайджаном і Молдовою.

4.4. Культурні зв’язки

Самобутня національна культура українського народу є невід’ємною часткою світової культури. Держава опікується розвитком міжнародних культурних зв’язків України з культурами всього світу. Провідною формою таких контактів стали Дні культури України та мистецькі фестивалі. За роки незалежності проведено Дні української культури в Болгарії, Словаччині, Росії, Казахстані, Узбекистані, Німеччині, Франції. Наймасштабніший захід такого плану було проведено у Франції в 2004 р.

Запитання для контролю знань:

1. Назвіть міжнародні організації, членом яких є Україна. В чому переваги такого членства?

2. Які гроші доцільно брати українцям у закордонну поїздку?

3. Що, на вашу думку, сприятиме поліпшенню міжнародних економічних відносин України?

4. Охарактеризуйте зв’язки України з Європейським Союзом.

5. Назвіть основні складові зовнішньоекономічного потенціалу України.

6. За допомогою яких чинників можна підвищити конкурентоспроможність української економіки на світовому ринку?

7. Проаналізуйте і поясність, з якими державами Україна має тісні виробничі та торгівельні зв’язки.

8. Проаналізуйте структуру експорту і імпорту України. Запропонуйте власні шляхи її удосконалення.

9. Проаналізуйте і поясніть основні напрями іноземних інвестицій в економіку України.

10. Проаналізуйте і поясніть на конкретних прикладах, які негативні наслідки для економіки України можуть мати іноземні інвестиції. Які проблеми можуть при цьому виникнути?

Література:

1. Багрова І. В., Гетьман О. О., Власик В. С. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: ЦНЛ, 2004. – 384 с.

2. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 328 с.

3. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

4. Європейські інтеграції та Україна. – К.: Макрос, 2002. – 480 с.

5. Матюшенко І. Ю., Божко В. П. Іноземні інвестиції. – К.: Професіонал, 2005. – 336 с.

6. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

7. Петер Гавлик Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы, проблемы теории и практики управлыния // МЭ и МО. – 2004. - №2. – с. 20.

8. Статистичний збірник України за. 2004 р. / О. Г. Осауленка. – К.: Видво «Консультант», 2005. – 591 с.

Розділ ІІ. Особливості соціально-економічного розвитку

регіонів і країн

Тема 5. Особливості розвитку країн Західної та Східної Європи

План:

5.1. Економіка Європи

5.2. Галузева структура

5.3. Регіони Європи

5.4. Значення ЄС у розвитку економіки Європи

5.1. Економіка Європи

Європа займає провідне місце у світовому господарстві за розмірами промислового та сільськогосподарського виробництва, експортом товарів та послуг, розвитком міжнародного туризму. Її сумарний ВВП становить майже 30% світового. Вона утримує лідерство у світовій торгівлі, за обсягами золотовалютних запасів та іноземних інвестицій.

У господарствах Європи співіснують три сектори:

• національний (приватний);

• державний;

• іноземний.

Провідною галуззю промисловості є машинобудування. Друге місце займає хімічна промисловість. Чорна металургія отримала розвиток насамперед у країнах, що мають відповідне сировинне забезпечення — Німеччина, Велико­британія, Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург, Польща, Чехія. Після Другої світової війни великі металургійні комбінати споруд­жувалися та розширювалися в морських портах з орієнтацією на імпорт більш якісної та дешевої залізної руди та металобрухту. Найсучасніші з таких комбінатів знаходяться в Фос (Франція), Торонто (Італія). В останні роки набуває популярності будівництво металургійних міні-заводів. Основними галузями кольорової металургії є виробництво алюмінію та міді.

Лісова промисловість є галуззю міжнародної спеціалізації Швеції та Фінляндії. Ці країни називають головним «лісовим цехом» регіону.

Останнім часом за прикладом «Силіконової долини» в США в Європі також набуває поширення розвиток науково-дослідних парків. Найбільші з них знаходяться поблизу Кембриджа (Вели­кобританія), Мюнхена (Німеччина). На півдні Франції, в районі Ніцци, формується «долина високих технологій».

Головні галузі сільськогосподарського виробництва: рослинництво і тваринництво — поширені повсюдно в різних поєднаннях. За основними видами сільськогосподарської продукції більшість країн забезпечує свої потреби і зацікавлені в її збуті на зовнішніх ринках.

Під впливом природних та історичних умов в регіоні склалися три основних типи сільського господарства: північноєвропейський, середньоєвропейський та південно-європейський. Сформувалося кілька широтних зон зональної спеціалізації сільського господарства. Для першої з них (Скандинавія та Вели­кобританія) притаманне переважання інтенсивного молочного тваринництва, а в рослинництві, що його обслуговує, — кормових культур та сірих хлібів. Отже, у сільському господарстві регіону спостерігаються чітко виражені особливості зональної, а також приміської спеціалі­зації. Потужні зони приміського господарства, що забезпечують великі промислові агломерації молоком, яловичиною, свининою, птицею, яйцями, овочами, фруктами, склалися в Німеччині, Нідерландах, Великобританії, Франції.

Великобританія та Італія мають найбільш розви­нуті господарські комплекси. В останні десятиліття відбувається перерозподіл співвідношення сил між ними. Роль лідера дедалі більше перебирає на себе Німеччина, тоді як Великобританія — колишня «світова майстерня» — втрачає свої позиції. Серед інших країн найбільшу економічну вагу мають Іспанія, Нідер­ланди, Швейцарія, Бельгія, Швеція. На відміну від згаданих чотирьох головних країн, економіка останніх базується насампе­ред на окремих галузях, що завоювали, як правило, європейське або світове визнання. Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія входять до групи малих промислово розвинутих країн. До середньорозвинутих відносять Португалію, Грецію, Ірландію. Країни-карлики (Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн) мають специфічну роль у розвитку регіону.

Вісімнадцять постсоціалістичних країн з перехідною еко­номікою, розташовані в Центральній Європі, мають значно нижчий економічний і соціальний потенціал та, відповідно, рівень розвитку.

5.3. Регіони Європи

Регіони Європи:

1) Західна Європа – має високий рівень розвитку економіки. Структура господарства однорідна: частка промисловості у ВВП країн становить 2/5, частка послуг щорічно зростає, питома вага сільського господарства зменшується до 2 – 5%. Суттєво впливає на тенденцію розвитку як європейської, так і світової економіки;

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП /д.н., дол. США (2000 р.)
Австрія	Відень	83,9
Бельгія	Брюссель	30,5	10,1
Велика Британія	Лондон	244,8	57,7
Ірландія	Дублін	70,2	3,5
Ліхтенштейн	Вадуц	0,16	0,03
Люксембург	Люксембург	2,6	0,39
Монако	Монако	0,0019	0,03
Нідерланди	Амстердам	41,90	15,2
ФРН	Берлін	356,9	81,3
Франція	Париж	551,5	57,3
Швейцарія	Берн	41,3	7,0
Усього		1423,8	240,6	Середній 25630

2) Північна Європа – один з економічно найрозвинутіших регіонів у світі. На ці країни припадає приблизно 1% населення та 3% ВВП і промислової продукції розвинутих країн, але за показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення вони належать до 12-15 найрозвинутіших країн світу.

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП / д. н., дол. США (2000 р.)
Данія	Копенгаген	43,0	5,1
Ісландія	Рейк’явік	103,0	0,26
Норвегія	Осло	323,0	4,3
Фінляндія	Гельсінкі	338,1	5,1
Швеція	Стокгольм	449,9	8,7
Усього		1257,9	23,46	Середній 24600

3) Південна Європа відстає економічно від високо розвинутих країн Європи. У промисловості традиційними є галузі переробки сільськогосподарської сировини, харчова, легка, меблева та обробна промисловості.

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП / д. н., дол. США (2000 р.)
Андорра	Андорра-ла-Велья	0,467	0,07
Ватикан	Ватикан	0,00044	0,001	-
Греція	Афіни	132,0	10,4
Гібралтар (Брит.)	Гібралтар	0,006	0,03
Іспанія	Мадрид	504,7	39,2
Італія	Рим	301,3	57,2
Мальта	Валетта	0,3	0,37
Португалія	Лісабон	92,3	10,8
Сан-Марино	Сан-Марино	0,061	0,027
Усього		1031,1	118,1	Середній 17500

4) Східна (Центральна) Європа включає країни, які почали формуватися у 90-ті роки ХХ ст., в зв’язку з розпадом колишнього СРСР і соціалістичної системи.

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП / д. н., дол. США (2000 р.)
Білорусь	Мінськ	207,6	10,1
Естонія	Таллін	45,1	1,5
Латвія	Рига	64,5	2,5
Литва	Вільнюс	65,2	3,7
Польща	Варшава	312,6	38,5
Росія (європ. частина)	Москва	4309,5	115,5
Словаччина	Братислава	49,0	5,3
Угорщина	Будапешт	93,0	10,2
Україна	Київ	603,7	48,6
Чехія	Прага	78,8	10,3
Усього		5829,0	247,6	Середній 8600

5) Південно-Східна Європа охоплює 9 країн колишнього соціалістичного табору, які не ввійшли до попереднього регіону.

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)
Албанія	Тирана	28,7	3,4
Болгарія	Софія	110,9	8,2
Боснія і Герцеговина	Сараєво	51,1	3,3
Македонія	Скоп'є	25,7	1,9
Молдова	Кишинів	33,7	4,4
Румунія	Бухарест	237,5	22,6
Словенія	Любляна	20,3	1,9
Хорватія	Загреб	56,6	4,4
Югославія	Белград	102,2	10,2
Усього		666,7	60,3	Середній 4800

5.4. Значення ЄС у розвитку економіки Європи

Ство­рення Європейського Союзу вважається найважливішою подією в економічному та політичному розвитку Європи XX ст., поряд з виникненням, а потім і розпадом соціалістичного блоку. Формування ЄЄ пов’язується з утворенням у 1951 р. Спів­товариства по вугіллю та сталі (ССВС). У 1957 р. ці країни підписали угоду про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європей­ського Співтовариства Європаатом. Метою ЄЕС стало поступове формування спільного сільськогосподарського та промислового ринку. У 1967 р. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом об’єдналися в єдину організацію — Європейське Співтовариство (ЄС). ЄС охоплює 15 країн з населенням понад 370 млн. осіб і загальною площею близько 3,2 млн. км². На цьому євро­пейському просторі відбувається вільний рух товарів, капіталу, робочої сили.

Головною причиною створення ЄС були сильні інтеграційні тенденції країн Західної Європи, їх наслідком стали основні напрями діяльності інтеграційного об’єднання: спільна митна політика; ліквідація обмежень щодо руху окремих осіб, послуг і капіталу; ведення спільної господарської політики; забезпечення вільної конкуренції; уніфікація законодавства; спільна соціаль­на та валютно-фінансова політика. Відкрита економіка та раціо­нальна організація виробництва сприяють досягненню таких найважливіших цілей ЄС: збереженню довгострокового миру між країнами, що раніше протягом попередніх століть ворогу­вали; шануванню національних особливостей країн-учасниць; «підтягуванню» рівнів економічного розвитку країн-учасниць до максимально високих показників.

Нині ЄС — найпотужніший суб’єкт зовнішньоекономічних відносин, на який припадає понад 40% світової торгівлі. З часів утворення в 1968 р. митного союзу торговельні відносини між країнами-учасницями ЄС не мали митних бар’єрів, однак їх продовжували регулювати так звані адміністративні (нетарифні) обмеження. Запровадження єдиних зовнішньоторговельних тарифів стан­дартизувало торговельні відносини країн ЄС з іншими державами. В результаті створення єдиного ринку господарство країн-учас­ниць ЄС сьогодні тісно пов’язане. Більш як 60% зовнішньоторго­вельних операцій здійснюється в межах об’єднання.

Запитання для контролю знань:

1. Визначте основні риси промислового розвитку країн регіону.

2. Які фактори сприяли економічному розвитку країн Західної Європи?

3. Які фактори сприяли економічному розвитку країн Центральної Європи?

4. Охарактеризуйте характер сільськогосподарської спеціалізації в межах регіону.

5. Яке значення має фінансова діяльність в розвитку господарства країн Західної та Центральної Європи?

6. У чому особливість зовнішньоекономічних зв’язків країн Західної Європи? Центральної Європи?

7. Внутрішні відмінності господарського розвитку країн Західної Європи? Центральної Європи?

8. Прослідкуйте динаміку розширення ЄС.

9. Які країни входили до складу інтеграції у 1957 р.? В 1973р.? В 1995 р.?

10. Які основні цілі і напрямки діяльності ЄС?

Література:

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

3. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Волков А. М. Швеция: социально-экономическая модель. – М.: Мысль, 1991. – 186 с.

6. Герчикова И. Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятелньости. – М.: Изд. АО «Консалтбанкир», 2000. – 624 с.

7. Європейські інтеграції та Україна. – К.: Макрос, 2002. – 480 с.

8. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

9. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

10. Кистанов В. В., Копылов Н. В. Региональная экономика России. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 584 с.

11. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

12. Красильщиков В. Развитие России и стран Латинской Америки: факторы сходства и различия // МЭ и МО. – 2004. - №4. – с. 73.

13. Міжнародні організації / Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 288 с.

14. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

15. Петер Гавлик Страны с переходной экономикой: тенденции развития и перспективы, проблемы теории и практики управлыния // МЭ и МО. – 2004. - №2. – с. 20.

16. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

17. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

Тема 6. Економіка Федеративної республіки Німеччини

План:

6.1. Місце Німеччини в світовій економіці

6.2. Головні фактори розвитку економіки

6.3. Структура і динаміка економіки

6.4. Зовнішньоекономічна політика

6.1. Місце Німеччини в світовій економіці

Федеративна Республіка Німеччина – найпотужніша промислова країна Західної Європи. Країна належить до «Великої Сімки» Її частка у ВВП світу становить 4,8%. За розмірами ВВП країна займає 4 місце в світовій економіці (після США, КНР, Японії). Країна - «локомотив» Європейського Союзу. Країна має сильну промисловість, по деяким продуктам електротехнічного машинобудування верстатів, хімічної, оптико-механічної промисловості Німеччина займає 1-2 місце в світі.

Її доля у світовому експорті складає 10%, а за обсягами товарообігу вона займає 2-ге місце після США. Доля експорту в ВНП країни складає більше 20%, що є одним з найвищих показників серед країн «Великої Сімки

Дата добавления: 2014-01-05