Центральна Африка

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)
Ангола	Луанда	1247,0	11,1
Габон	Лібревіль	267,7	1,3
ДРК	Кіншаса	2345,0	43,9
Екваторіальна Гвінея	Малаб	28,05	0,4
Камерун	Яунде	475,4	14,2
Конго	Браззавіль	342,0	2,94
Сан-Томе і Прінсіпі	Сан-Томе	1,0	0,12
ЦАР	Бангі	623,0	3,3
Чад	Нджамена	1284,0	6,3
Усього		6613,1	83,5	Середній 1800

Східна Африка

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

Південна Африка

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)

13.4. Проблеми соціально-економічного розвитку

африканських країн

Африка — найвідсталіша та найбідніша за рівнем жит­тя населення частина світу. Політична карта мате­рика дуже строката, а більшість з 53 країн належить до країн, що розвиваються. Для країн Африки характерна велика етнічна роз­маїтість і незначна середня густота населення, більшість якого проживає в сільській місцевості. Тут спостерігаються швидкі темпи зростання кількості міського населення, високий його при­родний приріст.

Типовим для африканських країн є низький рівень національного доходу, переважання в сільському господарстві товарно-експорт­ного виробництва, поширення монокультури, а в промисловості — гірничодобувного виробництва. Зовнішня торгівля континенту зберігає мінерально- та аграрно-сировинну спеціалізацію.

Для більшості держав материка характерна наявність «бруд­них» виробництв, а також паливна, комунікаційна (будівництво шлях/в сполучення, розвиток зв'язку) проблеми.

В наш час на африканському континенті збереглися володіння Іспанії – Сеута, Мелілья, заморський департамент Франції – о. Реюньйон.

Статус Західної Сахари, з 1976 р. окупованої Марокко, має визначити ООН.

Більшість африканських країн – невеликі, слабкі в економічному відношенні держави з нечисленним населенням і мало освоєними природними ресурсами. Вони здебільшого економічно залежні від своїх колишніх метрополій. Колишні британські колонії залишилися в системі Співдружності, французькі – в системі співтовариства франкомовних країн.

Понад 30 країн Африки стали асоційованими членами ЄС і фактично виконують роль його сировинного придатку.

Запитання для контролю знань:

1. Обґрунтуйте значення геополітичного положення країн регіонів.

2. Проаналізуйте вплив колоніального минулого на сучасний економічний стан країн регіонів.

3. Дайте оцінку природно-ресурсному потенціалу країн Північні, Центральній, Західній, Східній і Південній Африці. У чому полягають суттєві відмінності і як вони вплинули на розвиток економіки цих регіонів?

4. Охарактеризуйте етнічний та релігійний склад населення регіонів. Як він впливає на соціально-економічний розвиток країн?

5. Охарактеризуйте демографічну ситуацію та особливості розміщення населення в регіонах. Поясніть причини міграції населення.

6. Визначте основні галузі спеціалізації в регіонах та їх роль у міжнародному географічному поділу праці.

7. Проаналізуйте основні проблеми розвитку промисловості. Як їх можна вирішити?

8. Охарактеризуйте вплив природних умов на територіальну диференціацію спеціалізації сільського господарства в регіонах.

9. Висвітліть особливості транспортної системи регіонів.

10. Визначте економічну та політико-стратегічну роль Суецького каналу.

11. Проаналізуйте структуру експорту та імпорту в різних регіонах Африки.

12. Проаналізуйте зовнішньоторговельні зв’язки регіонів. Які існують перспективи в зовнішній торгівлі регіонів африканського континенту?

13. Які проблеми характерні для розвитку індустрії туризму? Якими заходами можна стимулювати її розвиток?

14. Порівняйте рекреаційний потенціал північно-африканського Середземномор’я з потенціалом Південної Європи.

15. “Сафарі” – один з головних видів туризму Східної Африки. Які чинники сприяють цьому і чому?

Література:

1. Акопова Е. С. Мировая экономика и международные экономические отношения. – Ростов/Д.: Феникс, 2000. – 415 с.

2. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

3. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. – К.: ВЦ “Академія”, 2003. – 688 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Економічна і соціальна географія світу. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

6. Економіка зарубіжних країн / Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. – К.: ЦУЛ, 2003. – 352 с.

7. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

8. Мельянцев В. Арабо-исламский мир: характеристика в глобальном контексте // МЭ и МО. – 2004. - №8. – с. 3

9. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

10. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

11. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

.

Тема 14. Особливості розвитку країн Австралії та Океанії

План:

14.1. Склад та економічно-територіальні особливості країн Австралії і Океанії

14.2. Економіка Австралії. Роль Австралійського Союзу в соціально-економічному розвитку регіону

14.3. Економіка Нової Зеландії

14.4. Характеристика Океанії

14.1. Склад та економічно-територіальні особливості країн Австралії і Океанії

Австралія та Океанія – великий регіон, який складається з двох субрегіонів: власне материка Австралія з однойменною державою та Океані – найбільшого у світі скупчення островів та архипелагів у басейні Тихого океану.

Загальна площа суші складає 9 млн. км². Тут роташовано 14 суверенних країн і залежні території США, Великобританії, Франції та Австралії. Найрозвинутіші країни – Австралійський Союз і Нова Зеландія. Це країни “переселенського капіталізму”.

Країна	Столиця	Площа, тис. км^2	Населення, млн. осіб	ВНП /д. н., дол. США (2000 р.)
Австралійський Союз	Канберра	7,7	18,8
Нова Зеландія

Австралійський Союз і країни Океанії – регіон, де співіснують розвинутий і слаборозвинутий світи. Малі країни Океанії є економічно слаборозвинуті з низьким рівнем жит­тя. Австралійський Союз і Нова Зеландія належать до найрозви­нутіших країн світу. За своїм ресурсним потенціалом, історією, характером і рівнем розвитку вони мають багато спільного з Канадою. В міжнародному поділі праці для них характерна аграр­но-сировинна спеціалізація, вони постачають на світовий ринок, як і Канада, переважно мінеральні та сільськогосподарські продукти. Дрібні острівні держави й території— здебільшого країни, що розвиваються.

14.2. Економіка Австралії. Роль Австралійського Союзу в соціально-економічному розвитку регіону

Австралійський Союз (Австралія). Площа 7,7 млн. км². Населення — 18,8 млн. осіб. Сто­лиця — Канберра. Федеративна держава в складі Британської співдружності націй. Глава держави — королева Великобри­танії, представлена Генерал-губернатором. Законодавчий орган парламент. Адміністративна поділена на 6 штатів, 1 територію, 1 столичний округ.

Австралійський Союз — єдина країна, яка одна займає цілий континент. Віддаленість від Європи перестала бути вирішальним чинником її географічного положення. Технічний прогрес на транспорті і засобах зв'язку наблизив її до інших кон­тинентів.

Природно-ресурсний потенціал. Австралія розташована в суб­екваторіальному, тропічному, субтропічному і помірному поясах. Більша її частина — це пустелі і напівпустелі. Проте територія з достатньою кількістю опадів становить ¹/₃ площі. «Зелена Австралія» — це 2,5 млн. км². За площею природних пасовищ Австралія не має конкурентів на Землі.

Країна посідає одне з перших місць у світі за розмірами міне­ральних ресурсів. Природні ресурси Австралійського Союзу справляють особливо велике враження, коли їх розглядати в роз­рахунку на душу населення.

Населення. Австралія була переселенською колонією Велико­британії. Англійська мова переважає в країні і є державною. Після Другої світової війни зросла роль іммігрантів неанглійців. До цих нових іммігрантів належать і українці, їх більш як 30 тис. Європеоїди становлять 95% жителів країни. Австралійців-абори-генів нараховується близько 160 тис. чоловік (1,5%). Живуть вони на малопридатних землях у внутрішніх районах країни. За віро­сповіданням 74% населення — християни (католики і англіканці).

Австралія — найменш заселений континент світу, середня густота населення становить тільки 2,3 чол. на 1 км ². Понад ⁴/₅ населення зосереджено на найсприятливішому для життя пів­денно-східному узбережжі і ще ¹/₁₀ — на узбережжі південного заходу. Австралійці традиційно є жителями міст. Головним засо­бом пересування є власна автомашина.

Господарство. Австралійський Союз — індустріальне розви­нута країна. Рівень життя населення, якщо не брати до уваги аборигенів, є високим. Провідне місце в матеріальному вироб­ництві належить обробній промисловості. Вона включає чорну металургію, машинобудування, хімічну, харчову та інші галузі. Головна промислова зона склалась на південно-східному узбережжі. Центрами її є Сідней і Мельбурн з їх найближчим оточенням. Більш чи менш розвинуті в промис­ловому відношенні й інші столиці штатів. Обробна промисло­вість повністю не задовольняє потреби країни. Імпортують про­мислове обладнання, наукоємні вироби і споживчі товари.

14.3. Економіка Нової Зеландії

Нова Зеландія (площа 268,7 тис. км², населення — 3,7 млн чоловік, столиця — Веллінгтон) лежить на двох великих островах – Північному і Південному. Найближчий сусід країни — Австралія. Природними багатствами Нової Зеландії є субтропічний і помірний клімат, великі, особливо в розрахунку на душу населення, земельні ресурси. Понад ¹/₅ сучасного населення країни становлять англоновозеландці, і країну звуть «Британією південних морів». Аборигенів — маорі — 12%, вони зберігають свою мову і культуру. На Північному острові зна­ходиться столиця, а також найбільше за кількістю жителів та економічним потенціалом місто — Окленд. Новозеландці — міські жителі, тих, хто мешкає на фермах, небагато.

Особливості господарства Нової Зеландії такі ж, як і в Канаді та Австралії. Це індустріальне розвинута країна з високим рівнем продуктивності праці і життя людей. В її матеріальному виробництві провідне місце посідає обробна промисловість, але в міжнародному поділі праці країна має аграрно-сировинну спеціалізацію! Сільське господарство Нової Зеландії є одним з найефективніших у світі. На фермах утримується майже 70 млн. овець і 10 млн. голів великої рогатої худоби. Більш як ²/₅ всієї площі становлять пасовища. Типовий ландшафт Нової Зелан­дії — ферма, пасовище, худоба. Як виробник і експортер вовни країна посідає друге місце в світі після Австралійського Союзу, вона також є однією з провідних країн-експортерів м'яса, масла і сиру. Розвинуте промислове лісництво. Деревина і продукти її переробки — предмети експорту. Головні торгові партнери Нової Зеландії --- Японія, США, Великобританія і Австралія.

Нова Зеландія багата на унікальні природні ландшафти: засніжені горн з льодовиками, фіорди, каньйони, гірські озера і водоспади, вулкани, гейзери, своєрідна рослинність тощо. Май­же 10% території оголошено національними парками, добре поставлена Індустрія туризму, але її можливості стримує відда­леність країни.

14.4. Характеристика Океанії

Океанією називають сукупність островів у Південно-західної частині Тихого океану. Їх об'єднують у такі великі групи:

• Меланезія (Нова Гвінея та найближчі групи островів),

• Мікронезія (велика кількість дрібних островів на північ від Меланезії),

• Полінезія (всі інші дрібні острови).

Всього в Океанії налічується 12 держав.

Найбільші з них за площею і населенням Папуа-Нова Гвінея і Нова Зеландія. Решти — дрібні острови чи групи островів, розкидані на величез­них океанічних просторах. Держана Пауру це один острів, площа якого 20 км², а населення країни менш як 9 тис. осіб. Держава Кірібаті (загальна площа її суходолу 700 км², населен­ня – 70 тис. осіб) – це 30 острівних груп, які простяглися на 4 тис. кілометрів.

Аборигенами Океанії є папуаси і полінезійці. Вони зберігають свою мову і культуру, хоч європейський вплив також значний.

Роль Океанії в світі незначна. Країни цієї частини Землі належать до тих, що розви­ваються. Для них характерні низький рівень розвитку господар­ства і життя населення. Економічно вони тісно зв'язані зі своїми колишніми метрополіями. Характер і структура їх господарства склалися під впливом розміщення в екваторіальних і тропічних широтах та ізольованого існування. Головною галуззю є спо­живче сільське господарство. Вирощують кокосові пальми, коре­неплоди (ямс, таро, маніок), хлібне дерево, цукрову тростину, банани, овочі і фрукти. Розводять велику рогату худобу, кіз і свиней. У харчуванні значну роль відіграє риба. Експортне зна­чення мають продукти кокосової пальми і цукор, а також міне­ральна сировина: мідь і золото з Папуа-Нової Гвінеї, нікель з Нової Каледонії. Зростає туристське, комунікаційне і стратегічне значення Океанії. Природне середовище островів Океанії зазнало значної шкоди внаслідок зведення лісів, відкритих розробок корисних копалин, а також випробувань атомної зброї.

Запитання для контролю знань:

1. Особливості геополітичного положення країн. Як ізольованість держав впливає на їх економічний розвиток?

2. Проаналізуйте природно-ресурсний потенціал Австралійського Союзу і Нової Зеландії. Які перспективи використання ресурсів існують в цих країнах?

3. Порівняйте відмінності демографічної ситуації між Австралією і Новою Зеландією.

4. Охарактеризуйте основні особливості сучасного соціально-економічного розвитку країн регіону.

5. Розкрийте роль держави і великих монополій у господарствах країн.

6. Порівняйте галузеву структуру промисловості Австралії та Нової Зеландії. У чому полягають внутрішні відмінності розвитку окремих галузей?

7. Виділіть галузі спеціалізації сільського господарства. Чим обумовлений їх розвиток?

8. З чого складається експорт країн регіону і яке значення він має для світової економіки?

9. Які особливості транспортної мережі характерні для Нової Зеландії? Австрії? Нової Гвінеї?

10. Охарактеризуйте спільні та відмінні риси в структурі туристських об’єктів регіонів Австралії, Нової Зеландії і Південної Америки.

11. Які перспективи мають країни регіону для розвитку національної економіки?

Література:

1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира. – М.: Гардарики, 2000. – 704 с.

2. Басовский Л. Е. Мировая экономика. – М.: ИНФРАМ, 2001. – 208 с.

3. Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн. – К.: ВЦ “Академія”, 2005. – 704 с.

4. Блій Г. де, Муллер Пітер Географія: світи, регіони, концепти. – К.: Либідь, 2004. – 740 с.

5. Дахно І. І. Світова економіка. – К.: ЦНЛ, 2006. – 264 с.

6. Егоров А. И. Мировая экономика: конспект лекций. – СПб: Политехника, 2000. – 196 с.

7. Економічна і соціальна географія світу / С. Кузина. – Львів: Світ, 2003. – 672 с.

8. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка в питаннях і відповідях. – К.: ЦНЛ, 2004. – 676 с.

9. Міжнародна економіка / Ю. Г. Козака, В. М. Новацького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.

10. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / В. П. Колесава, М. Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.

11. Новокшонова Л. В., Трифонов Ю. В. Мировое хозяйство. – М.: ЮРИСТ, 2000. – 312 с.

12. Романова В. Я., Линенко Е. М. Экономическая и социальная география мира. – Запорожье: Просвіта, 2000. – 400 с.

13. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 2000. – 382 с.

14. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. – М.: Политиздат, 2003. – 478 с.

15. Юріковський В. М. Регіональна економіка і соціальна географія: Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2001. – 416 с.

ЛІТЕРАТУРА

Дата добавления: 2014-01-05