Мексиканське нагір'я

В межі цієї геоморфологічної країни входять як власне Мексиканське нагір'я, так і Західна, Східна і Південна С’єрра-Мадре.

На півночіМексиканського нагір'я розташована П і в н і ч н а М е с а, що є гірською областю з відокремленими грядами з відносною висотою 600 - 1000 м. Скелясті гребені піднімаються іноді до 2500 м. Гряди різко піднімаються над рівнем плато і нагадують острови серед одноманітної горбистої рівнини. Окрім них зустрічаються больсони (рис.35), що характеризуються наявністю центральної блюдцеподібної западини - плайя в межах обширної улоговини, симетричними схилами, що полого спускаються до западини, поясом злитих конусів виносу.

Ц е н т р а л ь н а М е с а - внутрішнє плато з середньою висотою 2000 - 2500 м, ускладнене гірськими грядами, що піднімаються до 3000 м. Тут переважно поширені вулканічні конуси, а міжгірські улоговини зайняті невеликими озерами. Характерна риса вулканічного рельєфу – кратери вибуху діаметром 600 – 1200 м і глибиною 50 – 100 м. Дно багатьох із них зайняте озерами.

Мал. 35. Схема будови бальсона (за Блуумом)

С х і д н а С’ є р р а – М а д р е - гірський ланцюг, що простягається в південно-східному напрямі майже на 1000 км, при середній ширині 100 -!50 км. У північній частині вона складається з відособлених гірських гряд, що мають переважно структурне походження. Зближуючись на південь, гряди поступово зливаються н утворюють єдиний гірський ланцюг. Характерною рисою Східної С’єрра-Мадре є її блокова морфоструктура. Серія паралельних розломів обумовила розвиток не тільки скидів, але і насувів.

Іншим гірським ланцюгом, що обрамляє Північну і Центральну Меси з південного заходу і заходу виступає З а х і д н а С’ є р р а – М а д р е. Її рельєф помітно відрізняється від рельєфу Східної С’єрра-Мадре перш за все широким розповсюдженням платоподібних ділянок гряд і широких долин. Частина плато складена покривами лав і є структурною. Гребені в гірській частині цього регіону піднімаються до 4570 м. Західний схил С’єрри-Мадре, повернутий до Каліфорнійської затоки, є лабіринтом хребтів і долин, що утворилися при ерозійному розчленуванні окраїн гір і плато бурхливими ріками.

Гірські споруди цієї області виникли в середньому міоцені. Існуючий до цього пенеплен був розбитий на ряд блоків і перетворений тектонічними рухами і вулканізмом в контрастно виражені гори.

На півдніМексиканського нагір'я розташовна В у л к а н і ч н а С’ є р р а, що є системою вулканічних гряд, конусів, плато. Висота її коливається від 3000 до 5747 м. З найбільш відомих вулканів тут слід відмітити Орісаба (5747 м), Попокатепетль (5452 м), Ікстахсихуатль (5386 м). Вони відрізняються добре вираженими конічними масивами, поверхні яких сильно розчленовані ерозією, що надає їм альпійських рис. Один з найбільш відомих вулканів в цих районах - Парикутін (2774 м), що виник в лютому 1943 р. на рівниній ділянці, де вчені змогли прослідкувати всі етапи його розвитку.

П і в д е н н а С’ є р р а – М а д р е замикає з півдня Мексиканське нагір'я. Вздовж її південного схилу протягується система регіональних тектонічних порушень, що перетинають материк і заходять в межі Мексиканської затоки. Для неї характерні численні тектонічні ступені, каньйоноподібні долини, вулканічні гряди.

Четвертинне зледеніння поширювалось в цій арідній області тільки на райони високих вулканічних конусів. Відносно молоді вулкани зумовили розвиток льодовиків в кінці пізнього плейстоцену і голоцені. Найбільш древні морени мають вік 30 - 40 тис. років.

Регіональні відмінності в рельєфі поясу північноамериканських Кордільєрів обумовлені перш за все історією їх формування. Гірські споруди Скелястих гір сформувалися на міогеосинклінальній структурі в кінці мезозою, коли на місці поясу Внутрішніх плато і плоскогір’їв ще існували передгірські низовинні рівнини. В подальшому Скелясті гори були в значній мірі вирівняні і їх рельєф майже не відрізнявся від рельєфу Внутрішніх плато і плоскогір’їв. Але починаючи з олігоцену розвиток цих двох геоморфологічних країн пішов різними шляхами. Більш роздроблені, але менш активні в тектонічному відношенні складчасто-насувні і брилові морфоструктури Скелястих гір зумовили утворення величезних лінійних хребтів і западин. Масивніші (за виключенням Провінції Хребтів і Басейнів) плато і плоскогір'я із блоковою морфоструктурою, характеризувалися інтенсивними проявами рифтогенезу і пов'язаного з ним вулканізму. Це створило серію крупних рифтогенних депресій і западин, лавові плато і плоскогір'я.

Суттєві відмінності властиві і екзогенному рельєфу північноамериканських Кордільєр. Четвертинне зледеніння Скелястих гір за площею було набагато меншим, ніж зледеніння в північній частині поясу плато і плоскогор’їв. Тому, якщо в Скелястих горах четвертинні льодовики залишили після себе тільки троги і кари, то на території плато і рівнин льодовиками біля підніжжя були створені горбисто-моренні рівнини і дамбові озера, а біля краю льодовиків - лесові рівнини.

У той час, коли на плато Стікін, Нечако-Фрейзер і інших існувало покривне зледеніння, на півдні у Великому Басейні значного поширення набули величезні плювіальні озера.

В цілому активність і різноманітність ендогенних і екзогенних процесів рельєфотворення наростали зі сходу на захід, від рівнин платформенних областей Північної Америки до гір і западин Тихоокеанського побережжя.

Дата добавления: 2014-01-05