Каскадні гори і Берегові хребти

До даної геоморфологічної країни, довжина якої 3300 км., входять смуги прибережних гірських ланцюгів, конусів вулканів і вулканічних гряд, депресії - грабенів і хребтів-горстів. Це найбільш активна в тектонічному відношенні гірська країна, відома частими сучасними землетрусами і виверженнями вулканів. Походження найбільш крупних форм рельєфу пов'язують з проявами рифтогенезу. Істотна роль при цьому відводиться горизонтальним рухам вздовж крупних розломів.

К а с к а д н і г о р и (4392 м) є своєрідним плоскогір'ям, над яким піднімаються вулканічні конуси. Річки прорізали платоподібну поверхню глибокими поперечними ущелинами. Покриви лав зумовили існування на багатьох ділянках структурних плато, обрамлених зі сходу і заходу тектонічними розломами. Зовнішній край плоскогір'я розчленований поздовжніми депресіями (П’юджет-Саунд біля р. Сієтл). Депресія досягає довжини 400 км, ширини - 60 - 70 км.; при цьому дно на декілька сотень метрів опущене нижче рівня океану. Характерно, що днища невеликих лінійних депресій (оз. Чілен), закладених в зонах розривів, також знаходяться нижче рівня океану. Мозаїка різнорідних ділянок підкреслює складність і різний час формування вулканів.

Вулканічні конуси витягнуті довгим ланцюгом (з півночі на південь): Речнір (4392 м). Адамі (3751 м). Сан-Хеленс (2950 м), Худ (3427 м), Джефферсон (3199 м), Три сестри (3156 м), Скотт (2724 м), Шаста (4317 м) та інші. Поряд з горою Скотт розташована кальдера Кратер-Лейк діаметром близько 8 км і глибиною 1200м. Вона як би вкладена в плоский пологий конус. Майже всі вершини вулканів піддавалися у минулому зледенінню, а місцями (гора Рейнір) воно існує і тепер. Один з вулканів (Гарібальді), розташований на 65 км. північніше м. Ванкувера, у минулому був частково сформований на поверхні вісконсинського льодовика і при таненні останнього зруйнувався.

У четвертинний час Каскадні гори неодноразово були місцевими центрами зледеніння.Їхльодовики з’єднувалися з крижаними полями, що спускалися з Скелястих гір, а іноді досягали Тихого океану. У ряді міжгірських западин збереглися морени, а в оточуючих горах - ератичні валуни і маргінальні долини стоку льодовикових вод. Поширення льодовиків, ймовірно, відіграло свою роль в порушенні ізостатичної рівноваги земної кори, що викликало при їх зникненні підняття прибережних районів Каскадних гір. За останні 13тис. років воно становить, наприклад, в западині П’юджет 100 - 130 м.

Б е р е г о в і х р е б т и (800—2424 м) па ділянці між горами Кламат і містом Лос-Анджелес є чергуванням паралельних хребтів і долин, сформованих на моноклінальних виступах юрсько-крейдових пісковиків. На північ від Сан-Франциско прослідковується невелике поле вулканічних лав, а на південь - виступи гранітоїдів і метаморфічних порід.

У районі Лос-Анджелеса поздовжню систему хребтів діагонально перетинає система так званих Поперечних хребтів, яка характеризується надзвичайною розчленованістю і представляє собою систему горстів і грабенів.Вонисформувались при тектонічних рухах вздовж малоамплітудного, але досить активного розлому Мюррей.

Хребет С’єрра-Невада (4418 м) - крупна брила, обмежена розломами і нахилена на захід. Її короткий (10 - 20 км) східний схил має вид крутої стіни висотою 750 - 3100 м Західний схил є більш пологим, шириною близько 100 км. У північній частині С’єрри-Невади гори складені перважно вулканічними породами, що перекривали палеозойські відклади і гранітне ядро; у південній частині переважають граніти.

Якщо для східного схилу характерні форми арідного рельєфу з численними сухими долинами, то на західному схилі відзначається велика кількість ерозійних долин з постійними водотоками, конуси виносу, алювіальні шлейфи. На вершинних поверхнях осьової зони хребта збереглася ярусність денудаційних поверхонь, більшість з яких простягається вздовж річкових долин і не має відношення до циклів регіонального вирівнювання рельєфу. Визначення віку цих поверхонь полегшує наявність базальтових покривів пізньопліоценового часу, врізання річкових долин в які почалося в четвертинному періоді.

Східніше хр. С’єрра-Невада розташована тектонічна западина Долина Смерті (- 86 м). Її походження пов'язують не тільки із скидом вздовж підніжжя С’єрри-Невади, але і із спредингом і переміщенням горсту С’єрри-Невади на захід. Це вузька і звивиста улоговина, на плоске дно якої опускаються пролювіальні конуси виносу. На дні западини панують арідні умови, але в плювіальні епохи тут періодично виникали озера.

При короткочасному обводненні і зволоженні грунтів зимою на дно цієї улоговини значний вплив має еоловий фактор. По слизькій мулистій поверхні зафіксовані переміщення вітром досить крупних уламків

На захід від хр. С’єрра-Невада знаходиться крупна тектонічна депресія (Велика Долина), що дренується річками Сакраменто і Сан-Хоакін і їх притоками. Дно Великої Долини зайняте плоскою алювіальною рівниною (40 - 150 м). У геологічній будові беруть участь пізньомезозойські і кайнозойські відклади, що досягають загальної потужності 10 - 12 км. Із них тільки четвертинних відкладів тут нагромадилося близько 1000 м.

Вздовж східної і західної окраїн Великої Долини простягаються пологогорбисті підняття (100-300 м), складені древніми алювіальними відкладами. Ближче до центру депресії розташована зона злитих конусів виносу. У центрі спостерігаються широкі заболочені заплави річок. Річки протікають в сильнорозгалужених руслах, які облямовані високими береговими валами. Досить часто зустрічаються озерні улоговини. В північній частині Великої Долини спостерігаються руїни андезитовых куполів висотою 450 - 650 м, вік яких - 2 млн. років. Інтенсивність екзогенних процесів, молодий вулканізм, високі швидкості осадонагромадження в четвертинний час свідчать про активний розвиток цієї тектонічної депресії і в даний час. Припускають, що в пліоцені (аж до середнього пліоцену) Велика Долина безпосередньо приєднувалась до океану, і лише після підняття в пізньому пліоцені Берегових хребтів вона опинилася ізольованою від моря.

Рис. 36. Зміщення долини р.Пахаро по розлому Сан-Анреас (за В.Г.Трофимовим)

1 – русло і вузька заплава р.Пахаро (а), її дрібні притоки (б), озеро Сода-Лейк (в);

2 – пізньочетвертинна і голоценові тераси; 3 – друга надзаплавна тераса; 4 – 5 – третя і четверта надзаплавні тераси; 6 – корінний берег; 7 – розриви зони розлому Сан-Андреас.

НаБерегових хребтах (1500 - 2500 м) товщі ранньочетвертинних галечників і пісків досить часто є зім'яті в складки або розірвані порушеннями. До розлому Сан-Андреас приурочені зміщення деяких річкових долин (рис. 36), На південь від Лос-Анджелеса простежується ще декілька активних тектонічних зон - розлом Ла-Насьон, зміщення четвертинних відкладів по якому досягає 80 - 120 м, Хейвард та інші. По цих порушеннях відмічено деформація і руйнування міських тротуарів, тунелів, трубопроводів. Особливістю вказаних розломів є їх нерівномірна і різночасова актив-ність.Заними піднімається система плосковершинних масивів (1250 - 1500 м), складених лавовими потоками.

Співставлення положень трансформованих океанічних розломів (Мендосино, Мюррей та ін.) і меж рифтогенних областей показує, що поблизу зон деяких трансформованих розломів по обидві сторони від них змінюється не тільки тектонічна обстановка, але і рельєф. Тому поперечна геоморфологічна зональність Східно-Тихоокеанського гірського поясу швидше всього зумовлена положенням окремих регіонів між продовженням на континенті зон трансформованих розломів.

В той же час Східно-Тихоокеанський гірський пояс не можна розглядати як область сучасної геосинкліналі. Виключенням в його межах може служити тільки Алеутська дуга. Розломи в гірському поясі порушують в основному тільки верхні ділянки земної кори, не проникаючи до її основи. Незвичайна активізація морфоструктур обумовлена в основному горизонтальними зсувними рухами, які ряд дослідників пояснюють обертанням (проти годинникової стрілки) крупних блоків земної кори.

Дата добавления: 2014-01-05